Механізм відображення невідчутного

Зруйнована гармонія - це структурний елемент механізму творчості - породжує в людини схильність до руйнування гармонійного в навколишньому світі (згадайте Герострата, який спалив диво світу- храм Артеміди: найдосконалішу, яка тільки існувала, рукотворну гармонію), до негативних масових психічних станів, наприклад, паніки, ейфорії, масової непокори тощо.

Моральне почуття - це регулятор наших дій. Почуття відміряє розмір дій, обсяг, простір, в якому вони дії - будуть відбуватися. Відміряє дію з таким розрахунком, щоб тому, на кого дія спрямована, не було боляче (біль - сигнал зсередини тіла про початок руйнування його гармонії), щоб не створити загрозу життю. Значить, моральне почуття - це мірка наших дій і власний еталон оцінки дій і вчинків інших.

Як натхнення є вищим виявом почуттів та інтуїції, так і кохання - це вищий вияв морального почуття. Нагадаємо: почуття - це канал зв'язку нашої енергії з енергією навколишнього світу і ноосфери. У слабкого почуття і канал не більше капіляра; у сильного - він широкий і вільний, і чим більший наш потенціал енергії, тим більша пропускна здатність каналу. У почуття кохання каналу немає, точніше, він не має меж: людина відкрита світові, і вся енергія, яку вона від нього візьме, належить їй.

Отже, кохання - це всеохоплююче почуття, це - вище почуття, зрештою, це - натхнення почуттів. І як творче натхнення розв'язує завдання перетворення довкілля, так і натхнення почуттів перетворює світ, зумовлює комфорт (почуття любові до всього навкруги) нашого внутрішнього світу. Воно проймає всю людину повністю. І душу і тіло її - до найменшої клітини.

Людина цього не усвідомлює: вона просто кохає. Щоправда, помічає, що світ навколо став інакшим, і сама вона нібито стала іншою, але хто над цим замислюється?

З чим же порівнюють і навіщо оцінюють предмети і явища наші почуття?

Вони порівнюються з мірками власного стану людини. Вона переживає почуття, які є критерієм спільної міри вияву її стану і стану предмета. Коли стани предметів і явищ споріднені, подібні до її стану - людина переживає позитивні почуття.

Естетичні почуття. Естетичні почуття регулюють рухи думки, образів і дій, спрямовують втілення власної гармонії у довкілля, в гармонію предметів, у красу. їх дещо більше: піднесене, прекрасне, красиве і спотворене, трагічне і комічне; гармонії і дисгармонії тощо - рахунок вже йде на десятки, а все таки кількість їх зліченна, тому що їх основа: міра, еталон, мелодія, ритм, що несуть у собі кінець лічення. Почуття міри, почуття ритму, почуття гармонії природні для людини, як дихання.

До естетичних почуттів має безпосереднє відношення ліва півкуля мозку, яка переважно відображає і переробляє дискурсивно-логічну частину інформації від послідовності подій, їх змін в певного напряму. Права півкуля мозку - навпаки, відображає і переробляє чуттєво-інтуїтивну частину інформації, яка міститься у потужних цілісностях. Вона працює з геометричними фігурами, доповнює частини, яких бракує у малюнків і фігур, оцінює просторові стосунки. Тобто механізмів почуттів працює з цілісними відображеннями - симультанно, але інтуїтивними методами застосовує закони гармонії, а знакові системи йому чужі.

Психічний механізм відродження і зміцнення внутрішньої гармонії нагадує процес виникнення резонансу: явища різкого збільшення коливань енергії в коливальній системі, якою є наш організм, під впливом зовнішніх гармонійних коливань. Наш організм звучить гармонійно у відповідь на зовнішню гармонію.

