До складу УРСР 1 страница

С. 70

Д, 1996. — С 203.

Тут

Розділ 3. Держава і право Украіни в період тоталітарно-репресивного рі-миму

бистої відповідальності керівників ліквідовувалися колегії при всіх наркоматах УСРР. Відповідальність за діяльність наркоматів пов­ністю покладалася на наркомів та їхніх заступників. Замість лік­відованих колегій при наркоматах утворювалися ради, які склада­лися з ЗО—50 осіб, переважно працівників місцевих організацій і підприємств, і збиралися раз на два місяці. Передбачалась також ліквідація в усіх наркоматах спеціальних відділів добору і розпо­ділу кадрів. Ці функції покладались тепер на наркомів і керівників господарських організацій. Крім того, досить часто проводились так звані «чистки» кадрів, метою яких було утворення такого держав­ного механізму, що беззаперечно виконував би вказівки керівної партійно-радянської верхівки.

Відповідно до постанови від 7 квітня 1934 р., починаючи з се­редини 1934 р., здійснювалась подальша перебудова центральних органів державного апарату УСРР. Зокрема, було вжито низку за­ходів щодо розукрупнення існуючих і створення нових наркоматів.

У вересні 1934 р. було організовано наркомат місцевої промис­ловості УСРР¹. У жовтні 1936 р. Президія ЦВК УСРР прийняла постанову про утворення союзно-ресиубліканських наркоматів лег­кої, харчової, лісової промисловості, а також наркомату зернових і тваринницьких радгоспів, наркомату внутрішньої торгівлі УСРР².

У зв'язку з широким розгортанням шкільного будівництва в Україні наприкінці 1933 р. Раднарком УСРР прийняв постанову про реорганізацію наркомату освіти³. Проблемі освіти в Українській державі взагалі приділялася значна увага. Це пояснювалося не тільки гострою потребою підготовки необхідних для народного гос­подарства фахівців. Більшовицьке керівництво постійно тримало в полі зору «ідеологічне загартування» кадрів, лінію на механічне, бездумне підкорення фахівців вказівкам Політбюро ЦК ВКП(б).

Перебудова охопила також наркомат охорони здоров'я УСРР, наркомат соціального забезпечення УСРР та ін.

Щоб посилити державний контроль і керівництво такими га­лузями, як мистецтво, спорт тощо, ЦВК і Раднарком УСРР утвори­ли в 1936 р. управління у справах мистецтва та комітет у справах фізичної культури і спорту при Раднаркомі УСРР⁴.

Напружена міжнародна обстановка вимагала посиленої уваги до зміцнення обороноздатності країни, могутності армії. На вико-

¹ СЗ УССР. — 1934. — /А 2в. — Ст. 225.

² Там само. — 1936 — М 47. — Ст. 250.

³ Там само. — 1933. — М 49. — Ст. 637.

⁴ Там само — 1936. -№6- Ст. 24.

2. Зміни я державному ладі України

нання цих завдань була спрямована постанова ЦВК СРСР від 8 груд­ня 1936 р. про утворення загальносоюзного наркомату оборонної промисловості.

Місцеві органи влади. Щоб забезпечити проведення політики форсованої індустріалізації та суцільної колективізації, правляча Комуністична партія здійснила суттєву перебудову роботи місце­вих органів влади.

Першочергова увага приділялася сільським Радам, які повин­ні були як органи державної влади очолити боротьбу за суціль­ну колективізацію та ліквідацію куркульства як класу. Таку орієн­тацію визначили рішення листопадового (1929 р.) Пленуму ЦК ВКП(б).

Для втілення в життя цієї партійної директиви треба було пе­реглянути склад сільських Рад, направити сюди людей, готових будь-якою ціною провадити лінію Компартії, очолити колгоспного будівництва, посилити процеси усуспільнення, забезпечити конт­роль «за виконанням колективними господарствами усіх їхніх обо­в'язків перед пролетарською державою (хлібозаготівель, контрак­тації, податків та ін.)», вести нещадну боротьбу з рештою заможно­го селянства. З цією метою Комуністична партія застосовувала і такий метод, як розшарування єдиної селянської маси, протистав­лення бідноти заможному селянству. Ось чому Ради повинні були активізувати діяльність комнезамів, перетворити їх на масові бойо­ві організації бідноти, здатні покінчити з куркульством.

