Поняття про сприймання

Класифікація і різновиди відчуттів.

Рефлекторна природа відчуттів. Будова аналізатора

Кожен аналізатор—це нервовий механізм, який складається з трьох частин: 1) периферійного відділу — рецептора; 2) аферентного або чутливого нерва (доцентрового), який проводить збудження в нервові центри (центральний відділ аналізатора); 3) коркові відділи аналізатора, у яких відбувається обробка нервових імпульсів, що надходять з периферійних відділів. Коркова частина аналізатора включає в себе ділянку, що є проекцією периферії в корі головного мозку, оскільки певним клітинам периферії (рецепторам) відповідають певні ділянки коркових клітин. Для виникнення відчуття необхідна робота всього аналізатора як цілого.

Предмети і явища дійсності, які впливають на наші органи чуття, називаються подразниками. Вплив подразників на органи чуття називається подразненням. Подразнення викликає в нервовій тканині збудження. Відчуття виникає як реакція нервової системи на той чи інший подразник і має рефлекторний характер. Дія подразника на рецептор веде до виникнення нервового імпульсу, який по аферентному нерву передається в певні ділянки кори головного мозку. Реакція — відповідь передається по еферентному (руховому) нерву до органа, який відповідає на відчуття. Так, коли людина дотикається рукою до гарячого предмета, сигнал надходить до мозку і по еферентному нерву до м'язів, внаслідок чого вони скорочуються.

Екстерорецептори (від лат. Exter - зовнішній, receptor - той, що сприймає) - чутливі утворення, що здійснюють сприйняття подразнень від довкілля. До них належать сприймаючі клітини сітківки ока, вуха, рецептори шкіри (дотику і тиску), органів нюху, Інтерорецептори (від лат. interior - внутрішній, receptor - той, що сприймає) - чутливі утворення, що сприймають зміни внутрішнього середовища організму [2, с.55].

Інтерорецептори розташовані в тканинах різних внутрішніх органів (серця, печінки, нирок, кровоносних судин та ін) і сприймають зміни внутрішнього середовища організму і стан внутрішніх органів. У результаті надходження імпульсів від рецепторів внутрішніх органів відбувається саморегуляція дихання, артеріального тиску, діяльності серця.

Пропріорецептори (від лат. proprius - власний, особливий, receptor - той, що сприймає) - чутливі утворення, що сигналізують про положення і рух тіла; містяться в м'язах, суглобах і сприймають скорочення і розтягнення мускулатури.

Безпосередньо контактуючи з навколишнім світом, людина одержує не лише інформацію про певні властивості та якості тих чи інших об'єктів чи явищ через відчуття їх, а й відомості про самі об'єкти як цілісні утворення. Цілісне їх відображення людиною характеризує другу ланку єдиного процесу чуттєвого пізнання - сприймання.

Сприймання - це психічний процес відображення людиною предметів і явищ у цілому, в сукупності всіх їхніх якостей і властивостей при безпосередньому їх впливі на органи чуттів.

У сприйманні предмета як своєрідного синтезу його властивостей відбувається реакція на комплексний подразник, рефлекс на співвідношення між його якостями. У результаті сприймання виникають образи об'єктів, що сприймаються, -уявлення.

Процес сприймання відбувається у взаємозв'язку з іншими психічними процесами особистості: мисленням (ми усвідомлюємо об'єкт сприймання), мовою (називаємо його словом), почуттями (виявляємо своє ставлення до нього), волею (свідомим зусиллям організовуємо перцептивну діяльність).

Важливу роль у сприйманні відіграють емоційний стан особистості, її прагнення, переживання змісту сприйнятого. Емоції постають як мотив, внутрішнє спонукання до пізнання предметів та явищ.

У продуктивності сприймання предметів та явищ навколишнього світу важливу роль відіграють активність, дієвість особистості. Вона виявляється вже в рухах органів чуттів, спрямованих на об'єкти, які сприймаються, в їх обмацуванні, обстеженні зором їхніх контурів, окремих частин.