Психічний резонанс - звучання психіки у відповідь на гармонійні впливи довкілля - закон розвитку механізму творчості

Використання закону психічного резонансу відкриває шлях до виведення механізму почуттів гармонії із бездіяльного стану (він є у кожної людини, але не у всіх працює, бо перебуває приховано, у "сплячому" стані) в діяльний стан - в інструмент творчості. Згадаєте, як впливають предмети і явища, що містять в собі пропорцію «золотого перетину». Вони сприятливо впливають на душу людини. А чому? Ви уже знаєте: це діє на нас енергія гармонії. Бо гармонія - це:

1) енергія, якій надали форму, після чого предмет став приємним
для ока, вуха тощо, чи інструментом, зручним у роботі;

2) досконала гармонія вільно передає свою енергію споживачеві,
а він сприймає її без зусиль: енергія сама без опору входить в його
пам'ять поза свідомістю;

3) економний спосіб запасатися енергією та інформацією;

4) мізерно мале в предметі, але в ньому міститься все, гармонія - скрі
па цілісності, руйнування або знищення предмета: він розпорошується;

5) природний збудник для імпульсивних (бездумних) дій у людей
з дисгармонійною душею (за відсутності моральних почуттів і сумлін
ня), які для них є єдиним засобом захисту від перенагріванням над
мірною енергією, укладеною в гармонійні предмети їх творцями; тому
вони - герострати - і направляють свої сили на знищення гармонійнос
ті довкілля - і тим самим зберегти від руйнування свою цілісність.

Предмети і явища природи з пропорцією «золотого перетину» викликають почуття спокою і впевненості, створюють враження цілісності, закріпленої особливими зв'язками в собі. Ці переживання підтверджують, що образ-код і предмет впливу - спільномірні. Це виявляється найяскравіше під час слухання музики: найприємніше почуття вона викликає при поділенні інтервалів на частини, коли число співвідношень мінімальне. Саме «золотий перетин» у музиці забезпечує швидке й точне сприймання; кульмінація багатьох класичних музичних мелодій припадає якраз на «золоту точку».

Енергія прибуває до нас мимовільно під час контакту з гармонійними предметами (людьми, поглядами, звуками, кольорами і т. і.) - нам приємно. Ми витрачаємо енергію не лише на роботу, але і стикаючись з дисгармонійними предметами (людьми, поглядами, звуками, кольорами і т. п.), ми «випалюємо» енергію - і тому страждаємо.

Чому так відбувається? Нагадаємо: в гармонійних предметах, створених природою чи людиною, як в акумуляторі, міститься величезна кількість енергії та інформації: вони приречені жити довічно. Кожний із нас ними користується, але візьме їх стільки, наскільки розвинуті почуття і механізм мислення.

Наші внутрішні процеси як окремі предмети є джерелами почуттів. Почуття називають і оцінюють наші взаємовідносини з явищами. Почуття - завжди оцінка, тому почуття дають матеріал для перероблення його механізмом мислення.

Таким чином, гармонійність предметів і явищ, природних і рукотворних - це енергія та інформація, якій надали матеріальної форми, після чого створені предмети стали приємними оку, вухові, чи інструментами, зручними в роботі.

Дисгармонія дратує людину, викликаючи стан ідіосинкразії, доводить до нестями або нестримної агресії, яка нагадує стан Герострата у момент підпалювання храму Артеміди. А що людина робить у стані дискомфорту? Усіма силами намагається звільнятися від нього, або уникнути, користуючись попередженням тих же почуттів. Доведено, що порушення елементарних умов гармонії довкілля порушує функції організму, руйнує те, що тисячолітнім розвитком механізмів психіки й свідомості - творчості винайдено і сформовано.

Сприйняття гармонійних предметів відбувається з мінімальною тратою енергії, а інформація від них поступає до сховищ пам'яті без опору і поза контролем свідомості і нашими намірами. Не лише з витратою, але й з отриманням її від гармонійних джерел. Ці предмети добре запам'ятовуються і максимально повно відтворюються; чим гармонійніше побудований вірш, мелодія, живий рух, тим менше треба їх повторювати, щоб засвоїти; а досконала гармонія запам'ятовується майже одразу і зберігається в пам'яті назавжди...

