КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Україна — арена військових дій. Загострення українського питання
очаток війни на українських теренах виявився вдалим для російської армії. Російські війська зайняли частину Буковини (разом з Чернівцями), захопили Східну Галичину, вступили в Карпати. Після чотирьохмісячної облоги на початку березня було взято фортецю Перемишль. Уже в процесі відступу з етнічних українських земель австро-угорська влада, командування армії вдалися до масштабних репресій проти місцевих жителів. У пошуках винних за провал кампанії вони охоче схопились за версію польської адміністрації провінції, згідно якої невдачі стали наслідком “зради українців“, які начебто таємно симпатизували й допомагали росіянам. Русофілів, а відтак і всіх підряд українців, почали заарештовувати, страчувати без суду. Тисячами їх гнали до австрійських концентраційних таборів. Лише у сумнозвісному Талергофі, в Штирії, де в жахливих умовах (особливими звірствами, за свідченнями очевидців, відзначались мадьяри) утримувалися більше ЗО тисяч українофілів і русофілів. Внаслідок тифу протягом короткого часу загинуло більше тисячі чоловік. І хоч в епідемія пішла на спад, щоденні смерті з різних причин, в тому числі через погане харчування, стали звичним явищем. Незважаючи на запаморочення шовіністичним чадом, навіть австрійський парламент змушений був реаіувати на нелюдське ставання до українців. Із завойованих російською армією територій Галичини й Буковини було створено чотири губернії (Львівська, Перемишльська, Тернопільська, Чернівецька), які об’єднали у військове генерал-губернаторство на чолі з чорносотенцем графом О Бобринським, який заходився “розпеченим залізом“ викорінювати “мазепинство“, обертати місцеве населення на “настоящих русских“, а греко-католиків на православних. “Восточная Галиция й Лем- ковщина — испокон коренная часть единой великой Руси — заявив голова новоствореної адміністрації у Львові, — в этих землях коренное население всегда было русским, устройство их посему должно быть основано на русских началах. Я буду вводить здесь русский язык, закон и устройство“.
Сам Микола II демонстрував серйозність російських намірів, особисто прибувши на початку квітня 1915 р. до Львова та Перемишля на оглядини новоприєднаних територій. Спираючись на москвофільські елементи, зокрема створений у Києві „Карпато-русский освободительный комитет“, здійснювалися рішучі заходи щодо явних і удаваних австрофілів, а відтак і українства в цілому. Так, членом згаданого комітету капітаном Наркевичем у видавництві Штабу Головнокомандуючого арміями Південно-Західно- го фронту у липні 1914 р. було випущено брошуру „Современная Галичина. Этнографическое и культурно-политическое состояние ея, в связи с национально-общественными настроениями“. Де власне була записка, підготовлена в стінах російської військової контррозвідки під грифом “Доверительно. Для широкого ознакомления офицеров Действующей армии“. В брошурі (вона повністю передрукована в праці Д. Солов’я „Винищення українства — основна мета Росії у війні 1914 року. Матеріали до історії України за часів Першої світової війни“. — Венніпег, 1963. — С.49-70) годі й шукати терміну “українець“. То — „русский элемент“, 1/4 млн. якого “страдает во всех отншениях от культурного и политического засилия поляков, а также от экономического засилия евреев“. Водночас в брошурі акцентується увага на тому, що існує “украинский лагерь“ — “своеобразное те-чение русской национальной жизни в Галичине, известное (под) названием “украинофильства“и получившее кое-где кличку „мазепинства“ за измену исконнимь русскимь началамь“.
