Тема 3. Управлінська думка в Україні з часів Київської Русі до кінця ХІХ ст. 3 страница

Вони вивчали трудові операції, використовуючи кінокамеру й винайдений ними спеціальний прилад - мікрохронометр, що міг вимірювати й фіксувати проміжки часу тривалістю до 1/2000 секунди.

За допомогою методу стоп-кадрів їм удалося виявити й описати 17 основних рухів кисті руки і їхню тривалість. Це дозволило виявити зайві рухи, які при виконанні стандартних дій на звичайному встаткуванні були зайвими, непродуктивними. Наприклад, для укладання цегли було встановлено 4 основних рухи замість колишніх 18, що забезпечило ріст продуктивності праці мулярів на 50%. Сукупність елементарних мікрорухів робітника отримало назву "треблігами" ("требліг" - анаграма прізвища Гілберт).

Ці роботи дозволили Л. Гілберт стати першою в США жінкою - доктором психології.

Цікаво, що Френк Гілберт шукав застосування своїм методам не тільки на виробництві, але й у побуті. Зокрема, він виявив, що для застібання ґудзиків на жилеті зверху донизу витрачається 7 секунд, а знизу нагору - тільки 3. Використовуючи дві бритви одночасно, він скоротив час гоління на 44 секунди. Але при таких діях було витрачено близько 2 хвилин на накладення пов'язок на порізи. Під його впливом у Нью-Йорку було зареєстроване товариство, що намагалось поширити принципи ефективності на всі сторони життя.

3. Гаррінгтон Емерсон: досягнення ефективності через організацію

Інженер-механік Гаррінгтон Емерсон народився в родині професора літератури, говорив на 19 мовах і в 23 років став деканом факультету іноземних мов університету штату Небраска (США). Але протягом наступних 20 років займався економічними й інженерно-економічними дослідженнями й консультував по усьому світові.

Г. Емерсон поділяв більшу частину переконань Тейлора й в 1908 р. написав книгу “Ефективність, як основа виробничої діяльності й заробітної плати”, в якій звернув увагу на важливість обґрунтованої структури організації. Неефективна структура організації, на його думку, може знизити економію на масштабі.Він надавав великого значення стандартизації.

Найбільш важливі ідеї Емерсон висвітив у роботі “12 принципів ефективності” (1913 р.), з якої видно, що він був прихильником класичного напрямку в менеджменті.

Основні принципи управління за Г.Емерсоном полягають у:

1. Чіткому визначені цілей — вихідний пункт управління.

2. Здоровому глузді, що складається у визнанні помилок і пошуку їхніх причин.

3. Компетентній консультації на основі залучення професіоналів з метою вдосконалювання управління.

4. Дисципліні, забезпечена чіткою регламентацією діяльності, контролем, своєчасним заохоченням.

5. Справедливому відношенні до персоналу.

6. Швидкому, надійному, повному, точному і постійному обліку.

7. Диспетчитуванні за принципом “краще диспетчитувати хоча б не сплановану роботу, чим планувати роботу, не диспетчуючи її”.

8. Нормах й розкладах, що сприяють пошуку й реалізації резервів.

9. Нормалізації умов праці.

10. Нормуванні операцій, що складаються в стандартизації способів їх виконання, регламентуванні часу.

11. Письмових стандартних інструкціях. За цей принцип Емерсон піддався звинуваченню в бюрократизмі. На це він відповів своїм опонентам наступними словами: “Існує думка, що проповідується з великим пафосом, проте є безграмотною, нібито стандартні інструкції вбивають у працівнику ініціативу, перетворюють його в автомат. Якщо згадати про те, як пурхає по повітрю горобець, або як бігає по дереву білка, то здається, що сходи тільки вбивають ініціативу в людині, що спускається із шостого поверху... Я ж віддаю перевагу обмеженості, здоровому глузду та зручність сходів... Працювати найшвидшим і найлегшим способом це значить зменшити зусилля, не знижуючи результатів, і звільнити мозок для ініціативи, для винаходу й розробки ще кращих способів”.

12. Винагороді за продуктивність.

Багато ідей Г.Емерсона не втратили свого значення й у наші дні. Наприклад, його погляди на продуктивність праці: "Продуктивність завжди дає максимальні результати при мінімальних зусиллях. Напружена робота, навпаки, дає досить великі результати тільки лише при зусиллях ненормальних. Напружена й продуктивна робота - це не тільки не те саме, але й речі прямо протилежні. Працювати напружено - значить додавати до справи максимальні зусилля; працювати продуктивно - значить додавати до справи зусилля мінімальні".

Література основна [1-6, 8-11, 15-16]

Література додаткова [19, 37]

Тема 6. Адміністративна школа управління

1. Загальна теорія менеджменту або “Файолізм”.

2. Уніфікація завдань менеджменту.

3. Цілі організації і координація дій.

4. Вчення Макса Вебера про бюрократію.

1. Загальна теорія менеджменту або “Файолізм”.

Якщо прихильники наукового менеджменту концентрували основну увагу на питаннях управління процесом виробництва, то прихильники адміністративної школи намагалися визначити загальні характеристики й закономірності управління й створити на їхній основі універсальні принципи управління, які можуть підвищити ефективність виробництва.

Представники цієї школи розглядали управління як єдиний процес, що складається з ряду функцій, а процес управління як суму всіх функцій.

Виникнення адміністративної школи пов'язано з ім'ям француза Анрі Файоля (1841—1925). Тому еквівалентом її назви є 'файолізм", а еквівалентом її су і нісниї характеристики — "загальна теорія менеджменту".

Вперше робота А. Файоля "Загальне і промислове управління" була опублікована в 1916 p. У цей час в Америці, як і в Європі, значного поширення набули ідеї Тейлора. Не дивно, що американські піонери наукового менеджменту не прийняли ідей Файоля. Не відразу їх визнали і в багатьох європейських країнах. Надалі історія цілком підтвердила, що ідеї Файоля відповідали вимогам часу і місцю — Європі. Згодом

Анрі Файоль (Fayol Henry)(1941-1925) - французький економіст, підприємець, організатор. Розвив і поглибив ряд важливих концепцій наукового управління. Обґрунтувати класичний (адміністративний) напрям у менеджменті А. Файоль зміг завдяки величезному особистому досвіду. З 1888 р., протягом 40 років, він управляв великою гірничодобувною компанією “Коломбо”. Цю компанію він очолив коли вона була близька до фінансового краху, а покинув процвітаючою, що займала провідні позиції у світі.

А. Файоль, безперечно, є видатним європейцем в галузі управлінської думки. Він народився в буржуазній сім'ї. Отримавши освіту гірничого інженера, приступив у 1860 р. до робот на одній із шахт компаній вуглевидобувного і залізоливарного об'єднання. Досяг значних успіхів у розробленні техніки для боротьби підземними пожежами. У віці 25-ти років був призначений на посаду управляючого шахтами компанії. Водночас займається дослідженням проблем геології, пише і публікує роботи з безпеки гірничого видобутку.

У 1888 p. компанія опинилася в дуже складному фінансовому становищі. Декілька років не виплачувалися дивіденди; ливарне виробництво не давало прибутків; поклади вугілля були майже вичерпані. Саме в цей час Файоля обрали директором компанії, і він почав вживати заходи, спрямовані па виведення її з кризи. Після низки структурно-організаційних перетворень і реалізації заходів з економії компанія відновила свою діяльність». Вже в 1918 p. під керівництвом Файоля вона здобула статус "непохитної". Як частина великої гірничодобувної і металургійної групи в Центральній Франції вона продовжує функціонувати і нині.

Досягнутий успіх Файоль пов'язував не стільки з персоналом компанії, скільки із системою управління, яку він досконально вивчив і розробив. Як інженер, Файоль велику увагу приділяв удосконаленню технічної сторони виробництва, без чого неможливо збільшити обсяг продукції. Як менеджер, успіх компанії він пов'язував із реалізацією продукції, фінансовими і бухгалтерськими функціями організації.

Свої погляди на проблеми керування Файоль виклав у книзі “Загальна промислова адміністрація” (1916 р.), а, вийшовши у відставку, очолив Центр адміністративних досліджень.

Найважливіші ідеї Файоля викладені в книзі "Загальне й промислове управління" (1916). Взявши за основу ідеї Тейлора про стимулювання праці, він застосував ці положення до діяльності вищої управлінської ланки.

А. Файолем закладено основи функціонального управління. Він розподілив весь комплекс управлінських робіт в організації на шість основних груп:

Група 1. Адміністративна діяльність управлінського апарату: планування, організація, керівництво, координація.

Група 2. Комерційна діяльність: покупка, продаж, обмін.

