Українська гетьманська держава

Помилки ЦР, наступ більшовиків привели до її падіння. 29 квітня 1918 р. у Києві на Всеукраїнському з'їзді хліборобів-землевласників, було вирішено встановити монархічну форму державного правління і проголосити гетьманат з відновленням приватної власності. Гетьманом став почесного отамана Вільного козацтва, генерала Павло Скоропадський.

Серед перших рішень було встановлення Української держави замість УНР. Оприлюднені " Грамота до всього Українського Народу " та " Закони про тимчасовий державний устрій України " Згідно з цими актами скасовувалися починання ЦР і встановлювався режим особистої влади Гетьмана. Йому належало виняткове право видавати закони, призначати і звільняти голову виконавчої влади Отамана Ради Міністрів та затвердження складу Уряду. Гетьман здійснював зовнішню політику, управляв військовими справами, був верховним суддею країни та ін.

До позитиву можна віднести прагнення до впорядкування законодавчого процесу і законності як форм ДУ. З цією метою вписано спеціальний розділ " Про закони ". У ньому передбачено процедуру законодавчого процесу і верховенство закону в державному житті. Необхідно відзначити створення нового спеціального органу - Фінансової Ради - для ведення справ державного кредиту і фінансової політики, а також розділу, присвяченого Раді Міністрів - органу законодавчої ініціативи та "вищого ДУ ". У структурі Ради Міністрів для управління справами вводиться посада Генерального Секретаря, який очолює Державну Генеральну Канцелярію

В особі Гетьмана відбулося поєднання законодавчої та виконавчої влади. Крім цього, і Генеральний Суд призначається Гетьманом. Пояснити встановлення такої авторитарної влади можна бажанням гетьманату якнайшвидше покінчити з безладдям, хаосом та навести елементарний порядок у державі. Саме така процедура здійснення владних повноважень запроваджувалася тимчасово на період до обрання парламенту - Сойму.

Українські політики, більшість з яких були соціалістами й членами ЦР негативно поставилися до гетьманської держави. Тому майже всі відомі українські діячі відмовилися від запрошення взяти участь у формуванні уряду. Це змусило гетьмана звернутися до політиків, не пов'язаних з українським рухом, тим самим давши підстави для звинувачень у " неукраїнськості" уряду. Лише укр..історик Дмитро Дорошенко погодився зайняти посаду міністра закордонних справ, очолюваному Федором Лизогубом нащадком старого козацького роду. Всі інші посади міністрів зайняли висококваліфіковані професійні чиновники - переважно росіяни чи зрусифіковані українці.

Досить швидко це дало свої результати: в Україні запрацював дійовий адміністративний апарат, який наводив у суспільному житті порядок. На місцях службовці ЦР заміщалися досвідченими управлінцями старостами, які призначалися з земельних власників, народних діячів, військових. Багато з них виконували управлінську роботу ще у царські часи. Упродовж 5 місяців було ухвалено близько 300 законів, які унормовували життя громадян України. Наприклад, закон про Сенат Україн/держави, який мав бути Найвищим Судом України. Він складався з трьох генеральних судів: адміністративного, цивільного і карного.

Переформовано військові частини для створення боєздатної армії, зроблено спробу відновлення українського козацтва резерву збройних сил. Стала діяти поліція і державна безпека, функції яких виконувала Державна варта. Якщо ЦР мала офіційні дипломатичні стосунки лише з 3 державами, то Гетьманат – з 12, у тому числі з Росією. Формувалась власна банківська мережа, укр./грошова система. Відновився залізничний рух, налагоджені залізниці і мости, відремонтовано локомотиви. Унаслідок судової реформи покращилася діяльність судів. В гуманітарній сфері: випущено кілька мільйонів примірників україномовних підручників, у більшості шкіл введено українську мову навчання. Для держслужбовців та вчителів гетьманська канцелярія наказала влаштувати курси українознавства. Міністерства оборони, шляхів, пошт і телеграфів видали накази про переведення всього діловодства на українську мову. Було засновано близько 150 нових україномовних гімназій, у тому числі в сільських районах. У Києві та Кам'янці-Подільському відкрилися два нових університети, засновано національний архів та бібліотеку. 24 листопада 1918 р. Української Академії наук. Так, гетьманська держава досягла таких успіхів у царині культури, про які мріяли багато поколінь української інтелігенції.

Існували й фатальні для Гетьманату політичні прорахунки. Всі вони виходили насамперед із кола союзників гетьмана. По-перше, його компрометувала залежність від німців, очевидна мета яких зводилася до економічної експлуатації України. По-друге, однобічна орієнтація уряду на великих землевласників і буржуазію поступово відштовхнула від нього селянство, робітництво, національну інтелігенцію. По-третє, багато хто вважав, що Скоропадський занадто прихильний до росіян, які займали більшість урядових портфелів та адміністративно-управлінських посад. Результат, не вдалося досягти необхідного компромісу між різними соціальними групами в Україні. За цих умов наростала антигетьманська боротьба, формувалася потужна опозиція.

Дата добавления: 2015-05-22