Б24. Входження УССР до складу СРСР

Установлення радянської влади в Україні наприкінці 1919 р. поставило питання щодо врегулювання міждержавних відносин РСФРР і УСРР, яка формально зберігала ознаки незалежності. 28 грудня 1920 р. УСРР і РСФРР уклали союзний робітничо-селянський договір, що визнавав незалежність і суверенність обох республік, передбачав створення воєнного та господарського союзу, об'єднання комісаріатів військових і морських справ, зовнішньої торгівлі, фінансів, шляхів, пошти, телеграфу. Об'єднані комісаріати входили до складу Уряду РСФРР і мали в українському уряді своїх уповноважених. Народний комісаріат закордонних справ УСРР зберігав свою формальну незалежність.
Керівник українського уряду Християн Раковський, нарком юстиції Микола Скрипник, нарком освіти Володимир Затонський та інші виступали проти централізаторської політики уряду РСФРР.
Одночасно постала необхідність чіткого визначення повноважень і прав республік, які утворили з РСФРР так звану «договірну федерацію». Уряди та ЦК компартій УСРР, Білоруської РСР, закавказьких радянських республік вимагали удосконалити федеративні взаємовідносини. Із цією метою було утворено комісію для підготовки до проведення Пленуму ЦК. За результатами роботи комісії було складено проект рішення, який передбачав визнання доцільності входження радянських республік до складу РСФРР та розширення повноважень органів влади Радянської Росії щодо республіканських органів влади. Ініціатором розробки цього плану, який дістав назву «автономізації», був Й. Сталін. В. Ленін відхилив план «автономізації» і запропонував план добровільного об'єднання усіх союзних республік у Союз Радянських Республік. Цей план і було схвалено членами комісії.
6 жовтня 1922 р. було визнано необхідність укладення договору між Україною, Білорусією, Грузією, Вірменією, Азербайджаном та Росією про об'єднання їх у федерацію під назвою «Союз Радянських Соціалістичних Республік».
Народні комісаріати поділялися на загальносоюзні (злиті), союзно-республіканські (об'єднані) та республіканські (автономні), 10 грудня 1922 р. VII Всеукраїнський з'їзд у Харкові прийняв Декларацію про підтримку утворення нової держави — Союзу Радянських Соціалістичних Республік.
ЗО грудня 1922 р. відбувся І Всесоюзний з'їзд рад, який затвердив Декларацію про утворення СРСР і Договір про утворення СРСР. До складу новоствореної держави увійшли УСРР, БСРР, Закавказька РФСР (Грузія, Вірменія, Азербайджан). Цими документами проголошувався принцип добровільного і рівноправного утворення СРСР, закріплювалося право вільного виходу республік зі складу СРСР. Конституційне оформлення статусу СРСР відбулося протягом 1923— 1924 рр.
Конституційна комісія на чолі з Михайлом Калініним розробила проекти договору та союзної конституції. Проект конституції передбачав посилення політики централізму, втручання в права республік, утворення унітарної держави.
Український проект договору про утворення СРСР передбачав забезпечення прав національних республік у складі СРСР (право республік на проведення територіальних і конституційних змін, наявність громадянства республік). Однак український проект було відхилено союзною конституційною комісією, а його авторів X. Раковського та М. Скрипника звинувачено у «конфедералізмі».
31 січня 1924 р. II Всесоюзний з'їзд рад прийняв Конституцію СРСР, яка затверджувала об'єднання радянських республік в єдину багатонаціональну державу — Союз Радянських Соціалістичних Республік.

Б24. Суть та соц..значущість ЗУ «про Голодомор1932-1933 років в Україні»