Група 3. Техніко-виробнича діяльність: виробництво, обробка, випробування, контроль.

Група 4. Фінансова діяльність: здійснення фінансового контролю.

Група 5. Діяльність з охорони праці й техніки безпеки.

Група 6. Діяльність з обліку стану справ на виробництві.

А.Файолем було розроблено прецесійну концепцію управління, виділено 6 управлінських функцій (передбачення, планування, організація, розподіл, координація, контроль).

А.Файоль висунув і обґрунтував положення про оптимальне співвідношення організаторських, технічних і соціальних здатностей і знань в осіб, що працюють на великих підприємствах. Обґрунтував необхідність виділення менеджменту в особливий вид діяльності.

А.Файоль сформував 14 основних принципів, дотримання яких забезпечує ефективність управління.

Цікавим й не втративши цінності в сучасному менеджменті є погляд А. Файоля на організаційне планування, яке він розглядав його як загальну функцію управління. Він відзначав, що в нестійких умовах ринку можуть виникнути труднощів плануванні. За Файолем план повинен формуватись не на основі перенесення тенденцій минулого на майбутнє, а з урахуванням очікуваних змін у майбутньому. З'являється поняття «невизначеності», причому не в розумінні незнання, а постійної мінливості умов зовнішнього оточення, можливості виникнення нових зв'язків, швидкої та гнучкої переорієнтації виробництва і збуту.

Вже з 70-80-х років ХХ сторіччя розуміння того, що повний облік, розрахунок і прогнозування змін у деталях заздалегідь, є мало реальним, ставить нові завдання для керівника, які полягають у створенні адаптивних, швидко реагуючих управлінських механізмів.

А.Файоль першим поставив проблему організованого навчання менеджменту.

2. Уніфікація завдань менеджменту.

Ідея універсальності, придатності принципів менеджменту до будь-якого виду підприємництва, яку розвив Файоль знайшла прихильників не тільки у Франції. В Англії вона була гаряче сприйнята і поширена Л. Урвіком, в Америці — Дж. Д. Муні, А, К, Рейлі. Значну частину свого життя Лінделл Урвік (1908-1975) працював в Оксфорді. Він був автором, співавтором, редактором багатьох книг. Його перу належить і блискуча робота під назвою “Елементи адміністрування” (1943), що являла собою курс лекцій, прочитаних у Політехнічному коледжі в Лондоні.

Вважаючи, що менеджмент перебуває десь посередині між природознавчими і гуманітарними науками. Л. Урвік спробував у своїй книзі показати, що знань, необхідних для досліджень проблем менеджменту, насправді потрібно набагато більше, ніж здається на перший погляд. З цією метою він систематично аналізував погляди, концепції і принципи відомих основоположників менеджменту — Тейлора, Фоллет, Файоля та ін., надаючи їхнім часом нереалізованим ідеям конкретних форм.

Ці автори рухалися в одному напрямі дослідження і часто розробляли елементи, які, хоча і формулювалися по-різному, були дуже схожі, незважаючи па різницю країн і культур. Урвік робить головний висновок: незалежно від того, ким і де ці елементи розвивалися, усі вони мають бути пов'язаними загальною структурною схемою. Більше того, на його думку, дуже корисна і надійна структура управлінських знань вже існує. Вона лише потребує деякого уточнення співвідношення елементів з огляду на особливості культур різних країн. Не враховувати цієї структури означало для Урвіка не керуватися засадами менеджменту. Проте менеджери, зазначав він, при цьому не розуміли наукового менеджменту, тобто при адмініструванні не користувалися методами вивчення природних законів, без чого від "науковості" нічого не залишалося. По суті, Урвік попереджав про складність проблем управління, про те, що швидкодіючих управлінських засобів Їх вирішення не існує.

Навряд чи це можна вважати новаторством у менеджменті. Урвік скоріше підтвердив управлінські принципи, розвинені до нього, в інший час. Але так буває, що людина, яка проголосила чиюсь правильну теорію своєчасно, робить більший внесок, ніж та, чиї ідеї були проігноровані, бо були передчасними. Прикладом можуть слугувати ідеї фізіократів і, зокрема, "Економічна таблиця" Ф. Кене. Як народногосподарська модель, заснована на принципі "витрата—випуск", вона дістала визнання і набула подальшого розвитку приблизно лише через 200 років після опублікування.

