Політика Чехословаччини у Закарпатті

Особливості Руминізації Буковини.

1919 року повної румунізації зазнали 38 українських шкіл, 1920 — ще 84. Серед перших були українські гімназії в Чернівцях, Кіцмані та Вижниці, де готували національно свідомі педагогічні кадри. За ними повністю румунізували місцеві ремісничі школи, а також Чернівецький університет. Подібно до Польщі, румунська влада у 1924 р. — через п'ять років по окупації Буковини та Бессарабії з частиною сучасної Одещини — видала закон, згідно з яким усі румуни, котрі «загубили матірну мову», мають давати освіту дітям лише в румунських школах. Врахуємо, що Буковина з австрійських часів мала автономію та широку систему україномовного шкільництва. До 1927 р. усе це ліквідували. Вціліли такі крихти, як міністерське розпорядження від 31 грудня 1929 р., котрим дозволялися лише кілька годин української мови на тиждень у школах з більшістю учнів-українців. Але 1933 року скасували й це. А 9 вересня 1934 р. всіх українських вчителів, які вимагали вивчення української мови, спеціальним розпорядженням міністерства виховання Румунії звільнили з роботи «за вороже ставлення до держави й румунського народу». Українська мова так і не отримала доступу до шкіл Буковини протягом усього періоду румунської окупації.

Агресивність румунізації перевершила навіть Польщу. Для її виправдання Бухарест провів свій перепис населення на Буковині, щоб довести: румунізація проводиться на прохання місцевого населення. Зокрема, якщо за австрійським переписом 1910 року українці були найчисленнішою нацією Північної Буковини, то за румунським «переписом» 1919 року найчисленнішими виявилися вже румуни. У 1927 р. префекти окупованих повітів розіслали таємні інструкції на місця щодо порядку проведення нового перепису. Його мета залишалася старою — довести, що Північна Буковина є історичною румунською землею, тому українській мові тут не місце. Тоді цю акцію зірвали українські депутати румунського парламенту А.Лукашевич і Ю.Лисан, виступи котрих набули значного розголосу.

У комуністичний період, аби зменшити чисельність української громади та подрібнити її, уряд Чаушеску, наприклад, офіційно запровадив у Румунії такі національності, як «гуцул», «русин», «хохол».

Порівняно з польською та, особливо, румунською етнополітикою, чехословацька політика щодо Закарпаття в історичній та спеціальній літературі характеризується як відносно ліберальна. Входження Закарпаття до складу ЧСР розглядалося її керівниками як необхідність вирішення усієї сукупності політичних, адміністративних, господарських і культурних проблем приєднаного краю Тому, незважаючи на проросійську і антиукраїнську орієнтацію правлячих кіл Чехо-Словаччини (М Тиводар), Закарпаття у її складі пройшло шлях значного національно-культурного піднесення та господарського розвитку.

Головним пріоритетом політичної діяльності ЧСР у перші роки існування, які збіглись зі світовою економічною кризою 1921-1922 рр. була соціально-економічна сфера: інтеграція окремих її територій.

Створення єдиного господарського комплексу, здійснення аграрної реформи, проведення соціальних перетворень тощо.

На загальнодержавному рівні значна увага в діяльності влади приділялася здійсненню такої соціальної політики, яка б позитивно відобразилася на соціальному становищі населення у регіонах, зокрема й Підкарпатській Русі. Так, у 1924 р. було прийнято закон про загальне соціальне страхування по хворобах і старості. У 1925 р. система виплат прямої державної допомоги на випадок безробіття була скасована, а забезпеченням безробітних почали опікуватися профспілки. Було прийнято закон про оплачувану відпустку та запроваджено диференційовані пенсії. Для службовців державних і громадських установ розмір пенсії наближався до останньої зарплати, у службовців приватних підприємств він становив дві третини зарплати, а в робітників коливався від 20 до 30%. Значний обсяг соціальної допомоги здійснювали громадські благодійні організації. Для захисту інтересів сільських виробників було прийнято закон про запровадження протекціоністських заходів, які перешкоджали імпорту продовольства.

Чи не найбільше за період чеського правління у Закарпатті було зроблено у соціально-економічній сфері. Так, чималих успіхів чехи досягли у розвитку економічної структури краю, зокрема, у ділянці технічної відбудови та соціальної організації краю (нові шляхи, громадські будови, лікарні). Зрештою, статистика свідчить, що за короткий міжвоєнний період XX ст. чехи справді встигли добре розвинути соціальну та економічну структури Закарпаття. У містах постала більшість сучасних функціональних громадських будівель із своєрідною архітектурною довершеністю. У 1921 р. в Ужгороді з'являються кінотеатри, а у 1929 р. в місті збудовано перший у Закарпатті аеропорт. Для чиновників збудували кілька гарних дільниць в Ужгороді та Хусті.

