Трансформація британської моделі розвитку

Після Другої світової війни Великобританія досить бо­ляче переживала перехід до цивільної моделі розвитку економі­ки, що було пов'язано з дією низки чинників, які мали як позитив­ні, так і негативні наслідки для національного господарства. Найбільш значущими з них були такі:

1. приєднання до «плану Маршалла» (1948), який дозволив країні отримати майже 2,4 млрд. дол. у вигляді поставок амери­канських товарів та понад 300 млн. дол. у вигляді короткостроко­вих позик;
2. втрата ринків Арабського Сходу та Південно-Східної Азії, вплив на які до початку Другої світової війни був домінуючим;
3. введення вільного обміну фунта на долар, яке спровокувало досить потужну фінансову кризу 1947 р., після якої від цієї ідеї пришилося відмовитись на найближчі роки;
4. припинення в серпні 1945 р. поставок по ленд-лізу (зброя та продукти харчування), за які у повоєнні часи прийшлося платити.

Унаслідок дії цих різковекторних чинників післявоєнна еко­номіка Великобританії розвивалася вкрай нерівномірно. Ефектив­ність поставок з Америки теж виявилася не дуже високою, що

послужило причиною того, що вже у 1950 р. лейбористський уряд країни відмовився від допомоги США за «планом Маршалла». Саме з цього періоду розпочинається формування нової на­ціональної моделі розвитку, яка у післявоєнний період мала всі ознаки неокейнсіанської. Як наслідок, уже на початку 1948 р. британська промисловість досягла рівня 1937 р., а вже на початку 50-х рр. перевищила його майже на '/з.

Протягом 1950-х рр. тривала реалізація основних цілей кейнсіанської моделі за допомогою головного його інструменту — управління сукупним попитом та реалізацією принципу забезпе­чення повної зайнятості. Саме на цьому етапі відбулося розширен­ня ролі держави в соціально-економічній галузі. На початку 1960-х обидва уряди консерваторів та лейбористів намагалися за допомо­гою традиційних кейнсіанських інструментів покращити платіж­ний баланс, що як правило, давало певний ефект. Саме у цей пері­од високими темпами збільшувалася концентрація промислового та банківського капіталу, що призводило до досить суперечливого процесу: з одного боку, зростала роль та значення британських фі­нансових консорціумів у світовій та європейській економіці, з дру­гого — швидкими темпами відбувалося нарощування присутності американського капіталу в британській економіці. Така диспропо­рція привела до посилення попиту на технологічні товари, які ви­роблялися за кордоном, а відтак і до суттєвого перевищення імпо­рту над експортом. Додатковим чинником кризи середини 1970-х рр. була переобтяженість британського бюджету військовими витратами, які на той період становили близько ¹/5 тодішнього ВВП.

Економічний спад 1970-х рр. та наступна за ним тривала де­пресія призвела до системного погіршення економічної ситуації у Великобританії, основними проявами якої стали: криза платіжно­го балансу, погіршення зовнішньоекономічних позицій у світо­вому господарстві, зростання соціальної напруги, високі темпи інфляції, неефективність державного сектору економіки (перед­усім вугільної промисловості, яка все більше потребувала дота­цій з бюджету). Один за одним починають розвалюватись кейнсіанські інституції, і першою з них була напівдержавна Національ­на Рада з економічно розвитку, створена ще у 1962 р., до складу якої входили представники уряду, бізнесу та профспілок. Саме у цей час у Британії відмовляються від моделі індикативного пла­нування, яке було гордістю країни у 1960-ті рр. Значних змін за­знала також державна холдингова компанія Національне управ­ління підприємствами, яке втратило функції управління, а перетворилося у рудиментарний орган держави.

З приходом до влади уряду консерваторів на чолі зМаргарет Тетчер у травні 1979 р. розпочався новий етап розвитку національ­ної економіки, який нерідко називають «неоконсерватинний», и політику, що проводила тодішній британський Прем'єр, «тетчеризмом». Ідейною основою нової британської моделі була неоліберальна концепція Ф. фон Хайека, монетарна теорія М. Фрідмена та його англійського послідовника У. Уолтерса, теорія «ра­ціональних очікувань» М. Мінфорда та «міжнародного монетаризму» Т. Бернса (Лондонська школа економіки). Окреслимо ос­новні напрями реалізації нової економічної політики тодішнього уряду М. Тетчер.

1. Зміна економічної ідеології, у тому числі поглядів на роль держави у суспільстві. Основний творець «нового консерватиз­му» К. Джозеф чітко визначив суть і юної концепції: «Існують межі користі, яку можуть принести урядові заходи для заохочення економіки, проте немає меж шкоди»'.

2. Відхід від корпоратизму, який вважався в Британії основ­ною ознакою демократичної моделі устрою суспільства та являв собою сукупність компромісів між державою, приватним бізне­сом та профспілками щодо узгодження та прийняття відповідних рішень, до індивідуалізму, що орієнтувався на особисті переваги та особистий успіх.

Жорстке протистояння між урядом М. Тетчер та профспілка­ми вугільників закінчилося поразкою останніх.

3. Децентралізація управління економікою, що мала на меті зменшити залежність від національного уряду і перекласти відповідальність за кінцеві рішення на місцеві органи влади. Цей процес у цілому відповідав європейському принципу субсидіарності, який було імплементовано в країнові моделі держав—учасниць ЄС у 1990-і рр. Він був схвально сприйнятий перш за все в Шотландії та Уельсі.

4. Масштабна приватизація, що мала місце у 1980-х рр., при­вела до того, що збиткові державні підприємства були чи закриті, чи продані приватному бізнесу, при цьому значна частина акцій від денаціоналізації реалізовувалась серед робітників та службов­ців на пільгових умовах. Другим напрямом цього процесу стала приватизація державного, у тому числі муніципального, житла, в ході якої значна частина британці», які викупили його, стали пов­ноправними власниками.

Западноевропейские страны: особенности социально-зкономических моделей / Отв. ред. В. П. Гутник. —М: Наука, 2002. — С. 109.

5. Контрактування підрядів на конкурентних засадах на по­слуги. Будівельні та ремонтні роботи, прибирання територій сприяло підвищенню їх якості та збільшенню зайнятості насе­лення, а відтак і зменшенню рівня безробіття. З цим заходом була пов'язана також демуніципалізація державного майна, яке знаходилося в розпорядженні місцевих органів влади. При цьо­му в державній владі залишилися типові для всіх країн устано­ви: пошта, лондонський транспорт, управління цивільної авіації; проте відтепер вони діяли вже як комерційні фірми.

6. Перегляд моделі взаємодії між державними та підприєм­ницькими структурами через введення критерію «компліментар­ності» (доповнювальності, тобто такого, який діє й зараз в ЄС), за яким дотації та субсидії надходили від держави тільки виходя­чи з того, що у разі відмови у їх наданні реалізація проекту стане неможливою через відсутність коштів в інших джерелах чи від­мови банків у наданні кредитів.

7. Введення нової моделі захисту національної економіки, яка була досить суперечливою. З одного боку, не було обме­жень щодо іноземного інвестування та діяльності ТНК, у тому числі на приватизацію державного майна (за винятком аерокос­мічної промисловості, авіаційного та морського транспорту, телебачення та радіомовлення), з другого — відповідно до за­кону про промисловість перехід під іноземний контроль вели­ких підприємств обробної промисловості міг бути заборонений урядом. При цьому критерії, механізми та інструменти такої
дії не визначалися.

8. Ліквідація валютного контролю, який ще донедавна стри­мував рух капіталу між: країнами. У 1981 р. було скасовано систему коефіцієнтів резервних активів банків, а вже у 1986 р. Було реорганізовано одну з найбільших у світі Лондонську фондову біржу, внаслідок чого до участі в торгах були допущені банки та іноземні установи, а членам біржі було дозволено суміщати функції брокера і джоббера. У цей же період суттєво розширилися функції банків, які відтепер отримали доступ до страхування, а також до галузей виробництва, які ще донедавна були «нетипо­вими» для банківської діяльності.

9. Зниження базової ставки прибуткового податку з 33 % у 1979 р. до 28 % у середині 1980-х. У 1995 р. він ще знизився й сягнув рівня 25 %.

Повномасштабна реалізація неоліберальної англосаксонської (англо-американської) моделі продовжувалася і в 90-ті рр. XX ст. та на початку XXI ст., коли до влади в країні прийшли лейбористи. У сучасній економічній літературі дещо пом'як­шений неоліберальний варіант розвитку британської економіки нерідко називають «моделлю акціонерного капіталізму» (Shareholder capitalism), яка відрізняється від європейського «капіталізму співучасті» (Stakeholder capitalism). Головними відмінностями першої з них є:

• високий рівень злиття та поглинання провідних фірм;
• висока капіталізація цінних паперів;
• низький щодо інших країн ЄС рівень перерозподілу ВВП через бюджет;
• вищий рівень конкуренції та відсутність законодавчих актів, які б обмежували її;
• зняття частини соціальних обмежень, які були запрова­джені за часів прем'єрства Маргарет Тетчер, швидкий розви­ток «соціальних інвестицій», що мають на меті значні вкла­дання коштів у людину (освіта, культура, наука, охорона
  здоров'я)¹.

У наш час британська модель розвитку в межах Європейсь­кого Союзу також зазнає численних змін, які нерідко називають європеїзацією її економіки. Головним питанням при цьому є входження чи невходження до Європейського монетарного союзу (ЄМС), яке передбачає не тільки відповідність (чи невідповідність) Маастрихтським критеріям, а й відмову (чи обме­ження) від традиційних засобів впливу на національному рівні від політики «дорогих» чи «дешевих» грошей. Великі британсь­кий та європейський капітали та уряд Т. Блера вбачають у цьо­му вигоди, які вони матимуть від зниження трансакцій національ­ної грошової одиниці та євро, а відтак і більшу доступність то­варів і послуг на європейських ринках. Супротивники ствер­джують, що нова колективна валюта — євро є ризиковою гро­шовою одиницею через те, що пов'язана з економічними системами, які мають досить різний рівень розвитку, а тому спроба емісії з боку їх урядів (тобто навмисне порушення моне­тарних угод) з метою подолання дефіциту бюджету є загрозою для цілісності ЄМС. Якщо перехід до євро буде зроблено у недалекому майбутньому, то процес конвергенції (зближення) бу­де розтягнений на декілька років, тому що вимагає не тільки відповідності «європейському валютному стандарту», а й пода­льшу модернізацію британської економіки.

¹ У червні 1997 р. Великобританія приєдналася до Соціальної хартії ЄС, яка є основ­ним документом співтовариств щодо регулювання найважливіших соціальних пропорцій.

Дата добавления: 2015-05-23