Путро А.И. Левобережная Украина в составе Российского государства во второй половине XVIII века. - К., 1988

1995.

Новітня історія України: Підручник. – К., 2002.

Політична історія України. – К., 2004.

Україна XX ст. Проблеми національного відродження. – К., 1993.

Завдання 15. Україна на шляху до суверенітету та державної незалежності. Політична система України на рубежі XX – XXI ст.

ПЛАН

1. Шляхи національного відродження України.

2. Обставини та правові засади проголошення незалежності України. Конституційний процес.

3. Незалежна Україна у сучасному світі.

Розгляд проблеми національного відродження України слід розпочати з аналізу обставин та правових засад проголошення незалежності України. Проаналізуйте процес наростання відцентрових тенденцій і розпаду СРСР (кризу союзної структури, політичне протиборство серед партійного керівництва, зростання національної свідомості народів країни), охарактеризуйте причини (політичні, економічні, національні), що вимагали відродження українського суверенітету. Розгляньте як відбувався перший етап демократизації українського суспільства, зокрема, формування багатопартійності, національно-культурне відродження та появу перших документів, що декларували самостійність України.

16 липня 1990 р. Верховною Радою УРСР була прийнята Декларація про державний суверенітет України, яка закріпила усі три види суверенітету: державний (верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території), національний (право українського народу на самовизначення) та народний (народ України є єдиним джерелом державної влади) суверенітет і стала основоположним документом будівництва незалежної держави та основою для створення Конституції України.

В серпні 1991 р. у Москві відбулась спроба державного перевороту. Скликана після поразки путчу позачергова сесія Верховної Ради УРСР прийняла Акт незалежності України, який проголошував її незалежною демократичною державою з неподільною та недоторканою територією, на якій чинними є лише власні Конституція, закони та постанови уряду. Для визначення ставлення українського народу до Акту незалежності України, 1 грудня 1991 р. відбувся Всеукраїнський референдум, який підтвердив волю народу жити в самостійній, соборній, українській державі. Одночасно були проведені вибори Президента. Першим Президентом незалежної України став Л.Кравчук (1991-1994 рр.).

При висвітленні другого питання, слід уяснити, як проходив процес формування державних структур влади, зміна партійно-радянської системи на парламентсько-президентську, створення правової бази розвитку України як демократичної держави, встановлення і зміцнення державних кордонів, формування Збройних сил, Служби безпеки, запровадження національної грошової одиниці тощо.

Важливим чинником демократизації є формування багатопартійної системи в Україні, яка представлена партіями різноманітного політичного спектру: націонал-радикалами, націонал-демократами, центристами, соціал-демократами, лівими партіями. В Україні зареєстровано понад 100 партій.

Відзначте, що ідея “розбудови незалежної демократичної держави” сприяла консолідації національно-демократичних сил, визначила характер необхідних для України перетворень. Доведіть на конкретних фактах, що національна ідея є обов’язковою для будь-якого процесу державотворення.

Значним кроком на шляху розбудови державності стало прийняття 28 червня 1996 р. Конституції суверенної України. Вона закріпила непорушність кордонів і неподільність території, верховенство закону, поділ влади на законодавчу, виконавчу й судову, виборність органів вищої влади та гарантії прав і свобод людини. Конституція стала актом правового оформлення нових політичних, економічних і духовних реалій в українському суспільстві, основою подальшого становлення незалежної, правової, демократичної держави.

В умовах чинності нової Конституції і нового закону “Про вибори Президента України” у 1999 р. відбулися вибори Президента, яким після другого туру став Л.Д.Кучма. Факт демократичної передачі влади на президентських виборах та “оксамитова революція” (формування конструктивної більшості) у Верховній Раді 2000 р. вперше за роки незалежності зробили можливими погодження дії державної влади в соціально-економічній сфері. Виконавча і законодавча гілки влади почали опрацювання стратегії довгострокового економічного розвитку.

В третьому питанні слід охарактеризувати основні напрямки зовнішньої політики України та визначити її зовнішньополітичні пріоритети на рубежі ХХ-ХХІ ст. Доцільно почати з розгляду місця України у Європі. Площа України становить 601 тис. кв.км., за кількістю жителів вона входить у п’ятірку найбільш населених європейських країн. З 1945 р. належить до числа засновників ООН. Після проголошення незалежності Україна постала на міжнародній арені як повноправний суб’єкт правових відносин. За роки незалежності Україну визнало 149 країн світу, у 54 країнах відкриті дипломатичні та консульські представництва. Україна представлена у 47 міжнародних і міжурядових організаціях, у тому числі таких впливових як ООН, Міжнародний валютний фонд, Міжнародний банк реконструкції і розвитку, Організація безпеки і співробітництва в Європі тощо.

