Стабілізація політичного життя в Україні в кінці XVIII століття Гетьман І.Мазепа.. Союз І.Мазепи з Карлом XII. Полтавська битва

Найвидатнішою постаттю в історії України кінця 17 - початку 18 ст. є Іван Мазепа, з діяльністю якого пов’язана остання спроба домогтися державної незалежності. І. Мазепа народився в 1639 р. на Київщині. Походив з української шляхетської родини. Навчався у Києво-Могилянській академії та єзуїтській колегії у Варшаві. За гетьмана П. Дорошенка він став генеральним писарем, а після гетьмана І. Самойловича – гетьманом України. Одним з найважливіших напрямків діяльності гетьмана була підтримка культури – він виділяв значні кошти на розвиток освіти, мистецтва, архітектури. Він сприяв перетворенню Києво-Могилянського колегіуму на академію, був покровителем і меценатом української церкви. За його сприяння споруджено 12 храмів у стилі «мазепинського бароко» школи, бурси, шпиталі у Києві, Чернігові, Переяславі.

Донедавна в радянській історичній науці І. Мазепа характеризувався як «зрадник українського народу». зараз утверджується більш зважена характеристика особи і діяльності гетьмана як видатного державного діяча, борця за незалежність

Прийшовши до влади, Мазепа взявся за вирішення стратегічних проблем, пов’язаних з остаточною стабілізацією внутрішньої ситуації в Україні, за зміцнення державної влади та консолідацію провідної верстви Гетьманату – козацької старшини. Мазепа створює для старшини сприятливі умови для зростання її добробуту, здобуття дітьми належної освіти.

В той же час гетьман стримував надмірні апетити нової аристократії, щоб не допустити ти до надто стрімкого закабалення українського селянства. У 1701 р. гетьман видав універсал, яким забороняв змушувати селян працювати на свого пана більше ніж 2 дні на тиждень. Продовжуючи політику своїх попередників гетьман намагався підпорядкувати Запорізьку Січ гетьманському проводу. В 1700 р. російський царизм розпочинає Північну війну з Швецією, яка не відповідала інтересам українського народу. проте козацькі полки направлялися для ведення бойових дій проти шведів. В Україні значно зросли податки і повинності, московські війська і чиновники чинили всілякі утиски українському населенню. Окрім того Петро І створюючи Російську імперію виношував плани ліквідації гетьманства та козацького устрою України. Все це викликало незадоволення козацької старшини та гетьманського уряду, що підштовхнуло І. Мазепу розпочати боротьбу за незалежність України. Після того як у жовтні 1708 р. цар повідомив І.Мазепу, що не зможе йому допомогти, якщо поляки і шведи вирушать в Україну. Гетьман вирішив приєднатися до шведської армії Карла ХІІ, що наступала. У переговорах з Карлом ХІІ І.Мазепа поставив питання про створення Української держави. Отже Мазепа, залишений без підтримки Росії, хотів знайти оптимальний варіант збереження Української автономії. Довідавшись про це Петро І наказав своїй армії зруйнувати Батурин. 27 червня 1709 р. відбулася Полтавська битва. Шведські війська на чолі з Карлом ХІІ в союзі з козацькими військами потерпіли поразку в боротьбі з Росією. Карл ХІІ разом з Мазепою втекли до Бессарабії, де в 1709 р. Мазепа помирає.

Таким чином, союз Мазепи з Карлом ХІІ відіграв негативну роль для України: розпочалися репресії російського царського уряду, прискорився занепад Української автономії.

39. Посилення антиукраїнської політики російського царизму. Ліквідація Запорізької Січі 1775 року і скасування козацької автономії.
Зростання економічної могутності Запорожжя, відсутність кріпацтва й демократичний устрій козацької республіки непокоїли царський уряд — адже Запорозька Січ виступала цілковитою протилежністю кріпосницькій, монархічній Росії. Тому наміри зруйнувати Запорожжя з'явилися в російських можновладців ще в 60-х pp. XVIII ст. Щоправда, тоді здійсненню таких намірів перешкоджали невизначеність у російсько-турецьких відносинах і непевність становища в самій імперії — палацові перевороти і зміни імператорів, Селянська війна під проводом О. Пугачева тощо. Закінчення російсько-турецької війни 1768—1774 pp., унаслідок якої Росія здобула вихід до Чорного моря, придушення селянського повстання Пугачова розв'язали імперським урядовцям руки й пришвидшили справу ліквідації козацького устрою на Запорожжі. Долю козацької республіки та її столиці було вирішено у квітні 1775 р. на раді при імператорському дворі.
4 червня 1775 р. війська генерала Текелія раптово оточили Січ-столицю, де стояла невелика залога, і зажадали її капітуляції. Після бурхливої військової ради, зваживши на сили сторін козаки вирішили скласти зброю. Наступного дня за наказом Текелія з Січі було вивезено боєприпаси, артилерію, скарб, клейноди і прапори, архів тощо. Всі будівлі на Січі, крім укріплень, зруйнували, зокрема 500 козацьких майстерень і торговельних будинків. Військова операція з ліквідації Січі передбачала захоплення усього Запорожжя. Для досягнення цієї мети було залучено величезні сили - вояків. Переділена на кілька частин, російська армія протягом двох тижнів, від 25 травня до 8 червня 1775 p., повністю окупувала Запорозькі землі. Осереддя української державності й волелюбного духу було знищене. У червні 1775 р. вийшов сенатський указ, що поклав край надіям козаків на відродження Січі. Запорожцям пропонували записатися до селянського та міщанського станів, а багато старшин зазнали переслідувань. З-поміж тих, із ким розправилися найбільш жорстоко, були кошовий отаман Петро Калнишевський, військовий суддя Павло Головатий, військовий писар Іван Глоба. Останній кошовий протягом 25 літ відбував ув'язнення у земляній ямі в Соловецькому монастирі, суддя і писар жили на засланні в Тобольську

Дата добавления: 2015-05-22