Поняття про предмет дослідження науки «Регіональна економіка». 4 страница

г) попередження батьків про процедуру обстеження.

23. Необхідною складовою шкільної психодіагностики є:

а) психометрика;

б) медична експертиза;

в) психокорекція;

г) психологічна освіта.

24. Результати психодіагностики дитини необхідно оцінювати:

а) шляхом зіставлення з результатами діагностики тієї ж дитини;

б) шляхом порівняння з результатами діагностики інших дітей;

в) шляхом порівняння із нормативними показниками розвитку;

г) за допомогою точних математичних обчислень.

25. Особистісно-орієнтований підхід у шкільній психодіагностики – це:

а) орієнтація на «середнього учня»;

б) створення умов для саморозвитку дитини;

в) використання сучасних технологій навчання і виховання;

г) профілактика вад розвитку.

26. Основними критеріями нормативного розвитку дитини є:

а) показники психофізіологічного розвитку;

б) показники успішності у навчанні;

в) коефіцієнт інтелекту;

г) новоутворення віку.

27. Системно організована діяльність психолога та учителя у створенні психологічних і педагогічних умов навчання і розвитку учня – це:

а) психологічна корекція;

б) психодіагностика;

в) психологічний супровід;

г) педагогічна корекція.

28. Експрес-діагностика – це:

а) лонгітюдне обстеження дітей;

б) разове обстеження;

в) тестування;

г) комплексне обстеження.

29. Масова комплексна діагностика психічного розвитку в умовах школи проводиться з метою:

а) виявлення неуспішних учнів;

б) написання психолого-педагогічної характеристики;

в) попередження проблему навчанні та поведінці школярів для оптимізації розвитку;

г) визначення рівня психічного розвитку школярів.

30. Комплексний підхід у шкільній психодіагностиці – це:

а) масове обстеження дітей;

б) діагностико-корекційна робота;

в) лонгітюдне дослідження;

г) всебічне вивчення та оцінка особливостей дитини.

2 варіант

1. Психологічний діагноз, який ураховує наявність визначених особливостей та причини їх виникнення, називається:

а) симптоматичним діагнозом;

б) типологічним діагнозом;

в) етіологічним діагнозом;

г) емпіричним діагнозом.

2. Предметом психодіагностики є:

а) сукупність різноманітних психодіагностичних методів;

б) вимірювання динаміки психічних процесів під впливом життєвих ситуацій;

в) дослідження індивідуальних особливостей та перспектив розвитку особистості;

г) тестування інтелектуального розвитку людей.

3. Першу усвіті лабораторію психологічних досліджень започаткував:

а) Ф. Гальтон;

б) В. Вундт;

в) А. Біне;

г) Г. Россолімо.

4. Метод діагностики, який використовує стандартизовану систему питань або задач із визначеною шкалою значень, називається:

а) тестом;

б) діалогом;

в) бесідою;

г) експериментом.

5. Метод із точно заданими параметрами називається:

а) експериментальний;

б) стандартизований;

в) об’єктивний;

г) проективний.

6. Галузь психології, яка розробляє теорію і практику вимірювання психічних явищ, називається:

а) диференційна психологія;

б) психодіагностика;

в) статистика;

г) психометрика.

7. Показник точності і стійкості результатів вимірювання - це:

а ) надійність;

б) доступність;

в) валідність;

г) адаптованість тесту

8. Найбільш суттєвою ознакою проективного методу є:

а) вимірювальна спрямованість;

б) використання невизначених слабо структурованих стимулів;

в) спрямованість на дослідження психіки дітей;

г) спрямованість на вимірювання особливостей особистості.

9. Забезпечення незалежності результату діагностики від спроб його свідомого викривлення є змістом критерію:

а) доступності;

б) валідності;

в) об’єктивності;

г) надійності.

10. Діагностування на основі самоопису конкретизується у методах:

а) суб’єктивного підходу;

б) об’єктивного підходу;

в) проективного підходу;

г) генетичного підходу.

11.. Валідність тестів пов’язана із їх перевіркою:

а) на доступність у користуванні;

б) на відповідність предмету діагностики;

в) на повторюваність результатів при всіх тестуваннях;

г) на стабільність вимірювальної процедури.

12. Основною особливістю психодіагностичного методу є:

а) цілеспрямоване створення умов дослідження;

б) можливість втручання у ситуацію дослідження;

в) вимірювально-дослідна спрямованість;

г) доступність і простота використання.

13. Найбільш значущою ситуативною змінною, яка негативно впливає на результати психодіагностики є:

а) незапланована участь інших у діагностичній процедурі;

б) стороння зацікавленість;

в) надмірно високий рівень мотивації досліджуваного на результати обстеження;

г) обізнаність, минулий досвід у подібних психодіагностичних обстеженнях.

14. Системна процедура пояснення досліджуваних феноменів на основі теоретичної моделі і систематизації результатів якісного і кількісного аналізу називається:

а) адаптація;

б) стандартизація;

в) інтерпретація;

г) експертиза.

