Чому православ'я вважається світоглядною основою візантійської культури? В чому конкретно проявився вплив християнства, православної церкви на культуру

Образотворче мистецтво.

Архітектура.

В архітектурі Київської Русі відбулося переплетіння привнесених та місцевих традицій. Саме з Візантії було запозичено архітектурну форму хрестово-купольного храму, основою якого є квадрат, розділений чотирма стовпами, а приміщення, що приєднуються до підкупольного простору, утворюють архітектурний хрест. Храм міг бути розширений за рахунок добудов до цих прилеглих приміщень. Це було важливим нововведенням. За цією схемою було зведено Десятинну церкву й собор св. Софії в Києві.

Візантійські майстри, що зводили перші храми, принесли на Русь і традиції мозаїки, які включали виготовлення кольорового скла (смальти), мистецтво створення мозаїк в храмах, типові образи та тематику. Серед них – ті, що зараз є гордістю Софійського собору і всієї України: Христос Пантократор (Вседержитель) – в головному куполі собору, Марія – Оранта (Заступниця) – в центральній абсиді, "святительський чин" (фігури "святих отців") у нижній абсиді храму. Ці фрески виконано майстрами з Візантії і їх київськими учнями, що пізніше на основі побаченого створювали нове мистецтво Київської Русі. Ці ж майстри виконали і численні фрески давніх храмів, зокрема, й св. Софії.

У фресках Софії Київської візантійський вплив помітно з першого погляду – на них зображено сцени з життя Константинополя: іподром, імператор з почтом, колісниці, музиканти та скоморохи (розпис башт, що ведуть на хори). Руські митці перенесли зображувану дію до Києва –поруч бачимо Ярослава Мудрого, його дружину і трьох дочок.

Важливою складовою тогочасного образотворчого мистецтва було іконописання. З Візантії до Київської Русі прийшли власне ікони, тобто зображення Бога і святих для поклоніння, що мали навчати вірі неписьменних та язичників. Як відомо, будь-яке іконне зображення створюється за чітко встановленими канонами щодо зовнішності та оточення (Ісус Христос – чоловік близько 30 років, з довгим темним волоссям, у грецькій туніці, правою рукою благословляє; Богоматір – жінка середнього віку, в грецькому одязі, з дитиною на руках або біля щоки; св. Георгій – юнак в одязі римського воїна, на коні, списом вбиває змія, що лежить під копитами і т.д.) Ці канони називаються іконографічними типами, і більшість з них має візантійське походження. Місцеві іконописці змінювали риси обличчя, роблячи його подібним до слов’янського типу, часом дещо змінювали одяг та інші деталі, але іконографічні типи є незмінними до цього часу.

Світоглядною основою візантійської культури стало християнст-во, яке утверджувалось у боротьбі з міфологічним світоглядом.

Візантійській культурі була притаманна розкішна видовищність, розкіш церковної служби. Сучасники називали візантійську церкву «безтілесним і духовним театром». Християнство змінило призна-чення і будову храму. У давньогрецькому храмі ставили статую бога всередині, а релігійні церемонії проводили на площі перед ним. Тому намагалися зовні надати храму особливої ошатності. А християни збиралися для спільної молитви всередині церкви, тож архітектори більше дбали про красу її внутрішніх приміщень. Коли посли київського князя Володимира прибули до Константи-нополя і побували на богослужінні в соборі святої Софії, то вони, як зазначається в літописі, «...не знали на небі чи на землі ми: бо немає на землі такого видовища і краси такої, і не знаємо, як і розповісти про це...».
розвиток візантійської культури відбувався в процесі еволюції суспільства Візантії від античності до Середньовіччя, боротьби античної і християнської ідеологій, у підсумку якої християнство стало ідеологічною основою візантійської культури. Таке переплетення європейських та азійських впливів, греко-римських і східних, античних і середньовічних християнських традицій позначилося на суспільному житті, релігійно-філософській ідеї, літературі та мистецтві Візантії, зробивши її культуру надзвичайно яскравою, багатоманітною, неповторною.

