Техніки міжособистісного спілкування

Способи ефективного передавання повідомлень:

1. "Привласнюйте" авторство повідомлень, які ви передаєте спів­бесідникові, звертаючись до нього від першої особи в однині та вживаючи особові займенники "Я", "Мій". "Особиста власність" на авторство повідомлення передбачає відповідальність особи за висловлені в повідомленні думки та почуття. Люди, які вживають такі слова, як "більшість людей", "дехто з моїх друзів" чи "народ", роблять повідомлення знеособленими. Такого роду фрази обтяжують розуміння того, чи люди справді самі так думають і почувають, чи вони просто повторюють те, що думають та відчувають інші.

2. Повідомлення має бути завершеним, повним і конкретним. Сфор­мулюйте свої повідомлення так, щоб до них повністю ввійшла вся інформація, необхідна для розуміння повідомлення. Повнота й конкретність здаються нам очевидними, але дуже часто люди не вва­жають за потрібне повідомляти про шкалу цінностей, на яку вони спираються, про припущення, яких вони дотримуються в спілкуванні, про наміри змінити свою думку.

3. Узгодьте свої словесні та несловесні повідомлення. Спілкуван­ня наодинці з партнером вимагає як вербальних, так і невербальних повідомлень. Як правило, ці повідомлення є узгодженими між собою, і якщо людина говорить, наприклад, що вона високо цінує вашу допомогу, і при цьому посміхається, то вона несловесно виражає теплоту.

4. Не скупіться на слова. Кількаразове повторення повідомлення, використання інших каналів спілкування (таких як письмові за­писи, картки, словесні й несловесні сигнали, натяки і т. п.) допоможуть партнерові краще зрозуміти повідомлення.

5. Забезпечуйте зворотний зв'язок стосовно того, як сприймається ваше повідомлення. Для того щоб ефективно спілкуватися, ви повинні усвідомлювати, як співбесідник інтерпретує й переосмислює ваше повідомлення. Єдиний спосіб бути завжди впевненим в ефективності спілкування – постійний пошук зворотного зв'яз­ку стосовно того, яке значення і зміст вкладає співбесідник у ваші повідомлення.

6. Приводьте повідомлення у відповідність із особистістю, суб'єк­тивною шкалою цінностей і досвідом адресата. Одну й ту ж ін­формацію ви пояснюватимете по-різному: досвідченому спеціалі­стові ви скажете зовсім не те, що новачку; дитині – зовсім не те, що дорослому; колезі по роботі – зовсім не те, що керівникові.

7. Описуйте почуття, називаючи їх словами, порівнюючи з певними діями, вживаючи мовні звороти, метафори. Коли ви повідомляєте про свої почуття, дуже важливо, щоб це робилося в описовій ней­тральній формі. Ви можете описати свої почуття, називаючи їх своїми словами ("мені сумно"), послатися на якісь дії ("мені пла­кати хочеться") чи вживати метафори, мовні звороти ("я почу­ваю себе так, ніби крила виросли"). Опис допоможе вам повідом­ляти про свої почуття іншим ясно й недвозначно.

8. Описуйте поведінку інших людей, не вдаючись до оцінювання чи інтерпретації. Реагуючи на поведінку інших людей, переко­найтеся в тому, що ви нейтрально описуєте їх поведінку ("Ти й далі продовжуєш перебивати мене"), а не оцінюєте її ("Ти неща­сний егоїст, який ні до чиїх думок не хоче прислухатися")

Одним з елементів комунікації є зворотний зв'язок на отриману інформацію.

Зворотний зв'язок повідомляє людям, як їхня поведінка вплинула на них, дає їм можливість краще зрозуміти себе і змінити що-небудь, якщо вони вирішують, що це необхідно.

Зворотний зв'язок має бути конкретним і специфічним, містити ідеї, інформацію й альтернативи, а не оцінки, поради, готові рішення й відповіді.

Зворотний зв'язок існує у вигляді похвали, яка формує теплі почуття і гордість за себе, і у вигляді конфронтації.

Конфронтація –це форма зворотного зв'язку, завдяки якій люди можуть довідатися про те, яка поведінка викликає в інших негативну реакцію.

Зворотний зв'язок включає:

якість: позитивна чи негативна інформація;

зміст: опис поведінки того, до кого звернений зворотний зв'язок (поведінковий аспект) і опис почуттів людини, що вступає в зворотний зв'язок (емоційний аспект);

джерело: відкритий чи анонімний;

спосіб передачі: усно чи письмово;

час: стосується ситуацій "тут і тепер" чи "там і тоді".

Правила ефективного зворотного зв’язку

1. Відповідайте мовою "Я-повідомлень". Формулюйте вашу реакцію на слова співрозмовника через опис пережитих почуттів. Говоріть про те, що конкретно робить дана людина, коли її вчинки викликають у вас ті чи інші почуття.

2. Зворотний зв'язок – "тут і тепер". Важливою умовою продуктивного зворотного зв'язку є його невідкладність. Часто, затаївши образу, людина, зрештою (наприклад, через кілька днів) вибухає гнівною тирадою і зустрічає здивовану репліку: "Я тобі це говорив?! Ніколи! Тобі лише здалося!" і т.п. Відстрочена міжособистісна інформація з приводу чогось, що відбувалося давно, може бути просто перекручена фактором часу.

3. Зворотний зв'язок – по конкретному запитанню. Зворотний зв'язок має відноситися до конкретної поведінки, окремого вчинку, а не до поведінки взагалі, до конкретної людини, а не до людей узагалі_.

4. Вихідна настанова – доброзичливість. Перш ніж говорити, запитаєте себе: для чого я це роблю? Можливо ви просто самоутверджуєтеся за рахунок іншого? Якщо ви говорите з бажанням скривдити людина це миттєво відчує і "закриється", ваші слова не приведуть ні до чого, крім відповідної агресії чи образи. Якщо говорите про те, що вам не подобається в даній людині, намагайтеся в основному відзначати те, що вона змогла би при бажанні в собі змінити.

5. Зворотний зв'язок

– по потребі партнера. Чи потрібні ваші слова опоненту? Чи значима для нього ваша думка? Може бути, він вас ні в що не ставить і усі ваші зусилля пропадуть задарма? Чекання зворотного зв'язку може бути виражене як словами ("А що я міг поробити? А як би ти вчинив на моєму місці?"), так і жестами, мімікою (на вас просто можуть очікувально подивитися). Не давайте оцінок. Не давайте порад.

4. Класифікація груп у психології, їхня характеристика

Групою називають спіль­ність людей, об'єднаних численними та різноманітними більш-менш стійкими зв'язками.

Група

– обмежена в розмірах спільність людей, що виділя­ється із соціального цілого на основі визначених ознак (характеру виконуваної діяльності, соціальної або класової приналежності, структури, композиції, рівня розвитку і т. д).

Особливу увагу у соціально-психологічному вивченні груп при­діляють взаємостосункам, які в них складаються. Міжособистіс­ні стосунки в групі учені розглядають в статиці – у тому вигляді, в якому вони сформувалися на цей момент часу, і в динаміці, тобто в процесі розвитку. У першому випадку, аналізують особливості на­явної системи взаємин, в іншому – закони їхнього перетворення і розвитку. Ці два підходи часто поєднуються, взаємно доповнюють один одного.

Уперше термін "групова динаміка" використав К. Левін у статті "Експерименти в соціальному просторі" (1939). Феномен групової динаміки в соціально-психологічній літературі немає однозначного визначення. Учені розглядають групову динаміку як сукупність внутрішньогрупових соціально-психологічних процесів та явищ, що характеризують весь цикл життєдіяльності малої групи і його етапи: утворення, функціонування, розвиток, стагнацію, регрес, розпад.

Поняття групової динаміки включає в себе п'ять основних елемен­тів: цілі групи, норми групи, структура групи і проблеми лідерства, фази розвитку групи.

Групова динаміка має безсумнівний інтерес для психології, оскіль­ки, навчившись керувати її механізмами, можна розробляти та ефек­тивно застосовувати в навчально-виховному процесі спеціальні тех­нології формування, розвитку та зміни особистості і суспільних форм діяльності, а також вирішувати проблеми налагодження міжособистісних стосунків у групах.

Групова динаміка – процес створення, функціонування та розвитку малих груп.

Групові взаємини – різноманітні зв’язки, що виявляються у формуванні групової згуртованості, лідерстві, мотивації й цілеспрямованості у громадській діяльності, ухваленні спільних рішень.

Групова взаємодія – сукупність комунікативних та операційних взаємозв’язків людей, необхідних для спільної діяльності.

В основу типології малих груп дослідниками були покладені різні принципи: рівень культурного розвитку групи, тип структури, завдання і функ­ції, тип контактів тощо. Однак загальна прикмета всіх запропоно­ваних класифікацій

– форми життєдіяльності, на підставі чого ви­діляють такі групи.

1. Умовні

– реальні

– тимчасові.