Покажіть на прикладах, як західні держави підтримали незалежний курс України після її заяви про свій без’ядерний статус. Розкрийте характер розбіжностей в геополітичних інтересах України та Росії.

Головними пріоритетами зовнішньої політики України є економічні, політичні та культурні зв’язки з країнами Європи; співробітництво з країнами світу у галузі прав людини; широкомасштабні дружні відносини з найближчими сусідами, передусім з Росією; розвиток економічного співробітництва з країнами Азії (Китаєм, Пакистаном) та Африки (країнами, що потребують наших технологій). Україна у свою чергу зацікавлена у дешевій сировині.

У 1995 р. Україна вступила до Ради Європи – міжнародної організації, створеної у повоєнні роки з метою утвердження прав людини та ідей верховенства права. Серед рекомендацій, що були надані Парламентською асамблеєю Ради Європи молодій незалежній державі, поряд із ратифікацією Конвенції з прав людини і приведенням вітчизняного законодавства у відповідність до неї, висувалася вимога скасування у державі протягом трьох років смертної кари, що й було зроблено у 2000 р.

Основні напрями зовнішньої політики України передбачають: участь у загальноєвропейському процесі, співпраця з державами Європейської співдружності та НАТО; співробітництво з державами-сусідами в рамках СЕД; активна участь у діяльності ООН та інших міжнародних організаціях

Одним з важливих напрямків своєї діяльності Україна вважає участь у різних формах загальноєвропейського процесу. ЇЇ участь у зустрічі країн – учасниць Гельсінського процесу в Парижі (1992 р.), засвідчила визнання України рівноправним партнером у творенні міждержавних відносин і безпеки в Європі.

Інтеграція України у світові економічні процеси ґрунтується на міцних фінансово-кредитних зв’язках. У 1992 р. Україну прийнято у світові фінансово-кредитні організації – МВФ і МБРР (міжурядові спеціалізовані установи ООН). У цьому ж році Україна підписала Заключний акт НБСЄ. Велике значення для України має членство у ЄБРР, до якого вона приєдналась у 1992 р. Членами банку є понад 40 країн. ЄБРР надає кредити насамперед приватним підприємствам, а також державним, що здійснюють приватизацію.

Україна – нейтральна держава, проте співробітничає з військо-політичним блоком НАТО за програмою “Партнерство заради миру”. В рамках програми після терористичних актів у США 11 вересня 2001 р. вона надала свій повітряний простір для військових літаків Америки під час конфлікту між нею та урядом талібів у Афганістані, у 2003 р направила український контингент миротворчих сил у Ірак.

Україна намагається підтримувати добросусідські відносин зі своїми територіальними сусідами – Росією, Румунією, Угорщиною, Словаччиною, Польщею, Білорусією та країнами СНД. У 1999 р. було ратифіковано договір про співробітництво з Росією, підписанню якого передувала низка угод з визначення статусу Чорноморського флоту та Севастополя. Того ж року Україна увійшла до Міжпарламентської асамблеї СНД.

У 2000 р. Україна обрана на два роки непостійним членом Ради безпеки ООН. Представники України входять також до таких організацій, як ЮНЕП (комісія ООН з навколишнього середовища), МАГАТЕ (Міжнародне агентство з атомної енергетики), Організація з безпеки і співробітництва в Європі, ЮНЕСКО (організація з питань культури) та інших.

Закінчуючи висвітлення теми, охарактеризуйте політичну боротьбу в Україні у 2004-2006 рр. Розкрийте суть, помаранчевої революції та висловить своє відношення до неї, проаналізуйте результати останніх дострокових парламентських виборів.

Література:

Акт проголошення незалежності України. – К., 1991.

Алексеев Ю.М.,Кульчицкий С.В.,Слюсаренко А.Г. Україна на зламі історичних епох (Державотворчий процес. 1985-1999 рр). - К., 2000.

Бойко О.Д. Україна 1991 - 1995 рр.: Тіні минулого чи контури май­бутнього? Нариси з новітньої історії. – К., 1996.

Білоус А. Політичні об΄єднання України. – К., 1993.

Гальчинський А. Помаранчева революція та нова влада. – К., 2005.

Гарань О.В. Убити дракона. З історії Руху та нових партій України. – К., 1993.

Декларація про державний суверенітет України. – К., 1990.

Конституція України. – К., 1996.

Кресіна І.0. Українська національна свідомість і сучасні політи­чні процеси: Етнополітичний аналіз. – К., 1998.