Наслідків кампанії з таким ідеологічним забезпеченням чекати довго не довелось. На захоплених землях оперативно почали закривати українські часописи, книгарні, школи, костьоли, установи. Замість них відкривались російські видання, установи, учбові заклади, навіть православні церкви. Уже в перші дні після захоплення Галичини було вислано 34 греко-католицьких священники, серед них митрополит А.Шептицький. Згодом їх кількість досягла сотень. Почалася масова депортація підозрюваних у будь-яких “гріхах“ місцевих жителів. Лише через Київ протягом кількох тижнів “прослідували“ на Схід понад 12 тисяч галичан, інших жителів з прифронтової смуги. Панування росіян в Галичині виявилось нетривалим. В результаті контрнаступу австро-німецьких військ, розпочатого між Горлицею та Тарновим 18 квітня 1915 р., більша частина втраченої у 1914 р. території вже в травні — червні була повернута, а в липні вся Галичина і значна частина Волині перейшла до їх рук. Це стало новим актом трагедії. Відступаючі російські війська взяли заручниками кілька сотень провідних українських діячів. З ними евакуювались в глиб Росії і тисячі русофілів та тих, хто протягом кількох останніх місяців з різних пркчин співпрацював з російською адміністрацією, і кому могли інкримінувати антиавстрійські настрої і дії. Узагальнюючи численні конкретні приклади масового терору, що містяться у працях М.Грушев- ського та Д.Дорошенка, інших істориків, Н.По- лонська-Василенко подає таку жахливу картину тих днів: “У зв’язку з відступом російського війська на схід, виселяли людей з Холмщини, Волині, Поділля. Села палили, щоб залишити ворогові пустелю. Люди йшли з малими дітьми, із злиденним майном, гнали худобу, для якої не було фуражу, і вона дохла по дорозі. Коли валка доходила до залізничної станції, людей напхом садовили у вагони і днями-тижнями везли за Урал, до Пермі тощо. Коли нарешті відкривали вагони, то були випадки, що знаходили там самі трупи. Так у XX ст. Україна зазнала того ж лиха, що перенесла у 1670-их роках під час “великого згону“. До жаху руїни приєдналися пошестя тифу, червінки, які косили „виселенців“.
Новий прихід в Галичину, інші західноукраїнські землі австрійців, німців, поновлення польської адміністрації, їх прагнення якомога швидше викоренити все, пов’язане із російськими впливами, вилилось у нові репресії проти українства. Відновлений у травні 1915 р. у Відні представницький орган — Загальна Українська Рада — спробував було декларувати необхідність завоювання незалежності „російською“ Україною і запровадження автономії для Східної Галичини та Буковини. Однак, дедалі відвертіші схиляння офіційного Відня у бік поляків, нові обіцянки розширення влади останніх на українських територіях, змусили Загальну Українську Раду на знак протесту самороз- пуститися. Звісно, то був акт відчаю. Надалі західноукраїнські інтереси відстоювала укра-їнська парламентська репрезентація (український клуб віденського парламенту) на чолі з Є.Петрушеви- чем. Постійних нищівних ударів зазнавало українство і в Україні. Ліквідовувались будь-які осередки українського культурного життя, українські організації, переслідувались періодичні видання. Незважаючи на те, що київська газета “Рада“ з перших днів війни намагалася демонструвати свою підтримку позиції самодержавства, вона була закрита. Та ж доля спіткала “Українську хату“, тижневик „Село“. Із запровадженням в Україні війсь-кового стану ситуація ще погіршала. На початку 1915 р. було заборонено видавати журнали “Дзвін“, “Україна“, “Рідний край“, “Літературно- науковий вісник“, “Записи українського наукового товариства“, “Наша кооперація“. Зважаючи на умови військового часу, царські сановники планували новий наступ на укра’інство. Міністр закордонних справ С.Сазонов доводив: “Тепер настав слушний момент, щоб раз і назавжди позбутися українського руху“. Однак, після відчутних невдач і величезних територіальних втрат саме українських земель у 1915 р. самовпевненість царського уряду дещо згасла. Поразки російської армії на фронті та невіра у виправлення становища, у можливість стабілізації фронту через катастрофічний розвал економіки і поглиблення політичної кризи тримали у крайній напрузі населення всієї Правобережної України. Паніка особливо поширилася з фактичним початком евакуації з цього району восени 1915 р.
Губернські установи з Кам’янця-Подільського перенесли до Вінниці. Київський університет перебазувався до Саратова, а Політехнікум — до Воронежа. Обговорювалось питання про евакуацію святинь Києво-Печерської Лаври. Почалось перевезення на схід державних закладів і установ. Тим часом нависла нова небезпека над Галичиною. Після брусилівського прориву навесні 1916 р., затяжних торгів між Берліном і Віднем щодо майбутнього польських земель, колишня територія Королівства Польського була віддана у повне розпорядження Прусії. Австрійський уряд крок за кроком розширював реальну владу поляків над українцями, не лишаючи, по суті, сумнівів щодо майбутнього українських земель у складі відроджуваної Польщі. Українство Австро-Угорщини, таким чином, зазнавало дедалі нових відчутних ударів і все ясніше розуміло безперспективність домогтися своєю відверто авст- рофільською позицією не те що прихильного ставлення, а хоч мінімальних поступок. Отже, напруга навколо українського питання впродовж всієї імперіалістичної війни не вщухала. Навпаки, час від часу вона досягала крайніх меж, об’єктивно примножуючи, розширюючи передумови для прийдешнього вибуху українського руху.
Дата добавления: 2015-05-22; Просмотров: 428; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |