І. В. Щербина, С. М. Жуков, О. М. Тавшунський 2 страница

Етика — філософське вчення про мораль, походження і природа моральних норм, спосіб їх функціонування в суспільстві; теорія моралі.

Етнічна група — спільнота людей, яка має спільні для усіх своїх членів специфічні культурні традиції, спільну культуру.

Етнічна ідентичність — усвідомлення приналежності до певної етнічної спільноти, ідентифікації з іншими членами етносу внаслідок спільності історичної пам'яті, спільності культурних архетипів тощо.

Етнічна культура — культура людей, пов'язаних між собою спільністю історичного походження і території проживання.

Етнічна спільнота (етнос) — спільнота з єдиною мовою та самосвідомістю (як особистим відчуттям «національної ідентичності», так і колективним усвідомленням своєї єдності і відмінності від інших).

Етнос (від гр. еґпоя — плем'я, народ) — історично сформована стійка єдність людей, культурна спільність якої зумовлює єдність психічного самовідчуття.

Етноцентризм — перевага культурних цінностей власного народу над усіма іншими.

Європоцентризм — культурософська настанова, згідно з якою Європа з її ціннісними орієнтаціями є центром культурного світу та суб'єктом всесвітнього розвитку.

Єзуїтів орден, Єзуїти (Товариство Ісуса), католицький орден, заснований в 1540 р. св. Ігнатієм Лойолою; головна мета: підтримка Папи у реалізації найважчих завдань Церкви; визначна освітня роль (найбільша в історії Церкви мережа середніх шкіл— колегіумів, і вищих— академій); особлива роль у справі реформи Церкви після Тридентського собору та в мі-сійній діяльності.

Живопис — вид образотворчого мистецтва, художнє відображення видимого світу фарбами на будь-якій поверхні (полотні, дереві, папері, стіні тощо). Живопис є однією з форм суспільної свідомості, засобом пізнання світу. Найважливішим зображальним та емоційним засобом живопису є колір. Відповідно до призначення творів живопис поділяється на монументальний, станковий, театрально-декораційний і мініатюру. За тематикою живопис поділяється на жанри: побутовий, історичний, батальний, портрет, пейзаж, натюрморт, міфологічний, релігійний, анімалістичний.

Житія — життєписи людей, яких церква прирівнювала до лику святих, удостоювала церковного шанування і поминання. Складання житія були неодмінною умовою канонізації, тобто визнання святості.

Загадки — короткі твори, в основі яких покладено дотепне метафоричне запитання, що передбачає відповідь на нього.

Закон — об'єктивний, істотний, необхідний, сталий зв'язок або відношення між явищами.

Замовляння — словесна формула, яка супроводжує обряди та ритуали, має магічну силу та здатність впливати на оточуючий світ людей та духів з метою отримання певної користі.

Звичаєве право — система санкціонованих державою правових звичаїв, які є джерелом права у певній державі, місцевості або для певної етнічної чи соціальної групи. Утворюється шляхом постійного дотримання упродовж тривалого періоду звичаїв нормативного характеру, відображає правову культуру і правову свідомість народу. Сформувалося на основі звичаїв, які існували ще до утворення держави.

Звичай — стереотипний, традиційний спосіб життя, правила поведінки, що зберігаються і постійно відтворюються членами су-

спільства. Звичай є своєрідною формою регуляції людської діяльності, формою передачі культурного досвіду від покоління до покоління.

Зернь — дрібні позолочені кульки, що впаювалися в персні та інші прикраси за часів Київської Русі.

Зміст і форма — категорії філософії; зміст — те, що підлягає «формуванню», це — елементи (складові) певної системи, форма— структура, принципи організації змісту. В процесі пізнання ми формалізуємо зміст (переводимо його в графіки, формули). Це — формалізація. І, навпаки, надаємо певного конкретного значення формалізованим системам. Це — інтерпретація.

Знак — предмет, який для людини заміщує інший предмет. Завдяки знакам отримується, зберігається і передається інформація.

Значення — зміст, що пов'язується з певними знаками, зокрема з мовними виразами.

Золоті ворота — головна урочиста брама давнього Києва, визначна пам'ятка архітектури часів Київської Русі. Споруджено 1037 р. за доби Ярослава Мудрого. Назва походить від позолоченого золотого купола надбрамної церкви.

Ідеал — взірець досконалості, який виступає орієнтиром діяльності людини.

Ідеалізація — один з методів наукового пізнання, який полягає в абсолютизації певних властивостей предметів і перетворення їх в ідеальні об'єкти, наприклад, точка, абсолютно чорне тіло і т. ін.

Ідеологізація культури — прагнення поставити культуру на службу певних соціальних груп, класів та інших спільностей.

Ідеологія — сукупність поглядів нації, класу, суспільної групи на їх місце в світі, на хід історії і т. ін. Ідеологія подібна світській релігії, вона цементує соціальну одиницю, підносить її у власних очах.

Ідол — в язичницьких релігіях — об'єкт культу, предмет, який уособлює божество, зображує його або сам є об'єктом поклоніння.

Ізборники — хрестоматії, книги, в яких містилися матеріали, уривки з інших творі.

Ікона (еїкдп — зображення, образ) — зображення Бога, святого, святих, яке є предметом релігійного поклоніння у православ'ї та католицизмі.

Іконографія (eikцn — зображення, образ і grafphц — пишу) — правила зображення певного сюжету або особи, пов'язані з релігійною тематикою.

Іконопис — мистецтво писання ікон. Це мистецтво особливо характерне для православної традиції.

Ініціація {initiation — від лат. initium — початок, посвячення) — важливий магічний обряд посвячення, перехід з однієї вікової групи до іншої, яка супроводжуються різноманітними випробуваннями.

Інквізиція (лат. Inqiiisitio Haereticae Pravitatis Sanctum Officium) — судово-слідча установа, створена католицькою церквою в XIII ст. для розслідування єресей.

Інституалізація форм культури — процес створення, закріплення і визнання основними соціальних норм, правил, статусів і ролей культури та приведення їх у систему, яка може діяти у напрямку задоволення якоїсь соціальної потреби, а також способів контролю за їх здійсненням.

Інтегративна функція культури полягає в здатності об'єднувати людей незалежно від їх світоглядної та ідеологічної орієнтації, національної, вікової, професійної або іншої приналежності у певні соціальні спільноти, а народи — у світову цивілізацію.

Інтеграція і диференціація — два протилежні моменти розвитку. Інтеграція полягає в поєднанні розрізненого в ціле, а диференціація — розрізнення однорідного, наприклад, спеціалізація органів.

Інтелігенція (від лат. intelligentia; рос. интеппигенция — імовірно з пол. Inteligencjd) — суспільний прошарок, в широкому розумінні — люди розумової праці, що заняті у різних галузях культури, освіти, науки, охорони здоров'я, виробництва і мають для цього відповідну освіту. Це також позначення частини середнього класу, що переважно зайнята розумовою працею.

Інтер'єр — внутрішня частина, середина від лат. inerior— ближчий до середини): архітектурно й художньо оздоблена внутрішня частина будинку.

Інтерлюдія (лат. Indus — гра) — музична композиція, яка виконувалась між актами вистави для ілюстрації чи варіювання тональності п'єси, заміна декорації або обстановки.

Інтермедія (лат. intermedins — проміжний, розміщений посередині) — невеличка комічна п'єса або сценка, що виконувалася між актами основної драми, переважно незалежна від її змісту.

Інтерсуб'єктивний — такий, що існує лише в межах взаємодії суб'єктів. Інтерсуб'єктивними є, наприклад, моральні чи правові норми: вони не суб'єктивні і не об'єктивні.

