Формами МПП є міжнародна спеціалізація(спеціалізація підприємств різних країн на виготовленні часткових продуктів, пов'язана з науково-технічною революцією)та кооперація. 2 страница

108. Участь України у регіональних інтеграційних угрупованнях.

Чорноморське економічне співробітництво - один з пріоритетів інтеграції України.

Чорноморське економічне співробітництво (ЧЕС) – інтеграційне угруповання, створене 25 червня 1992 року, коли глави держав одинадцяти країн-учасниць (Азербайджану, Албанії, Вірменії, Болгарії, Грузії, Греції, Молдавії, Румунії, Росії, Туреччини та України) прийняли "Босфорську Заяву" та підписали в Стамбулі (Туреччина) "Стамбульську Декларацію" про Чорноморське економічне співробітництво (The Black Sea Economic Cooperation).

Встановлення прямих зв'язків між Україною і сусідніми державами, включення українських підприємств у розробку крупних регіональних проектів, формування в різних областях і містах організаційних і комерційних структур стали першим кроком у напрямі до великомасштабного регіонального співробітництва.

Стосовно України причорноморське співробітництво слід розглядати у вузькому та широкому розумінні. У вузькому мова має йти про співробітництво територій, які безпосередньо виходять до Чорного моря і в господарському відношенні тісно з ними пов'язані. Цей рівень регіонального співробітництва сягає корінням у колишню прибережну і прикордонну торгівлю. В широкому ж розумінні йдеться про включення у чорноморське співробітництво всього економічного простору України. Базисом для цього рівня регіонального співробітництва є урізноманітнення напрямів і зростання гнучкості підприємницької діяльності по всій Україні. Звичайно, на цьому рівні ще мають бути розроблені і введені дію відповідні закони, що визначатимуть економічні механізми заохочення регіонального співробітництва.

Україна робить свій внесок у розширення і поглиблення співробітництва рамках ЧЕС. Зокрема, вона запропонувала створити єдиний інвестиційний простір, спільний ринок інвестиційних проектів і гармонізувати законодавства країн ЧЕС, щоб ліквідувати перепони на шляху вигідного міжнародного співробітництва. Щоб посилити довіру між країнами і створити більш сприятливий клімат у регіоні, Україна внесла пропозицію зменшити в ньому військову присутність. (До того ж, ЧЕС як регіональна європейська структура має стати значним фактором безпеки в регіоні).

ЧЕС для України – це, передусім, механізм взаємодії урядових та підприємницьких структур, який має забезпечити розвиток економічного співробітництва країн-учасниць в рамках курсу на повноцінне входження до загальноєвропейського економічного простору.

Співдружність Незалежних Держав (СНД) було створено в якості регіонального співтовариства держав у відповідності з підписаною в Мінську угодою про створення СНД, Алма-Атинською декларацією та протоколом до Мінської угоди. Члени СНД: Азербайджан, Вірменія, Республіка Бєларусь, Грузія, Казахстан, Киргизія, Молдова, Російська Федерація, Республіка Таджикистан, Туркменистан, Україна (асоційоване членство), Узбекистан.

Україна розглядає СНД як механізм багатосторонніх консультацій і переговорів, який доповнює процес формування двосторонніх взаємин між державами-учасницями Співдружності, оскільки за таких умов СНД має перспективи на існування і відповідно слугуватиме забезпеченню національних інтересів усіх країн-учасниць. Водночас, Україна виступає проти надання Співдружності статусу суб'єкта міжнародного права.

Загалом же можна констатувати, що 6-літній досвід існування СНД засвідчив: двостороння співпраця країн-учасниць у різних галузях розвивається набагато ефективніше, ніж багатостороння. З огляду на це, країна намагається активізувати свою роль в СНД, налагоджуючи двостороннє співробітництво на взаємовигідній основі.

На мікроекономічному рівні цьому мають сприяти процеси транснаціоналізації з урахуванням рівня ефективної спеціалізації та кооперації в науково-технічних і виробничих сферах різних галузей економіки. Передбачалося, зокрема, створити майже 40 українсько-російських промислово-фінансових груп (ПФГ).

В цілому інтеграційна політика стосовно країн СНД та Балтії має орієнтуватися на створення спільних ринків товарів, послуг, капіталів і робочої сили. Важливо підкреслити, що існують різні варіанти «інтеграційної поведінки» України у межах СНД, де формуються як нові взаємовідносини на двосторонній основі, так і секторальні (галузеві), субрегіональні й інституціональні (наднаціональні) інтеграційні структури.