вплив християнства, православної церкви на культуру

Християнство принесло з собою книгу, писемність, школу. Прийнявши Христову віру з Візантії, Русь-Україна отримала звідти і потрібні для богослужіння та християнської освіти книги; але отримала переважно не мовою грецькою, з якої треба було ще перекладати, а через південних слов'ян, які вже мали переклади церковно-релігійної літератури на мову слов'янську. Як вже було сказано, це була історична заслуга святих братів Кирила і Мефодія. Великим щастям для українського народу було те, що Христову віру він прийняв не з Рима. Бо латинські проповідники, пов'язані традиціями Рима, відправляли богослужіння для всіх народів латинською мовою, хоч би та мова для того чи іншого народу була зовсім чужою, незрозумілою. Крім того, Рим забороняв масам вірних читати Біблію - Святе Письмо.

Принесена в Русь-Україну церковна писемність слов'янською мовою стала основою, на якій виросла власна писемність. Річ у тім, що тодішня церковнослов'янська мова, так звана старослов'янська, хоч і не була живою мовою наших прадідів, але була значно зрозумілішою для них, ніж для нас тепер. За зразками перекладених (з грецької мови) книг, що з'явилися після прийняття християнства, стали писати в Русі літописи, житія святих, проповіді, описи прочан подорожей до святих місць та інші твори.

Упродовж багатьох століть українська література складалася майже повністю з творів церковно-релігійних. Українська писемність стала світською тільки на початку XIX століття. До того ж часу вона була пов'язана з Церквою і з церковно-національним життям нашого народу. Монастирі, разом з княжими дворами, були осередками "книжного читання", переписування книг (коли не було ще друкування книжок), записів літописців, складання житій святих, проповідей. Перші письменники, як-от митрополит Іла-ріон, преподобний Феодосій Печерський, літописець Нестор, єпископ Туровський, Кирило ігумен, Даниїл Паломник та інші., були переважно з ченців або з церковної ієрархії.

У ті давні часи рукописна книга була досяжна тільки для вищих верств (князі, бояри, духовенство); простий народ пізнавав християнство через церковне богослужіння та проповідь у церкві. На становлення християнського світогляду народу, його моральних поглядів на правду і кривду надзвичайно великий вплив мала Церква з великим колом річних свят і пов'язаних з ними церковних обрядів. Під впливом старозавітних і євангельських оповідей, житій святих, псалмів, церковно-богослужбових співів утворюються в народі оповідання про початок і кінець світу, про побожне життя, муки пекельні. А народна поезія, яка існувала ще з язичницьких часів, проймається християнськими мотивами і характером; це, наприклад, спостерігається в українських колядках, де обожувані раніше сили природи замінюють тепер Бог Отець,Icy с Христос, Дух Святий, Богородиця, апостоли, святі.

Вплив Церкви на національну культуру українського народу, крім вироблення християнського світогляду, розвитку писемності, народної релігійної творчості і церковно-обрядового побуту в житті народу, позначився і на розвитку різних видів мистецтва, таких як церковний спів, малярство, церковна архітектура.

Церковне будівництво розвинулось у нас дуже широко. Літописи згадують про сотні церков, які були в переважній більшості дерев'яними. А князі будували величні муровані храми. Хреститель Руси-України князь Володимир збудував Десятинну церкву, яка була однією з найбагатших будов старокнязівської доби. Цей величний храм був зруйнований під час нападу на Київ татарського хана Батия в 1240 році.

Найбільшою ж будовою в старокнязівську добу і величною пам'яткою Української Православної Церкви залишається й досі Київський Софійський собор. Це була митрополича кафедра на честь святої Софії, або Премудрості Божої. Побудував її син Володимира Великого, князь Ярослав Мудрий у першій половині XI ст. Хоч зовнішній і внутрішній вигляд цієї святині далеко не той тепер, як за часів князя Ярослава, але вона зберегла за понад 900 років існування чимало від своєї первісної будови і зі своїх мистецьких прикрас. Свята Софія Київська пережила разом з народом усі його лиха в історії, і занепад її свідчив також про занепад українського народу. Свята Софія Київська і нині є найбільшою святинею Української Православної Церкви і свого роду символом тисячолітнього християнства в Русі-Україні.

Дата добавления: 2015-05-22