Діаспора

CPCP

Після революції літературний процес відзначався особливим драматизмом і складністю в Україні, як і в усьому СРСР. З одного боку українська література у цей час переживала небачений розквіт. На багатій літературній палітрі співіснували різноманітні художні школи, стилі і напрями — від радикального пролеткультівства, теоретики якого пропагували створення «лабораторним шляхом» «чисто пролетарської культури» (В. Блакитний, Г. Михайличенко, М. Хвильовий) до футуризму (М. Семенко) і навіть неокласицизму, представники якого орієнтувалися на створення високого гармонійного мистецтва на основі освоєння класичних зразків світової літератури (група неокласиків на чолі з М. Зеровим).

У 1925—1928 роках відбулась «літературна дискусія» — публічне обговорення шляхів розвитку, ідейно-естетичної спрямованості та завдань нової української радянської літератури, місця і ролі письменника в суспільстві. Дискусія виникла через глибокі розходження у розумінні природи і мети художньої творчості серед українських письменників, ідейну і політичну конкуренцію літературних організацій.

Однак більшість представників цієї хвилі українського відродження загинули в часи Громадянської війни, голодомору 1932-33 рр. та більшовицьких репресій 30-х років. У 1938—1954 рр. було репресовано близько 240 українських письменників, хоча багато з них були прихильниками радянської влади, воювали за неї, відбулися як письменники вже після революції. Деякі з них були розстріляні, деякі так і померли в ув'язненні, доля деяких з них після арештів так і залишилася невідомою. Зазнавав арешту і визнаний радянською владою поет М. Рильський, 10 років провів у таборах за обвинуваченням в участі у міфічній Українській військовій організації Остап Вишня, були розстріляні Г. Косинка, М. Зеров, М. Куліш, Є. Плужник, М. Семенко. Покінчив життя самогубством М. Хвильовий, який намагався врятувати багатьох товаришів. Опинився під забороною і експериментальний театр «Березіль», а його керівник — всесвітньо відомий режисер Лесь Курбас — був арештований і розстріляний. Це покоління письменників в історії української літератури отримали власну назву — Розстріляне відродження.

Незважаючи на жорсткі рамки панівного у радянську добу стилю соціалістичного реалізму, українським письменникам вдалося творити літературу, яка не втратила своєї актуальності і сьогодні. Це, передусім, твори П. Тичини, М. Рильського, В. Сосюри, О. Довженка, О. Гончара та інших.

У 1960-і роки завдяки хрущовській відлизі і певній лібералізації суспільно-політичного життя в Україні зародився потужний мистецьких рух, представники якого згодом отримали назву «шестидесятники». «Шестидесятники» шукали нових форм творчості, нового осмислення національного досвіду в рамках тоталітарної системи. До цього покоління належали Василь Стус, Ліна Костенко, Василь Симоненко, Григір Тютюнник, Дмитро Павличко, Іван Драч та інші. Активна громадянська позиція привела В. Стуса, як і багатьох інших його колег по перу в ряди «дисидентської» інтелігенції. У 1970 рр. прокотилася нова хвиля масових арештів української інтелігенції, багато провідних письменників були ув'язнені в сибірських таборах за «антирадянську агітацію». Деякі з них були реабілітовані посмертно на початку 90-х рр.

Головна стаття: Література української діаспори

Надзвичайно розмаїта і багата література письменників української діаспори, яка творилася впродовж ХХ ст. вихідцями з України на просторах від Європи до Австралії. Серед найяскравіших її представників — Іван Багряний, Василь Барка, Богдан Бойчук, Віктор Домонтович, Улас Самчук та багато інших.

Дата добавления: 2015-05-22