Виконуючи вказівки ЦК ВКН(б), партійні та радянські орга­нізації України значно збільшили кількість комнезамів. У першій половині 1930 р. в Україні налічувалось близько 1 млн 600 тис. чле-аів комнезамів, тобто майже втричі більше, ніж у 1928—1929 рр.

Партійні органи здійснювали «чистку» сільських Рад, направ­ляли для роботи в них нові кадри з робітників, незаможників, най­митів, здатних провадити в життя лінію Компартії.

За таких умов треба було забезпечити належну підготовку кадрів для низового радянського апарату. Система короткостроко­вих курсів, як свідчила практика, була непридатною для цього. У квітні 1930 р. Президія ВУЦВК прийняла постанову, згідно з якою створювалися постійно діючі тримісячні курси радянського будівництва. Крім того, в усіх округах України у 1930 р. працювали курси з підготовки голів і секретарів сільських Рад.

Ця кампанія завершилась у 1930 р перевиборами багатьох сільських Рад. Всього було переобрано 1203 сільські Ради.

Перебудова роботи сільських Рад вимагала перегляду право­вої бази їхньої діяльності. Тому ВУЦВК 1 липня 1931 р. затвердив

Розділ 3. Держава і право України в період тоталітарно-репресивного режиму

нове Положення про сільські Ради¹, яке встановлювало, що сільські Ради керують усім господарським і соціально-культурним будівни­цтвом на території села.

З метою зміцнення району як основної державної ланки соціа­лістичної перебудови села ВУЦВК і Раднарком УСРР постановою від 2 серпня 1930 р. «Про ліквідацію округів та перехід на двосту­пеневу систему управління» скасували адміністративно-терито­ріальний поділ УСРР на округи і розпустили окружні виконкоми². На території УСРР було утворено 503 нові адміністративні одиниці: одна автономна республіка — Молдавська, 18 міст, виділених в окремі адміністративно-господарські одиниці, та 484 райони³. 1 ли­пня 1931 р. сесія ВУЦВК прийняла Положення про районні з'їзди Рад і районні виконавчі комітети УСРР, яке значно розширило пов­новаження районних з'їздів Рад та їх виконкомів. До виключної компетенції районних з'їздів Рад належало затвердження перспек­тивних і річних планів господарського і культурного будівництва району, районного бюджету, звітів про діяльність районного викон­кому, а також звітів про роботу державних установ і громадських організацій, розташованих на території району. Районний з'їзд Рад підпорядковувався тепер Всеукраїнському з'їзду Рад, ВУЦВК та його Президії.

У складі районних виконкомів створювалися відділи: земель­ний, постачання, фінансовий, народної освіти, робітничо-селянської інспекції, а також планове бюро та управління міліції.

До нових умов треба було пристосувати й роботу міських Рад. У липні 1931 р. ВУЦВК прийняв нове Положення «Про міські Ради Української СРР»⁴, яке встановлювало дві категорії місцевих Рад: республіканського і районного підпорядкування. Міські Ради, ви­ділені в окремі адміністративно-територіальні одиниці, безпосеред­ньо підпорядковувалися Всеукраїнському з'їзду Рад, ВУЦВК, його Президії та Раднаркому УСРР і мали усі права та обов'язки район­ного виконкому. Решта міських Рад підпорядковувалась відповідно­му районному з'їзду Рад і райвиконкому.

Незабаром виявилися недоліки адміністративно-територіаль­ної реформи. Головний з них полягав у тому, що керувати з респу­бліканського центру багатьма районами було надзвичайно складно. Тому ВУЦВК у лютому 1932 р. ухвалив постанову про перехід на

і СЗ УССР. — 1931. — М 31. — Ст 24г

² Там само — 1930 — М 23. — Ст 225.

