Українці Західної Європи

У

країнські поселення з’явилися в країнах Європи у давні часи. В Швеції, Німеччині та Франції 1714 р. певний час перебував гетьман П.Орлик зі своїми прихильниками. А в 70-і рр. минулого століття починається хвиля політичної еміграції українців з Російської імперії до країн Західної Європи (М.Драгоманов). Інший потік української еміграції брав початок у Галичині, Буковині та Закарпатті.

Ще один потік еміграції складався з українців, головним чином, з Галичини, Буковини та Закарпа­ття. Власне з тих, хто в кінці XIX ст. виїжджав тимчасово до західноєвропейських країн иа за­робітки.

Слід відзначити, що виїзд українців на за­робітки в ці країни мав досить-таки обмежений ха­рактер, коли ми порівнюємо його з масовою еміграцією до США та Канади. Нерідко окремі групи українців, які мали намір емігрувати на за­робітки саме в США або Канаду, змушені були че­

рез брак коштів залишатися, принаймні тимчасово, в Західній Європі.

Ще до Першої світової війни невеликі групи ук­раїнських заробітчан поселилися у Великобританії, Бельгії. На цей же період припадає початок сезон­ної міграції селян із західно-українських земель у Німеччину (до 75 тис. на рік) і в менших розмірах

346- у Данію.

Чергова, значно численніша порівняно з попе­редніми періодами, хвиля політичної еміграції з Ук­раїни припадає на 1919—1920 рр. Європейські країни стали притулком для тих жителів України, котрі не прийняли радянської влади (Наддніпрян­щина), польського окупаційного режиму (Західна Україна) Кістяк української еміграції склали міністри уряду Української Народної Республіки, її службовці, учасники військових формувань. За кордоном залишилися члени дипломатичних місій УНР, зокрема у Франції, Англії, Німеччині, Бельгії, Нідерландах, Швеції, Норвегії, Фінляндії тощо. Емігрувала також частина діячів науки і культури, студентської молоді.

Найпомітніший за чисельністю осередок еміграції з України сформувався у Франції: за да­ними зарубіжних джерел, кількість українців у цій країні досягала 40—50 тис.чол.

Після закінчення Першої світової війни ук­раїнські громади формувалися в основному із війсь­ковополонених та іммігрантів, які не приймали ідео­логію побудови соціалістичного суспільства в Ук­раїні. У міжвоєнний період виникли кількатисячні спільноти з українців у Німеччині та Австрії; знач­но меншими у кількісному відношенні вонн були в Італії, Люксембурзі, Норвегії, Швейцарії тощо.

Подальший процес української імміграції пов язаний безпосередньо з ходом і наслідками Другої світової війни. Емігранти цього періоду — переважно “переміщені особи”.

За даними Центрального представництва ук­раїнської еміграції (Ашафенбург, Німеччина), на­прикінці 1946 р. на території Західної Німеччини знаходилось 177 тис. українців, у тому числі в американській зоні — 104 тис., в англійській — 54 тис., у французькій — 19 тис. У трьох західних окупаційних зонах Австрії проживало 29 тис. ук­раїнців. Близько 15 тис. українців було розташова­но у таборах в Італії.

Перша переселенська хвиля із Західної Німеч­чини припадає на 1946—1947 рр. За цей період виїхало близько 25 тис. чол., у першу чергу в Англію, Бельгію та Францію. Незначна кількість

українців віком до сорока років емігрувала до Бра­зилії, Венесуели, Австралії і Канади. У наступні два роки спостерігається активізація виїзду ук­раїнців із Західної Німеччини. Через деякий час їх кількість, що залишилася на її території, стабілізу­валася й становила на кінець 50-х рр. 17 тис. осіб.

У 80-і рр. загальна кількість українців та їхніх нащадків у ФРН подавалася зарубіжними автора­ми в межах 20 тис., із них майже 9 тис., або 44%, проживає у Баварії.

Внаслідок переселення українців з таборів біженців і “переміщених осіб” з найчисельніших ук­раїнських колоній на Європейському континенті сформувався ще один осередок у Великобританії. Крім учасників дивізії СС “Галичина” (понад 8 тис. осіб), сюди прибуло близько 6 тис. українців із кор­пусу польського генерала В.Андерса, а також 21— 24 тис. із західних окупаційних зон Німеччини та Австрії. Майже 2 тис українських жінок з Юго­славії і Польщі одразу ж по війні приїхало до Вели­кобританії у відповідь на шлюбні оголошення. Со­юз українців Британії вважає, що кількість ук­раїнців у цій країні на середину 80-х рр. становила 35 тис. чол.

Другою західноєвропейською державою, де проживає порівняно багаточисельна колонія ук­раїнських поселенців, залишається Франція. З урахуванням природного приросту та міграційних процесів на середину 50-х рр. вона нараховувала до 40 тис. осіб Згодом ця цифра дещо зменшилась і стабілізувалася на рівні 25—30 тис.

Певна частина “переміщених осіб” прибула до Бельгії, Швеції, Данії, Нідерландів, що позначило­ся на кількісному складі української діаспори у цих країнах. Однак за чисельністю ці громади поступа­ються українським громадам Німеччини, Франції, Великобританії.

Як і в інших регіонах світу, українці, що мешка­ють у країнах Західної Європи, прагнули згурту­вання. Українські організації політичного, релігійного, культурного та наукового плану актив­но діяли у міжвоєнний період. Могутнім поштовхом для розбудови громадського життя українських поселенців на західноєвропейському терені стало прибуття сюди представників уенерівської еміграції. У Франції, приміром, вони почали кон­центруватися навколо Української громади, засно­ваної в Парижі 1924 р. На початку 20-х рр. вели­кою активністю відзначався віденський осередок української еміграції, де, до речі, до 1924 р. перебу­вав М.Грушевський.

У період після Другої світової віини українці в Західній Європі розбудували досить широку мере­жу нових громадських організацій та установ, ряд з яких до того ж ще й представляє їхні інтереси в зно­синах з властями країн поселення. До таких ор­ганізацій. приміром, належать Український цен­тральний громадський комітет у Франції, Об’єднання українських робітників у Франції, Центральне представництво української еміграції в Німеччині, Союз австрійців українського поход­ження, Координаційна рада українських ор­ганізацій Австрії, Союз українців у Британії, Об’єднання українців у Великобританії, Союз ук­раїнців у Бельгії та ін.

Цій же меті підпорядкована й діяльність багать­ох жіночих, молодіжних, професійних, культуро­логічних і просвітянських організацій, товариств і об’єднань початки яких були закладені ще в період перебування українців у таборах для біженців і “пе­реміщених осіб”. До них слід передусім віднести Спілку української молоді і Пласт, Об’єднання ук­раїнських жінок, Об днання купців і проми­словців, Об’єднання лікарів. Об’єднання ук ■ раїнських письменників, Об’єднання митців ук­раїнської сцени. Об’єднання українських музик. Союз українських журналістів тощо. Не всі об’єднання й товариства такого роду витримали ви­пробування часом та нелегкими обставинами існу­вання поза межами батьківщини. Але деякі з них, хай і під новими назвами, продовжують діяти й по­нині в багатьох країнах Західної Європи.

До збереження української етнічності в Західній Європі чимало зусиль докладають худож­ньо-мистецькі колективи, скажімо, “Гомін “Ор­лик”, “Заграва”, “Боян” (Великобританія), “Степ", “Запорожці” (Франція) та преса, як от “Шлях Перемоги”, “Християнський голос (Німеччина), ‘Українське слово” (Париж), “Ук­раїнська думка” (Великобританія).

Дата добавления: 2015-05-22