15. Середньостатистична норма в психодіагностиці визначається шляхом обчислення:

а) середнього арифметичного значення;

б) середньоквадратичного показника;

в) дисперсії;

г) процентної частки.

16. Метод, за допомогою якого визначається статус індивіда в групі, структура міжособистісних стосунків, називається:

а) спостереження;

б) бесіда;

в) соціометрія;

г) тест.

17. Аналіз, який дає можливість встановити і обґрунтувати наявність статистичного зв’язку, називається:

а) варіаційний;

б) кореляційний;

в) факторний;

г) частотний.

18. Перекручування відповідей у бік соціальної бажаності називається:

а) деривація;

б) десимуляція;

в) симуляція;

г) аггравація.

19. Змістом шкільної психодіагностики є:

а) ранжування дітей за психологічними ознаками;

б) виявлення норм розумового розвитку;

в) цілісне вивчення особистості дитинив її взаємодії з оточуючим середовищем;

г) процес оцінювання властивостей психіки.

20. Сукупність методик, розроблених у межах об’єктивного підходу, що призначені для діагностики загальних здібностей, називається:

а) тести інтелекту;

б) тести спеціальних здібностей;

в) тести досягнень;

г) тести педагогічні.

21. Галузь психодіагностики, яка здійснює контроль динаміки психічного розвитку дітей, що навчаються в школі, називається:

а) педагогічна психологія;

б) диференційна психологія;

в) вікова психологія;

г) шкільна психодіагностика.

22. Особистісно-орієнтований підхід у шкільній психодіагностики – це:

а) орієнтація на «середнього учня»;

б) створення умов для саморозвитку дитини;

в) використання сучасних технологій навчання і виховання;

г) профілактика вад розвитку.

23. Яка процедура є обов’язковою до початку психодіагностики дитини в умовах школи?

а) збирання анамнестичних відомостей;

б) логопедична діагностика;

в) формування прогнозу розвитку;

г) попередження батьків про процедуру обстеження.

24. Необхідною складовою шкільної психодіагностики є:

а) психометрика;

б) медична експертиза;

в) психокорекція;

г) психологічна освіта.

25. Результати психодіагностики дитини необхідно оцінювати:

а) шляхом зіставлення з результатами діагностики тієї ж дитини;

б) шляхом порівняння з результатами діагностики інших дітей;

в) шляхом порівняння із нормативними показниками розвитку;

г) за допомогою точних математичних обчислень.

26. Експрес-діагностика – це:

а) лонгітюдне обстеження дітей;

б) разове обстеження;

в) тестування;

г) комплексне обстеження.

27. Основними критеріями нормативного розвитку дитини є:

а) показники психофізіологічного розвитку;

б) показники успішності у навчанні;

в) коефіцієнт інтелекту;

г) новоутворення віку.

28. Системно організована діяльність психолога та учителя у створенні психологічних і педагогічних умов навчання і розвитку учня – це:

а) психологічна корекція;

б) психодіагностика;

в) психологічний супровід;

г) педагогічна корекція.

29. Комплексний підхід у шкільній психодіагностиці – це:

а) масове обстеження дітей;

б) діагностико-корекційна робота;

в) лонгітюдне дослідження;

г) всебічне вивчення та оцінка особливостей дитини.

30. Масова комплексна діагностика психічного розвитку в умовах школи проводиться з метою:

а) виявлення неуспішних учнів;

б) написання психолого-педагогічної характеристики;

в) попередження проблему навчанні та поведінці школярів для оптимізації розвитку;

г) визначення рівня психічного розвитку школярів.

Предметом курсу “Регіональна економыка”є вивченняекономічних категорій, закономірностей розвитку, основних принципів та форм організації регіональних економічних відносин, що виникають між суб’єктами господарювання на загальнодержавному, міжрегіональному та регіональному рівнях. Предмет регіональної економіки “захоплює” багато інших галузей економіки і, навпаки, практично усі інші галузі економіки мають справу з проблемами регіональної економіки.

Таким чином, предмет регіональної економіки у широкому сенсі є складним та багатогранним. Його основними складовими є:

· Економіка окремого регіону;

· Економічні зв’язки між регіонами;

· Регіональні системи (національна економіка як система взаємодіючих регіонів);

· Розміщення продуктивних сил;

· Регіональні аспекти економічного життя.

Для подальшого визначення предмету регіональної економіки, її теорії та методології необхідно визначити хоча б мінімальну кількість базисних понять.

Неоднорідність території за різними ознаками або дуже великий обсяг території з точки зору певної мети вивчення або практичної діяльності визначають необхідність ділення території на частини – регіони.

Регіон – це певна територіальна одиниця, що відрізняється серед інших одиниць такого ж рівня специфічними рисами (географічними, геологічними, економічними, етнографічними тощо) та має певну цілісність, взаємопов’язаність елементів, які її формують. Слово “регіон” – латинського походження (від кореню regio), в перекладі означає країна, край, область.

