Прихід до влади Ю .Хмельницького. Укладення Переяславського договору. Чуднівська кампанія

Т

им часом у Лівобережжі посилюється анти- гетьманський рух. Повстанці розгромили урядові залоги, вбили Ю.Немирича та інших однодумців І.Виговського. Набрали поширення про- московські настрої. До кінця вересня на вірність царю присягнула більшість лівобережних полков­ників. Скориставшись сприятливою обстановкою, А.Трубєцкой перейшов у наступ і на початку жовт­ня увійшов до Переяслава.

Водночас різко погіршується становище гетьма­на і на Правобережній Україні, де опозиційні сили зосереджувалися навколо Ю.Хмельницького. За свідченням деяких джерел, провідну роль в їх орга-

Пєчатка І Виговського.

шзації відіграли І Богун, І.Ковалевський, П.Доро- жнко та І.Сірко. На середину вересня у таборі -Хмельницького під Германівкою вже перебувало ько 10 тис. осіб. Щоб урятувати ситуацію, І.Ви- тиський прибув під Германівку й скликав чорну раду. Зв ного дорученням П. Верещака та Сулима зроби- «спробу ознайомити присутніх із змістом Гадяцького договору. Але козаки не захотіли їх вислухати до ямія й почали звинувачувати гетьмана в ігноруванні іігересів козацької України. Рятуючи життя, він ■оспііііно залишив табір і вирушив до А Потоцько- Козаки домагалися його зречення від влади, й кля тривалих переговорів він змушений був повер- аттн клейноди. Близько 24 вересня неподалік від Фастова чорна рада обрала гетьманом Ю. Хмель- дького.

Отже, дворічне гетьманування І.Виговського по- лося різким загостренням соціально-політичної зоротьби, що переросла в громадянську війну Тра- тм цього досвідченого, не позбавленого таланту хрканного діяча полягала в тому, що він не бачив пер- зиггиии розвитку України як суверенної держави і ж справедливо відзначав І.Крип’якевич знехтував здобутками Національної революції й намагався.створити шляхетську Україну на зразок шляхетсь­кі Польщі“.

Перед новим гетьманом стояли надзвичайно ~иадні завдання: припинити громадянську війну,

ч вивити соціальне напруження, покласти край кі мжратичним поривам „черні", так і олігархічній явам старшин. І, що найголовніше, запобігти загрозі територіального розпаду України на Лівобережжя, уібережжя та Запорожжя, поліпшити функціону­єм центральних і місцевих органів влади, домогтися суверенітету та об’єднання етнічнс-ук- анкьсих земель у межах держави.

Досить складною була й зовнішньополітична си- Так, у Лівобережжі перебували московські, як користувалися підтримкою значної час- елення, тому продовження війни з Московією

68- подальший розвиток громадянської війни, шукати порозуміння. Водночас розрив до-

з Річчю Посполитою ставив Україну перед відновлення воєнних дій з нею та Кримсь- і. Тому уряд прийняв таке рішення: діяти іраючи на суперечностях між Московією Посполитою.

».'-Хмельницький вирішив укласти новий до-»-і я \1осховією На скликаній у Жердовій Долині

XXXI - гься статті, спрямовані на збереження козацької України в її конфедератив­

ному зв’язку з Росією. Вони передбачали включен­ня до її складу північної Чернігівщини й частини Білору-сії; заборону перебування на її теренах мос­ковського війська і воєвод (за винятком Києва); вільне обрання гетьмана; право на зовнішньополітич­ну діяльність; від-критгя шкіл; присяги царя на умовах договору тощо.

Однак, А.Трубєцкой, вдавшись до військового шантажу, відхилив ці статті і домігся на скликаній 27 жовтня раді ухвалення нового Переяславського до­говору Він складався з підроблених московським урядом умов договору 1654 р. (українська сторона їх на цей час втратила) та додаткових статей. Його зміст переносив характер українсько-московських відносин із сфери конфедеративного союзу у пло­щину обмеженої автономії України в складі Росії. Відповідно до нього козацька Україна позбавлялася права без дозволу царя переобирати гетьмана. На обох берегах Дніпра мали перебувати по одному судді, осавулу й писарю. Гетьман втрачав право признача­ти й звільняти полковників, карати смертю старшин, виступати у похід без царського дозволу. Забороня­лися зносини з іншими країнами. Російські воєводи отримали право прибути разом з залогами до Пере­яслава, Ніжина, Чернігова, Брацлава й Умані. Київ­ська митрополія підпорядковувалася московському патріарху та ін.

Зрозуміло, що такий характер стосунків з Мос­ковією не міг не викликати глибокого розчарування й обурення серед козаків і старшин, особливо Пра­вобережжя. Тим більше, що в роботі ради не брали участі 7 правобережних полковників. Звичайно, це не було простою випадковістю, а засвідчувало певну політичну позицію правобережної старшини, а саме: недовіру до Московії. Укладений договір відбивав промосковську орієнтацію лівобережної старшини й був великою помилкою гетьманського уряду, що при­вела до розколу державну еліту за територіальною ознакою. Щоб пом'якшити її негативні наслідки, Чигиринська старшинська рада у листопаді направи­ла до Москви посольство під проводом полковників П.Дорошенка та А.Одинця з тим, щоб домагатися скасування неприйнятних для України статей. Про­те ця місія зазнала невдачі.

