Формами МПП є міжнародна спеціалізація(спеціалізація підприємств різних країн на виготовленні часткових продуктів, пов'язана з науково-технічною революцією)та кооперація. 1 страница

Вирізняють предметну(виробництво продуктів), подетальну (виробництво компонентів продуктів) і технологічну спеціалізацію (здійснення окремих технологічних процесів) окремих країн, груп країн або регіонів світу.

Розвиток міжнародної спеціалізації обумовлює розвиток видів та форм міжнародної кооперації — міжгалузевої, внутрішньогалузевої, окремих підприємств.

МПП за родом діяльності розвивається за двома напрямками: вертикальним та горизонтальним.

Вертикальний — спостерігається, коли різні виробники формують однолінійний технологічний ланцюг та виконують ряд послідовних виробничих операцій. Горизонтальний поділ праці передбачає виготовлення окремими виробниками компонентів, які поєднуються у технологічно та технічно складному виробі. Горизонтальний та вертикальний міжнародний поділ праці на міжнародному рівні реалізується як загальний (між крупними групами галузей), частковий (відокремлення крупних груп галузей на менш агреговані галузі та підгалузі) і одиничний (внутрішньогалузевий поділ та всередині підприємства).

Таким чином, МПП це взаємопов’язаний процес спеціалізації окремих країн, підприємств та їх об’єднань на виробництві окремих продуктів або їх частин з кооперуванням виробників задля спільного випуску кінцевої продукції.

Етапи розвитку:

Історично МПП виникає як система, основним структурним елементом якої були національні господарські комплекси. На початкових стадіях розвитку світогосподарські зв’язки зводились до відносин обігу, перш за все товарного, пізніше — міграції капіталу та робочої сили. Таким чином, міжнаціональні економічні відносини з’явились як похідні, вторинні відносно розвитку суспільного поділу праці всередині країн.

Взагалі, поділ праці як економічний процес пройшов у своєму розвитку три етапи: на першому і другому етапах в основному завершується загальний поділ праці, суспільне виробництво розчленовується на великі сфери – промисловість, сільське господарство, транспорт, будівництво і т. д. На третьому етапі одержує всебічний розвиток частковий (усередині окремих галузей) і одиничний (усередині окремих підприємств) поділ праці. При цьому поряд з поділом праці за видами корисної діяльності формується і поглиблюється територіальний поділ праці, у тому числі поділ праці між країнами.

101. Сутність, форми та роль протекціонізму в сучасних торговельно-економічних відносинах.

Державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції шляхом використання тарифних і нетарифних інструментів торгової політики.

Прихильники протекціонізму стверджують, що без державного захисту від іноземної конкуренції розвиток націо­нальної промисловості неможливий. Посилення економічної могут­ності країни і необхідний для цього перехід від аграрного методу ведення господарства до створення власної національної індустрії можуть бути досягнуті лише при встановленні для національних підприємців привілейованих, найбільш сприятливих умов).

Безмитна торгівля з її гострою конкурентною боротьбою в умовах світового господарства, відповідно до цього погляду, зовсім унеможливлює створення власної національної промисловості. Кож­на спроба економічно відсталих країн ліквідувати це відставання наштовхується на протидію пануючих на ринках

іноземних виробни­ків. Можливості та засоби ведення конкурентної боротьби, якими володіють промислове розвинуті країни, позбавляють господарське слабкі держави шансу на успіх в їхніх зусиллях вийти із «зачарова­ного кола бідності».

Багато держав, декларуючи вільну торгівлю і палко захищаючи переваги безперешкодної міжнародної міграції капіталів і робочої сили, тим не менше досить вміло поєднують ці теоретичні концепції з практикою широкого використання захисних тарифів та інших видів обмежень. Існування цього протекціоністського частоколу пояснюється необхідністю проведення певних заходів у відповідь на захисну політику інших держав.