Європейський економічний простір – зона вільного руху товарів, послуг, капіталів і робочої сили, що включає в себе країни ЄС і ЄАВТ (функціонує з 1994 р.).

Єдиний Економічний простір є російським геополітичним проектом, спрямованим на відновлення у тій чи іншій формі російської імперії, уникнення подальшого поширення європейської та євроатлантичної інтеграції на територію колишнього СРСР.
Участь України в ЄЕП суперечить її національним інтересам, курсу на європейську інтеграцію, становить значну загрозу економічній та політичній безпеці України. Участь України навіть у зоні вільної торгівлі у тому її визначенні, яке дається в Угоді про формування ЄЕП, обмежуватиме національний суверенітет, створюватиме серйозні перепони у стосунках з ЄС та іншими зовнішньоторговельними партнерами.

ГУАМ — регіональне об'єднання чотирьох держав: Грузії, України, Азербайджанської Республіки та Республіки Молдова. В основі утворення цієї форми співробітництва лежить єдність позицій країн із подібними політичними й економічними зовнішніми орієнтаціями. Організація була створена для протистояння впливу Росії в регіоні й отримала підтримку Сполучених Штатів. У 1999 організація була перейменована у ГУУАМ завдяки вступу Республіки Узбекистан до неї, яка, однак, вийшла з організації5 травня 2005, викликавши повернення початкової назви.

Спільні економічні інтереси держав ГУАМ найбільше сконцентровані навколо питань транспортування прикаспійських енергоносіїв та прокладання нових транзитних маршрутів через Кавказький регіон.

Ефективним напрямком економічного співтовариства є розвиток інвестиційної діяльності між державами ГУАМ, створення спільних підприємств з переробки сільськогосподарської продукції, в галузі машинобудування, енергетики і транспорту.

Іншим важливим напрямком співпраці в межах ГУАМ - є проблеми безпеки й стабільності в регіоні. Співпраця делегацій країн ГУАМ в рамках міжнародних організацій, в першу чергу ООН та ОБСЄ, реалізується на постійній основі, що включає регулярні консультації з метою обговорення тих чи інших питань, які виникають під час роботи та торкаються інтересів країн ГУАМ, та вироблення спільних позицій.

Зміцнення і поглиблення цієї форми співробітництва країн ГУАМ допомагає більш ефективній координації індивідуальних позицій та зусиль країн об'єднання, реалізації їхніх національних інтересів у діяльності міжнародних організацій.

Учасники об'єднання зацікавлені у всебічному розвитку співробітництва з третіми країнами та міжнародними організаціями, які виявляють інтерес до діяльності ГУАМ та можуть сприяти досягненню цілей та принципів, викладених у Ялтинській Хартії ГУАМ. З цією метою в рамках об'єднання за ініціативою України створюється інститут спостерігачів. До порядку денного 58-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН включено питання про надання ГУУАМ статусу спостерігача в ГА ООН. Організаційна структура

109. Участь України у світових міграційних процесах: розвиток, чинники та наслідки.

Нині Україна на міжнародних ринках переважно виступає як держава — експортер робочої сили, хоча відмічається тенденція до зростання кількості іноземних громадян, які працюють в Україні. Статистичні дані свідчать, що кількість останніх приблизно в 10 разів менша, ніж кількість українців, які працюють за кордоном. При цьому йдеться лише про офіційну статистику, яка не враховує нелегальних мігрантів та біженців.

Серед країн, в які спрямовані потоки трудової міграції з Украї ни — Росія, Польща, Чехія, Італія, Греція, Кіпр, а останнім часом — і Німеччина, Португалія, Іспанія та інші розвинені країни Західної Європи. Потік трудової міграції у цьому напрямку обумовлений перш за все близькістю кордонів та певною лояльністю місцевих законів до працівників-емігрантів. Введення візових режимів в окремих країнах (зокрема — Росія, Чехія тощо), де переважно пра цювали робітники з України, сприяє розширенню географії міграції робочої сили. Все більше українців емігрує для роботи у США, Ка наду, країни Близького Сходу тощо.

У нашій країні працевлаштовуються громадяни з Росії, Молдо ви, Китаю, В'єтнаму, Туреччини переважно у сфері торгівлі, послуг тощо, в той час як українці за кордоном — у промисловості, будів ництві, сільському господарстві.

Міграція робочої сили для України на даний час має переважно негативні наслідки. Мігрують, як правило, висококваліфіковані спе­ціалісти, але лише невеликий відсоток їх має гарантовану роботу і відповідні соціальні та трудові гарантії. Виїжджають за кордон у пошуках роботи молоді люди без певного рівня кваліфікації, які згодні на будь-яку роботу і низьку платню без усяких гарантій. Згубним для економіки країни, для формування її науково-техніч ного потенціалу є виїзд за кордон науково-технічних кадрів та підго товлених на сучасному рівні молодих спеціалістів. Це може нега тивно вплинути на темпи відновлення економіки України.

