Філософська та богословська думка в Острозькій академії

Створення Острозької академії й пов’язане з цим видання Острозької Біблії, в певному сенсі, стало відповіддю української еліти на культурні виклики католицького й протестантського Заходу. Як зазначалося, в Острозькій академії (хай і не безпроблемно) творився синтез культур Сходу й Заходу, синтез, на основі якого мала б постати оригінальна культурна традиція.

Вказану тенденцію можна прослідкувати у працях острозьких письменників. На початковому етапі вони переважно виступали традиціоналістами, які апелювали до ранньохристиянських, візантійських та давньоруських джерел.

Як відомо, першою друкованою книгою Острозького культурного осередку вважається Азбука 1578 р. До неї додавалася пам’ятка давньоболгарської писемності «Сказання, як склав святий Кирило Філософ азбуку слов’янською мовою та переклав книги з мови грецької на слов’янську». Вказаний твір мав на меті підкреслити думку про сакральність слов’янської мови. З часом, як вказувалося, ця думка стає поширеною серед українських книжників. Також її можна вважати відповіддю на тезу П.Скарги про культурну неповноцінність мови слов’ян. Вміщене у Азбуці «Сказання…» орієнтувало на позитивне ставлення до філософії. Адже в творі святий Кирило іменується філософом. Як і в період Київської Русі, тут під філософією розумілася релігійна мудрість.

Правда, таке розуміння швидко зникає. Йому на зміну приходить розуміння філософії в західному схоластичному дусі. В Україні філософію почали сприймати як «латинську науку», що прийшла із Заходу й використовувалася католиками для захисту свого віровчення. Зрештою, так воно й було. У західній схоластичній традиції існувало чітке розмежування «чистої» філософії й теології. Філософія трактувалася передусім як логічні знання, необхідні для захисту католицької доктрини. Зі зрозумілих причин така філософія не могла бути прийнятою острозькими книжниками. Звідси їхня «антифілософська спрямованість». Особливо вона простежується в І.Вишенського, який закликає відкинути Аристотеля, інших філософів, а звертатися до біблійних і богослужбових текстів. Таку «антифілософську спрямованість» маємо також у «Пересторозі», виникнення якої частково пов’язане з Острогом, інших творах, навіть у «Треносі» М.Смотрицького.

Острозькі книжники апелювали до творів неоплатонічного характеру, що цілком відповідало давньоруській культурній традиції. Г.Смотрицький у «Ключі царства небесного» (1587) закликав прислухатися до «світильників великих» і «стовпів церковних, учителів грецьких» Василія Великого, Григорія Богослова, Іоана Златоустого, Афанасія, Кирила, Йоана Дамаскіна та інших, підкреслюючи, що саме від грецьких богословів увесь світ має мудрість, без якої Рим нічого не знає [19]. Широко використовував твори візантійських отців церкви і твори ранньохристиянських авторів Василь Суразький у «Книжиці в шести розділах» (1588, опублікований у 1598). Це був перший у православній українській полеміці трактат, що зачіпав широке коло дискутованих з католиками богословських питань – про сходження Святого Духа, про примат Римського папи, про вживання прісного й квашеного хліба в таїнстві євхаристії, про целібат пресвітерів та дияконів, а також про чистилище.

Острозькі книжники підготували до друку й видали фундаментальні твори візантійських богословів – «Книгу про піст» Василя Великого (1595), збірник проповідей Іоана Златоустого «Маргарит» (1596). Останній автор користувався помітною популярністю. У 1605 р. Кипріян переклав «Бесіди на Євангеліє від Іоана Златоустого», а в 1612 р. «Бесіди на 14 посланій апостола Павла» цього ж автора (даний твір видрукував у Києво-Печерській лаврі Захарія Копистенський на початку 20-их рр. ХVІІ ст.). Звернення до візантійської богословської спадщини простежується в творах Даміана Наливайка. У виданій ним книзі «Ліки на оспалий умисл чоловічий» (1607) використовувалися «Слова» І.Златоуста і «Тестамент… Василя, царя грецького… до свого сина… Лева Філософа». Також при укладенні своїх «Лекцій слов’янських…» (видані перед 1627 р.) цей автор звертався до патристичної літератури.