Литвин В. Політична арена України. – К., 1994.

Литвин В. М. Україна-2004: Події. Документи. Факти: У 3 т. – К., 2005.

Політична історія України. – К., 2004.

Політична система сучасної України: Особливості становлення, тенденції розвитку. – К., 1998.

Україна багатопартійна: Програмні документи нових партій. – К., 1991.

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Антонович В. Коротка історія козаччини. – К., 1991.

Апанович О.М. Збройні сили України першої половини XVIII ст. – К., 1969.

Апанович О.М. Гетьмани і кошові атамани Запорозької Січі. – К., 1993.

Багалій Д. Нарис історії України. – К., 1994.

Боєнко В., Гачжа О., Захарчук Б. Кордони України: історична ретроспектива та сучасний стан. – К., 1994.

Бойко О. Історія України. – К., 1999.

Борисенко В. Курс української історії. – К., 1997.

Брайчевський М. Конспект історії України. – К., 1993.

Верстюк В.Ф., Дзюба О.М., Репринцев В.Ф. Україна від найдав­ніших часів до сьогодення. Хронологічний довідник. – К., 1995.

Винокур О., Трубчанінов С. Давня і середньовічна історія України. – К., 1996.

Голобуцький В.О. Запорізька Січ в останні роки свого існування. - К., 1961.

Голобуцький В. Запорозьке козацтво. – К., 1991.

Грабовський С., Ставрояні С., Шкляр Л. Нарис з історії українського державотворення. – К., 1995.

Грицак Я. Нарис історії України. Формування модерної української нації XIX—XX ст. – К., 1996.

Грушевський М. Ілюстрована історія України. – К., 1990.

Гунчак Т. Україна: перша половина XX ст. Нариси політичної історії. – К., 1993.

Донцов Д. Історія розвитку української державної ідеї. – К., 1991.

Етнонаціональний розвиток України: терміни, визначення, персоналії. – К., 1993.

Єфименко О. Історія України та її народу. – К., 1994.

Жуковський А., Субтельний О. Нарис історії України. - Львів, 1993.

Залізняк Л. Нариси стародавньої історії України. – К., 1994.

Іванченко Р. П. Історія без міфів. Бесіди з історії української держав­ності. – К., 1996.

Ісаєвич Я. Україна давня і нова: народ, релігія, культура. - Львів, 1996.

Історія України. – К., 1995.

Історія України. – К., 1997.

Історія української еміграції. – К., 1997.

Історія держави і права України: Курс лекцій. – К., 1996.

Констітуційні акти України 1917 – 1920 рр. – К., 1992.

Король В.Ю. Історія України. - К., 2005.

Котляр М., Смолій В. Історія в життєписах. – К., 1994.

Крип 'якевчч І. Історія України. - Львів, 1992.

Кульчицький В. С., Настюк М. І., Тищик Б. Й. Історія держави і права України. -

Львів, 1996.

Кухта Б. Д. З історії української політичної думки. Тексти лекцій. – К., 1994.

Малик Я., Вол Б., Чуприна В. Історія української державності. - Львів, 1995.

Нариси з історії українського національного руху. – К., 1994.

Новітня історія України (1900-2000): Підручник. – К., 2002.

Павленко Ю., Храмов Ю. Українська державність у 1917—1919 рр. – К., 1995.

Петровський В.В., Радченко Л.О., Семененко В.І. Історія України: Неупереджений погляд: Факти. Міфи. Коментарі. – Харків, 2007.

Політична історія України. – К., 2004.

Полонська -Василенко Н. Історія України: У 2 т. – К., 1995.

Радченко Л.О., Семененко В.І. Історія України з найдавніших часів до сьогодення. – Харків, 2001.

Рибалка І. Історія України: У 2 ч. - Харків, 1995, 1997.

Смолій В. А., Степанков В. С. Українська державна ідея XVII— XVIII ст. – К., 1997.

Слюсаренко А.Г., Томенко М.В. Історія української конституції. – К., 1993.

Субтельний О. Україна: історія. – К., 1993.

Українська державність у XX ст. Історико-політологічний аналіз. - К., 1996.

Українська ідея. Історичний нарис. – К., 1995.

Українська Центральна Рада. Документи, матеріали: У 2 т. – К., 1996, 1997.

Шевчук В. Козацька держава. – К., 1995.

Шевчук В.П., Тараненко М.Г. Історія українсьої державності: Курс лекцій. – К., 1999.

Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків: У 3 т. – К., 1990-1991.

Дата добавления: 2015-05-22