Водночас грошові перекази працівниками-емігрантами інозем ної валюти в Україну сприяють розширенню торгівлі товарами, в тому числі й вітчизняного виробництва. Частина емігрантів після повернення з-за кордону вкладає зароблені кошти в організацію бізнесу, виробництва тощо, що певною мірою сприяє формуванню ринкових відносин.

З метою зменшення еміграції робочої сили з України (особливо нелегальної) необхідне провадження системи заходів, які на думку фахівців {14, с 72] повинні мати чітке внутрішнє і зовнішнє спря мування. До числа перших належать заходи макроекономічної ста білізації та оздоровлення економіки — створення робочих місць, розширення іноземного інвестування тощо. Зовнішні заходи ма ють забезпечити цивілізовані форми виїзду працівників за кордон та можливість їх вільного повернення з-за кордону, ввезення валю ти, а також гарантії нашим співвітчизникам захисту їхніх трудо вих прав за кордоном.

За матеріалами преси та оцінками експертів, за кордоном сьогодні працює від 1 до 3 млн. українських громадян, переважна частина яких влаштовується на роботу нелегально.

Загальна чисельність емігрантів з України до цього часу точно не відома, оскільки спеціальної статистики не ведеться. Головні чинники масової еміграції:

• велика різниця в умовах життя і рівні заробітної плати в Україні й країнах Заходу;

• відсутність перспектив професійною зростання для багатьох здібних людей;

• економічна нестабільність у країні й невизначеність шляхів виходу з неї;

• відсутність безпеки громадян.

Відплив умів!!!

Крім того, міждержавні трудові міграції — важливий чинник надходження в країну нових технологій, досвіду роботи, перебудови професійної та кваліфікаційної структури зайнятості, швидкого й ефективного пристосування до умов світового ринку.

Міграційна політика України має спиратися на міждержавні угоди з країнами-потенційними користувачами нашої робочої сили. Необхідно створити спеціалізовані біржі праці — для посередництва з наймання українських громадян на роботу за кордо­ном. Можливі канали припливу іммігрантів: повернення раніше емігрувавших, запрошення спеціалістів та фахівців, повернення депортованих.

Таким чином, інтеграція України у світовий ринок праці пе­редбачає всебічне врахування тенденцій розвитку сучасної між­народної трудової міграції, її форм та особливостей, механізму її державного регулювання.

110. Фінансова глобалізація: сутність, характеристика та напрями розвитку.

Глобалізація перетворює світове господарство на єдиний ринок товарів, послуг, капіталів, робочої сили, суб’єкти якого взаємопов’язані єдиною системою фінансово-економічних відносин.

Однією з найяскравіших форм прояву процесу глобалізації є вибухоподібне зростання в останні роки світового фінансового ринку, фінансових трансакцій, що здійснюються між різними суб’єктами світогосподарських зв’язків. Головними суб’єктами міжнародного фінансового ринку виступають пенсійні та спільні фонди, страхові компанії і трасти, транснаціональні банки.

До початку 1980 р. у світовій економічній системі сформувалася світова фінансова мережа, що поєднала провідні фінансові центри різних країн через їх головні фінансові центри: Нью-Йорк та Чикаго в Америці, Лондон, Цюріх, Франкфурт, Париж, Амстердам в Європі, Гонконг, Токіо, Багамські та Кайманові острови, Сінгапур, Бахрейн в Азії. Ці центри оперують з космополітизованими фінансовими активами, які втратили національну належність і прямують до районів сприятливої господарчої кон’юнктури.

Лондон, Нью-Йорк, Токіо – на них припадає 55% світової торгівлі валюти (від 161 до 464 млрд. дол. у день, долар і євро)

На іноземні банки у Лондоні припадає –79%, у Нью-Йорку – 46%, у Токіо – 49% торгівлі валютою.

Сінгапур, Гонконг, Цюрих, Франкфурт – 76-105 млрд. дол.

Поглиблення інтернаціоналізації у фінансовій сфері, зміцнення зв’язків між основними фінансовими центрами світу стали основою так званої фінансової революції.

Ключові елементи фінансової революції

· поглиблення міжнародної фінансової інтеграції,

· формування системи міжнародних фінансових інститутів, серед яких організаціями світового рівня є спеціалізовані інститути ООН – Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), регіональні фінансові інститути, що виникли внаслідок завоювання політичної незалежності країнами “третього світу” і необхідністю вирішення їх економічних проблем.

