Зближення з Річчю Посполитою. Укладення Гадяцького договору

овернувшись до Чигирина, І.Виговський очікував вістей про хід переговорів з Поль­щею П.Тетері, котрого відправив, ймовірно, наприкінці травня з табору ггід Полтавою. Вони за­вершилися схваленням 5 липня проекту угоди, статті якої пізніше стали основою Гадяцького договору. Як промовляють джерела, він прагнув домогтися вход­ження козацької України до Речі Посполитої як суб’єкта рівноправної федерації, що викликало невдо волення в правлячих колах Польщі. Познанський

воєвода Я.Лещинський в листі до короля на почат­ку вересня нарікав на І.Виговського, котрий вимагає не лише окремого статусу на зразок Литви, але вза­галі складається враження що “вони (українські політики — Авт.) хотіли б (бути) скоріше незалеж­ними союзниками, ніж з’єднання з Річчю Посполи ■ тою тісним громадянством”.

Залишивши частину полків для блокування мос­ковської залоги в Києві, гетьман 21 серпня подався у Лівобережжя й на початку вересня зупинився та­бором неподалік Іадяча. Сюди ж 9 вересня з’явилося польське посольство С.К Беньовського. а наступ­ного дня — російське В.Кікіна. Розпочався над­звичайно складний процес переговорів, бо значна частина старшин виступила проти розриву договору з Московією. На зібраній 16 вересня козацькій раді українська сторона наполягала на створенні удільно­го Руського князівства в складі Белзького, Брац- \авського, Волинського, Київського Подільського, Руського, Чернігівського воєводств, Пінського і \1стиславського повітів Литовського князівства (тоб­то, по суті, в етнічних межах України); скасування унії й повернення православній церкві відібраних храмів тощо. Польська — погоджувалася на визнання Русь­кого князівства у межах виключно козацької України (Брацлавського, Київського, Чернігівського воє­водств). Нарешті українці пішли на поступки і договір було укладено. Він характеризувався відсутністю чіткої фіксації волевиявлення обох сторін (існує кілька автентичних екземплярів трактату, що різняться змістом окремих статей і на яких стоїть чомусь лише підпис І.Виговського).

За ним озацька Україна в особі Руського кня­ зівства (у тексті немає терміну “Велике”) входила на правах формально рівноправного суб’єкта федерації

67- “єдиної і неподільної Речі Посполитої”. Його чолював гетьман, котрий диступав київським воєво­дою і першим сенатором. Його влада — пожиттєва, а після смерті українські стани обирали 4 претен­дентів, з-поміж яких король призначав гетьмана. За польським зразком утворювалися органи влади; відновлювався дореволюційний адміністративно-те- иторіальний устрій Руське князівство по бавилося права на міжнародні відносини; його збройні сили ма­ли складатися з 60 тис. козаків і 10 тис. найманців. У сфері соціально-економічних відносин передба­чалося повернення до становища, яке існувало на 1648 р. Лише козакам підтверджувалися всі права і вільності, а по 100 осіб з кожного полку могли отри­мати шляхетство. Визнавалася свобода релігійного віросповідання (католицького чи православного), га­

рантувалися права православної церкви на терені всієї етнічної України. В одному з примірників дого­вору передбачалося збереження унії, в іншому — її знищення. Дозволялося відкриття 2-х академій і без обмежень шкіл і друкарень.

Отже, Гадяцький договір істотно змінював олітичний лад, адміністративно-теріто ііальний устрій й судову систему козацької України; засвідчував відмову від реалізації ідеї соборності України та її незалежності, ліквідовував витворену в ході рево­люції модель соціально-економічних відносин й відновлював стару, що неминуче мале викликати спа­лах соціальної боротьби.

Дата добавления: 2015-05-22