Доведено, що предмети, побудовані за пропорцією золотого перерізу:

а) викликають у людини психічний резонанс, що гармонізує ме
ханізм творчості, долає дисфункції та компенсує дефекти: гармонія по
роджує гармонію;

б) насичують енергією виснажену людину, поповнюють її енергі
єю: енергія із більшої місткості перетікає до меншої без опору, доки
вони не вирівняються;

в) гармонійні предмети (в тому числі єгипетські піраміди), - дже
рела психічного резонансу, що збуджують і відновлюють втрачену
гармонію в людині - здатність до творчості

Явища психічного резонансу стосуються і людей з дисгармонійною душею (за браком моральних почуттів і сумління). Вони, потрапляючи в стан психічного резонансу, щоб зберегти себе від перегріву надлишковою енергією, яку випромінюють гармонійні предмети, повинні себе захищати. У них є два способи самозбереження: втекти від руйнівного психічного резонансу або знищити його джерело.

1. Почуття гармонії - самовідображення стану людини й пред
мета її дії, здійснюється безпосередня почуттєво-інтуїтивна регуляція
рухів образом-кодом золотого перетину в психомоторній діяльності.
Ми сприймаємо сигнали коду золотого перетину серед множини по
тужніших сигналів.

2. Код золотого перетину із множини впливів пропускає у свою
інформаційну систему його образи, декодує їх і перетворює на сигнали
регуляції сприймання та дій людини; інші сигнали, по-іншому закодо
вані, ця система не слухає, оскільки вони не мають для неї цінності.

3. Почуття гармонії і образ золотого перетину оптимізує діяль
ність людини, є джерелом відновлення її активності: чим точніше вона
відтворює властивості рухів і ближче до золотого перетину, тим далі
він від стану «аварійності».

4. Почуття гармонії пов'язане з осмисленням внутрішніх сил тіла
й душі, стимулюючих (чи зупиняючих) активність людини: гармоній
ні рухи - джерело задоволення і самі спонукають її до продовження
дій; дисгармонійні - викликають почуття огиди і виключають людину
з стану доцільної активності. Бо почуття гармонії - одна із складових
частин до мотивації діяльності й потреби в ній.

5. Почуття гармонії - інструмент творчості.

Почуття розрізняються за функціями, а саме: 1) глибини почуттів, 2) інтенсивності і 3) тембру почуттів. Коли йдеться про глибину почуттів, то маємо на увазі діапазон впливів, на які відгукується людина; їх інтенсивність - сила звучання почуттів (від спокою до стану катарсису); а їхній тембр - забарвлення почуттів - якість, за якою почуття розрізняються по кольоровості ореолу.

Для людини, яка позбавлена почуттів, назви цих почуттів - лише слова, беззмістовні поняття, що закривають собою порожнечу душі...

5. Дії комбінаторики. Фундатор комбінаторики Архімед запропонував для розв'язання таку задачу - стомахіон: треба розділити квадрат на 11 трикутників і 3 чотирикутники, а потім з цих 14 фігур знову скласти квадрат з найбільшою кількістю варіантів. Зовсім недавно ця задача була розв'язана і налічувала 17 152 варіантів свого розв'язання.

Так само за законами комбінаторики діє і механізм почуттів: вони поєднують довільні елементи, взаємно зумовлюють розташування окремих складових почуттів. Візьмемо, наприклад, три речовини: шмат вугілля, графіт і алмаз. Функція першого - давати тепло, другого - писати, третього - краяти. Всі ці речовини являють собою - вуглець, а їх функції залежать від будови кристалічної ґратки.

Отже, функції почуттів так само залежать від активності складових у їхньому механізмі. Залежно від дієздатності окремих механізмів почуттів, слід розрізняти три групи людей:

1. Монотонно-почуттєві люди мають яскраво виражену спря
мованість, їм властива: а) пізнавальна, б) моральна або в) естетична
інтенція.

2. Люди з двоїстими почуттями мають в інтенції такі їх спо
лучення:

пізнавальні - моральні; пізнавальні - естетичні; моральні - пізнавальні; моральні - естетичні; естетичні - пізнавальні; естетичні - моральні.