· швидкий розвиток фінансових інновацій - це створення нових фінансових інструментів та технологій.

Нові фінансові технології — це інвестиційні фонди відкритого типу, що вкладають кошти тільки в короткострокові зобов’язання грошового ринку; банківські автомати (автомати, що виконують різні банківські операції); похідні цінні папери і т п.

Нові (відносно) фінансові інструменти - це євродоларові депозитні сертифікати, єврооблігації з нульовим купоном, синдиковані кредити в євровалюті, ставка проценту, квоти та короткострокові зобов’язання зі змінним процентом.

Фінансовий інжиніринг (близько 1991р. з’явився цей термін) – це розвиток та творче застосування фінансових технологій для розв’язання фінансових проблем та використання фінансових можливостей.

Фінансова глобалізація створює загрозу світових фінансових криз, що охоплюють більшість країн світу (європейська валютна криза 1992-1993 рр., мексиканська фінансова криза 1994 р. й особливо загострення фінансових проблем у Південно-Східній Азії в 1997 р. та р. Росії й Бразилії в 1998 р.). Перш за все це повязано із великомастбними борговими забов’язаннями країн.

111. Форми кредитування зовнішньоекономічних операцій та їх особливості.
Міжнародний кредит – це форма руху позикового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин, де кредиторами і позичальниками виступають субєкти різних країн.

Міжнародний кредит – це економічні відносини, які виникають між кредиторами і позичальниками різних країн з приводу надання, використання та погашення позики.

Міжнародний кредит має різні форми, які можна класифікувати за кількома головними ознаками, що характеризують окремі сторони кредитних відносин, а саме:

за формою кредитування:

-товарні кредити — міжнародні кредити, що надаються експортерами своїм покупцям у товарній формі з умовою майбутнього покриття платежем у грошовій чи іншій товарній формі;

-валютні (грошові) кредити — кредити, надані у грошовій формі: у національній або іноземній валюті;

за цільовим призначенням:

зв’язані кредити — надаються на конкретні цілі, обумовлені в кредитній угодіююВони можуть бути:

-комерційні — для закупівлі певних видів товарів і послуг;

-інвестиційні — для будівництва конкретних об’єктів, погашення заборгованості, придбання цінних паперів;

-проміжні — для змішаних форм вивезення капіталів, товарів і послуг, наприклад у вигляді виконання підрядних робіт;

незв’язані, або фінансові, кредити — це кредити, які не мають цільового призначення і можуть використовуватися позичальниками на будь-які цілі;

за загальними джерелами:

-внутрішні кредити — це кредити, що надаються національними суб’єктами для здійснення зовнішньоекономічної діяльності іншим національним суб’єктам;

-іноземні (зовнішні) кредити — кредити, що надаються іноземними кредиторами національним позичальникам для здійснення зовнішньоекономічних операцій;

-змішані кредити — кредити як внутрішнього, так і зовнішнього походження;

за кредиторами:

Приватні кредити – надаються приватними особами.

Фірмові (комерційні) кредити – кредити, що надаються фірмами.

Банківські кредити – кредити, які надаються банками, іноді посередниками (брокерами).

Урядові (державні) кредити – кредити, надані урядовими установами від імені держави.

Кредити міжнародних фінансово0кредитних організацій.

Змішані кредити– в яких беруть участь приватні підприємства та держава, державні та міжнародні установи.

за формою забезпечення:

-забезпечені кредити — кредити, забезпечені нерухомістю, товарами, товарними документами, цінними паперами, золотом та іншими цінностями як заставою;

-бланкові кредити — кредити, надані під зобов’язання боржника вчасно їх погасити, документом при цьому виступає соло-вексель з одним підписом позичальника;

за терміном кредиту:

-надстрокові — добові, тижневі, до трьох місяців;

-короткострокові — до одного року;

-середньострокові — від 1 року до 5 років,;

-довгострокові — понад 5-7 років;

за валютою позики:

-у валюті країни-позичальника;

-у валюті країни-кредитора;

-у валюті третьої країни;

-у міжнародній грошовій одиниці [СПЗ, екю (до 1999 р.), євро];

за формою надання:

-готівкові кредити, коли кошти зараховуються на рахунок боржника в його розпорядження;

-акцептні кредити — надаються у формі акцепту тратти (переказного векселя) імпортером, переважно банком, що полегшує облік тратти в банку;

-облігаційні позики — широко використовуються при залученні коштів на довгостроковій основі;

- депозитні сертифікати – документи, які свідчать про вкладення грошових коштів, поміщення їх на депозитний рахунок у банк під оголошену ставку відсотка;

-синдиковані і консорціальні кредити — дають змогу позичаль­никові мобілізувати особливо великі суми на довгий строк, тому що кредитором виступає не один банк, а кілька — «синдикат» чи кілька десятків банків — «консорціумів»;

за способом погашення:

-з рівномірним погашенням;

-з нерівномірним погашенням;

-з одночасним погашенням;

-з ануїтетним погашенням (% погашення за основним боргом).