³ Там само. — № 23. — Ст. 225.
«Тем само. — № 31. — Ст. 244

2. Зміни в державному ладі України

триступеневу адміністративно-територіальну систему управління: район — область — центр¹. В Україні було утворено перші п'ять областей: Харківська, Київська, Вінницька, Дніпропетровська та Одеська. У червні 1932 р. утворено Донецьку область, а у жовтні то­го ж року — Чернігівську².

Подальший розвиток місцевого управління здійснювався за такими напрямами: посилення ролі виконавчих структур у місце­вих Радах, керівництво ними з боку вищих державних органів та партійних структур. Отже, замість дійсно представницької систе­ми, створювалася і посилювалася виконавча вертикаль, підпоряд­кована партійній номенклатурі.

Суд, прокуратура та ДІІУ—НКВС. Зміни в організації судо­вих установ України були пов'язані з посиленням терору як основ­ного засобу існування тоталітарно-репресивної системи, а також з необхідністю їх пристосування до існуючої адміністративно-тери­торіальної системи управління. Так, ліквідація округів і перехід до двоступеневої системи управління призвели у жовтні 1930 р. до скасування окружних судів і утворення міжрайонних судових ор­ганів. Але у зв'язку з утворенням областей і переходом на тристу­пеневу систему управління у травні 1932 р. всі міжрайонні суди ліквідовувалися. В Україні встановлюється така судова система: народний суд, обласний суд і Верховний Суд УСРР³.

Основною ланкою в судовій системі був народний суд. Як суд першої інстанції він розглядав цивільні та кримінальні справи від­повідно до процесуального законодавства УСРР. Народні суди дія-ьсолегіально у складі народного судді та двох народних засідате­лів. Одноособово народний суддя виконував нотаріальні функції, керував роботою судових виконавців. Народні суди обиралися ра­йонними з'їздами Рад, а в містах і селищах — пленумами міських і селищних Рад строком на один рік.

Обласні суди були судами другої інстанції для перегляду в касаційному порядку і порядку нагляду судових вироків, ухвал і постанов у кримінальних і цивільних справах народних судів, що чи на території області. Обласні суди були також судами першої інстанції по розгляду кримінальних і цивільних справ. Члени обла­сних судів обирались обласними виконкомами строком на один рік.

- Кудьчицькіш В. С, Настюк М. /., Тищик Б. Й. Історія держави і права України. —

^: СЗ УССР. — 1932. — № 22—23. — Ст 138, № 28 — Ст. 70 ¹ Орленхо В. І. До питання про систему і діяльність у ЗО-х роках органів суду і

прокуратури України // Вісник Східноукраїнського Державного університету.

Розділ 3. Держава і прало України в період тоталітарно-репресивного режиму

Обласні суди здійснювали судовий нагляд, ревізували в ме­жах області народні суди, нотаріальні органи та ін. Керівна роль об­ласних судів ставала ще вагомішою після постанови ВУЦВК і Рад­наркому УСРР від 20 червня 1934 р., згідно з якою народні суди, а також колегії захисників, нотаріат та інші допоміжні судові орга­ни підпорядковувались безпосередньо обласним судам, на які по­кладалося керівництво організацією і діяльністю цих органів. Каса­ційною інстанцією у справах, вирішених обласними судами у пер­шій інстанції, був Верховний Суд УСРР. Серед його повноважень значне місце займали розгляд у першій інстанції кримінальних і цивільних справ, віднесених до його підсудності, перегляд у каса­ційному порядку судових справ, розглянутих обласними судами і Головним судом Молдавської АСРР. У порядку нагляду Верховний Суд УСРР міг переглядати також судові справи, які були упрова­дженні в усіх без винятку судах республіки. До функцій Верховно­го Суду належало також тлумачення законів республіки з питань судової політики.

Але одночасно зростала роль Верховного Суду Союзу РСР, який у вересні 1933 р. дістав право давати вказівки Верховним Су­дам союзних республік з питань судової практики. У серпні 1934 р. постановою ЦВК СРСР було створено судово-наглядову колегію Верховного Суду Союзу РСР з правом безпосереднього скасування або зміни постанов, ухвал, рішень та вироків Верховних Судів сою­зних республік. Усе це посилювало керівну роль Верховного Суду Союзу РСР щодо Верховних Судів союзних республік, забезпечу­вало централізацію всієї судової системи.