В усіх різновидах сприймання моторний компонент сприяє виокремленню предмета з-поміж інших об'єктів. На це звертав увагу ще І. М. Сеченов, вказуючи, що сенсорний і моторний апарати в набутті досвіду об'єднуються в єдину відображувальну систему.

Практичні дії - це одна з головних передумов адекватного сприймання предметів і явищ об'єктивної дійсності.

39. Властивості сприймання.

Цілісність сприймання. Результат сприймання - цілісний образ предмета, ситуації, події, процесу. Здатність до цілісного сприймання не є вродженою, вона формується і вдосконалюється у процесі діяльності. Спочатку маніпулятивна діяльність, гра, а згодом і праця вимагають від людини приглядатися до предметів, знарядь, вивчати частини, щоб ефективніше вико­ристовувати їх у продуктивній діяльності. Цілісність образу виникає поступово на основі наявного досвіду, знань дитини.

Структурність сприймання. Людина сприймає абстраговану від відчуттів узагальнену структуру, яка формується протягом певного часу. Якщо вона слухає мелодію, то почуті раніше звуки продовжують звучати в її мозку, навіть тоді, коли вона вже чує новий звук. Музичний твір вона сприймає загалом - останній звук не може бути основою для розуміння. У голові звучить цілісна структура мелодії з різноманітними взаємозв'язками її елементів. Джерелом цілісності і структурності сприймання є особливості об'єктів і предметна діяльність людини.

Осмисленість сприймання. Процес сприймання ніколи не відбувається на елементарному рівні. Він завжди пов'язаний із вищим рівнем психічної діяльності, зокрема мовою та мисленням. Людина не просто дивиться на предмети, а реєструє їхні ознаки, виокремлює суттєві, об'єднує їх. Образ завжди має певне смислове значення. Свідомо сприймати предмет - означає назвати його, узагальнити в слові, схемі, моделі.

Предметність сприймання. Предмет, його вигляд сприймають відповідно до використання або за основними властивостями. Цьому сприяє предметність сприймання, тобто пов'язаність відчуття та сприймання з реальними предметами і явищами навколишнього світу. Ця властивість сприймання відіграє суттєву роль у розвитку дитини. Наприклад, у ранньому віці вона відкриває існування речей, починає усвідомлювати їх значення у задоволенні її потреб. Відкриття предметності світу викликає в дитини намагання оволодіти ним. Вона тягнеться до предметів, дістає, розглядає їх, маніпулює ними. В іграх, малюванні, ліпленні та інших видах діяльності предметність сприймання забезпечує контроль його точності і повноти, спонукає до пристосувальних дій, пошуку нових способів сприймання, щоб правильніше, об'єктивніше відобразити предмет.

Константність сприймання. Без цієї властивості сприймання в безупинно мінливих умовах перетворилося б на низку хаотичних зорових відчуттів, а людина не змогла б орієнтуватися у світі. Вона забезпечує відносну стабільність сприймання світу, відображаючи єдність предметів та умов їх існування. Процес перцептивної діяльності завжди зумовлюється завданнями суб'єкта. Намагаючись визначити спосіб створення картини, людина ігнорує її зміст, а зосереджується на тому, як покладені фарби, передано колорит часу, місця і людську неповторність.

Сторінка тексту видається білою незалежно від того, чим вона освітлена - місяцем чи настільною лампою. Віддалення від книжки чи наближення до неї не змінює сприймання її величини, хоч, за законами геометрії, величина зображення предмета на сітківці пропорційна до нього. Цю властивість людина виробляє у процесі предметної діяльності.

Константність проявляється у сприйманні освітленості, кольору, розміру, форми тощо.

Константність сприймання освітленості. Світлість об'єкта постійна, навіть коли змінюється освітленість. Константність сприймання кольору. Адекватне сприймання кольору має свої межі. Нерідко зміна освітлення зумовлює зміну кольору. Наприклад, тканина, яка при світлі люмінесцентної лампи була небесно-блакитною, на сонці виглядає зовсім по-іншому. Знаючи це, люди купують кольорові тканини, роздивившись їх за різного освітлення.

Дата добавления: 2015-05-23