Сповідь» Августина Блаженного

ЛОГОС

слово, понятие, разум, знание, закон) – важнейшее понятие в античной и средневековой философии. Логос – всеобщий закон космоса, природы; основание бытия (у Гераклита основание бытия – огнелогос, у стоиков): "логос правит миром". Логос здесь представлен как космическая мудрость, всеобщее знание, абсолютная истина. В средневековье, логос – слово Божие, которое принес в мир сын Божий, Иисус Христос: "Вначале было слово, и слово это было у Бога", – говорится в Библии. В современной науке, логос как какое-либо знание, добавляется в качестве сложносочиненного слова к названию различных видов знания: психология, филология и т.д.

ЛОГОС

(греч. logos — речь, слово, высказывание, понятие, основание, мера) — понятие 1) антич. философии и 2) христианского богословия, обозначающее а) разумный принцип, управляющий миром и б) Бога-Сына как Посредника между Богом-Отцом и миром.

19.Розкрийте зміст основних ідей твору блаженного Августина,,Сповідь,,

.2. «Про Град Божий»

Погляди Августина справили великий вплив на всю середньовічну філософію і ідеологію. Це один з найяскравіших філософів середньовіччя, який хвилювався за долю людства і кожної людини зокрема. Як зазначає В.Соколов “можна стверджувати”, що автор трактату “Про град Божий” став першим мислителем (принаймні в Європі), що зробив предметом філософських роздумів про долю людства...

Проблема містично осмисленої діалектики історії відображена у трактаті Августина "Про град Божий" (22 книги). Тут висвітлені події, пов'язані зі завоюванням 410 р. Риму ордами вестготського короля Аларіха (бл. 370 — 410 pp.). Автор полемізує з язичниками, котрі звинувачували християнство у зруйнуванні античного світу, розглянув два протилежні види людської спільноти: "град земний", тобто державність, в основі якої міститься "любов до себе", і "град Божий" — духовну спільність, основу якої становить "любов до Бога". "Град Божий" не тотожний ідеалу теократії, в дусі котрого інтерпретували вчення Августина середньовічні схоласти. Він різко критикував "каїнівський" дух імперії, завойовницькі прагнення римлян, які, натомість, засуджували насилля стосовно себе. Витоки причин насильства Августин вбачав у гріховності людини.

2.3. «Сповідь»

До здобутків Августина належить дослідження проблем, повз які пройшла антична думка, зокрема розглянута динаміка людської особистості та динаміка загальнолюдської історії. Першій присвячена автобіографічна праця "Сповідь" (13 книг), де він неупереджено, з глибоким психологічним самоаналізом дослідив суперечливий процес становлення особистості, обґрунтував необхідність Божественної Благодаті.

Достатньо суперечливе ставлення Августина до античного мистецтва. У "Сповіді" він наголосив, що споглядання античних творів викликає в нього найглибші земні почуття: його захоплює пластика античної скульптури, антична поезія й музика, що вважалось гріховним з погляду нової релігії і вимагало каяття. Оцінка Августином видовищних мистецтв, у тому числі театрального, є певним наслідуванням положень "ідеальної держави" Платона (427 — 457 pp. до н.е.). Августин пов'язував причини аморальних виявів у римлян з поширенням видовищ, якими вони надто захоплювалися, тому в його духовний "град Божий" (як і в платонівську "ідеальну державу") видовища не допускалися.

Усвідомлюючи неможливість повного заперечення краси цього світу, оскільки Бог створив його прекрасним, Августин намагався знайти вихід з такого протиріччя в теоріях прекрасного піфагорейців і неоплатоніків.

Згідно з теоретичними положеннями піфагорейців, Августин визначив красу як гармонію та порядок. Його захопила проблема вираження краси в числах, числові пропорції він вбачав у архітектурі й музиці, намагався пристосувати ці мистецтва до християнського культу.

Незважаючи на те що офіційно у своїй ортодоксії християнство всіляко відмежовувалося від античності, в церковній практиці воно трансформувало і містифікувало багато символів — образів античної культури. В християнській символіці легко простежуються запозичення із давньосхідної та грецької міфології, а також із пов'язаної з ними іконографії. Відомі факти знищення палеохристиянами давніх статуй або переробки їх відповідно до вимог аскетичних норм своєї віри. У символічних образах інших культур християнство намагалося знайти "подібні" або "неподібні" вияви сутності Бога. У Символі Віри в православ'ї та католицизмі сформульовані основні принципи християнства — вчення про триєдиного Бога: Бог-Отець, Бог-Син, Дух Святий.