Інтуїція — безпосереднє охоплення сутності предмета. В основі інтуїції лежить або вроджена здатність (талановитість) або довгий досвід, які допомагають осягнути сутність явища, опускаючи опосередковані ланки.

Інформативно-трансляційна функція виконує важливу роль у передаванні соціокультурного досвіду від попередніх поколінь нащадкам (за історичною «вертикаллю»), та в обміні духовними цінностями між народами (за історичною «горизонталлю»).

Ірраціоналізм — вчення, згідно з яким основою світу є щось нерозумне (воля, інстинкт) джерелом пізнання інтуїція почуття.

Істина — адекватне відтворення дійсності в пізнанні, відповідність знання дійсному стану речей (див. також конвенціоналізм і прагматизм). Гегель вважав, що істина — це система знання, яка постійно перебуває в розвитку. Звідси поняття абсолютної (повної) і відносної (неповної) істини. Інші філософи не сприймають цієї концепції істини. Див. також критерій істини.

Історизм — принцип пізнання, згідно з яким будь-яке явище слід розглядати в розвитку. Історизм почав активно пробиватися в науку після Ч.Дарвіна.

Історичні пісні — ліро-епічні твори про конкретні чи типові історичні події та процеси, відомих історичних осіб та безіменних героїв, чиє життя і вчинки пов'язані з подіями суспільно-політичного життя, в яких відтворено дух певної історичної епохи.

Історичного коловороту теорія — історичні концепції О. Шпенг-лера, А. Тойнбі та ін., згідно з якими існують окремі ізольовані культури (єгипетська, вавілонська, китайська, індійська, греко-римська, західноєвропейська, російська та ін.), розвиток яких іде по кругу — дитинство, юність, зрілість, старість і занепад.

Історія культури — узагальнююча дисципліна, яка розглядає культуру як цілісну систему єдності та взаємодії всіх її галузей.

Казка — епічний твір народної словесності, в якому відображені різночасові вірування, погляди та уявлення народу у форму структурованої, хронологічно послідовної сюжетної оповіді,

яка має чітку композиційну будову, яскраво виражену колізію (в основі якої лежить протиборство між добром і злом, що завершується перемогою добра). Капітель — верхня частина колони, що приймає на себе навантаження від горизонтальних балок перекриття. З античної архітектури відомі чотири основних типи: дорична; іонічна; корінфська; композитна капітель, що є поєднанням останніх двох.

Корма — в буддизмі, джайнізмі та індуїзмі означає закон відплати за моральні вчинки в минулому, який діє при перевтіленні після смерті людини в іншу істоту.

Категоричний Імператив — термін, введений Кантом для позначення безумовного морального обов'язку, веління. Категоричний — безумовний, імператив — веління, наказ. Суть категоріального імперативу Кант формулює так: поводься так, щоб правила твоєї поведінки могли стати законом для діяльності всіх людей.

Каузальність — те ж, що і причинність.

Києво-Могилянська академія — перший вищий навчальний заклад, визначний освітній і культурний центр України. Створена 1632 р. в результаті злиття Київської братської школи (засн. 1615) з Лаврською школою (засн. 1631). Об'єднаний навчальний заклад отримав назву Києво-Могилянська колегія на честь свого засновника митрополита П. Могили. У 1701 р. колегія одержала статус академії. Випускники академії зробили значний вклад у розвиток освіти і культури не лише в Україні, але й v Росії, Білорусі, інших країнах. Існувала до 1817 р.

Києво-Печерський лавра — православний чоловічий монастир, заснований 1051 p. у Києві. Відіграла значну роль у розвитку української культури, була центром літописання, іконопису, книгодрукування. Назву «Печерська» отримала від печер, в яких мешкали його перші поселенці-ченці. Засновниками Києво-Печерського монастиря вважаються ченці Антоній і Фео-досій.

Києво-Печерський патерик — збірка творів про історію Києво-Печерського монастиря та його перших подвижників, яка була складена у першій третині XIII ст. (1215 -1230 pp.)

Київська Русь — ранньофеодальна держава з центром у Києві. Існування Київської Русі охоплює період з IX ст. по 40-і pp. XIII ст. Відіграла визначну роль в історії східних слов'ян.

Кирилиця — один з двох слов'янських алфавітів (другий — глаголиця), який було утворено на основі грецької абетки на рубе-

жі IX—X ст. і названо на честь Кирила — визначного просвітника і місіонера християнства. Кирилиця нараховувала 43 літери, які мали не лише фонетичне, а й числове значення. Представляла собою південнослов'янський мовний діалект. Нею написані всі відомі твори XI та інших століть: «Остро-мирове Євангеліє», Ізборники Святослава 1073 і 1076 pp. «Слово про закон і благодать», «Мстиславове Євангеліє», «Повість минулих літ» та ін.

Кінетичне мистецтво (гр. kinemos — руховий, рушійний) — напрям у західному мистецтві 50—60-х років XX ст. Представники цього напряму намагалися створювати рухомі конструкції, вдавалися до світових ефектів.

Кіномистецтво — мистецтво відтворення на екрані зображень, які викликають враження реальної дійсності.

Кітч (нім. Kitsch— дешева продукція, несмак, verkitschen— дешево продавати) — напрям у сучасній культурі, розрахований на масового споживача, що характеризується примітивністю, безідейністю, розважальністю; масова продукція, позбавлена смаку і розрахована на зовнішній ефект.

Класицизм (від лат. classicus — зразковий) — художній стиль та естетичний напрям у європейській літературі та мистецтві

XVII — XVIII ст., для якого характерне звернення до образів і форм античного мистецтва і літератури як ідеального художньо-естетичного еталона, сувора ієрархія жанрів, дотримання певних канонів, що були мірилом вартості творів цього стилю. В Україні класицизм набув поширення наприкінці

XVIII — першій половині XIX ст.

Колегія — школа, приватна гімназія XIV — XVII ст., яка утримувалася на кошти меценатів.

Колти (однина: колт) — характерні для слов'ян скроневі прикраси, що підвішувалася до головного убору на стрічці, чи металевих ланках — ряснах.

Комедія — жанр драми, в якому дійство і характери трактовані у формі смішного, веселого.

Комунікативна функція культури полягає в передаванні історичного досвіду поколінь через механізм культурної спадкоємності та формуванні на цій підставі різноманітних способів і типів спілкування між людьми.

Конструктивізм — зближення архітектури з практикою індустріального побуту.

Контркультура (від лат. contra — проти) — напрям розвитку культури, який протистоїть офіційній, базовій, домінуючій традиційній культурі, будь-які форми девіантної поведінки.

Контрреформація (реформування католицизму) — рух спрямований на оновлення католицької церкви, виник як реакція на поширення протестантизму. Контрреформація тривала приблизно з 1560 року до кінця Тридцятилітньої війни.

Концептуальне мистецтво — одна з течій авангардизму, що розглядає художній твір як засіб демонстрацій ідей, понять, концепцій. Його представники відмовляються від створення традиційного художнього твору і звертаються до концептуальних об'єктів, що виступають у формі ідей чи проектів і супроводжуються написами, текстами, іншими позаестетични-ми засобами.

Концепція — (від лат. conceptus — думка, уявлення) — основна точка зору на предмет або явище, провідна ідея в їх систематичному висвітленні.

Кубізм (фр.сиЬівте, від cube — куб) — модерністська течія в західноєвропейському образотворчому мистецтві початку XX ст., представники якої зображували реальний світ у вигляді комбінацій геометричних форм (куба, кулі, циліндра, конуса тощо) та деформованих фігур.

Культ (від лат. cultus — догляд, вшанування) — інститут вшановування та поклоніння речам, явищам, істотам, божествам.

Культзра домінбнтна — сукупність культурних зразків, які приймаються і розділяються всіма членами суспільства.

Культурна дифузія — стихійне та ніким не контрольоване запозичення культурних цінностей

Культовий твір мистецтва — твір мистецтва, що має багато шанувальників і який слугує важливою частиною (чи навіть основою) певної субкультури.

Культура — в широкому розумінні все, що не є природа; сукупність матеріальних і духовних здобутків людства; у вузькому розумінні поняття культури протиставляється поняттю цивілізації. Тут під культурою розуміють неповторні духовні здобутки певного народу — релігію, мову, мистецтво, тоді як під цивілізацією — раціоналізовані витвори — техніку, науку, бюрократію, які легко передаються від народу до народу. Уперше до наукового обігу поняття «культура» на позначення культури розуму увів Марк Туллій Цицерон.

Культурна ідентифікація — самовідчуття людини всередині конкретної культури. Нова українська ідентифікація носить національний характер. Сучасна українська ідентифікація є безпосереднім продовженням етнічної та мовно-фольклорної ідентифікації української нації, яка почала активно формуватися з середини XIX ст.

Культурна спадщина — частина матеріальної та духовної культури, яка створена минулими поколіннями, витримала випробування часом і передається наступним поколінням як щось цінне і шановане.

Культурний ареал — географічний район, в середені якого у різних культур виявляється схожість в головних рисах.

Ландшафтне ансамбль — (нім. Landschaft — місцевість, франц. ensemble — разом) — гармонійна єдність просторової композиції, при розробці якого враховується рельєфні, кліматичні компоненти та специфіка ґрунту, флора і фауна, узгоджуються усі елементи.

Легенди — малосюжетні фантастичні оповіді міфологічного, апокрифічного чи історико-героїчного змісту з обов'язковою спрямованістю на вірогідність зображуваних подій та специфікою побудови сюжету на основі своєрідних композиційних прийомів (метаморфози, антропоморфізації предметів і явищ природи та ін).

Литовські статути — статут Великого князівства Литовського — основний кодекс права Великого князівства Литовського. Видавався у трьох основних редакціях 1529, 1566 і 1588 років, які відомі як Литовські статути. Статут Великого князівства Литовського увібрав у себе норми римського, руського, польського і німецького кодованого і звичаєвого права. Його положення діяли на землях Литви і Русі аж до середини XIX ст.

Лібералізм — вільнодумство, переконання, що виступають проти традицій, звичаїв і догм. У політиці лібералізм протистоїть консерватизму, в економіці виступає за вільну конкуренцію проти втручання держави. Підкреслює цінність особистості.

Лірична пісня — поетично-музичні твори, в яких через естетичне сприйняття дійсності, буття осмислюється крізь призму людських переживань. У цих піснях майже відсутнє відображення дій, основна увага зосереджена на відтворенні внутрішнього світу людини (психологічний стан, думки, надії, переживання тощо). Лірична пісня виникла пізніше, ніж обрядова поезія. Виділяють два основні розряди ліричних пісень: 1) родинно-побутові; 2) суспільно-побутові.

Література — особлива форма соціальної свідомості, що відображає дійсність у художніх словесних образах.

Літопис — історико-літературний твір доби Київської Русі, в якому фіксувалися події за роками. Назва походить від структури літопису, де оповідь починалася зі слів «в літо». Пам'ятка літератури, цінне джерело для дослідження слов'янської історії ^з давніх часів до XIII ст.

Літопис — історико-літературний твір у Київській Русі, пізніше в Україні, Росії та Білорусі, в якому оповідь велася за роками.

Логос — у старогрецькій філософії багатозначний термін: світовий розум і закон (Геракліт); у неоплатоніків і гностиків виступає як думка і слово Бога.

