Лекція № 2. Історія і становлення дитячої психології план 2 страница

Філософія і дитяча психологія

Філософія - наука про найбільш загальні закони розвитку природи, ■ успільства та людини. Закони філософії є законами вікової психології. І відповідь на основний закон філософії: "Що первинне?" обумовлює позицію в вирішенні психолого-педагогічних проблем.

Ще одна філософська проблема - суперечка між діалектичним та метафізичним засобами мислення, засобами аналізу оточуючої дійсності. Діалектика - вчення про найбільш загальні зв'язки, становлення та розвиток буття, заснований на цьому вченні метод мислення. Закони діалектики: єдність та боротьба протилежностей, перехід кількісних змін в якісні, закон заперечення заперечень.

Розвиток дитини - це теж "боротьба та єдність протилежностей", в ролі яких постійно виступає протиріччя між зростаючими бажаннями

дитини та її реальними можливостями. Відповідно до цього діяльність дитини перебудовується. Так здійснюється перехід до нової стадії розвитку психічного життя дитини.

Педагогіка і дитяча психологія

Психологія - наука про закономірності, механізми та факти психічного життя людини та тварин. Дитяча психологія - галузь психологічної науки, що вивчає факти та закономірності розвитку дитини на різних вікових етапах, а також закони переходу з одного вікового етапу до іншого.

Знання в галузі дитячої психології входять до складу наукових основ педагогіки, основне завдання якої - забезпечити всебічний розвиток дитини. Але, щоб вирішити це завдання, необхідно знати загальні закономірності розвитку та вплив різноманітних чинників, а також засоби та методи виховання.

Загальна і дитяча психологія

Загальна психологія - теоретичні та експериментальні дослідження, що з'ясовують найбільш загальні психологічні закономірності, теоретичні принципи і методи психології, її основні поняття і категоріальну будову. Дитяча психологія простежує специфіку, рівень, особливості становлення та розвитку психічних процесів та функцій на певному віковому етапі. Дитяча психологія та вікова анатомія і фізіологія. Дитяча психологія постійно використовує досягнення анатомії та фізіології, особливо дані про розвиток нервової системи та вищої нервової діяльності дитини. Нормальне дозрівання та функціонування нервової системи є найважливішою умовою психічного розвитку. Без вдосконалення роботи мозку як органу психіки, її розвиток був би неможливим. Психологу необхідно знати, як відбувається таке вдосконалення.

Соціальна і дитяча психологія

Соціальна психологія - галузь психології, яка вивчає закономірності поведінки та діяльності людей, обумовлені фактом їх залучення до соціальних груп, а також психологічні характеристики цих груп.

У центрі уваги дитячої психології - особливості розвитку і функціонування дитячого колективу, особливості формування реальних відносин між дітьми в групі однолітків, критерії вибору партнера спілкування, значення стилю спілкування дитини з дорослим та механізми його впливу на психічний розвиток.

Таким чином, дитяча психології як галузь психологічної науки існує та розвивається не ізольовано, а у взаємозв'язку з іншими науками, які вона збагачує знанням фактів та закономірностей психічного розвитку дитини. В свою чергу, дитяча психологія спирається на провідні знання тієї чи тієї науки про дитину. Все це дозволяє всебічному та цілісному вивченню дитини з метою побудови навчально—виховної роботи, спираючись та враховуючи вікові, психічні та фізичні можливості дитини.

Контрольні запитання:

1. В чому сутність теорії преформізму?

2. Що покладено в основу вікової періодизації Д.Б. Ельконіна?

3. Розкрийте співвідношення чинників психічного розвитку дитини у вітчизняній психології.

Питання для самоперевірки:

1. Охарактеризуйте поняття періоду та стадії психічного розвитку дитини.

2. Розкрийте сутність психічного розвитку дитини?

3. В чому полягає взаємозв'язок дитячої психології з філософією?

1. Передумови формування дитячої психології як самостійної
галузі психологічної науки.

1.1. Вплив вимог педагогічної практики.

1.2. Розробка ідеї розвитку в біології.

1.3. Експериментальна психологія та розробка об'єктивних методів дослідження.

