Питання 1.2.1. Внесок видатних полководців у військову психологію

Олександр Суворов (1729-1800) — генералісимус, людина винят­ково талановита, геній розуму, війни, щастя та успіху. В дитинстві він був кволим І малорослим. З 8 років зарахований на військову службу і при цьому справді служив, а не так, як інші діти дворян, що були просто записані в армійські реєстри.

Вій дуже любивсолдатів, був їх душею. Мирного часу він знемагав, нудьгував. Його родинне життя не склалося — він розлучився, маючи сина та доньку. Його сім'єю була служба, дружиною — армія, дітьми — солдати, його інтересами — бойовий успіх і слава Вітчизни. Людина пряма, відкрита, неспокійна, мав величезну кількість дивацтв та звичок. Наприклад, на світанку кричав півнем; піднімався о 2-3-й годині ранку та обливався на морозі холодною водою; ходив у одному чоботі; хрестив вагітним жінкам на балах живіт; благословляв усіх; виходив до високопоставлених відвідувачів у самій сорочці; дозволяв собі говорити нахабства Потьомкіну й Катерині II, дратувати на маневрах Павла І тощо.

Впавши у немилість Павла Т, Суворов 1798 р. звернувся з проханням дозволити йому залишити службу й піти в монастир. Замість цього цар наказав йому їхати в Австрію командувати союзними військами, де він прославився остаточно. Олександра Васильовича було призначено австрійським фельдмаршалом і головнокомандувачем австрійських військ. Після цієї кампанії в зеніті слави генералісимус знову впав у немилість царя та невдовзі помер.

Погляди О.В. Суворова на підготовку, стосунки солдатів та ведення бою:

— вважав необхідною психологічну підготовку солдатів (був одним із її засновників), яку, наприклад, застосував перед штурмом Ізмаїла;

—визнавав необхідність грізних атак;

—вважав, що для командувача потрібне чудове знання психології солдата: він, наприклад, використав своє знання в бою під Требією в Італії, де французький генерал Макдональд мав значну перевагу над його втомленими, напівукомплектованими військами, і де Багратіон та Розенберґ просили не вступати в бій, а потім доповіли, що більше не можуть наступати. Його війська стали відступати. Суворов підійшов до відступаючих у паніці солдатів, змішався з ними й став кричати: «Заманюй хлопці, заманюй! Швидше, бігом!» Зробивши, таким чином, сотню кроків, він раптом зупинився й скомандував: «Стій!», а потім «В атаку!»— й кинувся у бій. Російські війська під його командуванням перемогли (у цьому разі він засвідчив глибоке знання сутності паніки і того, як вона впливає на солдатів:

* по-перше, рішуче взяв ініціативу у свої руки;

* по-друге, відступаючи разом із солдатами, дав їм можливість «випустити пару стра­ху» і заспокоїтися, кажучи їм, що вони правильно чинять;

* по-третє, безглуздий натовп перетворив на організовану військову структуру);

—зазначав, що особистий приклад має величезне значення:
Моро, війська якого розбив Суворов, писав про нього так:
«Що можна сказати про генерала, який загине сам і покладе свою армію до останнього солдата, перш ніж відступить
хоч на-один крок». О.В. Суворов завжди був для солдатів
прикладом відваги, на тяжку справу йшов першим, харчувався разом із солдатами, носив одяг із солдатського сукна, разом з армією, верхи на коні, у 70-річному віці подолав Альпи;

—вважав необхідним запроваджувати зміни у військову тактику і створив нову систему, яка базувалася на глибокому знанні психіки людини, психології військового колективу та бойових дій. В основі його тактики лежали три принципи, що мали психологічну природу: окомір, швидкість та натиск.

Михайло Драгомиров (1830-1905)— професор, генерал, почесний член Університету св. Володимира, командувач військами Київського військового округу. Засновник вітчизняної військової психології, він об'єднав психологію й тактику, вважаючи, що військова справа має бути побудована відповідно до законів людської психіки (наприклад, солдати в строю повинні стояти не за ранжиром, а за симпатією один до одного).

У своїх видатних працях «Влияние распространения нарезного ору­жия на воспитание и тактику войск», «Опыт руководства для подго­товки частей к бою», «Подготовка войск в мирное время» [30] він розвинув психолого-педагогічні проблеми військової тактики. Зокрема:

— глибоко розумів сутність психологічної підготовки О.В. Суворова і був прихильником його системи підготовки військ
(з цією метою він використовував такі прийоми та засоби:
грізні атаки; обстрілювання молодих солдатів, яких примушував постояти біля мішені під час стрільб, щоб вони звикли і не боялися свисту куль; клав два бойові набої на 1000
холостих, щоб воїни відповідальніше ставилися до навчань
зі зброєю тощо);

—був прихильником суворої військової дисципліни, яка, на
його думку, була матір'ю перемоги;

—підтримав Наполеона щодо його «формули» розуму й волі
та взагалі з великою пошаною ставився до його військово-
психологічних поглядів;

—глибоко розумів психологію спілкування військовослужбовців (наприклад, завжди звертався до солдатів на «Ви», під­тримував формування військових підрозділів з українців і
схвалював виконання ними українських пісень тощо).