У різні періоди історії зовнішньоторгівельна практика схилялася то в одну, то в іншу сторону, ніколи, правда, не приймаючи жодну з екстремальних форм. У 50-60-ті роки для міжнародної економіки був характерний відхід від протекціонізму у бік більшої лібералізації і свободи зовнішньої торгівлі. З початку 70-х років виявилася зворотна тенденція країни стали відгороджуватися один від одного все більш витонченими тарифними і особливо нетарифними бар'єрами, захищаючи свій Розвиток протекціоністських тенденцій дозволяє виділити декілька форм протекціонізму:

• селективный протекціонізм направлений проти окремих країн або окремих товарів;

• галузевий протекціонізм захищає певні галузі, передусім сільське господарство, в рамках аграрного протекціонізму;

• колективний протекціонізм проводиться об'єднаннями країн відносно країн, в них що не входять;

• прихований протекціонізм здійснюється методами внутрішньої економічної політики.

внутрішній ринок від іноземної конкуренції.

Правда, при цьому сучасний протекціонізм концентрується у відносно вузьких областях. У відносинах розвинених країн між собою це області сільського господарства, текстиля, одягу і стали. У торгівлі розвинених країн з тими, що розвиваються це експорт промислових товарів країнами, що розвиваються. У торгівлі країн, що розвиваються між собою це товари традиційного експорту

102. Сутність, функції та особливості розвитку валютних ринків.

Валютний ринок — це:

1) підсистема валютних відно­син у процесі операцій купівлі-продажу іноземних валют і платіжних документів в іноземних валютах;

2) інституціо-нальний. механізм (сукупність установ і організацій — бан­ки, валютні біржі, інші фінансові інститути), що забезпечу­ють функціонування валютних ринкових механізмів.

Валютний ринок як економічна категорія — це система стійких економічних та організаційних відносин, пов'язаних з операціями купівлі-продажу іноземних валют та платіж­них документів в іноземних валютах. На валютному ринку здійснюється широке коло операцій щодо зовнішньоторго­вельних розрахунків, туризму, міграції капіталів, робочої сили тощо, які передбачають використання іноземної валюти по­купцями, продавцями, посередниками, банківськими устано­вами та фірмами.

Існує чотири групи суб'єктів валютного ринку: • державні установи, основне місце серед яких займають центральні банки та казначейства окремих країн;

• юридичні та фізичні особи, зайняті у різноманітних сферах зовнішньоекономічної діяльності;

• комерційні банківські установи, які забезпечують ва­лютне обслуговування овнішніх зв'язків, особливо брокерські контори;

• валютні біржі та валютні відділи товарних та фон­дових бірж.

Першим таким валютним ринком був ринок золота як грошового товару, де золото продавалось на основі офіційної ціни,, що була закріплена міжнародним договором. Офіційна ціна золота за одну тройську унцію (31,1035г) становила в 1837-1934рр. – 20,67дол.США. Остання офіційна ціна золота становила 42,22 дол. США.

Валютні ринки в сучасному розумінні склалися в XIX ст. Цьому сприяли наступні передумови:

§ розвиток міжнародних економічних зв’язків

§ створення світової валютної системи, що покладає на країни – учасниці визначені обов’язки у відношенні їх національних валютних систем

§ широке поширення кредитних засобів міжнародних розрахунків

§ посилення концентрації і централізації банківського капіталу, розвиток кореспондентських відносин між банками різних країн, поширення практики ведення поточних кореспондентських рахунків в іноземній валюті

§ вдосконалення засобів зв’язку – телеграфу, телефону, телексу, що спростили контакти між валютними ринками та знизили ступінь валютного і кредитного ризиків

§ розвиток інформаційних технологій, швидкісна передача повідомлень про курси валют, банки, стан їх кореспондентських рахунків, тенденції в економіці та політиці.

Основні особливості сучасних валютних ринків:

§ Інтернаціоналізація валютних ринків

§ Операції на валютних ринках здійснюються безперервно

§ Техніка валютних операцій уніфікована, розрахунки здійснюються по кореспондентським рахункам банків.

§ Відбувається широкий розвиток валютних операцій з метою страхування валютних та кредитних ризиків.

§ Спекулятивні та арбітражні операції набагато переважають валютні операції.

§ Спостерігається нестабільність валют

Головними функціями валютного ринку є:

• реалізація валютної політики держави, спрямованої на забезпечення регулювання національної економіки та розши­рення зовнішньоекономічних зв'язків;

• сприяння поглибленню міжнародного розподілу праці та міжнародної торгівлі;

• визначення і формування попиту та пропозиції на іно­земні валюти;

• своєчасне здійснення міжнародних розрахунків;

• регулювання валютних курсів;

• хеджування валютних ризиків;

• диверсифікація валютних резервів;

• одержання прибутку від операцій з валютою та валютни­ми цінностями тощо.

103. Сучасні особливості процесів міжнародної економічної інтеграції в Європі.

Інтеграційні процеси в Європейському регіоні розпочалися після другої світової війни.

Великий досвід і потенціал регіональної міжнародної економічної інтеграції має Західна Європа. Це пояснюється як політичними та соціально-економічними особливостями розвитку даного регіону у період після Другої світової війни, так і сучасними тенденціями розвитку світової економіки, коли сформувалися три світові економічні центри (Західна Європа, Північна Америка з домінуючою роллю США і Південно-Східна Азія з пріоритетом Японії).

Історично відправним моментом економічної інтеграції в Європі стало утворення в 1951 р. Європейського об’єднання вугілля і сталі. У 1958 р. шість західноєвропейських держав (Франція, ФРН, Італія, Бельгія, Нідерланди та Люксембург) створили відповідно до Римського договору 1957 р. Європейське економічне співтовариство (ЄЕС). З часом це товариство стало першою найбільш розвинутою формою міжнародної інтеграції, перетворилось на могутнє економічне угруповання. За чисельністю населення воно переважає США майже в 1,5 раза і має рівноцінний економічний потенціал. Із розширенням складу ЄЕС відбувалося і поглиблення інтеграційних процесів з переходом від переважно торговельного співробітництва до тісної співпраці в інших сферах господарювання. У 90-х роках це інтеграційне об’єднання стало називатись Європейським Союзом (ЄС).

Після входження у 2007 році Болгарії та РумуніїЄС нараховує 27 країн-учасників. Згідно з підписаним між ними Договором (1992 р.) у цих країнах скасовуються національні кордони на шляхах переміщення громадян (у т. ч. й робочої сили), капіталів, товарів, послуг. З цією метою уніфікуються: громадянський паспорт, система комунікації і транспорту, валюта, податки, система стандартів і митна система. Так, лише внаслідок ліквідації великої кількості митних бар’єрів країни ЄС змогли зекономити, за експертними оцінками, від 15 до 17 млрд дол. Про тісний економічний взаємозв’язок цих країн свідчить і той факт, що на внутрішньоінтеграційну торгівлю припадає близько 60 % загального зовнішньоторговельного обороту ЄС.

Для управління ЄС створено міжнародні представницькі, виконавчі та судові органи, які наділено значним обсягом наддержавних повноважень для прийняття рішень від імені даного союзу в цілому.

Європейський Союз перебуває у досить суперечливих відносинах з іншими двома основними центрами світового господарства — США та Японією. Інтеграція допомагає західноєвропейському капіталу на рівних протистояти своїм основним конкурентам. У свою чергу, країни, що не входять до ЄС, намагаються нейтралізувати переваги цього інтеграційного об’єднання. Вони посилюють свою роль в інших, ширших за складом міжнародних економічних угрупованнях. До них належать, зокрема, (до середини 90-х років) Генеральна угода з тарифів та торгівлі (ГАТТ), яка була розроблена та узгоджена у Женеві у 1947 р.; Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), яку створено в 1961 р. Ця організація погоджує політику своїх учасників і виконує деякі регулюючі функції щодо міжнародного руху капіталу та надає допомогу країнам, що розвиваються.

Сучасним процесам міжнародної економічної інтеграції притаманні певні особливості, а саме:
динамізм процесів міжнародної економічної інтегра­ції в цілому;

нерівномірність розвитку і реалізації форм міжна­родної економічної інтеграції;

розвиток поряд з інтеграційними дезінтеграційних процесів;

переважний розвиток регіональних міжнародних еко­номічних угруповань (економічний регіоналізм);

формування реальних умов світової економічної інте­грації.