Синонімом поняття “регіон” є “район”. Раніше термін “район” вживався більш широко, а зараз він укоренився тільки для позначення певних типів регіонів: адміністративний район, внутриміський район, крупний економічний район.

Введене поняття є досить абстрактним, тому регіони виділяються з території відповідно до певних цілей та завдань. Очевидно, що в різних науках та галузях практичної діяльності використовуються свої принципи виділення регіонів. Для економіки найбільш важливе значення має виділення регіонів з позицій адміністративного та економічного управління, місця в територіальному розподілі праці, функціонуванні ринків праці, товарів та послуг, типічності соціально-економічних проблем и т. і.

Для позначення комплексу знань про регіони використовуються також терміни регіонознавство, регіонологія, регіоналістика.

Відповідно до типового визначення регіонології, її об'єктом є регіон як відносно самостійне цілісне природно-соціальне явище.

Термін "регіоналістика" звичайно розуміється як синтез підходів різних наук до регіональних досліджень; сукупність дисциплін і наукових напрямків, що досліджують різноманітні регіональні проблеми: внутрішньополітичні, зовнішньополітичні, економічні, соціальні, військові та ін.

Зазначені проблеми є об'єктивними проявами регіоналізму у внутрішньому та міжнародному житті. При цьому під регіоналізмом розуміється та частина суспільних відносин, яка у центр уваги ставить відносини регіонів з державою, або регіонів держави між собою і відносини між різними системами усередині них.

Регіоналістика, як міждисциплінарна наука, має наступну структуру:

Концепцію єдиної науки про регіони підтримує і розвиває організована в 1995 р. Міжнародна академія регіонального розвитку і співробітництва (МАРРС), що поєднує вчених і фахівців із країн Європи, Північної Америки, Азії.

Невід'ємною частиною загальної науки про регіони є географія, у тому числі економічна географія. Дискусія в радянській науці про пріоритетність економічної географії, або регіональної економіки закінчилася визнанням права на існування обох галузей знань, що мають багато загального в предметі та об'єкті вивчення, і констатацією компромісу: відбувається одночасно "географізація економіки" і "економізація географії".

Соціально-економічна географія – комплекс наукових дисциплін, що вивчають закономірності розміщення суспільного виробництва і розселення людей; іншими словами – територіальну організацію суспільства, особливості її прояву в різних країнах, районах, місцевостях.

Важливо відзначити, що регіональна економіка торкається областей інших наук про регіон: економічні аспекти регіональної демографії, соціології, культурології, політології та інших наук про людину і суспільство (соціуми), а також геології, біології, екології і т. і.

Таким чином, регіональна економіка – це географічний (регіональний) напрямок в економіці, наукова дисципліна, що вивчає в інтересах народногосподарського планування особливості і закономірності розміщення продуктивних сил і розвитку регіонів.

2. Місце дисципліни в системі наукових дисциплін, його мета і завдання.

Складність питання про місце регіональної економіки в системі економічних наук полягає в тому, що регіональна економіка має не тільки власний предмет і власний об'єкт вивчення, вона займається ще і регіональними аспектами економічного життя. Тому її "течії" проникають у ґрунт інших областей економічної науки.

Малюнок демонструє взаємопроникнення двох наукових сфер – економіки і регіоналістики, а також проникнення регіональної економіки у внутрішні частини обох наукових сфер.

Мал.1. Регіональна економіка в системі наук

Більш специфічне питання — це співвідношення між регіональною економікою і просторовою економікою (spatial economics). У спеціальній літературі проводиться розходження між цими науками, що бере початок від фіксування розходжень між системами регіонів (як дискретними об'єктами) і простором (у термінах безперервності).

Відомо, що в структурі сучасної економічної науки і сучасного економічного утворення є два визнаних центри притягання, чи полюси: макроекономіка і мікроекономіка. Однак сполучення цих базисних наук і навчальних дисциплін не охоплює істотну область регіональної (і просторової) економіки. Двухполюсна система не утворить замкнутого ядра наукових знань. Регіональна економіка може стати третім полюсом. Тоді ядро економічної науки буде будуватися як трьохполюсна система: макроекономіка, мікроекономіка, регіональна (просторова) економіка

Помітимо, що неправильно було б сприймати регіональну економіку як деяку мезоекономику, тобто таку, що стоїть поміж макро- і мікроекономікою. Це неприйнятно вже остільки, оскільки предмет регіональної економіки – не комбінація предметів макро- і мікроекономіки, а цілком самостійний предмет.

Завдання курсу полягає у наданні знань про комплексний, міждисциплінарний характер аналізу регіональних соціально-економічних процесів; одержанні базових знань з теорії та практики використання різноманітних інструментів управління економікою регіону; забезпеченні опанування методами та навичками аналізу та оцінки економічної політики за умов ринкової економіки для окремих регіонів держави враховуючи їхню специфіку.

Дата добавления: 2015-05-22