112. Форми міжнародної економічної діяльності підприємств, їх характеристика й особливості.

Світове господарство – сукупність національних економік країн світу та усіх видів МЕД їх суб’єктів, взаємопов’язаних системою МЕВ. Отже, складовими елементами міжнародної ек системи є: націон ек, МЕД та МЕВ.

МЕВ – це система різноманітних економічних зв’язків, які реалізуються за межами національних господарств.

МЕД – це сукупність дій різноманітних суб’єктів, у процесі яких вони вступають в активні міжнародні економічні відносини.

ФОРМИ:

1. Експорт та імпорт товарів та послуг. Це є часто першою зовнішньоекономічною операцією фірми. Передбачає мінім. зобов’язання і найменший ризик для виробничих ресурсів фірми, вимагає порівняно невеликих видатків.

2. Контрактні, коопераційні угоди (ліцензування, франчайзинг).

При ліцензуванні фірма вступає у відносини із зарубіжною фірмою, пропонуючи права на використання виробничого процесу, товарного знаку, патенту, ноу-хау в обмін на ліцензійну плату (у формі роялті – фіксована ставка від доходу; паушальні платежі - одноразові).

Франчайзинг — один із способів кооперації (насамперед міжнародної) по збуту товарів і послуг достатньо відомої фірми через спеціально створену за її участю збутову організацію завдяки праву використання франчайзі товарного знаку і ноу-хау франчайзера. Поширений в туризмі, системі шв харчуванняч або авторемонті.

3. Господарська діяльність за кордоном:

Підрядне виробництво: укладання фірмою контракту із зарубіжним виробником, що може виготовляти товари, реалізацією яких може займатися вказана фірма.

Оренда:надання орендодавцем в тимчасове користування орендарю майна за узгоджену орендну плату на певний термін з метою одержання комерційної вигоди. Три види оренди: короткострокова оренда (до 1 р.), середньострокова (від 1 до 3 років), довгострокова (більше трьох років).

Контракти на управління: засіб, за допомогою якого фірми надсилають частину свого управлінського персоналу для надання підтримки фірмі і іншій країні або надання спеціалізованих управлінських функцій на певний період за встановлену плату.

Проекти під ключ: укладання контрактів на будівництво підприємств, які передаються власникові для експлуатації у стані їх повної готовності.

4. Міжнародне інвестування: інвестиційна діяльність за кордоном може бути пов’язана зі створенням підприємством власної виробничої філії; вкладанням коштів в акції існуючої зарубіжної фірми; інвестуванням у нерухомість, державні цінні папери; реінвестування прибутку та внутрішньо корпоративне переміщення капіталу.

Прямі іноз інвестиції за міжнар класифікацією поділяються на:

а) вкладання компаніями за кордон власного капіталу (капітал філій і частка акцій у дочірніх та асоційованих компаніях);

б) реінвестування прибутку;

в) внутрішньокорп переміщення капіталу у формі кредитів і позик між прямим інвестором та дочірніми, асоційованими компаніями і філіями.

Портфельні іноз інвестиції вкладення капіталу в іноз цін папери, що не дають інвестору права реального контролю над об'єктом інвестування. Такі інвестиції також переважно засновані на приватному підпр капіталі, хоч і держава часто випускає свої і купує іноз цін папери. Такими цін паперами можуть бути акціонерні або боргові цін папери (прості векселі; боргові зобов’язання; інструменти грош ринку та ін).

На сучасн етапі для багатьох розв країн провідною формою є транснац в-ча д-сть, в осн якої знаходиться закордонна інвест д-сть підприємств.

113. Форми, напрями та фактори розвитку міжнародного поділу праці; участь України у міжнародному поділі праці.

Основою інтернаціоналізації господарського життя є міжнародний поділ праці (МПП).

МПП - обмін між країнами факторами та результатами виробництва у певних кількісних і якісних співвідношеннях.

МПП є безпосереднім продовженням суспільного поділу праці за родом діяльності та його просторової диференціації.

Дата добавления: 2015-05-22