Ситуація вимагала внесення серйозних змін до політичного курсу. Однак це виявилося далеко не простою справою. Юний Ю.Хмельницький прагнув блага своїй Вітчизні, хотів вибороти для неї неза­лежність, не допустити розколу козацької України. Вживав заходів, щоб повернути до складу держави втрачені землі у Поділлі та Волині Тому українські

підрозділи восени 1659 р. перейшли у наступ і на­прикінці листопада розгромили під Хмельником А.Потоцького та І.Виговського. Було взято в обло­гу Бар і Меджибіж. Ю. Хмельницький наполягав, щоб московський уряд у переговорах з Річчю Пос­политою у Борисові (куди хотів направити посольство) домагався: проходження кордону Ук­раїни по ріках Прип’яті й Горині, містах Острог, Заслав, Гоща, Меджибіж, Вінниця, Бар, Зіньків, Студениця; вільного сповідування православної віри на території Речі Посполитої; підпорядкування київському митрополиту львівського, володимирсь- кого, перемишльського і холмського єпископів; дозволу польським і литовським купцям торгувати з Україною тощо.

Однак добре освічений і не позбавлений гостро­го розуму гетьман не мав здібностей ні політика, ні полководця. Емоційно неврівноважений, слабкої волі, він не користувався авторитетом серед старшини, не міг твердо тримати кермо влади і швидко став іграш­кою в руках лідерів політичних угруповань (інше питання, коли б він виступав представником правля­чої династії Хмельницьких). Тому, усвідомлюючи свою слабкість володаря, він уже в лютому 1660 р. почав висловлювати міркування про небажання обіймати гетьманську посаду. Проте не був заміне­ний, що привело до вкрай негативних політичних наслідків.

Тим часом становище України швидко погіршу­валося. У середині лютого 1660 р. 10-тисячне польське військо на чолі з коронним гетьман і І.По- тоцьким вторглося у Брацлавщину, намагаючись захопити Могилів. Потерпівши поразку, воно зроби­ло спроби оволодіти Брацлавом, Ладижином та Уманню, але теж безуспішно. Зазнавши великих втрат, С.Потоцький відступив. Уклавши мирний до­говір з Швецією (перша половина травня) і заручившись підтримкою хана Магмед-Гірея, поль­ський уряд пішов на зрив переговорів з Московією й почав підготовку до наступу.

Призначений російським урядом командуючим військами в Україні київський воєвода В.Шерєметьєв скликав 17 липня раду з участю гетьмана й стар­шин, яка ухвалила ризикований план дій. Ним передбачалося виступити з московським військом і лівобережними полками наказного гетьмана Т.Цицю- ри проти польської армії, а Ю.Хмельницького з правобережними полками залишити для боротьби з татарами, аби не допустити їх об’єднання з поляка­ми (кидається у вічі територіальний принцип розподілу української армії, що засвідчував наявність

протистояння між старшинами обох частин України). Київський воєвода, затягнувши час виступу (аж до початку вересня), на чолі 40-тисячного московсь­ко- українського війська вирушив назустріч 7ф-тисячній польсько-кримській армії, що зайняла по­зиції під Старокостянтиновом.

Рішучими діями польське військо 14 вересня ото­чило московсько-українські полки неподалік Любара, а після їх відходу до Чуднова —заблокувало. Тим ча­сом Ю.Хмельницький (на чолі 20 тис. вояків) діяв повільно й нерішуче, що зумовлювалося настроями значної частини старшини розпочати переговори з по­ляками. Лише на початку жовтня українське військо прибуло до Слободищ, що в 20 км. східніше Чудно­ва. Щоб не допустити об’єднання Ю.Хмельницького з В.Шерємєтьєвим, проти нього 7 жовтня на чолі 24—29-тисячного польсько-татарського війська ви­рушив талановитий полководець маршалок коронний Є.Любомирський. У другій половині дня відбулася кровопролитна битва, яка не принесла успіху жодній

69- сторін. Проте група старшини (Г.Лесницький, Т. Носач, П.Тетеря та ін.), всупереч настроям ос­новної маси вояків, домоглася від гетьмана згоди на переговори з Є.Любомирським. Чим вони скінчили­ся, з’ясувати важко, але відомо, що маршалок корон­ний з частиною армії повернувся під Чуднів, залишив­ши для облоги українців решту полків. Старшина вирішила зачекати тут на підхід армії київського воєводи, хоча, ймовірно, мала досить сил, щоб про­битися йому на допомогу.

Відчайдушна спроба московсько-українського війська 14 жовтня вирватися з оточення зазнала невдачі. Дізнавшись про це, старшина змусила Ю.Хмельницького пришвидшити переговори з по­ляками. 15 жовтня до С.Потоцького прибуло україн­ське посольство. Після дискусій 17 жовтня було ук­ладено Чуднівський договір, який передбачав відновлення умов Гадяцького договору (щоправда, без статті про створення Руського князівства). За таких обставин становище В.Шерємєтьєва ставало катаст­рофічним. 21 жовтня його табір залишила частина українських полків. В результаті переговорів він зму­шений був капітулювати. Однак поляки порушили умови домовленості й дозволили татарам учинити

70- листопада погром обезброєному московському війську.

Нова політична ситуація приховувала серйозну не­безпеку загострення соціально-політичної боротьби. По-перше, більшість лівобережного козацтва й стар­шини одразу ж виступили проти укладеного договору й почала відмовлятися визнавати владу Ю. Хмель-

-•оіького. По-друге, розташування у Правобережній Україні на постій жовнірів, котрі безжалісно грабу- вали населення, а також повернення до маєтків шгнаних панів викликали тут масове невдоволення політикою гетьманського уряду. Усвідомлюючи свою безпорадність, Ю.Хмельницький зробив спробу по­класти булаву на Корсунській раді (21 листопада), але безуспішно. Тоді у переговорах з Польщею гетьман ■шагався обстоювати права козацької України та оелігійні інтереси всього українського населення Речі Посполитої. В середині липня 1661 р. сейм затвер- хнв Чуднівський договір, відхиливши вимоги щодо ихвідації унії та права козаків брати участь у виво­зах короля.

Дата добавления: 2015-05-22