Звичайно, це не означає, що внесок Урвіка в теорію менеджменту обмежений популяризацією ідей попередників. - ньoгo були і власні оригінальні спроби розвитку управлінської науки. Сприйнявши, наприклад, запропонований Файолем метод синтезу концепти, відповідно до якого кожний принци у менеджменті можна уявити як процес і як результат, Урвік розробив спосіб порівняння і систематизації концепцій менеджменту. Принцип дослідження як вихідний для всього адміністративного управління безпосередньо виражається і входить у нього процесом прогнозування, результатом якого стає планування. У свою чергу, прогнозування також може бути представлене через принцип управління, входити в нього як процес планування, а результативне вираження знаходити у координації. Аналогічно планування як принцип може бути представлене процесом управління, а як результат_ контролем і т. д.

Цей метод систематизації концепцій управління Урвіка, відомий в історії менеджменту як "логічні квадрати", являє собою незаперечну аргументацію на користь адміністративної теорії, спробу доповнити і розвинути запропоновані Файолем загальні принципи управління.

3. Цілі організації і координація дій

Вихідною позицією в трактуванні цих проблем було твердження Урвіка про те що доти, доки люди не мають цілей, у них немає прагнення до узгодження своїх дій, як і спроби будь-ким їх координувати. У цьому зв'язку Урзік висунув принцип загальної цілі, котрий вимагає, щоб всі елементи організаційної структури прагнули до її досягнення Саме загальна ціль є тією основою, яка дає змогу координувати зусилля різноманітних підрозділів організації. У свою чергу призначення організації визначає її загальну ціль і структуру. Конкретні цілі структурних підрозділів організації підпорядковані загальній цілі і спрямовані на її досягнення.

Цікаві дослідження значень конкретних і загальних цілей в організації управління, а також їх координації зроблені Д.Мунів книзі “Прогресивна економіка”, написаній у співавторств А. Рейлі і виданій у 1931 p.

Дж. Д. Муні (1892— 1960) народився в Кливленді, штат Огайо. Він здобув учений ступінь в галузі бізнесу в Університеті Нью-Йорку, а потім захистив дисертацію, здобувши учений ступінь доктора технічних наук. Висококваліфікований інженер Д. Муні був водночас досвідченим керівником. Він обіймав важливі посади в різних великих компаніях, зокрема посаду віце-президента компанії "General Motors". Отже, інтерес до цілей і координації дій в організації був для нього не випадковим.

З огляду на те, що організація починається там, де двоє або більше людей об'єднують зусилля для досягнення поставленої цілі, першим принципом організації Муні називає координацію цих зусиль. Але навіть якщо кожний член організації знає загальну ціль і усвідомить призначення організації, це усвідомлення не однакове. Воно зміцнюється в міру просування наверх і, навпаки, слабшає на нижчих рівнях організаційної структури. Тому обов'язком вищого керівництва є забезпечення таких умов, коли призначення організації усвідомлюється якомога більшим числом її членів.

Муні підкреслює, що ціль має бути ясною, зрозумілою і прийнятною для усіх. Лише за таких умов менеджери можуть ефективно вести за собою працівників своєї організації, зводячи до норми досягнення загальної цілі, на якій ґрунтуються індивідуальні дії кожного. Стає, по-перше, зрозумілим визначальний характер загальної цілі і координації для ефективної діяльності організації, а по-друге, значущість внеску адміністративної школи менеджменту в переході від управління за завданням до формування загальних цілей організації.

4.Вчення Макса Вебера про бюрократію

Логічним розвитком класичної школи менеджменту стала концепція раціональної бюрократії великого німецького вченого – юриста, економіста, соціолога, історика Макса Вебера (1864–1920 рр.) Концепція сформувалася під впливом прусського військового порядку, що наочно продемонстрував роль чіткої організації управління військами й забезпечення їхньої надійної взаємодії.

Основна робота М.Вебера “Теорія суспільства й економічна організація” (1920) присвячена проблемі лідерства й бюрократичній структурі влади в організації.

М.Веберу належить думка, що якщо кожний службовець в апарату управління буде чітко знати, що він повинен робити, як він повинен це робити, і буде виконувати все точно по інструкції, те весь апарат стане працювати як добре заведений механізм годинника.

Теорія Макса Вебера, по суті, є ідеологією бюрократії. У неупередженому розумінні її сутності, бюрократія є досить життєвою й потужною формою організації й має свої позитивні й негативні сторони.

