Завершальна стадія Великого повстання

Переяславська угода

В останні дні 1653 р. московське посольство на чолі з боярином Василем Бутурліним зустрілося з гетьманом, його полковниками та генеральним штабом Війська Запорозького в Переяславі, біля Києва. 18 січня 1654 р. Хмельницький скликав раду козацької верхівки, на якій було ухвалено остаточне рішення про перехід України під зверхність царя. Того ж дня було скликано людей на міський майдан, де у своєму виступі гетьман наголосив на потребі України у верховному володарі, назвав чотирьох потенційних кандидатів на цю роль: польського короля, кримського хана, турецького султана та московського царя - й заявив, що найкращим для цього є православний цар. Задоволений тим, що вибір упав на православного правителя, натовп схвально відгукнувся на промову гетьмана. Тоді Бутурлін, Хмельницький та присутня там козацька старшина ввійшли до міської церкви, щоб скріпити це рішення спільною присягою.

Та несподіваний випадок завів справу у глухий кут. За прийнятою в Польщі традицією Хмельницький сподівався, що присягатимуть обидві сторони, - українці заприсягнуть на вірність цареві, а той пообіцяє боронити їх від поляків та шанувати їхні права й привілеї. Але Бутурлін відмовився присягати від імені свого монарха, кажучи, що на відміну від польського короля цар є самодержцем і не присягає своїм підданим. Побоюючись втратити підтримку царя через, здавалося б, простісіньку формальність, Хмельницький погодився дати клятву на вірність цареві.

Незабаром після того по 117 містах України було розіслано царських урядників, перед якими 127 тис. люду присягли на вірність цареві Олексію Михайловичу та його наступникам. Підписання Переяславської угоди стало поворотним пунктом в історії України, Росії та всієї Східної Європи. Раніше ізольована й відстала Московія зробила гігантський крок уперед на шляху перетворення на велику державу. А доля України стала в усьому - доброму й лихому - невід'ємно пов'язаною з долею Росії.

Одним із перших наслідків Переяславської угоди стала радикальна зміна політичних союзів у регіоні. У відповідь на договір Хмельницького з царем, поляки й татари об'єднали сили, почавши новий етап війни. Навесні 1654 р. московське військо, підтримане 20 тис. козаків на чолі з Василем Золотаренком, вступило до Білорусії, відбивши у поляків значну частину території. Пізніше, восени, бої перемістилися у Південно-Західну Україну.

http://diaspora.ukrinform.ua/news-10.html

«За даними соціологічного дослідження «Українська трудова еміграція», 2007, українськими трудовими емігрантами в Італії є вихідці зі усіх областей України. Значно переважає Західна Україна: Львівська область - 37,25%, Івано-Франківська - 18, 87%, Тернопільська - 14,95%. Трудова еміграція в Італії переважно жіноча (90,2%) віком 40-60 років», - про це сьогодні, 31 липня, на прес-конференції з приводу пішої прощі зі Самбора до Зарваниці «Рух за тверезість життя», розповіла журналістка і письменниця, колишня екс-заробітчанка Оксана Пронюк.

Як зазначила Оксана Пронюк, часто у Дрогобичі організовують зустрічі із родинами українських заробітчан та колишніми заробітчанами з метою розповісти правду про Італію та Україну. «Українські заробітчани в Італії є дезінформованими щодо України і вважають, що тут не можна заробити жодних грошей. Наше завдання - повернути заробітчан на рідні землі», - акцентує увагу Оксана Пронюк.

«Згідно з офіційними даними, в Італії на заробітках перебуває понад 160 тис. українців, але зрозуміло, що неофіційно - більше. На сьогодні, основна проблема - як повернути заробітчан на Батьківщину. Українська греко-католицька церква у 100 містах Італії має громади і намагається пояснити людям, що не варто розлучатися зі сім'ями», - зазначив духовний опікун української церковної громади в Болонії (Італія) о. Василь Поточняк.

http://www.jeynews.com.ua/

http://www.dovidnyk.lviv.ua/news.php?NID=392

Дата добавления: 2015-05-22