Верховна Рада України п о с т а н о в л я є:
вшановуючи пам'ять мільйонів співвітчизників, які стали
жертвами Голодомору 1932-1933 років в Україні та його наслідків;
шануючи всіх громадян, які пережили цю страшну трагедію в
історії Українського народу;
усвідомлюючи моральний обов'язок перед минулими та наступними
поколіннями українців і визнаючи необхідність відновлення
історичної справедливості, утвердження в суспільстві нетерпимості
до будь-яких проявів насильства;
відзначаючи, що трагедія Голодомору 1932-1933 років в Україні
офіційно заперечувалася владою СРСР протягом багатьох десятиріч;
засуджуючи злочинні дії тоталітарного режиму СРСР, спрямовані
на організацію Голодомору, наслідком яких стало знищення мільйонів
людей, руйнування соціальних основ Українського народу, його
вікових традицій, духовної культури і етнічної самобутності;
співчуваючи іншим народам колишнього СРСР, які зазнали жертв
внаслідок Голодомору;
високо цінуючи солідарність та підтримку міжнародної
спільноти у засудженні Голодомору 1932-1933 років в Україні, що
відображено в актах парламентів Австралії, Аргентинської
Республіки, Республіки Грузія, Естонської Республіки, Італійської
Республіки, Канади, Литовської Республіки, Республіки Польща,
Сполучених Штатів Америки, Угорської Республіки, а також у
розповсюдженій як офіційний документ 58-ї сесії Генеральної
Асамблеї ООН Спільній заяві з нагоди 70-х роковин Голодомору -
Великого голоду 1932-1933 років в Україні (995_g07), яку
підписали Аргентинська Республіка, Азербайджанська Республіка,
Народна Республіка Бангладеш, Республіка Білорусь, Республіка
Бенін, Республіка Боснія і Герцеговина, Республіка Гватемала,
Республіка Грузія, Арабська Республіка Єгипет, Ісламська
Республіка Іран, Республіка Казахстан, Канада, Держава Катар,
Киргизька Республіка, Держава Кувейт, Республіка Македонія,
Монголія, Республіка Науру, Королівство Непал, Об'єднані Арабські
Емірати, Ісламська Республіка Пакистан, Республіка Перу,
Південно-Африканська Республіка, Республіка Корея, Республіка
Молдова, Російська Федерація, Королівство Саудівська Аравія,
Сирійська Арабська Республіка, Сполучені Штати Америки, Республіка
Судан, Республіка Таджикистан, Туркменістан, Демократична
Республіка Тимор-Лешті, Республіка Узбекистан, Україна та Ямайка,
а також підтримали Австралія, Держава Ізраїль, Республіка Сербія і
Чорногорія та 25 держав - членів Європейського Союзу;
виходячи з Рекомендацій парламентських слухань щодо
вшанування пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років, схвалених
Постановою Верховної Ради України від 6 березня 2003 року
N 607-IV (607-15), та Звернення до Українського народу учасників
спеціального засідання Верховної Ради України 14 травня 2003 року
щодо вшанування пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років,
схваленого Постановою Верховної Ради України від 15 травня 2003
року N 789-IV (789-15), в якому Голодомор визнається актом
геноциду Українського народу як наслідок зумисних дій
тоталітарного репресивного сталінського режиму, спрямованих на
масове знищення частини українського та інших народів колишнього
СРСР;
визнаючи Голодомор 1932-1933 років в Україні відповідно до
Конвенції від 9 грудня 1948 року про запобігання злочину геноциду
та покарання за нього (995_155) як цілеспрямований акт
масового знищення людей, приймає цей Закон.
Стаття 1. Голодомор 1932-1933 років в Україні є геноцидом
Українського народу.
Стаття 2. Публічне заперечення Голодомору 1932-1933 років в
Україні визнається наругою над пам'яттю мільйонів жертв
Голодомору, приниженням гідності Українського народу і є
протиправним.

Стаття 3. Органи державної влади та органи місцевого
самоврядування відповідно до своїх повноважень зобов'язані:
брати участь у формуванні та реалізації державної політики у
сфері відновлення та збереження національної пам'яті Українського
народу;
сприяти консолідації та розвитку української нації, її
історичної свідомості та культури, поширенню інформації про
Голодомор 1932-1933 років в Україні серед громадян України та
світової громадськості, забезпечувати вивчення трагедії Голодомору
в навчальних закладах України;
вживати заходів щодо увічнення пам'яті жертв та постраждалих
від Голодомору 1932-1933 років в Україні, в тому числі спорудження
у населених пунктах меморіалів пам'яті та встановлення пам'ятних
знаків жертвам Голодомору;
забезпечувати в установленому порядку доступ наукових та
громадських установ і організацій, вчених, окремих громадян, які
досліджують проблеми Голодомору 1932-1933 років в Україні та його
наслідки, до архівних та інших матеріалів з питань, що стосуються
Голодомору.
Стаття 4. Держава забезпечує умови для проведення досліджень
та здійснення заходів з увічнення пам'яті жертв Голодомору
1932-1933 років в Україні на основі відповідної загальнодержавної
програми, кошти на виконання якої щорічно передбачаються в
Державному бюджеті України.

Б25. наш край на початку 20 ст.

Дата добавления: 2015-05-22