– умовні, куди входять люди, які не мають міжособистісних зв'язків, але для яких характерні типові особливості (класові, ві­кові, професійні тощо). Члени такої групи не знайомі один з од­ним, не спілкуються і не знаходяться у безпосередньому контакті. Наприклад, склад умовної групи старшокласників не залежить від того, чи навчаються вони в одній школі, а також від того, юнаки це чи дівчата. Умовне абстрагування застосовується, як правило, із статистичною метою;

– реальні, члени яких перебувають у більш-менш тісному кон­такті та взаємодії. Така група утворюється для виконання певних завдань, існує завдяки процесу обміну діяльністю та її результата­ми, реальній взаємодії і спілкуванню;

– тимчасові, контакти в яких нетривалі.

2. Формальні

– неформальні.

– формальні (ділові, офіційні) – організаційно оформлені. Це групи, які створюються і існують у межах офіційно визнаних ор­ганізацій, їхні цілі зумовлюються завданнями, які стоять перед ор­ганізацією, до якої входить дана група. В них є статут, регламент, чітко визначені права і обов'язки членів, обов'язкові для виконан­ня як усередині групи, так і поза нею;

– неформальні (неофіційні), що виникають відповідно до сим­патій, прихильностей. Ці групи створюються поза межами офіцій­них організацій, цілі і завдання цих груп виникають і існують на основі особистих інтересів їх учасників і можуть як співпадати, так і розходитися з цілями і завданнями офіційних організацій.

3. Первинні

– вторинні

– референтні.

– первинні, зв'язок між членами яких базується не лише на осо­бистих контактах, а й на їхній високій емоційній задіяності у спра­ви групи, на високому ступені ототожнення кожного члена з усією групою (родина, група однолітків, згуртована бригада);

– вторинні, організовані для досягнення визначеної мети і спи­раються на схематизовану систему стосунків, регульованих прави­лами (наприклад, колектив підприємства);

– референтні, в яких норми, установки, орієнтації не тільки беруться індивідом до уваги, а й стають мотивом його поведінки, прикладом для наслідування. Якщо референтна група є частиною офіційної малої групи, то її називають угрупуванням.

4. Дифузні

– асоціації

– корпорації

– колективи.

– дифузні

– міжособистісні відносини ще не опосередковані змістом спільної діяльності і належність до яких не усвідомлюєть­ся (наприклад, черга);

– групи-асоціації, члени яких усвідомлюють свою належність до певної групи, міжособистісні стосунки в якій опосередковують­ся особистісно значущим для кожної людини змістом спільної ді­яльності (наприклад, навчальна група, виробнича бригада, спор­тивна команда);

– групи-корпорації, міжособистісні стосунки в яких опосередко­вуються особистісно значущим і водночас асоціальним (чи навіть антисоціальним) змістом діяльності (наприклад, злочинна група);

– колективи, тобто групи, в яких міжособистісні стосунки опо­середковуються особистісно значущим і суспільно бажаним зміс­том групової діяльності.

Велика група

– кількісно обмежена спільність людей, виді­лена за певними соціальними ознаками (клас, нація, прошарок), або реальна, значна за розмірами та складноорганізована спільність людей", поєднана спільною діяльністю (певна організація).

Під малими групами розуміють відносно стійке, нечисленне за складом, пов'язане спільною метою об'єднання людей, у якому здійснюється безпосередній контакт між його членами. Усі, хто належить до них, знають один одного особисто і спілкуються між собою в процесі досягнення тієї чи іншої мети. Кількість членів малої групи, природно, не може бути менша від двох і не повинна перебіль­шувати 30-40 осіб.

Взаємини в малих групах, зазвичай, жорстко не регламентовані. У процесі внутрішньогрупової взаємодії одні чле­ни групи можуть надавати перевагу іншим, що виявляється у тісні­шому спілкуванні; їхні комунікативні контакти забарвлені переважно позитивними емоціями й існують на особистісній чи діловій основі. Таке об'єднання називають первинним колом спілкування, або мікро-групою. Емпіричний досвід показує, що склад такого об'єднання не перевищує 2-7 осіб. Члени таких об'єднань водночас лишаються і членами малої групи та більш чи менш тісно взаємодіють з рештою її учасників.