Адмірал Степан Макаров (1848-1904) у праці «Роздуми з питання морської тактики» виклав свої думки щодо зв'язку тактики з психологією, запровадив поняття «військова психологія».

Вітчизняна військова психологія як наука бере свій початок з кінця XIX ст. з діяльності фахівців, які, використовуючи спеціальні методи психологічного дослідження, опрацювали деякі цілісні уявлення з актуальних проблем діяльності армії та флоту. Наприклад, багато матеріалу було зібрано з проблем поведінки воїна в бою. М. Корф, П. Ізместьєв, Г. Шумков та інші на основі опитувань, спостережень і особистих вражень намагалися зрозуміти динаміку переживань від бойових дій воїна в бою. Такі спеціалісти, як А. Резанов, А. Зиков, М. Головін, першими почали вивчати проблеми страху і паніки в бою. Цікаве ставлення до цієї проблеми мав Шумков, який виявив вплив стомлення і виснаження на виникнення страху і запропонував використовувати ліки в боротьбі з ним.

Ці та інші дослідники намагалися практично розв'язувати такі складні проблеми, як ставлення до солдата, розуміння його розвитку у процесі військової служби, підбір І виховання офіцерських кадрів, управління підрозділами та взаєминами з підлеглими, підготовка до бою тощо. Найбільш значимі результати було отримано Шумковим, Дмитрієвським, Ізместьєвим, Головіним, Ухар-Огоровичем.

Г.Є. Шумков 1904 p. брав участь у Російсько-японській війні як лі-кар-психіатр. Під час бойових дій він зібрав багато матеріалу про нервово-психічні стани воїнів. Це дало йому можливість опрацювати достатньо цілісну концепцію військової психології, яка має досліджувати такі проблеми: значення морального фактора і його використання воєначальником в бою; необхідність психологічної підготовки до бою; психічні стани воїнів перед боєм; вплив артилерійського вогню на психіку воїнів; стан психіки воїна в період атаки; дослідження психіки воїна після бою; про якості, які необхідні як командирам, так і підлеглим в бою; про заходи щодо боротьби зі страхом і панікою в бою; вплив алкоголю на стан психіки воїна та його діяльності в бою; про порушення військової дисципліни; про значення військової психології для офіцерів і необхідності її вивчення. Ряд його положень І рекомендацій не втратили актуальності до сьогоднішнього дня.

A.M. Дмитрієвський свої основні праці написав у період з 1911 р. до 1919 р., коли служив на різних посадах в артилерійських частинах і набув досвіду бойових дій під час Російсько-японської війни. Психологія, на його думку, має розглядати людину — воїна і воєначальника — як особистість і давати конкретні рекомендації щодо розв'язання різаних питань у ході підготовки до війни. Головною моральною якістю воїна він вважав почуття обов'язку, яке у поєднанні з волею дає міцні моральні основи армії. Багато уваги він приділяв вивченню ініціативи, хоробрості, сміливості. Основною їх формування він вважав розвиток свідомості, розуму, ідеалів воїнів. Усе це дало підстави для формулювання низки цінних порад і рекомендацій щодо виховання і навчання військовослужбовців.

Не втратили актуальності й ряд положень, які опрацював на початку XX ст. П.І. 1зместьєв, який був редактором журналу «Офицерская жизнь”, професором Академії Генерального штабу, командувачем окремого корпусу під час Першої світової війни, учасником Російсько-японської війни. У своїх працях, лекціях, виступах він наголошував на великому значенні морального фактора в досягненні перемоги. Твердо був переконаний в необхідності морально-бойової підготовки, вивчення людини-воїна, який є головним носієм морального фактора. На думку автора, розвиток солдата — це глибокий вплив на його особистість, прищеплення йому певних внутрішніх властивостей. Виходячи з цих положень, Ізместьєв вважав основою дисциплінованості солдата «...не страх покарання, а усвідомлення ганебності покарання». Відсутність дисципліни, на його думку, відкриває простір для стихії факторів, які впливають на психіку воїна, зокрема для страху, що паралізує його. Для подолання паніки він пропонував, розвивати мужність, формувати воїна фізично і морально, в необхідні моменти використовувати силу слова і особистий приклад.

На початку XX ст. у Росії вийшла низка праць з психології військової діяльності, які не втратили своєї актуальності й досі. Це роботи Головіна, Ухар-Огоровича. Наприклад, талановитий вчений, професор Академії Генерального штабу Головін відзначав закон чільного значення духовного елемента в бою [2і], Ухар-Огорович у книжці «Воєнная психология», яка вийшла 1911 p.,стверджував, що успіх навійні на75 % залежить від морального фактора І лише на 25 % — від матеріального.

Отже, більшість військово-психологічннх проблем у вітчизняній психології на початку XX ст. мали добре обґрунтування у працях талановитих воєначальників і науковців.

Дата добавления: 2015-05-22