2. Розвиток зарубіжної дитячої психології в XIX - на початку XX
століть.

\J&. Становлення вітчизняної дитячої психології

3.1. Розвиток дитячої психології в Росії.

3.2. Розвиток дитячої психології на Україні.

4. Формування і розвиток радянської дитячої психології. Харківська школа.

5. Розвиток дитячої психології в 50-60 роки XX століття в Росії.

6. Розвиток дитячої психології в Україні.

Література:

1. Люблинская А.А. Детская психология. - М., 1971.

2. Марцинковская Т.Д. История детской психологи. - М., 1998.

3. Загальна психологія./О. Скрипченко, Л. Долинська, 3. Огороднійчук. - К., 1999.

4. Ярошевський М.Г. Психология в XX столетии. Теоретические проблемы развития психологической науки. - М: Политиздат, 1971.

5. Психологічна Харківщина. Довідник, / Заг. ред. І.Ф.Прокопенко. -Харків, 1996.

Основні поняття: щоденникові спостереження, експериментальне дослідження, педологія, теорія рекапітуляції, метод тестів, тести інтелекту, гестологічні дослідження, теорія культурно-історичного розвитку вищих психічних функцій, соціальна ситуація розвитку, зона найближчого розвитку, теорія поетапного формування розумових дій.

1. Наприкінці XIX століття в розвитку дитячої психології об'єднались два напрямки, які до цього часу розвивались паралельно та незалежно один від одного. Це дослідження дитячого розвитку, які були пов'язані з природознавством і медициною, а також етнографічні дослідження дитинства і мовлення, головним чином вивчення дитячих ігор і казок. Особливо популярними були роботи братів Грімм, Тейлора, Боаса. В той же час дитяча психологія нарешті стала усвідомлюватися вченими як самостійна галузь психологічної науки, оскільки саме в цей період з'явилися такі об'єктивні передумови її формування, як:

вимоги педагогічної практики;

розробка ідеї розвитку в біології:

поява експериментальної психології і розробка об'єктивних методів дослідження.

1.1. На початку XIX століття на необхідності врахування психологічних даних у формуванні методів навчання наголошував Фребель. Важливість зв'язку педагогіки з психологією підкреслював К.Д. Ушинський: " Якщо педагогіка хоче виховувати людину у всіх відношеннях, то вона повинна, перш за все, узнати її теж у всіх відношеннях". Для цього треба досліджувати вплив на дітей таких створених народом форм культури, як мовлення, релігія, право та мистецтво, які Ушинський називав складовими психіки людини. Вивчаючи формування моральної поведінки дітей, Ушинський вказував на значення напіврефлексів, тобто вивчених рефлексів, звичок, які стають основою етичного життя і поведінки людини, і їх формування в дитинстві.

Велику роль у розвитку дитячої психології мали роботи німецького педагога і психолога Іоганна Фрідріха Гербарта. Ідея Герберта про динаміку уявлень сприяла розвитку дитячої психології та проникненню до неї математичних способів обробки отриманих даних.

Гербарт висунув ідею про 4 принципи навчання, які слід враховувати для розробки нових методів і навчальних програм. На його думку, методика навчання повинна будуватись так, щоб нове знання одразу ж попадало в центр уваги людини; для цього воно або повинно бути достатньо привабливим, або поєднуватись з іншими знаннями, які має дитина.

Теорія Гербарта, в якій з'явились нові та актуальні для психології ідеї про динаміку уявлень, їх зв'язки та конфлікти, з їх розташуванням у душі людини, була однією з найбільш розповсюджених і значимих психологічних та педагогічних теорій у XIX столітті.

Таким чином, завдання забезпечення зв'язку між педагогікою та психологією постало перед вченими лише з середини XIX століття як наслідок розвитку ідеї всеохоплюючого навчання. Але деякі вчені висловлювали стурбованість з приводу наявних можливостей для формування теоретичних основ дитячої психології.

1.2. Теорія еволюції Ч. Дарвіна значно вплинула на психологічну іщуку. Відкриття цієї теорії фактично означало розширення предмету психології, залучення до нього нових проблем, спрямованих на юелідження питань взаємозв'язку морфології та функції, поведінки та і відомості і т. і.

З теорією еволюції в психології з'являються два нові постулати - про и/ішпацію як головну детермінанту, що визначає психічний розвиток, і про іспсіис психіки, тобто про те, що всі психічні процеси не з'являються в 11 новому вигляді, а проходять певні, закономірні етапи свого розвитку.

Герберт Спенсер, досліджуючи роль психології в еволюції людини и своїй книзі "Основи психології" (1870-1872) стверджував, що психіка є механізмом адаптації до середовища, тобто вона виникає закономірно на псиному етапі еволюції в той момент, коли умови життя живих істот п шшднюються настільки, що пристосуватися до них без адекватного їх шпоораження неможливо. Спенсером було виділено етапи розвитку психіки, як наслідок того, що психіка людини, яка з'явилась поступово у процесі ускладнення умов життя та діяльності живих істот, є вищим і писнем психічного розвитку.

Спенсер показав, як від народження з окремих психічних якостей шиши формується психіка дорослої людини. Спенсер поширив закони ■■полюції не тільки на психіку, а й на соціальне життя, створивши ■ ірі.інічну теорію суспільства.

Великий вплив на формування генетичного підходу у психології мшіа теорія відомого російського психолога та фізіолога Івана (Михайловича Сеченова, який вказував, що єдиним методом об'єктивного іюслідження є метод генетичного спостереження. Таким чином, він підкреслював значення досліджень психічного розвитку дитини не лише ніч практичних потреб педагогіки, а і для загальної психології. І.М. > счсновим було створено вчення про поведінку як рефлекторну за природою взаємодію організму з оточуючим середовищем.

І.М. Сеченов доводив, що психічний розвиток відбувається шляхом інтеріоризації, тобто переходу зовнішніх дій у внутрішні, котрі поступово (гортаючись і автоматизуючись, утворюють психічні якості людини.

Батьком дитячої психології вважають англійського ембріолога і психолога Вільяма Прейєра, який взявся за цілісний аналіз проблем і систематичне спостереження, на відміну від попередніх дослідників. У Мого книзі "Душа дитини" (1862) представлено опис психічного та пісиюгічного розвитку дитини від народження до 3 років.

В. Прейєр дослідив вплив еволюційного підходу і в своїй книзі іробив спробу прослідкувати психогенез, виявив та описав послідовність окремих моментів розвитку. Він зробив висновок про те, що в галузі психічного розвитку проявляється біологічна спадковість, яка служить основою індивідуальних відмінностей. Прейєр прагнув не лише розкрити (міст дитячої душі, описати розвиток пізнавальних процесів, мови, емоцій /цпини, а й навчити дорослих розуміти дітей за допомогою об'єктивних методів. З цією метою в додатку до своєї книги він розташував зразок

18

•

19

щоденника, який намічав канву досліджень для кожного віку. Вплив роботи Прейєра позначився і в тому, що після нього в дитячій психології з'явилось нове коло проблем, які до цього не були в центрі дослідницьких інтересів (вивчення кореляції між різними сторонами психічного розвитку, дослідження вольового розвитку тощо).

1.3. Протягом довгого часу єдиним методом дослідження психічного розвитку дітей залишались щоденникові записи дослідників за власними дітьми (Песталоцці, Дарвін та інші). Першим, хто дійсно здійснив щоденникові спостереження за дітьми, був Теодор Тідеман (1787), який є одночасно і першим автором підручника з психології, де розглядались питання, пов'язані з психологією дитини. При цьому питання виховання дітей були тісно пов'язані з попереднім аналізом їх фізіологічних і психологічних особливостей.

З розширенням предмета психологічних досліджень стала можливою розробка нових, експериментальних методів, які можна було застосувати і для вивчення психічного розвитку дітей. Велике значення для розвитку дитячої психології мала поява експериментальної психології В. Вундта, а також об'єктивних методів спостереження пам'яті, розроблених Г. Еббінгаузом.

