Хорова культура

Наприкінці XVI ст. виник новий хо­ровий жанр, що став провідним в українській професійній музиці козаць­кої доби, - партесний концерт. Його становлення відбувалося під впливом стилю бароко. Концертність стала спо­собом вияву контрастів, динамізму бо­ротьби різних стихій. Театральність, патетична риторика, притаманні стиле­ві бароко, позначилися на прийомах музичної композиції - зіставленні емо­ційно-динамічних планів, чергуванні хорових, ансамблевих і сольних епізо­дів. Діапазон образного змісту цих од­ночастинних акапельних концертів (С. Пекалицького, М. Ділецького та ін.) був досить широкий: він охоплював піднесено-урочисті, лірико-драматич­ні, гумористичні чи сатиричні сфери.

Поступово під впливом західноєвро­пейської професійної музики одночас­тинний партесний концерт доби бароко змінюється циклічним духовним кон­цертом періоду класицизму, побудова­ним на контрастному зіставленні час­тин циклу.

Велика музична форма і складні прийоми поліфонічного розвитку дава­ли змогу композиторам передавати в музиці високі гуманістичні ідеали епо­хи: загальнолюдські моральні ціннос­ті, філософські роздуми про сенс жит­тя. У творчості видатних представни­ків української музичної культури другої половини XVIII ст. М. Березовського, А. Веделя і Д. Бортнянського багаточастинний концерт набуває рис своєрідної хорової симфонії.

Основоположником жанру духовно­го хорового концерту циклічної струк­тури в українській музиці був Максим Березовський (1745-1777) - компози­тор і співак, митець яскравої творчої ін­дивідуальності. Він також створив опе­ру «Демофонт» і сонату для скрипки і чембало у трьох частинах, які стали першими зразками музично-театрально­го і камерно-інструментального жанрів у вітчизняній музиці. Хорова спадщина композитора охоплює концерти, літур­гії та інші твори. Його твори вирізня­ються високою емоційністю, вишуканістю композиторського письма, худож­ньою досконалістю, красою й виразніс­тю. Четверта частина з літургії2 М. Березовського «Вірую» стала одним із найпопулярніших церковних творів.

Справжньою перлиною духовної му­зики є драматично-трагедійний концерт «Не отвержи мене во время старости». Новаторство цього твору полягає в зі­ставленні чотирьох частин циклу, ан­самблевому і хоровому виконанні. У такий спосіб композитор втілив ідею конфліктності різних музично-образ­них сфер: скорботності, туги, безнадії, схвильованості, обурення, протесту то­що. Глибокий за змістом текст, який розповідає про життя і смерть, ціннос­ті людського буття, ніби перегукується зі сповненою трагізму біографією мит­ця. Творчість М. Березовського, що органічно поєднала традиції західноєв­ропейської (італійської) музики з еле­ментами мелодики українських пісень, мала непересічне значення для подаль­шого становлення вітчизняного профе­сійного музичного мистецтва.

Артемій Ведель (1767-1808) - ком­позитор, хоровий диригент, співак (те­нор), скрипаль, педагог - увійшов в іс­торію музичної культури як митець, який писав виключно сакральну хоро­ву музику. Він розвивав багатовікові традиції української хорової культури, народної творчості. Багато творів ком­позитора не дійшли до нашого часу. Нам відомі близько ЗО хорових кон­цертів, серед них - «Доколе, Госпо­ди.», а також частини з «Літургії», «Всенощна», «Покаянне тріо».

Діапазон концертів А. Веделя - від скорботних до урочисто-величальних. Його музика вирізняється експресив­ністю мелодики. Особливо запам'ято­вуються виразні тенорові соло - дра­матичні декламації імпровізаційного характеру, споріднені з українськими думами.

Неабиякий вплив на формування стилю митця мала українська побутова пісенно-романсова лірика. Наприклад, мелодика його прекрасної «Херувим­ської»1 близька до української народ­ної пісні «Повій, вітре, на Вкраїну». Простота й виразність, співучість і щирість зумовили популярність цієї музики. Яскрава самобутня творчість А. Веделя, композитора-лірика, відоб­ражувала гуманістичні ідеали епохи.

Дмитро Бортнянський (1751-1825) -класик хорової музики XVIII ст. У його творчості поєдналися найнові­ші на той час досягнення світової композиторської техніки, зокрема італійської школи, з вітчизняними музичними традиціями.

В історію світової культури Д. Борт­нянський увійшов як реформатор цер­ковного співу. Він створив понад 100 хорових творів - святково-урочистих, ліричних, скорботно-елегійних тощо. Серед них - дві літургії, хорові кон­церти для одного та двох хорів (чоти­риголосні та восьмиголосні). Стилеві майстра притаманні інтонаційне ба­гатство, оригінальність прийомів полі­фонічного письма, стрункість форми. і Французький композитор Гектор | Берліоз, вражений високим професіо­налізмом Д. Бортнянського, так писав про його концерти у виконанні Петер­бурзької придворної капели:

Крім хорової музики Д. Бортнян­ський написав кілька опер, «Концерт для чембало з оркестром», «Концертну симфонію», сонати для клавесину, квін­тет, тобто започаткував в українській музиці низку камерно-інструменталь­них жанрів. Створені на італійські ліб­рето опери «Креонт», «Алкід», «Квінт Фабій» ставилися у театрах Венеції.

Значний вплив справила творчість Д. Бортнянського на західноукраїн­ських композиторів XIX ст. Його хо­рова музика і досі звучить у багатьох країнах світу.

В одному з найвеличніших храмів Нью-Йорка - Єпископальному Соборі святого Івана Богослова стоїть єдине в світі скульптурне зображення Д. Борт­нянського. Його встановлено поряд з 11 іншими скульптурами найвидатніших авторів церковних творів - Дави­да, автора псалмів, св. Цецилії, покро­вительки церковної музики, св. Григо­рія Великого - папи Римського, що запровадив григоріанський хорал, єв­ропейських композиторів Дж. Палестріни, Й. Баха, Г. Генделя та ін.

Дата добавления: 2015-05-22