3. Люди з поліфонічними почуттями, яким притаманні такі їх
поєднання:

пізнавальні - моральні - естетичні;

пізнавальні - естетичні - моральні;

моральні - пізнавальні - естетичні;

моральні - естетичні - пізнавальні;

естетичні - пізнавальні - моральні;

естетичні - моральні - пізнавальні.

Отже, механізми почуттів у декого працюють не на повну потужність і передають, перетворюють енергію й інформацію лише в окремих діапазонах, ігноруючи всі інші види інформації. Звідси - спеціалізація механізмів почуття.

Людина з монотонним механізмом почуттів спеціалізується на відображенні одноманітної й однозвучної форми інформації і пов'язаної з нею енергетики. Тобто механізм працює в обмеженому обсязі і на вузенькій смузі переживань ізольованих від інших видів почуттів.

Це визначає три типи людей: 1) мислителів з домінуючими пізнавальними почуттями; 2) моралістів і 3) естетів, предметом яких є переживання почуттів у діапазоні: гармонія - дисгармонія.

У людей з двоїстими почуттями спостерігаємо у стосунках двох складових почуттів, коли перший - ведучий, другий - йому ніби підкоряється, але антагонізму між ними не буває. Вони взаємодіють, взаємопов'язані переживаннями; якщо перший - основа, то другий - фон. Люди з двоїстими почуттями не є «чистими» мислителями, моралістами чи естетами; ці люди - дещо більше, з властивими додатковими забарвленням переживань.

Поліфонічність, або багатоголосся, почуттів - пізнавальних, моральних і естетичних, - ґрунтується на одночасному гармонійному поєднанні і розвитку трьох рівноправних мелодій, які сприймаються людиною і використовуються нею як регулятори її діяльності. Сполучення почуттів створюють відповідні ореоли не лише станам, а й думкам (які у цієї людини мають теж триколірне забарвлення) - передавачам назовні змісту почуттів.

Троїстість почуттів - це і триступінчатий процес їх розвитку, завдяки якому вони не лише створюються. Як це відбувається? Домінуючий механізм почуття розбудовує перший образ, що відповідає його спеціалізації. На нього «накладається» другий, який відобразив і оцінив предмет з властивою йому міркою. Образ, синтезований з двох образів, містить у собі двобічне бачення предмета. Третій образ, накладаючись на вже синтезований, - завершує створення триколірного почуття на підставі трибічного відображення предмета.

На кожному етапі розбудови образу інформація фільтрується і в образі залишається лише те, що відповідає внутрішньому психічному стану людини, а також міркам для оцінювання предмета і прийняття рішення діяти так чи інакше.

Отже, механізм почуттів, яким людина перетворює відображене діями комбінаторики, вона знаходить майже всі сполучення властивостей предметів довкілля, користуючись заданою природою кількістю його складових: пізнавальних, моральних, естетичних, і переживає гаму почуттів. А якщо до цього відображення примішується потік інформації негативного або позитивного самопочуття, що відбиває змінні стани тіла і душі людини, то важко скласти уявлення про справжні почуття і смаки людини.

Здогад про змішування двох потоків інформації зсередини людини і ззовні, можливо, і дав підстави І. Канту сказати: "про смаки не сперечаються".

Отже, почуття людини — найяскравіший вираз тієї мислячої частини природи, що стала поетичною душею людини. Звідси витікає і розгадка того хвилюючого очарування, коли вона випромінює сильні й істинні почуття.

Функції почуттів

Механізм почуттів - жива ЕОМ. Вона не лише обчислює кількості енергії та інформації, яка до нас надходить, оцінює (позитивно чи негативно) відображене, вимірюючи його внутрішнім еталоном - об-разом-кодом "золотого перетину" - станом власної гармонії. Образ-код у механізмі почуттів виконує функції регулятора дій і діяльності людини. А на вищому розвиткові почуттів у механізмі коди золотого перерізу набувають властивостей інструмента творчості.

Вимірювальну функцію почуттів люди використовують дуже давно. А сучасна наука експериментально підтвердила: око людини віддає перевагу предметам симетричним, пропорційним, а хаотично розташовані, наприклад, лінії, одноманітні кольори тощо - стомлюють людину.