Магія (лат. та§іа, від гр. та§еіа — чародійство) — система обрядів, пов'язаних з віруваннями у здатність надзвичайним чином впливати на людей, тварин, сили природи, на божества та духовний світ з користю для живих.

Мадригал (іт. madrigale, від лат. таґгісаіе — пісня материнською мовою) — світський літературний та музично-поетичний пісенний жанр епохи Відродження. Як літературний жанр, мадригал являв собою короткий ліричний (рідше — сатиричний) вірш на тему кохання, пізніше — дотепний віршований комплімент (іноді іронічний), адресований жінці. Як музичний жанр XIV століття мадригал — 2-3-голосна пісня з кількох куплетів та приспіву. У XVI ст. набуває рис 4-5-голосної вокальної поеми ліричного змісту. Згодом стиль мадригалу стає більш драматичним, спостерігається також відхід від вокальної поліфонії шляхом виділення верхнього голосу та появи інструментального супроводу.

Майоліка (від італійського Маіоііса — Мальорка) — різновид кераміки, виготовляється з випаленої глини з використанням розписної глазурі.

Масова (або егалітарна) культура — напрям у культурі другої половини XX ст., розрахований на доступність широким верствам населення, знижений рівень сприйняття, розважальність.

Матеріальна культура — усі матеріальні предмети, створені людиною, а також винаходи та технології. До матеріальної культури входять такі сфери життєдіяльності людини: культура праці, матеріальне виробництво, культура побуту, культура проживання, культура ставлення до власного тіла та ін. Поділ культури на духовну та матеріальну — досить умовний: будь-

який об'єкт культури є складним поєднанням матеріальних і духовних елементів. Метод — спосіб, знаряддя, алгоритм; послідовність операцій, завдяки яким здійснюється пізнання чи практичне перетворення предмета. Методи бувають спеціальнонаукові, загальнонау-кові (аналіз — синтез, індукція — дедукція, моделювання і т. ін.) і філософські (діалектика, феноменологія, герменевтика і т. ін.).

Механіцизм — спрощений підхід до складних, зокрема біологічних і соціальних явищ, який намагається зрозуміти їх на основі законів механіки. Властивий мислителям XVII-XVIII ст.

Мистецтво — форма культури, що виявляє творчий потенціал особистості та слугує історичним способом задоволення її естетичних потреб, художня творчість загалом — література, архітектура, скульптура, живопис, графіка, декоративно-ужиткове мистецтво, музика, танець, театр, кіно та інші види діяльності людини, що об'єднуються як художньо-образні форми відображення дійсності.

Мініатюра (італ. miniatura, лат. minium — сурик) — 1) живописний твір невеликого розміру, що характеризується тонкою технікою виконання на дереві, металі, порцеляні тощо; 2) невеличкий музичний або драматичний твір або театральна п'єса.

Мінімалізм (лат. minimalis — найменший) один з напрямів у мистецтві 60—70-х pp. XX ст., твори якого позбавлені зовнішньої декоративності, найчастіше зводяться до використання найпростіших геометричних фігур. Мінімалізм представлений головним чином скульптурою і живописом.

Містерія (грец. mysterion — таїнство, служба) — жанр релігійної драми ХШ — середини XV] ст. Основними групами містерій були різдвяні і великодні.

Містицизм — релігійно-філософський світогляд, який вчить про можливість осягнення божественного (трансцендентного, надприродного) буття шляхом відходу від світу і занурення в глибини власної свідомості, віра в можливість безпосереднього спілкування з Богом через злиття власної свідомості з Богом. Характерний для багатьох релігійних культів і для ряду філософських вчень (Беме, Сведенберг та ін.).

Міф (міфологія) — світогляд родового і ранньокласового суспільства, в якому одухотворені і персоніфіковані природні сили та соціальні явища. Міфологічне відтворення дійсності зумовлене низьким рівнем розвитку матеріального виробництва. У міфі синтетико злиті зачатки науки, релігії, філософії, моралі, мистецтва. Міф — засіб духовного контролю роду над інди-

відом. Давній праслов 'ямський міф — сукупність поглядів, на основі яких пояснювали природні та суспільні явища, здійснювали ритуали та обряди, — тобто своєрідна система уявлень людини про Всесвіт.