Для вираження нового вчення в символах-знаках були створені образні аналоги: око, агнець, голуб. У давньому світі голуб означав невинність та покірність, тому його вважали символом Христа і зішестя на нього Святого Духу. У живописі, мозаїках, рельєфах зображення голуба вказує на апостолів, членів християнських общин, а також на звільнену від оков тіла ("клітки") людську душу.

Згідно з твердженням отців церкви, що "Бог промовляє багатомовно та багатозначно", створювалася символіка "реальна" і "умоглядна", абстрактна. До останньої належить символіка світла, яка набула в християнстві особливого естетичного значення. Історична традиція світла, що сходить від солярного Божества, сягає найглибших шарів східної й античної міфології.

За традицією неоплатонізму, Августин розглядає красу як світло. Світлоносність краси, спорідненість світла з душею віруючої людини постає невід’ємною рисою християнського вчення. Краса-світло втілюється у середньовічних церковних мозаїках, вітражах, окладах ікон тощо. Але на відміну від Платона та засновника неоплатонізму Плотіна (204 — 270 pp.), котрі вищою красою визнавали ідею, Августин вищою красою визнавав Бога. Так склалася відома августинівська традиція, за якою земна краса — це лише відблиск Божественної.

Августин остаточно утвердив у християнстві неоплатонівську ідею гріховності тілесного буття людини. Створена ним система поглядів надовго визначила політику Католицької церкви у галузі культури. Августин став незаперечним авторитетом у теології та філософії Середньовіччя майже до появи Фоми Аквінського.

Читаючи „Сповідь” Августина, відчуваєш, як перед тобою відкривається бездонна глибина суб’єктивної свідомості; але в цій глибині помітна боротьба об’єктивних світових контрастів. В ній розкривається той психологічний процес, який в більшій чи меншій мірі переживають усі, кому віра достається ціною боротьби і зусиль, хто приходить до неї шляхом довгих пошуків і сумнівів. Разом з тим, ця ж „Сповідь” може розглядатися як суб’єктивне відображення тодішнього суспільства, яке розкололося між протилежними полюсами розбещеної чуттєвої природи і аскетичної святості.

Роздвоєння, смерть є всезагальним законом всієї нашої дійсності, всього, що існує в часі. Головний інтерес всієї філософії Августина обертається навколо цього основного питання: як спастись від смерті, як подолати цю дурну подвоєність нашої людської природи? Перед Августином стоїть ідеал цілісної особистості, яка перебуває в стані спокою і миру. Але ідеальна, цілісна особистість є мислимою лише в ідеальному суспільстві, в ідеальному всесвіті, позбавленому самого часу, у світі, в якому все перебуває в єдності і цілісності, в стані внутрішнього миру, спокою і рівноваги. Щоправда такого всесвіту в нашому досвіді ми не знаходимо, цей ідеал абсолютно трансцендентний нашій земній дійсності, де панує ворожнеча, це – предмет надії. Якщо дурна подвоєність нашої природи, смерть і зло є негативним постулатом філософії Августина, то всесвіт, як єдність загального спокою – його позитивний ідеал. Те, чого він хоче, не є лише внутрішнім благом особистості: він цілковито усвідомлює, що людина одними своїми силами спастись не може, і тому саме питання про спасіння особистості є для нього перш за все питанням про об’єктивне начало спасіння. Як гріх не є властивістю лише особистою, індивідуальною, але загальною і родовою, так само і діяльність цього об’єктивного начала спасіння повинна втілюватися в людстві, як родовій єдності, у всесвітній соціальній організації. Таким чином, питання про спасіння особистості є для нього разом з тим питанням соціальним і космічним.

Висновки

Августин Блаженний (354—430 рр.) — автор сотень творів, значними серед яких є «Про святу Трійцю», «Про град Божий», «Сповідь».

Для Августина Бог — джерело і критерій моральності, вища сутність, протилежна земній чуттєвості. У постаті Бога втілена вся повнота добра (все існує завдяки Богу, тому й будь-яке благо йде від нього), а зло (до нього має відношення людина, яка за це відповідає перед Богом) вміщено у волі, яка відвертається від вищого (космічних доброчинностей) заради нижчого (тілесні втіхи). Але метою і сенсом людського життя є щастя, якого можна досягти тільки через пізнання Бога й випробування душі. Інструментами для цього є християнська віра і розум.