Окрім отців церкви й ранньохристиянських авторів, на острозьких книжників справив помітний вплив ісихазм. Елементи цього містичного вчення помітні в І.Вишенського, інших представників консервативного крила в українській суспільній думці кінця ХVІ – початку ХVІІ ст. Про зацікавленість ісихазмом свідчить поява в Острозі перекладу Кипріяна «Бесід та житія преподобного та богоносного отця нашого Макарія Єгипетського… про розумне мовчання чи про божественне бачення…» (1610). У практичному плані ісихастське вчення знаходило вияв у створенні представниками «острозького кола» відомих монастирських обителей – Скиту Манявського, Межигірського монастиря, в оновленні І.Борисовичем Дерманського монастиря.

Однак незважаючи на консервативні моменти, йшов поступовий процес адаптації острозькими книжниками західної філософської традиції на українському грунті. Показовим у цьому плані можна вважати переклад Кипріаном трактату Гавриїла Севера «Синтагматіон…» (1603) [20]. Даний твір використовував філософські методи й логічні побудови латинської теології. Адаптації культурних надбань Заходу на українському грунті сприяло й те, що при дворі В.-К. Острозького панувала культурна й релігійна толерантність і діяли представники різних традицій. В Острозькій академії працював запрошений із Краківського університету католик Ян Лятош, якого, до речі, називали й філософом. В Острозі, як уже говорилося, жив С.Пекалід – автор ренесансного типу. На замовлення В.-К. Острозького з’явився твір «Апокрисис…» (1698 або 1699 рр.), в якому простежується протестантські моменти. У кінцевому рахунку все це вело до того, що українські книжники засвоювали ідеї ренесансного гуманізму й Реформації. У цьому сенсі цікава творчість вихованця Острозької академії М.Смотрицького, особливо його «Тренос…» [21] Незважаючи на консервативні моменти, присутні в цьому творі, його автор, поряд із візантійськими авторами, намагався використовувати праці західних теологів. Хоча про «Тренос…» писалося багато, однак головна увага зверталася на його перший розділ, котрий високо цінувався через свої художньо-літературні достоїнства. Інші ж частини, що мали переважно теологічний характер, належним чином не досліджувалися. Проте богословська частина «Треноса…» цікава з багатьох причин. З одного боку, тут бачимо певні спроби адаптувати деякі надбання західної культури на українському грунті. З другого, перекласти здобутки східної теології на одну з мов західного богословствування (польську). Зрештою, в Україні визріла думка про необхідність прийняття філософії античності, яку використовували католицькі теологи. Теоретичне обґрунтування її здійснив З.Копистенський у «Палінодії…», де писав, що Аристотель, інші філософи, яких використовують латиняни, це філософи грецькі. Тому їх можуть і повинні прийняти православні [22].

Очевидно, філософія як окрема дисципліна не викладалася в Острозькій академії. Принаймні про це немає ніяких відомостей. Тим більше в умовах тогочасної конфесійно-ідейної боротьби це видається малоймовірним. Однак деякі філософські ідеї (переважно християнських неоплатоніків) були присутні в творах острозьких письменників-полемістів. Також у творах острозьких книжників, зокрема Г. і М. Смотрицьких, простежується цікаве намагання «підняти» народну українську мудрість, народне світосприйняття і світовідчуття до рівня філософської рефлексії. На жаль, тенденції синтезу різних культур у теологічній та філософській сферах у Острозі так і не отримали свого логічного завершення. Подальший розвиток цієї тенденції відбувався в Києві, куди перенесли свою діяльність чимало вихованців Острозької академії.

Дата добавления: 2015-05-22