Політизація українського руху в західноукраїнських землях у другій половині ХІХ ст. Утворення політичних партій І.Франка

Наприкінці XIX ст. відбувається політизація національно-визвольного руху — оформлення перших політичних партій із чіткими програмними вимогами щодо майбутнього політичного стану українських земель.
Першою політичною організацією Наддніпрянщини на цьому етапі стало Братство тарасівців, засноване 1891 р. українськими студентами Михайлом Міхновським, Іваном Липою, Борисом Грінченком. Організація мала прибічників у різних містах України, що надало її діяльності загальноукраїнського характеру. Тарасівці ставили за мету реалізацію основних ідей Т. Шевченка, досягнення повної незалежності Української держави. І хоча тогочасне українське суспільство у своїй більшості не поділяло ідеї самостійної України, діяльність Братства підготувала сприятливий ґрунт для поширення державницько-самостійних настроїв.
Братство тарасівців проіснувало до 1898 р. У 1897 р. в Києві на нелегальному з’їзді представників усіх громад України було створено Загальну українську безпартійну організацію на чолі з Володимиром Антоновичем та Олександром Кониським, яка 1904 р. перетворилася в Українську демократичну партію. 1897 р. у Харкові заходами Дмитра Антоновича (сина Володимира), Лева Мацієвича та Михайла Русова виникла студентська група, на основі якої 1900 р. була створена Революційна українська партія (РУП). Члени РУПу продовжили політичну лінію Братства тарасівців. Один із колишніх тарасівців, харківський адвокат Микола Міхновський 1900 р. видав у Львові брошуру під промовистою назвою «Самостійна Україна». Ця книжка вперше проголошувала загальноукраїнський ідеал «єдиної, нероздільної, вільної, самостійної України від гір Карпатських аж по Кавказькі».
На західноукраїнських землях наприкінці XIX ст. почали формуватися українські політичні партії. Першою такою партією стала Русько-українська радикальна партія, утворена 1890 р. у Львові радикалами на чолі з І. Франком і М. Павликом. Партія мала за мету створення незалежної української держави. Але протиріччя між радикалами обумовили слабкість партії.
1899 р. народовці на чолі з Є. Левицьким і В. Охрімовичем утворили Українську національно-демократичну партію, до якої приєдналися М. Грушевський та І. Франко. Партія обстоювала ліберальні позиції, головною метою своєї діяльності проголосила створення незалежної української держави. Згодом націонал-демократи перетворилися на найбільшу партію в Західній Україні.
1899 р. була створена Українська соціал-демократична партія (УСДП) (М. Ганкевич, С. Вітик), яка стояла на позиціях марксизму. Широкої соціальної бази партія не мала, бо кількість робітників, на яких вона орієнтувалася, була незначною.
Таким чином, протягом XIX ст. український національно-визвольний рух як у Наддніпрянській, так і в Західній Україні пройшов шлях від культурно-просвітницького до політичного етапу, відбувалося формування національної самосвідомості українців, зростав інтерес до української мови, історії, культури, активізувалися зв’язки між західними і східними українцями. 

Створення політичних партій в західноукраїнських землях. Враховуючи більш сприятливі політичні умови, перші українські політичні партії виникли на території Австро – Угорської імперії в Галичині В 90-х рр. XIX ст. тут провідні позиції зайняли три партії:

-Російсько-Українська радикальна партія-

-Українська національно-демократична партія-

-Українська соціал-демократична партія.

національному питанні ці партії, як правило, коштують на загальній платформі — політична самостійність України як «програма-максимум» (меншою мірою це стосувалося УНДП), а як «програма мінімум» — вимога об’єднання всіх українських земель в одні Коронні землі, з правами широкої автономії у складі Австро – Угорської імперії. Це були легальні, парламентські партії, які мали свої фракції в парламенті.

1.1. Російсько-Українська радикальна партія (РУРП). Російсько-Українська радикальна партія — перша українська політична партія. РУРП утворена в 1890 р. у Львові. Засновниками та лідерами партії були Іван Франко (член партії до 1899 р.), Михайло Павлик (до 1914 р.), В. Будзиновский, С. Данилович, Е. Левицький та ін. Великий вплив на формування ідеології радикального руху мав М. Драгоманов. У своїй діяльності РУРП прагнула поєднувати відстоювання соціальних інтересів українських селян Галичини із захистом національних прав українського народу. Під час гострих внутрішньопартійних дискусій між так званими «старими» (І. Франко, М. Павлік) і «молодими» членами партії (В. Будзиновский, В, Охримович, Е. Левицький та ін.) вперше було висунуто і обґрунтований постулат політичної самостійності України (книга Ю. Бачинського «Україна ирреденты» і друга програма РУРП).

Після розколу РУРП в 1899 р. частина членів увійшла до складу новоорганизованих Української національно-демократичної партії (УНДП) і Української соціал-демократичної партії (УСДП).

