Стосунки Данила Романовича з папським престолом

Розглядаючи велику європейську політику Романовичів, варто зупинитися на подіях, що минули майже непомітними в середньовічному європейському світі, зате справили чимале враження на галицького літописця й служать предметом наукових і псевдонаукових дискусій ось уже півтори сотні років. Ідеться про прийняття Данилом Романовичем у жовтні-листопаді 1253 р. у волинському місті Дорогичині королівської корони від легата папи Інокентія IV. В інтерпретації Галицько-Волинського літопису коронація сталася завдяки угоді, підписаній між Данилом і папським послом Опізо. Увесь фонд джерел, що стосуються перетрактацій Данила з папою й наступної його коронації, дає можливість уважати, що королівський титул галицько-волинському князеві запропонувала й потім нав’язала папська курія. Бо та примарна корона нічого їй не коштувала, а політичні й релігійні вигоди могла б принести дуже й дуже великі. Коронації Данила в Дорогичині передували довгих вісім років важких переговорів між17 Романовичами й курією, що почалися в грудні 1245 р. Тоді до Кракова прибув папський17 посол, що прямував до монгольської столиці, францисканський чернець Джіованні Плано Карпіні. Йому було доручено провести переговори з князями Галицько-Волинської Русі для навернення у католицтво. В палаці мазовецького та куявського князя Конрада І Карпіні зустрівся з братом Данила Романовича Васильком. Карпіні мав розмову з Васильком Романовичем і одержав запрошення відвідати Галич. Там він пробув при дворі Василька кілька днів (Данило тоді перебував у далекій подорожі до ставки Батия в Сараї на Волзі). У своєму звіті Інокентію IV Карпіні твердив, що він прочитав папський лист із закликом до унії з католицькою Церквою перед зібраними Васильком руськими єпископами. Але Василько з ієрархами ухилилися від відповіді, пославшись на відсутність володаря Галицьке-Волинського князівства. На шляху до Монголії, в степу десь поміж Дніпром і Доном, Карпіні зустрівся з Данилом Романовичем, котрий повертався від Батия. Папський легат запропонував князеві встановити стосунки з курією, й Данило, прибувши до своєї фактичної столиці – Холма, послав свого представника ігумена Григорія до Інокентія IV. По тому зав’язалося тривале листування між папою й Данилом. Із папських булл і перебігу подій можна зробити висновок, що галицький князь сподівався спертися на Інокентія IV й католицький Захід у прийдешній боротьбі за скинення ординського ярма, а тому обіцяв йому певні поступки в релігійних питаннях. Та з опублікованих документів Ватиканського архіву й, головно, самих дій папського престолу ясно, що папа не збирався вести небезпечну боротьбу проти Орди та Монгольської імперії, а зробив акцент на латинізацію руської Церкви. Із тексту адресованих Данилові папських булл вимальовуються обриси попередньої угоди, досягнутої поміж Інокентієм IV і послом Данила Григорієм. Папа прагнув насадити католицизм на Русі. Він доручив єпископові Альберту поїхати на галицькі й волинські землі, прийняти присягу від князів, бояр і духівництва на вірність римській Церкві, спробувати оголосити там акт про унію — якої ніхто на Русі не бажав. Зі свого боку, посол Данила досяг чималих політичних вигод. Насамперед, курії довелось визнати недоторканність православного обряду церковної літургії, законні права Романовичів на їхні землі, заборонити членам чернечих орденів, зокрема Тевтонського, селитися на галицько-волинських землях. Питання ж про організацію сил Заходу для війни проти татар із вини папи в угоді не порушувалося. Незадоволений цим, князь Данило перервав переговори з курією 1248 р. Про це свідчить Галицько-Волинський літопис: «Раніше прислав папа до Данила єпископів Веронського та Кам’янецького, мовлячи йому: «Прийми від нас королівський вінець». Він же в той час не прийняв, сказавши: «Татарське військо не