Але наше довкілля не всюди улаштоване гармонійними предметами і явищами. Ті, що містять у собі відчутні пропорції золотого перерізу, сприймаються й оцінюються як такі, що випромінюють красу, приваблюють до себе, заряджають енергією. Наприклад, якщо кульмінація музичної мелодії потрапляє на золоту точку, то вона переживається як гармонійна, - а людина отримує насолоду і енергію, а якщо ні - то охоплюють негативні почуття: музика "ріже" слух.

Найголовніше в цій ЕОМ - механізмі почуттів, що працює на приймання, переробку та інтеграцію інформації. І саме головне - на створення разом з уявою предметів і явищ - творчих продуктів.

У нього «вихід» зовні один - живий рух мислячого тіла, яким матеріалізуються думки, образи-коди та продукти уяви. Якраз матеріалізація продуктів почуттів - їх вимірювальних здатностей - стають безпосередніми мірками стану механізму творчості.

Почуття - джерело народження думки. Думка - це вже усвідомлене почуття, що зафіксоване словом, в ньому матеріалізувалося. Ви уже знаєте: почуття виникає при нашому контакті з явищем, процесом, предметом. Почуття - потік переживань -з малоусвідомлюваним змістом; тому його важко висловити. Але коли ми даємо йому ім'я - це вже думка, матеріалізований субстрат, що виконує продуктивну роботу.

Думка тут - інструмент, що перетворює відміряну в образі дію та її простір, у власність людини. А простір наших дій, як ви уже знаєте, відміряється і контролюється моральним почуттям.

Думка висловлюється зовні словом, знаком, дією, закарбованою у рукотворному предметі, залишаючи в житті реальний відбиток.

А почуття - канал зв 'язку, яким, незалежно від нашої волі й бажань, перетікають енергія й інформація.

Почуття - координатор взаємозв'язків мислення, уяви і дій.

Оскільки почуття і їх переживання створюють взірцеві міри істини, добра й гармонії предметів і явищ (якщо людина перебуває у стані оптимуму). Почуття функціонують як зразкові вимірювальні прилади. Вони фіксують відхилення від істини, добра і гармонії і тому є регуляторами розумових і психомоторних дій поза свідомістю. Ось чому людина прагне перетворювати: а) недосконале на досконале, б) аморальне на моральне, в) створювати красу в собі і довкіллі.

Функції почуттів здійснюють сприймання і асиміляцію енергії та інформації для підтримування стану гармонії. Але разом із тим людина не тільки споживач (цей стан її розвитку - не рідкість), але і запрограмована природою як творець, приречений на безперервну творчість. Завдяки почуттям відбувається «боротьба мотивів», операції над уявними образами будовою геометричних фігур тощо. Каналами почуттів до нас надходить до 90% інформації. А інша - каналами пам'яті й мислення.

Тому почуття - не тільки регулятори дій і вчинків, а й виконують функції прогнозування успішності дій і діяльності. А розвиток почуттів (моральних, пізнавальних, прагматичних та естетичних) є питанням морального виховання.

Ставлення людини до навколишнього світу визначається:

1) станом розвитку почуттів - здатності відшукувати в хаосі дже
рел енергію та інформацію, що живлять людину;

2) станом гармонійності предметів, від якої залежить насиченість
почуттів;

3) почуттями, які її ведуть туди, де вона радітиме і втішатиметься
від напруження, збудження і періодичного невдоволення.

Маленька людина, переживаючи своє ставлення до предметів, порівнює і оцінює їх, і на підставі цього обирає стратегію поведінки: подобається - не подобається, діяти так чи інакше тощо.

Згодом - у підлітковому віці - почуття почнуть тонко диференціювати і оцінювати довкілля в досить широких шкалах: 1) відоме - невідоме;

2) моральне - аморальне; 3) гармонія - дисгармонія. В юності ці порівняння і оцінки почуттями набувають не лише пізнавального, а й дійового, перетворюючого ставлення, спрямованого на гармонізацію довкілля.