Подібні процеси відбувалися і в Прокуратурі УСРР.

До 1932 р. в Україні діяли міжрайонні, міські та дільничні про­куратури. З організацією областей скасовувалися міжрайонні про­куратури і створювалися дільничні, міські, обласні прокуратури і Прокуратура республіки.

Прокуратура республіки та усі П органи входили до системи наркомюсту. Очолював Прокуратуру республіки Генеральний про­курор, який одночасно був наркомом юстиції УСРР¹.

Органи прокуратури здійснювали нагляд за законністю дій усіх (крім ВУЦВК і Раднаркому УСРР) органів влади та управління на території України, а також господарських і громадських орга­нізацій; порушували кримінальні справи проти тих, хто вчинив злочин. Органи прокуратури мали право опротестовувати у вста­новленому законом порядку постанови, накази, циркуляри і роз-

¹ СЗ УССР — 1930. — М 35 — Ст 181 280

2. Зміни в державному ладх України

лорядження, якщо вони не відповідали закону. Вони здійснюва--;і нагляд за діяльністю органів дізнання та слідства і керівництво шши.

Істотних організаційних змін зазнали органи прокуратури у 1933 р. Замість прокуратури Верховного Суду СРСР і прокуратур союзних республік, які входили до складу республіканських нарко­матів юстиції і безпосередньо не підпорядковувалися прокурору Верховного Суду СРСР, створювалась єдина централізована систе­ма прокурорських органів. Для здійснення цього завдання 20 черв­ня 1933 р. утворено як самостійний орган Прокуратуру СРСР, яка об'єднала органи прокуратури у всесоюзному масштабі¹. Прокура­туру Верховного Суду було ліквідовано.

На Прокуратуру СРСР покладалось загальне керівництво дія-Істю прокуратур союзних республік. Прокурор Союзу РСР діс­тав право давати прокурорам союзних республік обов'язкові вка­зівки, скликати наради прокурорів союзних республік, перевіряти діяльність органів прокуратури союзних республік. Відбувалась централізація прокурорського апарату².

У 1934 р. замість дільничних прокуратур в усіх районах УСРР було утворено районні прокуратури.

Відповідно до постанови ЦВК і Раднаркому СРСР від 20 лип­ня 1936 р. «Про утворення Народного комісаріату юстиції Союзу РСР» органи прокуратури і слідства УСРР, як і інших союзних рес­публік, було виділено з системи наркомату юстиції та підпорядко­вано безпосередньо Прокурору Союзу РСР. Цим актом завершила­ся централізація усіх органів Прокуратури Союзу РСР.

На початку 30-х років відбувалися значні зміни в структурі адміністративно-політичних органів. Характерно, що їх реорганіза­ція провадилася кожний раз за ініціативою центру, український уряд вимушений був лише виконувати директиви, що надходили з Москви. Так, відповідно до постанови ЦВК і Раднаркому СРСР від грудня 1930 р. було ліквідовано наркомат внутрішніх справ УСРР, який здійснював керівництво різними галузями управління: комунальною справою, міліцією, місцями позбавлення волі тощо.

Його функції передавалися різним відомствам: керівництво ■омунальним господарством перейшло до головного управління ко­мунального господарства при Раднаркомі УСРР, керівництво міс­цями позбавлення волі — до наркомюсту УСРР.

• СЗ СССР. — 1933. — № 40 — Ст. 239

² Орлснко В. 1. До питання про систему і діяльність у 30-х роках органів суду і прокуратури України // Вісник Східноукраїнського Державного унілерситету 2000. — № 2 — С. 70

Розділ 3. Держава і право України в період тоталітарно-репресивного режиму

§ 2. Зміни в державному ладі України

У постанові ЦВК і Раднаркому СРСР зазначалося, що ліквіда­ція НКВС союзних республік зумовлена «загостренням класової бо­ротьби всередині суспільства, необхідністю у зв'язку з цим введен­ня жорсткої дисципліни, а також надання більшої самостійності в управлінні органам по боротьбі зі злочинністю та охороні громадсь­кої безпеки і революційного порядку»¹.