Проте чехам не вдалося розв'язати основної соціально-економічної проблеми краю - безземелля й безробіття. Попри те, що згідно із Законом ЧСР про аграрну реформу (квітень 1919), який в цілому спрямовувався проти крупних австрійських та угорських магнатів (на Закарпатті зокрема), проведена у регіоні 1920-х роках чеська земельна реформа виявилася не зовсім ефективною. Частина землі у регіоні в результаті вилучення у власників для подальшого ЇЇ перерозподілу відійшла до державної земельної служби (фонду), ліси і пасовиська передавалися державним органам - лісовим дирекціям, а решта - новим власникам. Значну кількість земель продали за викуп заможним селянам та на пільгових умовах роздали (т. зв. "решкові маєтки") легіонерам та функціонерам Аграрної партії. Церковного землеволодіння реформа майже не торкнулася. У результаті чеська земельна реформа па Закарпатті охопила тільки незначну частину великої земельної власності (селянам - безземельним та малоземельним - було виділено лише 35 тис. і а землі).

Хронічне безробіття (лише протягом 1929-1937 рр. кількість безробітних збільшилась у 15 разів, а на початку 1932 р. безробітних було понад 100 тис. чол.) закарпатського населення особливо спричиняло те, що ряд місцевих підприємств, не витримуючи конкуренції з чеською промисловістю, були закриті. Робочий день на діючих підприємствах був ненормований (10 12, а подекуди 14-16 гол. на добу). Головно господарська криза на Закарпатті на початку 1930-х років навіть зумовила у регіоні голод. Зрештою, яскравою ілюстрацією соціально-економічного становища регіону, порівняно з іншими в межах ЧСР, с той факт, що у середині 30-х спеціальна комісія Ліги Націй офіційно визнала Закарпаття найбіднішим регіоном нерадянської Європи (О. Підлуцький). І празький уряд не робив практично нічого, щоб якось вирівняти кричущу невідповідність и економічному розвитку різних регіонів своєї держави.

Втім, за час чеського правління на Закарпатті активізувалось громадське та національне життя. Так, у краї функціонувало три мови - українська, російська, якою користувалися місцеві москвофіли, та "русинська", яка зводилася до спроби надати літературної форми закарпатським діалектам української. Чехи демонстративно дотримувалися "нейтралітету" у боротьбі цих трьох мов, і в школах чи державних установах вони могли вживатися на однаковій засадах на вибір самого населення. 11 ас правді ж такий різнобій просто робив чехословацьку владу стійкішою. Найтолерантніша Прага ставилася до українців. Це стосується не лише Закарпаття. Чеська земля надала притулок багатьом політичним емігрантам із Кал-дніпрянської України та уярмленої поляками Галичини. З 1921 р у Празі функціонував Український вільний університет, був і Український сільськогосподарський інститут.

Особливо на початку своєї окупації чехи намагалися піднести рівень освіти та культури закарпатських українців. Тоді майже з кожного села у Чехо-Словаччину направлялися учні для опанування ремесел (ковальство, кравецька справа, шевство, бондарство тощо), що за угорського панування для українців були недоступні. У 1920- 1930-х роках відбулися певні зрушення і в середній освіті. Гак, в Ужгородській, Мукачівській та Берегівській гімназіях викладання почалося українською мовою. Восени 1922 р. було відкрито гімназію у Хусті. У 1927 р. створено єдину в Європі ромську школу. У 1920-х роках у краї виходило близько 60 періодичних видань. Отож, твердження закарпатців десь року з 1936-го, що Чехо-Словаччина за 15 років свого існування зробила для культурно-національного розвитку тамтешніх українців більше, аніж Австрія за 200 років, певною мірою відповідають дійсності (О. Підлуцький).

Однак, починаючи з 1930-х років на Закарпатті помітні ознаки політики національно-культурного утиску українців. Так, в освітній сфері політика чехословацького уряду була спрямована па чехізацію населення через насадження чеських шкіл, які будувалися на кошти українського населення краю. Чеські школи перебували на привілейованому становищі і насаджувалися навіть у тих районах, де чеського населення не було взагалі. Там їх відвідували переважно єврейські діти. За 20 років панування в Закарпатті чеські власті відкрили 213 самостійних чеських шкіл та 191 чеський філіал при українських та угорських школах. Показовим також с факт, що 34 тис. проживаючих на Закарпатті чехів у 1938 р. мали п'ять гімназій з чеською мовою навчання, а 450 тис. українців тільки чотири. Чеська мова як офіційна мова республіки запроваджувалася також в усіх державних установах. Навіть слова "українець", "український" стали небажаними для властей. Заборонялося вживати на сторінках газет і на мітингах слова "Закарпатська Україна".

Дата добавления: 2015-05-22