Великий досвід і потенціал регіональної міжнародної економічної інтеграції має Європа, що зумовлено як по­літичними і соціально-економічними особливостями роз­витку європейських країн у період після другої світової війни, так і сучасними тенденціями розвитку світової економіки, коли остаточно формуються три світових еко­номічних центри (Європа, Північна Америка з доміную­чою роллю США та Азія з пріоритетом Японії).

104. Сучасні особливості процесів міжнародної економічної інтеграції.

Міжнародна економічна інтеграція — це вищий рівень розвитку міжнародних економічних відносин, коли інтер­націоналізація господарського життя проявляється у пе­реплетінні національних господарств двох або кількох країн та проведенні ними узгодженої міждержавної тор­говельно-економічної політики.
Динамічний розвиток процесів міжнародної еконо­мічної інтеграції зумовлений:
економічним розвитком країн, їх груп та регіонів сві­ту в умовах нерівномірного розподілу ресурсів;

закономірностями науково-технічного прогресу;

тенденціями демографічного розвитку;

наявністю і необхідністю вирішення глобальних про­блем (енергетичної, продовольчої, економічної, охорони навколишнього середовища, використання світового оке­ану та космосу, економічного зростання та народонасе­лення, економічної безпеки, роззброєння);

різким скороченням відстаней за рахунок розвитку транспортно-комунікаційних мереж, ринковою «уніфікацією» економічного розвитку.

Поглиблення економічних інтеграційних взаємозв’язків між країнами на різних рівнях та в різних формах при всій нерівномірності цього процесу дозволяє їм повніше використовувати національні ресурси для розв’язання внутрішньогосподарських і загальносвітових завдань.

Сучасним процесам міжнародної економічної інтеграції притаманні певні особливості, а саме:
динамізм процесів міжнародної економічної інтегра­ції в цілому;

нерівномірність розвитку і реалізації форм міжна­родної економічної інтеграції;

розвиток поряд з інтеграційними дезінтеграційних процесів;

переважний розвиток регіональних міжнародних еко­номічних угруповань (економічний регіоналізм);

формування реальних умов світової економічної інте­грації.

Великий досвід і потенціал регіональної міжнародної економічної інтеграції має Європа, що зумовлено як по­літичними і соціально-економічними особливостями роз­витку європейських країн у період після другої світової війни, так і сучасними тенденціями розвитку світової економіки, коли остаточно формуються три світових еко­номічних центри (Європа, Північна Америка з доміную­чою роллю США та Азія з пріоритетом Японії).

105. Сучасні тенденції розвитку світового господарства.

Світове (всесвітнє) господарство — це сукупність національних господарств, взаємозв'язаних міжнародним поділом праці, міжнародними економічними відносинами

Для сучасного періоду міжнародного економічного розвитку ха рактерне широке залучення країн у міжнародні взаємозв'язки. Це пов'язане з тим, що масштаби сучасного виробництва переросли національні рамки. У міжнародних масштабах переміщуються не лише товари, а й фактори виробництва, насамперед капітал та робо ча сила. Охопленою сферою стала не лише сфера обігу, а й сфера виробництва. Для нормального підтримання і розвитку національ ного виробництва стає необхідною взаємодія з іншими країнами, участь у міжнародному поділі праці та обміні. Посилюється інтер націоналізація виробництва й усього господарського життя, що стало основою формування світового господарства.

Характерними рисами сучасного світового господарства є:

• розвиток міжнародного переміщення факторів виробництва,передовсім v формах ввезення — вивезення капіталу, робочої сили і технології;

• зростання на цій основі міжнародних форм виробництва на підприємствах, розташованих у декількох країнах, насамперед у рам ках ТНК;

• економічна політика держав у підтримці міжнародного руху товарів і факторів виробництва на двосторонній і багатосторонній основах;

• виникнення економіки відкритого типу в рамках багатьох держав і міждержавних об'єднань.

Регулюють світове господарство заходами національної та між державної економічної політики. У межах світового господарства економіка окремих країн стає все більш відкритою й орієнтованою на міжнародне економічне співробітництво.