Теорія “ідеальної бюрократії” – одна з теорій менеджменту, висунута німецьким соціологом Максом Вебером (1920 р.). Наявність бюрократії розглядається як необхідний засіб, що забезпечує розробку формальних правил управління. Як особливий соціальний прошарок, що спеціалізується на управлінні, бюрократія зародилася ще до нашої ери і з тієї пори, підкреслював Вебер, залишається незмінним атрибутом класового суспільства. Вебер розумів бюрократію як професіоналізм в сфері управління, що заснований на оволодінні не тільки необхідними навичками, але й особливого роду раціональним знанням. Теорія Вебера не містила описів конкретних організацій. Він пропонував бюрократію скоріше як якусь нормативну модель, ідеал, до досягнення якого організації повинні прагнути.

Розробивши “ідеальний тип” адміністративної організації бюрократії, Вебер запропонував такі її основні елементи: 1 – чіткий розподіл праці, що веде до появи висококваліфікованих фахівців на кожній посаді (поділ праці, відповідно до якого вся діяльність, необхідна для досягнення цілей організації, розчленовується на елементарні, найпростіші операції; це створює умови для чіткого визначення відповідальності кожного члена організації за ефективне виконання своїх обов’язків); 2 – ієрархія влади, що формує ланцюг наказів або посадовий принцип (відповідно до цього принципу кожний службовець в адміністративній ієрархії відповідає перед вищестоящою особою не тільки за свої рішення і дії, а й всіх підлеглих йому осіб; для того, щоб відповідати за роботу останніх він мусить мати авторитет, владу над ними, давати накази, яким вони повинні підкоритися); 3 – наявність взаємопов'язаної системи узагальнених формальних правил і стандартів, що забезпечує однорідність виконання співробітниками своїх обов'язків і скоординованість різних завдань (правила являють собою стандарти й інструкції, що забезпечують одноманітність у здійсненні кожного завдання, незалежно від того, хто зайнятий його виконанням, а також визначає відповідальність індивідуальної діяльності); 4 – формалістична безособовість керівника (ідеальний керівник управляє організацією відповідно до раціональних стандартів, не допускаючи втручання особистих міркувань і емоцій; якщо в керівника складається певне яскраво виражене негативне або позитивне ставлення до того або іншого підлеглого, або клієнта, то воно неминуче вплине на його офіційні рішення і, як правило, зашкодить справі; неупередженість сприяє однаково справедливому ставленню до всіх працівників, а отже, і розвитку демократичних принципів в адміністрації); 5 – організація найму на роботу в суворій відповідності до технічних кваліфікаційних вимог, а також захист службовців від безпідставних звільнень (така відповідність визначається за допомогою офіційних іспитів, а досягається в результаті спеціальної підготовки, навчання – це суть системи “просування” по службі адміністративних працівників; разом із відповідною заробітною платою прагнення “зробити кар’єру” розвиває “корпоративний дух” серед службовців, стимулює їхню інтенсивну діяльність в інтересах організації).

Переваги бюрократії полягають в створенні раціональних структур з широкими можливостями їх універсального застосування, а недоліки – у формуванні тенденції нівеліювання людей. В цілому ж формалізм бюрократії призвів до розповсюдження спрощених схем управлінської діяльності. Вчення про бюрократію здійснило значний вплив на американську концепцію менеджменту 30-40 рр. ХХ ст.

Позитивне в бюрократії головним чином пов'язане із чіткою регламентацією основних функцій, завдань, обов'язків і повноважень не тільки кожного підрозділу в структурі управління, але й кожного виконавця. Безумовно, такий стан справ в управлінні надає цьому процесу більшу погодженість й організованість.

Негативні сторони бюрократії пов'язані з тим, що вона практично не залишає простору для творчості й волі вибору у випадку зміни ситуації. Але ж будь-який регламент, інструкція, положення обмежені та не відображають усього різноманіття життєвих ситуацій. Це робить бюрократичну організацію менш гнучкою й тому менш життєвою. Як не парадоксально, бюрократична організація не тільки не підвищує відповідальність окремо взятого чиновника, хоча розписує всі його обов'язку, а, навпаки, знижує його відповідальність у конкретних ситуаціях, надаючи йому захист у вигляді букви інструкції.

Література основна [1, 5-6, 8-11]

Література додаткова [24, 25, 37, 38]

Дата добавления: 2015-05-22