Перманентні стани почуттів. Спорідненість станів людини і предмета їх зближує, об'єднує в цілісність. Людина і предмет одне одному уподібнюються.

Перманентних станів, як відомо, п'ять. І тому легко визначити умови зародження почуттів, виходячи із спорідненості - подібності мір -станів людини і предмета:

1) гармонія в стані зародження - початковий стан того, що здатне
до розвитку;

2) гармонія, що розвивається - всі явища перебувають у стані ста
новлення, розвитку, випромінюють красу і тому надзвичайно привабливі;

3) досконала гармонія - вершина розвитку - шедеври ноосфери;

4) гармонія порушується - бридке, гидке тощо;

5) порушена гармонія людини - потворне, неповноцінне мораль
но, позбавлене природного вигляду, хаотичне тощо.

Відмінності людських почуттів за силою вияву і спрямованістю зумовлюються, з одного боку, самими предметами і явищами, серед яких людина живе, і з другого боку - перманентними станами людини, в яких вона перебуває.

Цілісність, гранична упорядкованість та узгодженість здорового тіла і душі відповідають поняттю «гармонія». Людина в цьому стані зазнає позитивних почуттів, стикаючись із спільномірним їй предметами, що відповідають її стану, - з гармонією.

В оптимальному стані людина, її почуття чітко розрізняють у предметах і явищах: а) відоме і невідоме, б) моральне і аморальне, в) гармонійне (краса) і дисгармонійне. Невідоме, аморальне та дисгармонійне спонукають її до дії- процесів вирішення задач, наслідком чого є їх перетворення на відоме і гармонійне, попереджене аморальне у довкіллі. І саме завдяки цим діям людина спрямована на творчість.

Згодом розширюватиметься коло порівнянь і оцінок предметів, їх глибина, точність і на цій підставі визначатиметься доцільність дій і діяльності людини.

Людина, зосереджена лише на переживанні відомого, морально приємного і краси є пасивним споживачем, або ерудитом. Протилежне вона ігнорує, робить вигляд, що його просто не існує, а якщо з ним стикається, то намагається уникати, тікати від дискомфорту, що утворюється під час зустрічі з невідомим.

Людина у стані дисгармонії, контактуючи з подібними її стану дисгармонійними предметами (з порушеною впорядкованістю, неузгодженістю, диспропорцією тощо), переживає теж, як це не парадоксально, позитивні почуття, захоплюється "насолодою" живописним хаосом. Живописний хаос впливає на творчу людину навпаки: спричинює почуття низького, гидкого або потворного. Якщо міра дисгармонійного предмета відповідає стану людини, то вона отримує від контакту з ним задоволення, насолоджується його «красою». У такому разі вона ошля-хетнює зло і дисгармонію, де вони їй трапляться.

Людина з порушеним механізмом почуттів байдужа до краси і гармонії, її почуття «працюють» рідко, бо їх заміняють емоціями. Емоції спричинюють рухи реактивні, імпульсивні, що завершуються некеро-ваними афектами. Вчинками такої людини керує не вона сама, а зовнішні впливи, незалежно від модальності, вона прагне до знищення всього, побудованого за законами гармонії, заради єдиної мети: само-убезпечення від перегріву енергією власного «Я». Людина-виконавець не здатна до відкриттів, винаходів і створення художніх образів.

Почуття пов'язані з емоціями та інстинктами, однак їх не можна ототожнювати. Почуття за способом перебігу, за силою переживань і психічною напруженістю поділяються на: 1) настрої, 2) пристрасті, 3) афекти та 4) катарсис.

Почуття регулюють нашими діями і вчинками: усвідомлено або несвідомо виконують функцію координаторів діяльності; містять інформацію та енергію про наше оточення і наш стан. Тому почуття - не тільки регулятори дій і вчинків, а й виконують функції прогнозування успішності дій і діяльності. А розвиток почуттів (моральних, пізнавальних, прагматичних та естетичних) є питанням морального виховання.

Отже, перероблення чуттєво-інтуїтивного відображення здійснюється: сенсорними, перцептивними, дихотомічними, трихотомічними та комбінаторними діями. Вони утворюють домінанти, прагнення і спонуки - образи і прийняття рішення щодо поведінки у майбутньому.