Німецький психолог, фізіолог, філософ Вільгельм Вундт у 1879 р. створив першу в світі лабораторію експериментальної психології, яка потім була перетворена в інститут. Головною заслугою Вундта стала розробка експериментального методу дослідження психіки. Він показав, що на основі експериментів, об'єктом яких слугує людина, психологія може розроблятися як самостійна наука. Отримані результати було викладено в книзі "Основи фізіологічної психології"" (1880-1881), що стала першою головною працею, за якою навчалися не тільки у самого Вундта, а і в центрах. В. Вундт висунув ідею створення експериментальної психології, план якої було викладено в "Лекціях про душу людини та тварин" (1863). У подальшому Вундт зайнявся розробкою іншого напрямку психології, присвяченому психологічному аспекту створення культури, автором якої є різні народи. Він написав десятитомну "Психологію народів" (1900-1920), яка відрізняється великою кількістю матеріалу з етнографії, історії мови, антропології.

Від Вундта прийнято вести родовід психології як самостійної дисципліни. Якщо в лабораторії В. Вундта було зроблено перший крок до розробки об'єктивних методів дослідження психіки, то роботи Генрі Еббінгауза визначили цілий напрямок у психології, вперше відкривши можливість експериментального вивчення такого психічного процесу як пам'ять. Зокрема, ним було створено тест на заповнення фрази пропущеними словами, який носить його ім'я. Цей тест став одним з перших в діагностиці розумового розвитку і отримав широке застосування в дитячій та педагогічній психології.

Хоча Г. Еббінгауз не розробив спеціальної психологічної теорії, його дослідження стали провідними для експериментальної психології і

показали, що пам'ять можна вивчати об'єктивно. Г. Еббінгауз розрушив стереотипи попередньої експериментальної психології, створеної школою Вундта, де вважалось, що експеримент можна застосовувати лише до процесів, що викликаються в свідомості суб'єкта за допомогою спеціальних приборів.

Англійський психолог Френсіс Гальтон під впливом вчення Ч. Дарвіна вирішальну роль у фізичному та психічному розвитку індивіда надавав чиннику спадковості. Чинник спадковості, на його думку, діє в еволюційному розвитку спільно з чинником пристосування до середовища. Вивчивши і статистично обробивши величезний біографічний матеріал, який стосується родинних зв'язків видатних особистостей Англії, Гальтон стверджував, що висока обдарованість визначається мірою і характером спорідненості. У вивченні питання про походження розумових якостей Гальтон використовував поряд з біографічним методом і анкети.

До заслуг Ф. Гальтона слід віднести створення спеціальних методик для вивчення варіативності психічних законів у різних людей, котрі стали джерелом нової крупної галузі психології - диференціальної психології.

Серед досягнень Гальтона виділяють розробку методу тестів. Тест (випробування) став однією з найважливіших методик у лабораторії Гальтона. Цей метод увійшов до науки незалежно від тих теоретичних положень, які поєднував з ним сам автор.

Таким чином, виникнення та розвиток дитячої психології як самостійної галузі психологічної науки було обумовлено розвитком суспільства та становленням масового шкільного навчання, що викликало потребу в знаннях психологічних можливостей дітей. Все це сприяло не лише виникненню спостережень у вигляді щоденників, але і дало поштовх для розвитку нових експериментальних методів вивчення психіки дітей.

2. Розвиток дитячої психології наприкінці XIX - початку XX століть був тісно пов'язаний з педологією, наукою про дітей, створеною американським психологом Гренвіллом Стенлі Холлом.

Холл став відомим завдяки дослідженням психічного розвитку дітей. І Спостерігаючи над психічним розвитком дитини, Холл прийшов до иисновку, що в його основі лежить біогенетичний закон, сформульований учнем Дарвіна Є. Геккелем. Холл розповсюдив дію біогенетичного закону на людину, довів, що онтогенетичний розвиток психіки дитини - це стисле повторення всіх стадій філогенетичного розвитку психіки людини.

У створеній ним теорії рекапітуляції, Холл стверджував, що послідовність та зміст цих етапів задані генетично, і тому ні ухилитись, ні чи минути певну стадію свого розвитку дитина не може.

