Встановлення радянського ладу в Західній Україні

Вступ радянських військ на територію Західної України

У цих умовах згідно з пактом і таємним протоколом частини Червоної армії, очолювані С.Тимошенком, 17 вересня 1939 р. перейшли радянсько-польський кордон і вступили на територію Західної України. Розмежувальну лінію між Радянським Союзом і територією загарбаної Гітлером Польщі було уточнено на основі підписаного 28 вересня 1939 р. між двома сторонами договору та 2-х таємних протоколів до нього. Після цього почалася смуга заяв про зміцнення дружніх стосунків між СРСР і Німеччиною, привітань з приводу “великих успіхів” німецьких збройних сил. З радянської пропаганди було вилучено засудження нацизму. 22 жовтня 1939 р. було організовано обрання делегатів Народних Зборів Західної України.

Процедура приєднання західноукраїнських земель була ретельно відпрацьована. На основі звернення Народних Зборів 5–та позачергова сесія Верховної Ради СРСР прийняла (1–2 листопада) Закон про включення Західної України до складу СРСР і возз’єднання її з УРСР. 13–15 листопада відбулася позачергова 3-тя сесія Верховної Ради УРСР, що затвердила закон про прийняття Західної України до складу УРСР. У червні 1940 р., реалізуючи статті радянсько-німецького договору, Москва ультимативно зажадала від Румунії передачі їй Бессарабії. Румунія змушена була задовольнити ці вимоги. 28 червня 1940 р. частини Червоної Армії перейшли кордон через р. Дністер. 2 серпня сьома сесія Верховної Ради СРСР прийняла закон про включення до складу УРСР Північної Буковини, Хотинського, Аккерманського та Ізмаїльського повітів Бессарабії. Значення включення цих земель в історії українського народу важко переоцінити. Вперше в історії українці з’єдналися в межах однієї держави.

Усі заходи, що їх проводила нова влада, здійснювалися під виглядом задоволення інтересів трудящих. Було експропрійовано 2 000 промислових підприємств. Понад 1 млн. га землі, значну кількість худоби, насіннєвого матеріалу, різного реманенту було конфісковано і передано безземельним і малоземельним селянам. Проте управління здійснювалося жорстокими адміністративно-командними методами. За колективізацію почали братися вже в 1940 р. У людей насильно відбирали не тільки землю, одержану рік тому, а і прабатьківську. Із краю виселяли службовців колишнього держапарату, органів суду, прокуратури, поліції тощо.

Виселялися і колишні члени КПЗУ, і комсомольці, які перед тим були політичними в’язнями в польських тюрмах. Жертвою сталінщини стала практично вся інтелігенція: адвокати, вчителі, викладачі вузів, діячі культури. Було розстріляно близько 21 тисячі військовослужбовців польської армії, хоч вони за наказом свого командування у вересні 1939 р. склали зброю перед Червоною Армією. Методом політичних переслідувань став такий вид репресій, як депортація – примусове виселення з рідних місць у віддалені регіони значної маси населення без правових на це підстав.

Отже, наприкінці 30-х – на початку 40-х років було здійснено етнічне возз’єднання. При цьому національні інтереси українського народу, його прагнення до возз’єднання служили лише ширмою для політичних планів великих держав. Водночас входження населення споконвічних українських територій до складу УРСР стало актом історичної справедливості, важливим етапом у боротьбі українського народу за соборність, що об'єктивно закладало передумови для прогресу. Тому переважна більшість населення західноукраїнських земель вітала цей акт. Водночас спроби більшовицького режиму перетворити західні землі України в інтегральну частину СРСР, впровадити там в життя ідеї “казарменого” соціалізму призвели до глибоких соціально-економічних деформацій, масових репресій, людських трагедій. Як наслідок багато людей, котрі раніше вітали прихід Червоної армії і встановлення радянської влади, надалі докорінно переглянули свої погляди. У значної частини західноукраїнського суспільства зміцніли антирадянські настрої.

Дата добавления: 2015-05-22