Наслідком такої реорганізації було значне посилення ролі ОДПУ. Різко активізувалась і діяльність органів ДПУ УСРР. Вже з лютого 1930 р. в усіх обласних центрах України існували «трій­ки» — каральні органи, до складу яких входили начальник управ­ління ОДПУ, обласний прокурор і перший секретар обкому КГІ(б)У. Такий безконтрольний каральний апарат виносив вироки практич­но без свідків, без захисту, без ознайомлення з кримінальною спра­вою і навіть без підсудного. Прокуратура від нагляду за дотриман­ням законності в органах держбезпеки практично усунулась². До складу ОДПУ перейшла й міліція. Постановою ЦВК і Раднаркому СРСР від 27 грудня 1932 р. загальне керівництво роботою управ­лінь робітничо-селянської міліції союзних республік покладалося на ОДНУ, при якому було створено головне управління робітничо-селянської міліції.

До 1934 р. на ОДПУ покладалися функції забезпечення не тільки державної безпеки, а й громадського порядку, охорони дер­жавної та суспільної власності, здійснення паспортизації. Так, вве­дення в УСРР у 1933 р. паспортної системи супроводжувалося ши­рокомасштабною «чисткою» міст від «ворожих елементів». Тільки з Харкова згідно з планом слід було виселити 50 тис. осіб — біженців, що зуміли прорватися через кордони, які були зведені навколо го­лодуючих районів, а також «куркулів», що втікали з села.

Значну роботу провадило ДПУ щодо ліквідації сфабрикова­них нею різних антирадянських організацій. Наприклад, у 1930 р. у Харкові відбувався судовий процес, на якому було звинувачено 45 провідних учених і письменників. їм приписували участь у під­пільній контрреволюційній організації «Спілка визволення Украї­ни», що була нібито «викрита» органами ДПУ УСРР. Така ж доля спіткала «Всеукраїнський есерівський центр», «Всеукраїнський бо-ротьбистський центр» та ін.

Адміністративно-командна система управління вимагала по­дальшої перебудови державних структур, які мали стати активни­ми провідниками її політики.

Переломним етапом на шляху до повної централізації репре­сивно-каральної системи став 1934 р, коли 10 липня постановою ЦВК СРСР було створено загальносоюзний НКВС, до складу якого замість ліквідованого ОДНУ ввійшло новостворене головне управ­ління державної безпеки. У союзних республіках створювалися НКВС союзних республік, які насправді ніколи не були респуб­ліканськими, автономними, а були лише філіями центрального реп­ресивного апарату, оскільки вони функціонували на підставі поло­ження про загальносоюзний НКВС, на який покладались обов'язки забезпечення революційного порядку та державної безпеки й охо­рони суспільної (соціалістичної) власності; ведення актів громадян­ського стану, прикордонної охорони тощо. Для цього у структурі НКВС створювалися головне управління державної безпеки, голов­не управління прикордонної та внутрішньої охорони, головне упра­вління виправно-трудових таборів і трудових поселень, відділ ак­тів громадянського стану, адміністративно-господарське управління та головне управління пожежної охорони. Аналогічну структуру НКВС було встановлено і в союзних республіках¹.

З моменту утворення НКВС СРСР замість судової колегії ОДПУ, яка мала право застосовувати усі види кримінального пока­рання, включаючи розстріл, при наркомі внутрішніх справ під його ж головуванням було засновано позасудовий орган під назвою «Особлива нарада». Йому надавалися широкі права в адміністрати­вному порядку застосовувати такі види покарання, як заслання, виселення, ув'язнення до таборів на строк до п'яти років, виселен­ня за межі країни. На місцях, як і раніше, діяли спеціальні «трій­ки», які також не рахувалися з нормами судочинства. Судовий роз­гляд кримінальних справ замінявся адміністративними рішеннями.