їх іноді розглядають нарізно і без урахування зв'язків між ними. Ми ж їх дослідили як цілісність, в одній - всі п'ять дій.

Почуття, таким чином, залежно від рівня їх розвитку, підсилюють або зменшують енергію вдатностей людини до дій, сприяють або обмежують її творчий потенціал. А це означає: щоб регулювати почуттями, треба знати їх назви і поєднувати в одну цілісність переживання. Знак почуття - це слово чи поняття, які його фіксують засобами мови, допомагають дійти до переживань двома шляхами: від самих почуттів і ззовні - від назви до їх переживання. Тому знак - це код, завдяки якому людина стає здатною відродити минулі образи і думки пережити їх знову і знову, а також підсвідомий зміст субсенсорного відображення, інтенцію перетворити на усвідомлене переживання - регулятор дій і поведінки.

В цьому і полягає сенс чуттєво-інтуїтивного відображення - культури почуттів як системи удатностей оцінювання предметів і прийняття рішення діяти так чи інакше.

Психомоторика - орган творчості

У рік у дитини починає працювати механізм психомоторики (у тварин сенсомоторика) - це відбувається, коли дитина починає самостійно стояти і ходити. До цього часу малюк був прикутий до середовища як його частина; тепер він пізнає і оцінює почуттями світ, пересуваючись у просторі, а рука стає першим органом не лише рухів, пізнання, а й творчості. Тварини роблять це мордою - обнюхування, роздивляння і запам'ятовування навколишнього світу.

До половини першого року дитина живе, керуючись формулою:

енергопотенціал: витрачання - відновлення - нагромадження енергії.

Згодом у дитини починає працювати другий механізм творчості -почуття. І відповідно вона керується другою формулою життя:

почуття — енергопотенціал.

А коли їй виповнюється один рік, то набуває сили третя формула життя:

психомоторика - почуття - енергопотенціал.

Отже, за перший рік життя дитина двічі змінює формулу життєдіяльності. А переходячи до нового стану, починає вчитися користуватися психомоторикою.

Дитина, пізнаючи за допомогою психомоторики світ, опановує простір власних рухів, час тривання рухів, і сили, які діють у цьому просторі і часі, і їй чинять опір. Так малюк опановує фізичний світ.

Психомоторне пізнання - величезна праця, яку повинен кожен виконати самотужки. Бо це пізнання не можна здійснити, запам'ятавши найточніші словесні формули, математичні викладки — ніщо його не замінить: цей фізичний світ треба відобразити, оцінити і вивчити за допомогою почуттів самостійно.

Що ж таке живий рух і діяльність людини? Психомоторна і розумова діяльність, як ви вже зрозуміли, - дійсне буття людини: діючи, людина стає вільною. Психомоторні дії, якщо стають досконалими здатностями, можуть бути засобами творчості.

Тільки виконуючи дії, людина виявляє свою творчу сутність і свою індивідуальність. А система дій (психомоторних, пізнавальних, естетичних, моральних тощо), яку опанувала людина, є простором її свідомості.

Чому? У психомоторній дії людина розрізняє себе - стан свого тіла - і рухи, усвідомлює в собі дві протилежності: "систему - Я-пред-мет". І оперуючи цим Я-предметом, опановує і підпорядковує його своїй волі, скоряє, долає опір діям; мислить ними, переживає його і уявляє бажаний майбутній предмет ще до закінчення дії.

Справді, рух мислячого людського тіла - невичерпне джерело смислів і духовного змісту.

Ось де починається розвиток мислення і волі. Під час дії людина залишається вільною від плину живого руху; ця незалежність дає їй змогу керувати власними рухами згідно з метою подібно до того, як вона оперує предметом, розташованим поза нею.

Процес оперування предметом - процес вияву і розвитку здібностей мислення, почуттів і уяви; бо вони дієво виявляються під час розв'язування задачі і в цій самій роботі вони розвиваються.