перестає ворогувати з нами, то як же я можу прийняти вінець без твоєї допомоги?». У такий спосіб Данило Романович висунув папі ультиматум: поступки в релігійній сфері мають бути компенсовані допомогою Інокентія IV, його зусиллями щодо організації хрестового походу католицьких государів Заходу проти татар. Так минуло чотири роки. 1252 р. загострилася обстановка на східних рубежах Галицьке-Волинського князівства: татарські хани послали орду Куремси, якому було доручено приборкати непокірного Данила. Втрутившись у боротьбу за австрійську спадщину, галицько-волинський князь потребував допомоги проти чеського королевича Отокара-Пшемисла. Через це князь відгукнувся на пропозицію папи відновити переговори. Це сталося влітку 1253 р., про що прямо свідчить галицький літописець: «Тоді ж у Кракові були посли від папи, вони принесли благословення від папи й вінець і сан королівський, бажаючи бачити князя Данила». Папська ініціатива була підтримана його вірним слугою – угорським королем, котрий не шкодував зусиль, щоб схилити князя Данила до перетрактацій. Данило рішуче відмовився вести переговори з папськими представниками на чужій землі й попрямував до Холма. Посли поїхали слідом, наполягаючи на своєму. Папське посольство прибуло до Данила восени 1253 р. Князь виїхав до порубіжного волинського міста Дорогичина, посли подалися за ним. Виявлене Данилом в останній момент небажання коронуватися було викликане недовірою до папи та невірою в успіх декларованого18 понтифіком хрестового походу, адже 14 травня 1253 р. Інокентій IV видав буллу, якою18 закликав християн Польщі, Чехії, Моравії, Сербії та Помор’я до виступу проти Орди. Ця акція папи була явно демонстративною, розрахованою лише на те, щоб ошукати Данила. Характерно, що лише через рік Інокентій IV доручив архієпископові Альберту формально проголосити в Пруссії похід проти татар. Перелічені країни були надто слабосилими, щоб реально створити військо, здатне протистояти незліченному татарському. Нещирість Інокентія IV в стосунках із Данилом підтверджується також його буллою від 23 червня 1253 р. У ті самі дні, коли він виряджав послів до галицького князя з умовляннями прийняти «вінець», папа адресувався до домініканців із закликом посилити пропаганду католицизму в землях «невірних» руських, радив їм застосувати для досягнення успіху будь- які засоби, аж до зброї. Коронувавшись у Дорогичині, Данило Романович, тим не менше, й далі опирався насадженню католицизму й не дозволяв упровадження церковної унії. Князь відмовився прийняти призначеного папою в руські архієпископи Альберта й випроводив його без належної честі, як пише середньовічний польський історик Ян Длугош. Смерть Інокентія IV в грудні 1254 р. та обрання нового папи Олександра IV знаменували собою різку зміну політики курії щодо Галицько-Волинського князівства. Новий папа жорстко поводився з Данилом і підтримав проти нього литовського князя Мендовга, адже вчорашній язичник Мендовг не заперечував проти насадження католицизму в Литві. Листом від 6 березня 1255 р. Олександр IV благословив Мендовга на завойовання й грабунок руських земель. Однак литовський князь не зважився напасти на могутнє князівство Романовичів, з яким зазвичай перебував у мирних стосунках. Папський престол спробував навіть оголосити хрестовий похід проти Галицько-Волинського князівства, але з того нічого не вийшло. 1257 р. стосунки між Данилом Романовичем і папською курією остаточно розірвалися. Нічого не добившись від володаря Галицько-Волинської Русі ні в церковних, ні в політичних справах, Олександр IV надіслав князеві буллу, якою загрожував йому церковними карами. Згодом папа доручив вроцлавському католицькому єпископові накласти анафему на православного (!) князя, й почав «зброєю вірних» організацію нового хрестового походу. Данило зневажив папську загрозу.

Дата добавления: 2015-05-22