Так, 31 червня 1937 р. ЦК ВКП (б) затвердив наказ М. Єжова місцевим органам НКВС, відповідно до якого за чотири місяці треба було репресувати 268 950 осіб, з них негайно знищити 75 950 осіб².

¹ Білас І. Г. Репресивно-каральна система в Україні: 1917—1953: Суспільно-політич­
ний та історико-правовий аналіз. — К., 1994. — Кн. 1. — С. 100.

² Ненько О. П. Державно-правові аспекти політичного терору в Україні (1917—
1953 рр) — С. 20

• / Г. Репресивно-каральна система в Україні 1917—1953. — Кн. 1. — С. 101. пори України / За рея В А Смолія. — К. 1997. — С 295.

І'озділ 3. Держава і право України в період тоталітарно-репресивного режиму

§ 3. Конституція УРСР 1937 р

§ 3. Конституція УРСР 1937 р.

середині 30-х років керівництво Комуністичної партії дій­шло висновку про необхідність внесення «демократичних» амін до Конституції СРСР 1924 р,, а також до конституцій союзних і автономних республік. Вперше це питання було винесено на обговорення у 1935 р. на лютневому Пленумі ЦК ВКП(б). У такий спосіб намагалися утворити види­мість подальшої демократизації державного ладу. Про які вибори до державних органів могла йти мова, якщо й після прийняття Кон­ституції 1936 р. ніхто нікого не обирав? У будь-якому виборчому окрузі балотувався лише один депутат, кандидатура якого висува­лася відповідним партійним керівництвом. Був підготовлений до­сить демократичний за зовнішніми ознаками проект Основного Закону СРСР¹, розглянутий на червневому Пленумі ЦК ВКП(б). Проект Конституції було схвалено Президією ЦВК СРСР і винесе­но на всенародне обговорення. Видимість його активного обговорен­ня створювалася на території України.

У підсумку все звелося до загального схвалення проекту Кон­ституції. В умовах терору 30-х років мало хто б насмілився крити­кувати цей проект, який не містив ніяких реальних гарантій захис­ту прав людини.

VIII Всесоюзний з'їзд Рад 5 грудня 1936 р. одноголосно за­твердив і ввів у дію нову Конституцію СРСР.

Прийняття Конституції Союзу РСР вимагало розроблення но­вих республіканських конституцій, у тому числі й Конституції УСРР. Розроблення проекту Конституції УСРР нагадувало процес, який вже відбувався на союзному рівні. ІЗ липня 1936 р. Президія ЦВК УСРР утворила конституційну комісію, до складу якої увійш­ли державні та партійні проводирі України; Петровський, Косіор, Постишев, Затонський, Любченко, Якір та ін. Наприкінці 1936 р. Президія ЦВК УСРР прийняла проект Конституції, запропонова­ний конституційною комісією, за основу. Після всенародного «об­говорення» він був переданий на розгляд Надзвичайного XIV з'їзду Рад УСРР, який відкрився 25 січня 1937 р., ЗО січня з'їзд Рад поста­новив: «Проект Конституції (Основного Закону) Української Радян­ської Соціалістичної Республіки в редакції, поданій Редакційною Комісією З'їзду, затвердити». Одночасно з'їзд дав доручення ЦВК

¹ Волкогонов Д А, Триумф и трагедия иолитический портрет И. В Сталіни». — М, 1989 — Кн 1 — Ч. 2 — С 198

відповідно до нової Конституції УРСР розробити й затвердити по­ложення про вибори, а також визначити строк виборів до Верхов­ної Ради республіки¹.

Конституцію УРСР 1937 р. майже повністю відбивала союзну Конституцію, відтворювала її принципи, копіювала основні поло­ження. Обидві Конституції мали демагогічний характер і були ніби­то поза часом і простором. Численні положення Конституції УРСР, як і Конституції СРСР, особливо про права людини, насправді не діяли. Вони мирно співіснували з репресивною машиною, масовими арештами, розстрілами. Основний Закон за формою був демократи­чним, але повністю відірваним від реального життя.