Людина є поєднанням світу Божого — душа людини, і світу земного — її тіло. Людська душа за своєю природою досконала, тому що наближена до Бога, але інколи тіло долають спокуси (гріхи).

Августин стверджує існування трьох головних видів гріха, які він називає похіттю. Перший вид — похіть плоті, спрямування до почуттєвих радощів і насолод. Другий — похіть гордині, жадоба самоствердження на тлі різних видів діяльності. Третій — похіть очей: це потяг до пізнання, осягнення таємниць природи, дізнавання про світ того, про що знає тільки Бог. Всі ці намагання є для Августина грішними, тому що націлюють людський розум і душу на земне, а не на небесне, кличуть його до чуттєвої дійсності, а не до трансцендентного.

Християнські доброчинності, за Августином, — послідовне відкидання язичницьких уявлень про доброчинності. У своїй «Сповіді» Августин на власному прикладі намагається довести марність людських зусиль, неспроможність людини звільнитися від гріха доти, поки вона безмежно не віддасться провидінню і не виявиться знаряддям Божої волі. Августин вимагає від християнина повного аскетизму й відмови від своєї індивідуальності, беззаперечного слідування вказівкам Бога.

Аврелій Августин був автором дуже цікавої актуальною тоді концепції. Філософ працював дуже плідно. Августин написав багато книжок латинською мові. Згадаємо тільки з них: Про порядок, Монологи, Про вчителя, Про музиці, Про безсмертя душі, Про істинної релігії, Про вільної волі.

Зупинимося на «Сповіді» докладніше. Шлях його філософствування тут- від розладу і роздвоєння особистому житті до об'єктивного світу і єдності. Оскільки ми замикаємося у нашій чуттєвому світі, ми бачимо у собі лише морок й страждання. "Не бачте ти вже і не жахаєшся цієї безодні?- вигукує Августин.- "І що це таке, як і наша природа, до того ж чи, ніж була колись, а якою вона є тепер. І ось більш шукаємо її пізнати, ніж справді розуміємо". Усі мислення Августина у його дохристиянську епоху є низка гігантських зусиль, щоб вирватися з цього негативною, похмурої глибини суб'єктивного свідомості до об'єктивного світу, де правді, позбутися своєї гріховним особистості та її фатального роздвоєння.

Сам він промовляють на "Сповіді" той період свого життя, коли, вже звільнившись від маніхейства, вона звернувся до християнство: "Намагаючись вивести лад моєї думки з пучини, занурювався знову, і найчастіше роблячи зусилля, я занурювався знову і знову". Єдине, щоподимало його до об'єктивного світу Божу, розповідає він, було те, що воля була нього такою ж достовірна, як та її існування. І аргументи скептиків будь-коли могли похитнути цією внутрішньою достовірності самосвідомості. Однак у самої своїй волі він вважав одне внутрішнє протиріччя, один безвихідний розлад. "Ця воля, причина мого гріха, але сам він не хочу гріха і роблю те, що ненавиджу. Роблячи гріх мимоволі, я скоріш терплю його, ніж роблю.", і, отже, цей стан несвободи є радше покарання, чому провина, притому покарання, яке я терплю справедливо.

Отже, є щось абсолютно достовірне, що піднімається над моїми протиріччями: у самому розладі я пізнаю об'єктивний закон абсолютної справедливості; - такий хід мислення Августина. Абсолютна достовірність моєї волі, мого існування зводиться до цілковитої достовірності того об'єктивного блага, того об'єктивного світу і близько, що вимагає моя воля. Роздвоєння і розлад є форма тимчасової дійсності, та той і єдність є її вічний ідеал. «Основний мотив філософії Августина є пошуки такий всесвіту, яка долала б контрасти тимчасової дійсності, її погану двоїстість у єдності загального світу іпокоя»[13].Искание це - передусім процес болючий і болісний; у ньому борошна духовного народження нового світу поєднано з аналітичними передсмертними стражданнями старого.

Але крім власних пошуків у тому праці філософа знайшли і його основні ідеї.. У «Сповіді» Августин Блаженнийй чимало з неперевершеною інтелектуальної винахідливістю розмірковує про проблеми часу й простору.

Аврелій Августин ставить собі сміливі богословські питання: чи міг Бог створити той інший світ раніше чи пізніше, завдяки чому з'явилися? що робив Бог доти, як створив світ? Як співвідноситься Господь із поняттями часу й вічності? У вирішенні їхніх Августин примикає доплатоновскому тлумачення часу, тобто вважає час створеною субстанцією. Світ створено над поточному часу, стверджує богослов, але час починає йти від створення світу.