Діячі партії зіграли значну роль в організації селянських страйків у Галичині в 1902 р., січового руху, займали керівні посади в уряді ЗУНР У 1919 — 1939 рр. під час польської окупації Галичини Українська радикальна партія (УРП — колишня РУРП) була однією з найбільш впливових партій так званого легального сектора. У 1926 р. УРП об’єдналася з волинської Української соціально-революційною партією під назвою Українська радикально-соціалістична партія (УРБП). Чисельність партії досягала 20 тис. чол. Після Другої світової війни діяла в еміграції

1.2. Українська національно-демократична партія. (УНДП — спочатку Українське національно – демократичне сторонничество) — провідна українська політична партія в Галичині на кінець XIX — початок XX ст. УНДП утворилася в результаті злиття двох важливих політичних течій — національно-крила радикального Російсько-української радикальної партії і народників — членів Народної ради. Засновницький з’їзд партії відбувся 16 грудня 1896 р. у Львові.

Виробленням ідейно-політичної платформи нової партії займався журнал «майбутнє», редагований Е. Левицьким, В. Охримовичем та і. Гетьманом Мазепом, в якому були опубліковані проекти програми і статуту партії. Серед провідних діячів партії були: Ю. Романчук (голова), До. Левицький (секретар), А. Борковський, І. Белей, М. Грушевський, Е. Левицький, В. Нагорний, Е. Озаркевич, І. Франка. З 1907 р. очолював партію. Левицький.

Нова політична структура поєднала в собі широку організаційну мережа народників та інтелектуальні досягнення українських радикалів. Ґрунтуючись на національної платформі, вона об’єднала різні верстви українського суспільства і стала першою реальною силою, яка змогла протистояти польському націоналістичного натиску в Галичині.

Ідейно-політична платформа. УНДП була поєднанням радикальної програми і програми народників. Її творці, вдало використавши теоретичне надбання українських радикалів і багаторічний досвід народників, створили програму центристської партії. Помірне і лояльне ставлення українських націонал-демократів до існуючої влади позначилося на формуванні національно-політичного ідеалу. Постулат політичної незалежності України не було чітко визначено в програмі партії, а ідея незалежності розглядалася як дуже віддалена перспектива. Центральне місце в програмі партії займала автономистская ідея як найбільш реальне вимога тодішньої політики. Партія наголошувала на необхідності проведення глибокої політичної і економічної організації українського товариства. Одночасно УНДП продовжувала активно впливати на культурно-освітню життя Галичини. Вимоги реформи австрійської системи шкільної освіти і українського університету протягом всього часу існування УНДП були найбільш актуальними напрямками її практичної діяльності.

Демократизм ідейних основ УНДП проявився в прагненні ліквідувати куриальную виборчу систему і ввести загальний пряме таємне голосування.

У 1918 р. партія зіграла провідну роль у створенні Західно-Української Народної Республіки В квітні 1919 р. змінила назву на Українську трудову партію.

1.3. Українська соціал-демократична партія (УСДП) Українська соціал-демократична партія — легальная реформістська соціалістична партія, що діяла в Східній Галичині та Буковині як одна з автономних секцій Соціал-демократичної робочої партії Австрії, згодом — як самостійна партія в західноукраїнських землях у складі Польщі. УСДП стояла на позиціях незалежності і соборності України. Спиралася на промислових і сільськогосподарських робітників. Значного впливу в суспільно політичного життя регіону не мала. Створена у Львові 17 вересня 1899 р. «молодими» радикалами, які вийшли з РУРП.

У роки Першої світової війни УСДП співпрацювала з Союзом звільнення України прийняла участь в установі та діяльності Головної Української Ради, пізніше — Загального Українського Ради, Української Національної Ради ЗУНР-ЗО УНР 1918 — 1919 рр. З січня 1919 р. перебувала в опозиції до уряду ЗУНР, підтримувала соціалістичний уряд Директорії УНР.

З 1920 р. УСДП перейшла на советскофильские позиції, висунувши в січні 1922 р. вимога возз’єднання західноукраїнських земель з УРСР. У березні 1923 р. згідно з рішеннями VI з’їзду УСДП остаточно перейшла на комуністичні позиції. Частина членів УСДП приєдналася до Комуністичної партії Західної України. Процес поступового відновлення партії на соціал-демократичних засадах завершив з’їзд УСДП, який відбувся в грудні 1928 р. у Львові. УСДП брала участь у спробах консолідації національно державного табору, засудила політику «нормалізації», виступила проти диктатури фашизму і комунізму Але в 1930-х рр. УСДП організаційно була дуже слабкою й помітної ролі в політичному житті не грала Припинила діяльність на початку Другої світової війни.

Дата добавления: 2015-05-22