Конституція УРСР 1937 р. складалася з 146 статей, об'єдна­них у 13 розділів.

Розділ 1, присвячений суспільному устрою, був побудований на соціалістичних засадах. Україна визначалась як «соціалістична держава робітників і селян», де політичну владу становлять Ради депутатів трудящих. Економічною основою УРСР визнавалися со­ціалістична система господарства і соціалістична власність на зна­ряддя та засоби виробництва, яка мала форми державної або коо­перативно-колгоспної власності.

Особливе значення мав розділ 2, присвячений державному устрою. Згідно зі ст. 13 Конституції УРСР, «добровільно об'єднала­ся з іншими рівноправними Радянськими Соціалістичними Респуб­ліками» в союзну державу — СРСР. Конституція підкреслювала, що територія УРСР не могла бути змінена без згоди республіки. Найважливішим було положення про те, що «Українська РСР збе­рігає за собою право виходу з Союзу Радянських Соціалістичних Республік». Проте, як свідчила практика, такі принципи об'єднан­ня, як добровільність та рівність, були лише декларацією, що не відповідала дійсності, а право виходу з СРСР — фікцією. Реально діючими були лише ті статті Конституції УРСР 1937 р., де йшлося гтро те, що кожний громадянин України є громадянином СРСР і що *УРСР здійснює державну владу самостійно» тільки поза межами ет. 14 Конституції СРСР, де визначені права і компетенція вищих органів влади й управління СРСР.

У наступних розділах Конституції йшлося про структуру, по­рядок утворення, компетенцію та основні форми діяльності цент-ьних і місцевих органів державної влади і державного управ-

Вищим органом державної влади УРСР ставала Верховна Ра­да, яка обиралася громадянами України строком на чотири роки.

СЗ УССР. — 1937. — № ЗО. — Ст 121

Роіділ 3. Держача і право України в період тоталітирпо-репресивного режиму

3. Конституція УРСР 1937 р.

Віднині це був єдиний законодавчий орган УРСР. Інші органи тако­го права вже не мали, як це було раніше. Відповідно до Конституції Верховна Рада УРСР обирала Президію — колегіальний, постійно діючий орган.

Верховна Рада утворювала також уряд — Раднарком УРСР, який був найвищим виконавчим і розпорядчим органом державної влади. Він мав право видавати постанови і розпорядження «на ос­нові і на виконання законів СРСР і УРСР, постанов і розпоряджень Ради Народних Комісарів СРСР» і перевіряти їх виконання.

Нова система Рад зовні набувала ознак парламентської систе­ми, але насправді Ради не були самостійною владою в традиційній формі і не мали змоги нею стати, оскільки реальну владу акумулю­вав партійний апарат, що перетворювався у керівний орган тота­літарної держави. Це було відбито у Конституції СРСР 1936 р. і Конституції УРСР 1937 р., які вперше включили положення про ко­муністичну партію як керівну установу всіх громадських і держав­них організацій.

До складу Раднаркому УРСР входили голова Раднаркому, йо­го заступники, голова державної планової комісії УРСР, уповнова­жений комітету заготівель СРСР, начальник управління у справах мистецтв, уповноважені загальносоюзних наркоматів і 14 наркомі» УРСР, 10 з яких очолювали союзно-республіканські наркомати і тільки 4 — республіканські (освіти, місцевої промисловості, кому­нального господарства, соціального забезпечення). Така структура Раднаркому свідчила про дуже сильну централізацію державного управління.

Місцевими органами державної влади в областях, округах, районах, містах і селах України були Ради депутатів трудящих, які «обиралися» населенням відповідних адміністративних одиниць стро­ком на два роки.

Розділи 5 і 6 Конституції присвячувалися органам влади й управління Молдавської АРСР.

У розділі 10 Конституції закріплювалися основні права й обо­в'язки громадян УРСР. Вони мали право на працю, відпочинок, ма­теріальне забезпечення в старості, а також у разі хвороби і втрати працездатності, право на освіту тощо.

Дата добавления: 2015-05-22