Бог перебуває у вічності, і тому до неї неприйнятні тимчасові поняття: "раніше", "пізніше", неправомірно запитувати Бога, що він усе-таки робив тоді, коли світу було. Отже Бог було створити світ ні раніше не пізніше завдяки чому з'явилися, тобто час починає йтися лише й одразу з створенням світу.

Аврелій Августин відновлюєаристотелевское розуміння часу, як заходи руху, й виступає проти повсякденного ототожнення цих понять. "Я чув від жодного вчену людину, що рух сонця, місяця і зірок і є часом, але з не згоден. Чому ж тоді не вважати часом рух всіх тіл? Якби світила небесні зупинилися, а гончарне колесо продовжувало рухатися, те було ще й часу, яких ми вимірюємо його обертів?", - запитуєАвгустин[14]. Коли ІсусНавин, каже Августин, щоб довершити перемогу у битві, попросив сонце не заходити, і з молитві його здійснилося, йшло чи тоді час? Так, час іде у своїй темпі незалежно від руху небесних або інших тіл, адже ми вважаємо, що час іде навіть, коли вони знаходяться у спокої й говоримо, що таке-то тіло стояло стільки-то, цим маючи на увазі незалежність часу від руху тіл.

Тут висвітлюються питання довготи і стислості часу, тривалості минулого, виміру часу, психологічні підходи до часу? Час розбивається на минуле, нинішнє та майбутнє, причому першого ми маємо, третього ще немає, а справжнє невловимо, безупинно проходить. "Час, стаючи із майбутнього справжнім, виходить із якогось схованки, і нинішнє, ставши минулим, іде у якийсь схованку" Проте, могли б ми вимірювати якусь ілюзію, отже, час є певна реальність. Що ми вимірюємо у часі, якщо неможливо можемо вловити його суть? - запитує він. Реальністю можна й минуле, що було колись справжнім, і майбутнє, якому ще доведеться стати справжнім. Кожен образ минулого несе на своєї власної душі, згадує ньому. Майбутнє бачать провісники. Отже, існують насправді, мають не мрійливе буття все три іпостасі часу.

У нашій душі перебуває той схованку чи джерело тривалості, яких ми вимірюємо глибину минулого, що існує саме собою, а в через відкликання глибиною спогади. Ніщо інше, як пам'ять несе слова образи речей. Кількість конкретного спогади нам одно силі, і глибині вражень. Так само і пророцтво, попереднє обмірковування виходячи з тих образів, що є ми всередині, у пам'яті, малюють нам образ майбутнього. Отже, каже філософ немає майбутнього, ні минулого самих собою, а є три лику одного часу -справжнє минулого, справжнє сьогодення й справжнє майбутнього, пов'язані з пам'яттю і враженням, які суть найважливіші інструменти розуміння часу. Бог хоче сказати нам, що ми допускати розсіювання уваги; наш обов'язок стосовно сущого - пам'ятати все, минуле утримувати своєї власної душі.

Більше чітко, ніж філософи античності, Аврелій виділяє поняття простору, яку переважно називалося місцем. «Він як і та палестинці час, простір має деяку реальність незалежно від які переповнюють йоговещей»[15]. Він пише про простір не що пересуваються посудиною, тобто не співпадаючим з кордонами тіл.

Розмірковування Аврелія значно очистили нашарувань традицію Платона або Ньютона і розвинулисубстанциальную концепцію часу, прихильники якої прагнуть обгрунтувати незалежність течії часу й існування простору від руху матеріальних тіл.Логические побудови несподівана постановка питань філософом час і просторі завжди викликали філософський інтерес; вони можуть і сьогодні служити джерелом нових образів і асоціацій.

Читаючи "Сповідь" Августина, відчуваємо, як маємо розверзається бездонна глибина суб'єктивного свідомості, але у тій глибині видно боротьба об'єктивних світових контрастів. У ньому розкривається маємо той процес, який більшою чи більшою мірою переживають все, кому віра дістається ціною боротьби, і зусиль, хто ходить до неї шляхом довгих пошуків і вагань. Разом про те, ця сама "Сповідь" то, можливо розглянута як суб'єктивне відбиток тодішнього суспільства, розколеного між протилежними полюсами розгнузданої чуттєвої природи й аскетичній святості.

Дата добавления: 2015-05-22