Причини, характер і рішучі сили народно–визвольної війни під керівництвом Хмельницького

Козацько-селянські повстання кінця XVІ ст. – 1638 р. і визвольна війна 1648–1654 рр.: проблеми їх причин, характеру і значення в соціально-політичній історії України. Історична роль Б.Хмель­ниць­кого.

Та справжні причини повстання були набагато глибшими. В чому вони проявлялися?

У політичній сфері: згідно з поль­ською імперською доктриною українські землі проголошувалися такими, що раніше належали Польщі, а тепер законно повер­нуті до її складу. Тож український народ у складі Речі Посполитої позбавлявся будь-яких перспектив національного розвитку.

У національно-релігійній сфері: колоніальна політика постійних утисків православних українців (абсолютної більшості населення) окресли­лася досить виразно, а в умовах загострен­ня національно-визвольної боротьби каральні органи вдавалися до елементів етнічних чисток (винищення українців тому, що вони були українцями).

У соціально-економічній сфері: 1) становлення козацького стану супроводжувалося розвитком якісно нового, за суттю фермерського, типу господарства, що вступило в протиріччя з польським фільварково-панщинним, основаним на праці селянина-кріпака; 2) козацькі принципи суспільних відносин докорінно відрізнялися від існуючих у Речі Посполитій і вступили в ан­тагоністичну суперечність з ними, а курс польського уряду на ліквідацію козацтва як стану не міг не вик­ликати збройного спротиву; 3) невдоволення широких мас викликали як зростан­ня соціально-економічного визиску селян і міщан, так і закріпачення ще відносно вільного населення Південного й Східного (Слобожанщина) регіонів

У середині XVII ст. українське населення знаходилося у тяжкому стані. Про незадоволення українського народу своїм становищем свідчить ціла низка повстань протягом 50 років. Ці повстання закінчились поразками, але причини, якими вони були викликані, залишалися.Навесні 1648 р. в Україні почалося нове повстання, яке суттєво вплинуло на міжнародні відносини у Східній Європі, мало епохальне значення в історії українського народу, важливе — в історії Росії та Польщі.

Причини Національної революції та Визвольної війни:

1) політичні — безправ'я українського народу, тяжкий політичний гніт з боку Польщі, прагнення розширити і зміцнити права

козацтва;

2) соціальні — посилення феодальної експлуатації з боку польських магнатів, шляхти та єврейських орендарів;

3) національні — прагнення українського народу звільнитися від гніту Польщі і польського панства, яке вважало українці и людьми другого ґатунку; зберегти себе як народ, убезпечити від етнічних чисток і репресій;

4) релігійні — прагнення відстояти свою православну віру, захистити її від натиску католицизму та уніатства.

Завдання революції:

1) створення незалежної соборної української держави;

2) ліквідація польско-шляхетського землеволодіння і заміна йог як основним, українським козацьким, встановлення нових

виробничих відносин.

Рушійний сили війни: козацтво (головна сила), селянство, міщанство, духівництво. А характер війни був національно – визвольний, релігійний і соціальний.

Наприкінці березня в Москві був укладений договір, що увійшов в історію під назвою «Березневих статей». Він передбачав цілковите збережен­ня за козацькою Україною витворених форм правління, території, судочинства, армії (в 60 тис. реєстрових козаків), фінансової системи, територіально-адміністративно­го поділу, нової моделі соціально-економічних відносин, цілковитої незалежності в проведенні внутрішньої політики.

Головним підсумком боротьби 1648–1657 рр. було створення автономної за статусом української козацької напівдержави зі своєю територією, кордонами (хоча й нечітко визначеними), органами влади, збройними силами, правовими нормами, а також визнання її існування деякими державами. Намітився процес економічної інтеграції українських земель.

Дата добавления: 2015-05-22