Учень Холла Гетчинсон на основі теорії рекапітуляції створив ін ріодизацію психічного розвитку, критерієм якої був спосіб здобування їжі. При цьому дійсні факти, виявлені у дітей певного віку, пов'язувались з ідеєю Холла та пояснювалися зміною способу здобування їжі, який є (на думку Гетчинсона) провідним не лише для біологічного, а й для психічного розвитку. У зв'язку з цим було виділено п'ять основних фаз

20

21

психічного розвитку дітей, межі яких не були жорсткими, і кінець однієї стадії міг не співпадати з початком наступної:

Від народження до 5 років - стадія риття та копання; Від 5 до 11 років - стадія полювання та захвату; Від 8 до 12 років - пастуша стадія; Від 11 до 15 років - землеробська стадія;

Від 14 до 20 років - стадія промисловості і торгівлі, або стадія сучасної людини.

І Холл, і Гетчинсон були переконані, що проходження кожної стадії обов'язкове для нормального розвитку дитини, а фіксація будь-якої з них веде до появи відхилень і аномалій в її психіці.

Виходячи з необхідності проживання дітьми всіх стадій психічного розвитку людства, Холл розробив механізм, який допомагає переходу з однієї стадії на іншу. Оскільки реально дитина не може перенестися в ті ж ситуації, яке пережило людство, то перехід від однієї стадії до іншої здійснюється в грі, яка і є таким специфічним механізмом. Так і з'являються дитячі ігри у війну, козаків - розбійників і т.д. Холл підкреслював, що не можна обмежувати дитину у вияві інстинктів, яких можна таким чином позбутися, в тому числі і дитячих страхіть.

Холл також був засновником педології* - комплексної науки про дитину, в основі якої лежить ідея педоцентризму, тобто ідея про те, що дитина є центром дослідницьких інтересів численних професіоналів — психологів, педагогів, біологів, педіатрів, антропологів та інших спеціалістів. З усіх цих галузей до педології ввійшла та частина, яка має відношення до дітей. Таким чином, дана наука немов об'єднує всі галузі знань, пов'язані з дослідженням дитячого розвитку.

Хоча численні положення педологічної концепції Холла було переглянуто, сама педологія дуже швидко завоювала популярність у всьому світі та визнавалася майже до середини XX століття. Популярність педології пояснювалась здебільшого її зорієнтованістю на практику, тобто зв'язком з безпосередніми потребами педагогіки та практичної психології.

Популярність педології привела до розвитку масового педологічного руху не тільки в Америці, а і в Європі, де її ініціаторами стали такі відомі вчені як Е. Мейман, Д. Селлі, В. Штерн та інші.

Розвиток дитячої та педагогічної психології в Англії пов'язано з ім'ям Джорджа Селлі. У своїх книгах "Нариси з психології дитинства" (1895), "Педагогічна психологія" (1894-1915) він сформулював основні положення асоціоністичного підходу до дитячого розвитку. Ці роботи сприяли проникненню психологічних ідей до навчальних закладів, частковій зміні програм навчання та стилю спілкування педагогів з дітьми.

Дані, отримані Селлі, дозволили виділити основні етапи в пізнавальному, вольовому та емоційному розвитку дітей, які необхідно враховувати у навчанні.

На основі цих положень послідовниця Селлі Марія Монтессорі розробила систему вправ, які сприяють інтелектуальному розвитку дітей дошкільного віку. Основою її стало тренування відчуттів як основних

елементів мислення, усвідомлення і інтеграція яких сприяє пізнавальному розвитку дітей.

Німецький психолог і педагог Ернест Мейман був одним з піонерів нікової психології в Германії. Він заснував психологічну лабораторію при Гамбурзькому університеті, де проводились дослідження психічного розвитку дітей. Мейман став засновником першого спеціального журналу, присвяченого педологічним проблемам - "Журнал з педагогічної мсихологі'ґ". Основну увагу в своїй різноманітній діяльності він приділяв прикладному аспекту дитячої психології та педології, оскільки вважав, що головною задачею педології є розробка методологічних основ навчання дітей.

У своїх теоретичних підходах Мейман намагався поєднати всоціаністичний підхід Селлі з теорією рекапітуляції, запропонованої Холлом. Виходячи з цього, він уклав свою періодизацію психічного розвитку, критерієм якої стали вже не абстрактні засоби здобування їжі, а етапи інтелектуального розвитку.