Провідною тенденцією світогосподарського розвитку останніх десятиліть (особливо останнього) є поступовий перехід багатьох країн до економіки відкритого типу. Він передбачає ліквідацію держав ної монополії зовнішньої торгівлі, використання різних форм спільного підприємництва, організацію зон вільного підприємни цтва, інтеграцію господарського комплексу в світове господарство та світовий ринок. Одним з найважливіших критеріїв цього перехо ду є сприятливий інвестиційний клімат країн, що стимулює при плив капіталовкладень, технологій, товарів. Внутрішній ринок краї ни доступний для таких надходжень. Проте водночас відкрита еко номіка не допускає безконтрольності у зовнішньоекономічних зв'яз ках. Вона вимагає активного державного регулювання структури експорту та імпорту, руху капіталу, митної, валютної, податкової, кредитної та інвестиційної політики тощо, щоб не допустити одностороннього переважання економічно розвиненіших країн.

106. Тенденції розвитку міжнародної економічної інтеграції та фактори, що їх обумовлюють.

МЕІ – це процес економічної взаємодії країн, що призводить до зближеня господарських механизмів, що приймає форму міждержавних угод і регулюється міждержавними органами.

Цілі МЕІ:використання переваг ефекту масштаба за рахунок зниження трансакційних витрат і розширення розміру ринку;

- створення надійного зовнішньополітичного середовища;

- рішення завдань торгівельної політики;

- сприяння структурної перебудові економіки;

- підтримка молодих галузей національної промисловості.

Рівні інтеграції:

-зона преференційної торгівлі (зниження тарифів в торгівлі між країнами –учасницями)

-зона вільної торгівлі (скасування тарифів в торгівлі між країнами –учасницями при збереженні зовнішніх тарифів)

-митний союз (зона вільної торгівлі + спільний митний тариф і заходи регулювання торгівлі з третіми країнами)

-спільний ринок (митний союз + вільний рух факторів виробництва в його межах)

-Економічний союз (спільний ринок + координація макроекономічної політики і уніфікація законодавства в економічній сфері)

-Політичний союз (передбачає практичну втрату суверенності держав і передання більшості повноважень наддержавним органам управління – фактично створення нової держави)

Фактори, що сприяють розвиткові інтеграційного процесу:

1.Схожість рівнів економічного розвитку країн;

2. географічна близкість і наявність історично склавшихся економічних зв‘язків.

107. Транснаціональні компанії: сутність та основні характеристики діяльності.

Міжнародна корпорація – форма структурної організації великої корпорації, що здійснює прямі іноземні інвестиції в різні країни світу.

Одним із основних видів міжнародної корпорації є транснаціональна корпорація.

Транснаціональні корпорації — це концерни, національні за капіталом та контролем, але міжнародні за сферою діяльності. Єдиного визначення ТНК немає. Найавторитетнішим є трактування ОЕСР (Організація економічного співробітництва та розвитку), яка визначає ТНК як компанії приватної, державної або змішаної форм власності, які знаходяться в різних країнах

ТНК характеризуються такими основними рисами:

1) інтернаціональний характер функціонування і застосування капіталу;

2) величезний матеріальний і фінансовий потенціал;

3) можливість здійснювати значні витрати на НДДКР;

4) це багатономенклатурні фірми, діяльність яких сильно диверсифікована;

5) притаманна висока незалежність руху власного капіталу порівняно з процесами, що відбуваються в національних межах.

Критеріями, за якими судять про міжнародний статус компанії, є питома вага продажів, реалізованих за межами країни базування, розміри закордонних активів та їх частка в загальних активах.

Сучасні тенденції в розвитку ТНК:

1) втрата панування американських ТНК і посилення позицій японських і західноєвропейських ТНК;

2) посилення взаємозалежності, економічних звязків та інтересів розвинених країн;

3) набирають сили нові індустріальні країни (НІК), їх нові ТНК, і – відповідно – посилюється конкурентна боротьба у світі транснаціонального бізнесу.

Позитивні наслідки діяльності ТНК:

· приток капіталу;

· залучення технологій;

· розвиток виробництва;

· забезпечення зайнятості.

Негативні наслідки:

· можлива однобічна спеціалізація національного виробництва, спеціалізація на добувних галузях промисловості, екологічно шкідливому виробництві;

вивіз капіталів і прибутків з країни, що приймає.

Дата добавления: 2015-05-22