Для дій мислячого тіла людини немає обмежень, коли вона розв'язує завдання, оперуючи і створюючи предмети найскладніших просторових конфігурацій і розмірів. Наприклад, вухо або око - теж органи мислячого тіла, здатні лише створювати відображення - перетворення зовнішніх та внутрішніх подразнень на психічні факти. Тому процеси творчості - відкриття, винаходи і створення художніх образів - неприступні для них.

Живий рух і дії людини регулюються її образами, почуттями, думками. У живому русі зароджуються елементи думки, виникають і працюють поза нашою свідомістю.

Отож, щоб розвивати мислення, треба навчитися: 1) дослухатися до себе, 2) розуміти "мелодію" психомоторної дії, 3) розрізняти її приховані смисли і робити їх власним здобутком.

У два роки малюк уже використовує психомоторику для вимови слів, розуміє смисл, закодований у слові, і стає здатним виконувати чужу волю. Спілкуючись з дорослими, він:

- нагромаджує для життя словниковий запас - почуттів, образів і
смислів для регуляції власних дій;

- не відокремлює поки що себе від довкілля;

- тому може доцільно діяти тільки за чужою вказівкою: у цьому
віці він найслухняніша (і приємна для батьків) дитина.

У три роки починає діяти на оточуючих силою слова:

а) відокремлює себе від середовища і стає автономною цілісніс
тю, спрямованою на пізнання - стає "чомучкою";

б) усвідомлює свій суверенітет - створюється особисте "Я", і ди
тина починає діяти від власного імені, подає команди, просить і нака
зує, створюючи програми дій і перелік вимог до дорослих, щоб задо
вольнити свої бажання руками і силами дорослих;

в) прагне підкорити своїй волі дорослих - робить це досить ви
шукано і навіть майстерно.

Відтепер для малюка його бажання - образ, почуття, думка - не просто сигнали, як крик або плач, а безпосередні регулятори його дитячої діяльності.

В оптимальному стані людина, виконуючи дію, може точно регулювати свої біодинамічні властивості, керувати: а) силою рухів, б) їх швидкістю, в) темпом і ритмом. Результатом дії буде її: координова-ність, точність рухів і влучність, зовнішнім виявом чого є спритність і пластичність як естетичні якості психомоторики. Ці здібності - перші кроки до психомоторної творчості.

Людина здатна керувати властивостями своєї психомоторики тільки частково і лише в діях, які добре завчені, а під час навчання діям виявляється її закріпачення, скутість рухів - вона перебуває в стані аварійності.

Дії незграбної людини втратили спритність і пластичність, у неї певною мірою порушується точність і особливо влучність рухів, натомість вони набувають скутості, порушення координації та негативних рис.

Про що це свідчить? Це свідчить про стан глибокої втоми або початок хвороби рухів.

Коли починається мислення. З віком дії малюка, крім інших, набувають креативних властивостей; вони стають дієвим засобом поєднання минулого з сьогоденням і засобом створення майбутнього. Малюк здатен здійснювати не лише уявляючи або подумки, а практично: робить майбутнє тут і тепер - сьогодні.

Думка разом з почуттями та образами в одному пориванні дозволяє дитині робити впевнені кроки до себе самої.

І, отже, світова загадка механізмів творчості може бути розв'язаною, якщо знати:

а) живий рух і думка людини - одне й те саме, але вони розгляда
ються з різних боків: думка - внутрішній рух, рух зовнішній - її відо
браження;

б) мислення і рух - властивості мислячого тіла; розвиваючи одне,
ми розвиваємо і все інше в механізмі творчості;

в) індикатор якості мислення - точність і спритність живого
руху - і навпаки.

Як же здійснюються мислення і живий рух?

Будь-яка зміна всередині тіла, спричинена живим рухом, виражається зміною в способі дії і одночасно в мисленні. Виходить, щоб навчити людину мисленню, треба старанно досліджувати власний спосіб дій, передусім свого мислячого тіла.

Дитина, яка нормально розвивається, після 3-х років життя стає "чомучкою" і починає діяти за четвертою формулою:

Дата добавления: 2015-05-22