Саме Мейманом уперше була поставлена проблема взаємодії вчителя і учнів та реакції учнів на різні стилі спілкування.

Велику роль у розвитку дитячої психології відіграв швейцарський психолог Едуард Клапаред. Він заснував асоціацію прикладної психології і Педагогічний інститут ім. Руссо в Женеві, що став міжнародним центром експериментальних досліджень в галузі дитячої психології. Е. Клапаред запропонував розділити дитячу психологію на прикладну і теоретичну. 'Завданням теоретичної дитячої психології він вважав дослідження законів психічного життя і етапів психічного розвитку дітей. Прикладна дитяча психологія розділялася ним на психогностику і психотехніку.

У центрі його дослідницьких інтересів стояло вивчення мислення і етапів його розвитку у дітей. Він (як пізніше і його учень Ж.Піаже) фактично ототожнював мислення з психічним розвитком, а тому критерієм поділу дитинства на періоди для нього слугував перехід від одного виду мислення до іншого. Досліджуючи формування інтелектуальної сфери дітей, Клапаред відкрив одну з основних властивостей дитячого мислення - синкретизм, тобто неподільність дитячих уявлень про світ.

Таким чином, Клапаред заклав основи самостійної галузі психологічної науки - вікової психології, значно вплинувши на розуміння кола вирішуваних нею проблем і завдань.

Французький психолог Альфред Біне заснував першу французьку лабораторію експериментальної психології в Сорбоні; велику увагу приділяв проблемі інтелектуального розвитку і діагностиці рівня цього розвитку. Найбільш значущими його роботами є "Психологія умовиводу" (1886), "Введення в експериментальну психологію" (1894), "Методика дослідження розумового розвитку" (1922).

Біне одним з перших психологів почав експериментально досліджувати етапи розвитку мислення у дітей, ставлячи перед ними завдання на визначення понять. Узагальнивши відповіді дітей у віці від З до 7 років, він прийшов до висновку, що за цей час діти проходять три

стадії в розвитку понять: стадію переліку; стадію опису; стадію інтерпретації. Ці дослідження навели його на думку про те, що можна розробити певні нормативи інтелектуального розвитку дітей та методи, які дозволять провести діагностику процесу формування їх мислення.

Розроблені А. Біне тести інтелекту і на теперішній час вважаються одними з найбільш вдалих та найбільш адекватно вимірюють інтелектуальний розвиток дітей. Саме при їх використанні коефіцієнт інтелекту є достатньо постійною величиною, в той час як у тестах Векслера, які становлять певний ступінь їх модифікації, IQ може і змінюватись протягом життя.

Біне поклав початок розвитку тестологічних досліджень, і протягом порівняно короткого часу (10-15 років) була розроблена велика кількість тестів, які вимірювали різні сторони психічного життя дітей. Однак всі ці тести досліджували дітей від 3 років і старших і залишали без уваги дітей раннього віку. Цей недолік було виправлено дослідженнями відомого американського психолога Арнольда Луція Гезелла.

А.Л. Гезелл - засновник Йєльської клініки нормального дитинства, в якій вивчався психічний розвиток дітей раннього віку - від народження до З років. У клініці Гезелла було розроблено спеціальну апаратуру для об'єктивної діагностики динаміки психічного розвитку маленьких дітей, в тому числі кіно-та фотозйомку, "дзеркало Гезелла". Він також увів до психології нові методи дослідження - лонгітюдний та близнюковий. На основі цих досліджень було розроблено систему тестів та показників норми для дітей від 3 місяців до 6 років за наступними показниками -моторика, мова, адаптивна поведінка, особистісно-соціальна поведінка. Модифікація цих тестів (як і тестів Біне) лежить в основі сучасної діагностики психічного розвитку дітей.

Американський психолог і соціолог Джеймс Марк Болдуін вважав необхідним дослідження не тільки пізнавального, а й емоційного та морального розвитку дитини. Він також наполягав на вивченні особистості не ізольовано від суспільного процесу, а всередині нього, наполягаючи на тому, що соціальне оточення є не зовнішньою умовою, а внутрішнім чинником розвитку особистості дитини.