Міфологія (гр. mythologia) — сукупність міфів будь-якого народу; наука, яка вивчає міфи.

Мова — спеціалізована, інформаційно-знакова діяльність із вираження думки, мислення, свідомості.

Модель — речова, знакова або уявна система, яка заступає (заміщує) об'єкт (оригінал) у процесі дослідження. Модель подібна, аналогічна оригіналу. Дослідження моделі (моделювання) відбувається за умови, коли воно ефективніше, ніж дослідження об'єкта.

Моделювання — дослідження об'єктів на їх моделях.

Модерн (фр. moderne — новітній, сучасний) — умовна назва стильового напряму в європейському та американському мистецтві кінця XIX — початку XX ст. Український модерн характеризується вдалим поєднанням українських національних традицій, характерних пропорцій української сільської хати та дерев'яної церковної архітектури із сучасним розумінням зручності. У декорі широко застосовувалися мотиви української вишивки, дерев'яного різьблення, кераміки.

Модернізм (фр. moderne — сучасний, новітній) — узагальнююча назва художніх напрямів XX ст. Модернізму властивий розрив з ідейними і художніми принципами класичного мистецтва, пошук нових художніх форм і виражальних засобів.

Мозаїка (фр. mosaпque, італ. іт. mosaiko, від лат. musivum, букв, присвячене музам; грец. Мпауб — муза) — зображення чи візерунок, виконані з кольорових каменів, смальти, керамічних плиток та інших матеріалів.

Монголо-татарська навала — історичні події, які мали місце у XIII-XIV ст. на землях Київської Русі, у результаті яких вона увійшла до складу Монгольської імперії.

Монізм — світогляд, який пояснює явища світу, виходячи з однієї субстанції, на відміну від дуалізму і плюралізму.

Монотеїзм (грец. mono — один і грец. theos — бог) — віра в єдиного бога. Монотеїстичним є три основні світові релігії: християнство, іслам і буддизм.

Мораліте (фр. moralitй, від лат. moralis — моральний) — жанр повчальної алегоричної, переважно віршованої драми, що розвивався в Європі XV — XVI ст.

Мораль — система норм, правил, цінностей, ідеалів, поведінку як окремих людей так і соціальних груп у суспільстві; внутрішня мотивація вчинків, поведінки.

Нава, також неф (фр. nef, від лат. navis — корабель) — поздовжня або поперечна частина простору церкви чи громадської споруди, розташована між рядами колон, стовпів, арок або між зовнішньою стіною та поздовжньою колонадою або аркадою (синоніми — неф, корабель).

Народ (грецькою — «етнос») — поняття багатопланове. Частіше за все в цей термін вкладається таке значення: етнос — це історична спільність людей, яка склалася на певній території та посідає стабільні особливості мови, культури і психічного складу, а також усвідомленням своєї єдності і відмінності від інших. Останнє звичайно зафіксоване в етнонімі (самоназві) народу. Сформований етнос виступає як соціальний організм, який самовідтворюється шляхом переважно етнічно однорідних шлюбів і передачі новим поколінням мови, традицій і т. д. Для більш стійкого існування етнос прагне до створення своєї соціально-територіальної організації (держави), а етнічні групи, особливо в сучасних умовах, — своїх автономних об'єднань, закріпленні у законодавстві своїх прав.

Народна культура — створюється у повсякденній трудовій діяльності народних мас на основі багатого життєвого досвіду, накопиченого століттями.

Народні оповідання — образні оповіді про різноманітні події та випадки з буденного життя, що ведуться від імені учасника або очевидця цих подій.

Дата добавления: 2015-05-23