5. Рівні соціально-психологіч­ного розвитку групи

Психологічні дослідження міжобистісних стосунків у групах та особливості їхнього функціонування (Л.І. Уманський, К.К. Платонов, О.В. Скрипченко та ін.)дають змогу виокремити три види груп залежно від рівня згуртованості їхніх членів. Перший рівень згуртованості – дифузна група (за іншою терміноло­гією – конгломерат). Вона майже не згуртована; існує найчастіше корот­кий час, склад членів – випадковий; домінують найпростіші взаємини за типом симпатій-антипатій. Мету функціонування такої групи точні­ше назвати не спільною, а однаковою, бо для її досягнення, зазвичай, не вимагається тісної інтеграції та взаємодії (напр., черга за квитками в кіно, на концерт). У членів дифузної групи практично завжди відсутня єдність глибинної мотивації діяльності. Один купує квитки на концерт, бо любить мистецтво, інший – щоб якось згаяти вільний час тощо.

Другий рівень згуртованості – асоціація (за іншою термінологі­єю – кооперація). Група згуртована, має постійний основний склад, існує протягом відносно тривалого часу. В ній наявні як стосунки типу симпатій-антипатій, так і ділові; практично завжди існує міжособистісний рольовий розподіл, який допомагає ефективніше здій­снювати спільну діяльність. Міжособистісні стосунки в такій групі опосередковані особистісно значущим для кожного її члена змістом групової діяльності.

Головна особливість асоціації (кооперації) полягає в тому, що її члени мають спільну мету, досягнення якої постійно вимагає тісної інтеграції та взаємодії (напр., функціонування творчої групи вчених, яка вирішує ту чи іншу складну наукову проблему).

Мотивація основного виду діяльності у членів асоціації (коопера­ції) збігається далеко не завжди. Скажімо, у шкільному класі одні учні добре вчаться, тому що їх цікавлять знання і приваблює передусім евристичний аспект навчання, інші - тому що планують вступати до вищого навчального закладу, треті – через примус з боку батьків. Зро­зуміло, що така група прагнутиме досягти поставленої мети - отри­мати хороші знання, проте розбіжності в глибинній особистісній мо­тивації не дадуть змоги досягти найвищого рівня групової згуртова­ності з причини надто великих відмінностей у силі і якості емоційної стимуляції в основному виді діяльності - навчанні.

Третій рівень згуртованості – найвищий. У традиційній терміно­логії – колектив (за A.B. Петровським). У такій групі міжособистіс­ні взаємини опосередковуються особистісно значущим і суспільно цінним змістом групової діяльності. Колектив має всі ті ознаки, що й асоціація, але найвищий рівень згуртованості забезпечується домі­нуванням збігу суспільно значущої (просоціальної) мотивації членів групи з основного виду діяльності.

До третього рівня згуртованості належить і корпорація – високо-організована група, яку відрізняють замкнутість на власних групових інтересах, максимальна централізація та авторитарність керівництва. Часто така група протиставляє себе іншим соціальним спільностям, виходячи з вузькокорпоративних інтересів. До таких груп можна від­нести об'єднання підприємств-монополістів, кримінальні об'єднання, секти з антигуманною, антилюдяною спрямованістю тощо.

Колектив

– група людей, об'єднаних спільними цілями і завданнями, досягнутими в процесі їхньої спільної соціально значущої діяльності.

Групові процеси в колективі ієрархізовані й утворюють багаторівневу структуру, ядром якої є спільна діяльність, обумовлена особистісними і соціально значущими цілями.

"Колективоутворення" якпроцес переходу групи до більш високого рівня розвитку обов'язково супроводжується низкою соціально-психоло­гічних феноменів:

– підвищенням згуртованості та єдності колективу;

– формуванням колективістських форм поведінки та стосунків;

– ототожненням себе як члена колективу;

– орієнтацією на визнані колективом досягнення, норми поведінки та спілкування.

Психологічні феномени колективу:

1. Колективістське самовизначення – особистість приймає позицію групи, виходячи з своїх переконань, принципів, ідеалів, мети спільної діяльності.

2. Групова згуртованість показує ступінь прихильності до групи її членів. Показники згуртованості:

– рівень взаємної симпатіїв міжособистійних стосунках (чим більше членів групи подобається одне одному, тим більша її згуртованість);

– кількість людей, які задоволені своїм пере­буванням в групі.

3. Емоційна ідентифікація – процес ототожнення себе з іншими членами колективу або з колективом в цілому, співчуття, емпатія.

4. Еталонність (референтність) – виражається в тому, що кожний член колективу вважає, що саме цей колектив є для нього прийнятним.

Колективістська поведінка людини узгоджується з діями колективу, спрямована на їх підтримку.

6. Взаємовпливи в групі. Вплив групи на особистість та особистості на групу

Дата добавления: 2015-05-22