Болдуін зазначав, що і соціальне середовище, і спадковість визначають рівень соціальних досягнень людини в даному суспільстві, оскільки в процесі соціалізації діти навчаються однакових речей, тобто всім даються однакові знання, всіх вчать однакових норм поведінки, моральних законів. Індивідуальні відмінності полягають не лише в швидкості засвоєння, а і в можливості адаптації до норм, прийнятих у суспільстві.

У своєму тритомнику "Генетична логіка" (1903-1908) Болдуін обгрунтував концепцію пізнавального розвитку дітей.

Якщо для Болдуіна найбільший інтерес становило вивчення взаємодії особистості та суспільства, то німецький психолог Вільям Штерн поставив у центр своїх дослідницьких інтересів аналіз духовного розвитку дитини.

Вивчення цілісної особистості, закономірностей її формування стало метою розробленою ним теорії персоналізму. Це стало особливо важливим на початку XX століття, оскільки дослідження дитячого розвитку переважно зводилось до вивчення пізнавального розвитку дітей. Штерн також приділив увагу цим питанням, досліджуючи етапи розвитку мислення та мови.

В. Штерн став одним з засновників диференціальної психології, психології індивідуальних відмінностей, якій присвячена його книга "Диференціальна психологія" (1911).

Штерн уперше провів систему спостережень за процесом формування мови. Результати цієї роботи знайшли відображення в книзі "Мова дітей" (1907).

Велике значення мало дослідження Штерном своєрідності аутентичного мислення. Він довів, що цей вид мислення більш складний, ніж мислення реалістичне, а тому вторинне і не може з'явитись в онтогенезі раніше, як це передбачав у своїх ранніх роботах Ж. Піаже. Штерн провів дослідження генезису дитячого малюнка і аналіз ролі малювання в психічному розвитку дітей.

Німецький психолог Карл Бюлер вважав пріоритетним для своїх досліджень вивчення інтелектуального розвитку дитини. Прагнув вивчати творче мислення, момент інсайту, що привело його згодом до думки, що інтелектуальний процес - це завжди більшою або меншою мірою творчість.

Інтелектуальний розвиток дітей Бюлер також вважав творчим процесом, особливості якого розкрив у роботі "Духовний розвиток дитини" (1924).

Аналізуючи зв'язок мислення з творчістю, Бюлер прийшов до думки про те, що розвиток малювання визначає безпосередній вплив на інтелектуальний розвиток дітей. Одним з перших почав досліджувати дитячі малюнки, вважаючи, що малюнок - графічна розповідь, побудована за принципом усного мовлення, тобто малюнок дитини - не копія дії, а розповідь про неї. Аналіз дитячих малюнків привів Бюлера до відкриття поняття схеми, яка в малюнку є узагальненням образу предмета, а не його точною копією. Таким чином, схема є мов би проміжним поняттям, полегшує дітям засвоєння абстрактних знань. Ці положення Бюлера використовуються і в сучасних розвивальних програмах (перш за все, розрахованих на дошкільників).

Значний внесок до досліджень психічного розвитку дітей зробила і дружина К. Бюлера - Шарлотта Бюлер.

Одним з найважливіших відкриттів Ш. Бюлер в цей час стало дослідження відхилень психічного розвитку, проблем, які виникають у дітей протягом кризових періодів життя.

III. Бюлер одна з перших ввела поняття життєвого шляху людини, розглядаючи життя як цілісне становлення особистості. Головною рушійною силою цього розвитку, на її погляд, слугує потреба особистості у самоздійсненні, що по-різному проявляється впродовж життя.

Ш. Бюлер також належать перші дослідження, присвячені історії становлення вікової психології та тенденцій її розвитку. Ці статті Ш. Бюлер стали відправними точками для подальших робіт з даної проблематики.

Значно вплинули на розвиток дитячої психології роботи відомого американського етнопсихолога, етнографа та соціолога Маргарет Мід, яка займалася проблемою соціалізації дітей в різних культурах. Об'єктом її вивчення були в основному не сучасні, а традиційні суспільства, традиційна замкнена культура, яка збереглась в окремих районах Полінезії і Латинської Америки.

Дата добавления: 2015-05-23