Леонід Зашкільняк. Методологія історії

І

Леонід ЗАШКільняк. Методологія Ісгорії

Тому й не дивно, що у наступні цивілізовані епохи (починаючи від античності) Історіографія й теорія історії (філософія Історії) розвивалися майже відокремлено, а якщо й десь перетиналися, то неодмінно вступали у конфлікт.

Історіографи здебільшого турбувалися про докладний опис минулих подій, сподіваючись па об'єктивність і неупередженість своїх писань. Філософи ж здебільшого намагалися знайти мету і сенс Існування природи та людини, їх взаємодію і взаємовпливи. До певного часу шляхи їх роздумів ніби не перетиналися (хоча це була Ілюзія, оскільки і перші, і другі неодмінно спиралися у своїх міркуваннях на певне бачення навколишнього світу, тобто на світогляд). Однак від моменту широкого проникнення раціоналізму у всі сфери людського мислення (ХУІ-ХУШ ст.) історія змушена була шукати раціоналістичні засади для виправдання своїх претензій на "правдиве" іі "об'єктивне" відтворення й пояснення минулого. За таких умов історії не можна було запишатися за межами наукових дисциплін — їй загрожувало втратити ореол "вчительки життя"; здобутий подвижницькими зусиллям» античних Історіографів. XIX століття поза всякими сумнівами стало "віком Історії", часом, коли вона святкувала народження численних академічних закладів. видань 1. найголовніше тішилася високим авторитетом у громадськості. У цей період історики, як і представники інших наук, змушені були докладніше зайнятися своєю теорією, 3 легкої руки відомого німецького Історика И.Г.Дройзсна у 60-х роках ХТХ ст. були сформульовані головні принципи "методології історії", як теоретичної дисципліни, яка обґрунтовувала науковість Історії, й місце серед Інших наук. Після нього нова дисципліна швидко розвинулася зусиллями вчених різних країн.

На початку XX сі. внаслідок зміни наукової картини світу, переміщення уваги дослідників на свідомісні процеси, на творення знань взагалі і наукових зокрема, у ставленні до Історії з'явилося значно більше песимізму, ніж у попередньому столітті. Деякі філософи й теоретики Історії поставили під сумнів її науковий характер, віднесли й до сфери культури й мистецтв. Проте Інші теоретики наполегливо шукали аргументи на користь науковості Історії І, в зв'язку із цим, вимагали відмовитися від "традиційної" описової історії й модернізувати підходи до вивчення та пояснення минулого. У XX ст. пройшли плідні дискусії з приводу теоретичних підстав історії, в ході яких були піддані аналізові різні етапи пізнання минулого І формування історичних знань. Теорія історії збагатилася важливими пізнавальними здобутками, котрі дозволили краще зрозуміти як ті положення, що єднають Історію з іншими науками, гак і особливості, які складають специфіку Історичної науки як засобу пізнання світу.

Великий вплив па теоретичні міркування стосовно історії справили виникнення І розвиток від 20-х років XX ст. наукознавства або філософії науки (аналітичної філософії). Наукознавчі дослідження, а особливо праці 50-70-Х років Т.Куна. [.Лакатоса, П.Фейєрабенда, Н.Генсона, СЛулмша га інших довели, що сама наука є Історично змінною І найтісніше пов'язаною з формами суспільного та духовного життя соціуму. Таким чином, як Історія, так і всі Інші науки підпорядковані поширеним у суспільстві у певну історичну епоху світоглядним парадигмам (прийнятим системам І зразкам пояснення явиш), котрі, у свою чергу, формуються Історично, як результат сукупної пізнавальної

діяльності людства. Наука виступає Історично змінним культурним явищем. І. таким чином, історія законно посідає своє місце серед інших наук, хоча й зї значним обсягом особливих рис [2:14; 24: 25; 54; 100],

Огляд питань, які станусь об'єктом дальшого, більш докладного висвітлення, був потрібний для того, щоб у загальних рисах ввести читача у коло проблематики теорії Історії або, як нам видасться більш доцільним. методології історії Назагал теоретична Історія, як 1 теоретичні дисципліни у Інших науках, виконує у Історіографії подібні функції, а саме: осмислення пронесу розвитку об'єкту дослідження, методів його пізнання, формування наукових знань та їх соціальної значущості. Методологія історії відрізняється від філософи історії — розумового конструювання гіпотетичної моделі змісту і способу розгортання людського буття, під Історіософії — пошуку провідної ідеї розвитку певного суспільства, від історичної соціології, зосередженої на виявленні постійних і змінних елементів суспільних структур. Методологія історії підходить до історії, як однієї з наук, із мірками та засадами, прийнятими у наукознавстві, намагається вибудувати певну систему понять, категорій 1 принципів, які повинні допомогти історику свідомо рухатися від джерел до наукових історичних знань, розуміти роль і функції історичних знань у суспільстві.

Методологія історії, як вже відзначалося в літературі [45; 48; 94: 185], передбачає виокремлення І теоретичне осмислення таких головних елементів Історичного пізнання:

І) об"скгу І предмету вивчення:

І) суб'єкту пізнання (історика), методів і логіки його дослідницької діяльності у процесі створення Історичних знань:

3) Історичних знань, їх структури, адекватності щодо реальності, соціальної значущості.

У ньому місці немає потреби докладніше торкатися проблем методології історії. Однак не зайвим буде зазначити, що історики різних епох у своїй роботі керувалися певними, здебільшого панівними, уявленнями про предмет свого досліду І призначення його результатів. Але й сьогодні необізнані кола громадськості І. на жаль, частина представників фахового цеху Істориків продоижують поширювати Ілюзії про "зовсім нову, об'єктивну" історію чи то народу, чи то держави, яку можна написати в умовах відсутності "ідеологічного диктату".

Дійсно, після десятиліть панування у вітчизняній (радянській) історіографії офіційної методологічної доктрини (марксистсько-ленімського вчення) відкрилися сприятливі перспективи вільного вибору кожним дослідником відповідної його знанням, досвід;' та ідеологічним чи політичним поглядам методологічної орієнтації. Проте, на ділі, спостерігаємо є Іеторіоі рафії нові спроби "загнати" ісюриків у вузькі рамки "державницької" чи "національної" методологічних доктрин, жорстко підпорядкувавши історичні знання політичній або ідеологічній кон'юнктурі. Не ставлячи під сумнів потребу "підкріплення духу словом", а державницьких прагнень — відповідною ідеологією, хочемо підкреслити відмінність завдань політики та ідеології віл Історичної науки. Тривала Історія самої історії засвілчує прагнення

■

Розділ 1. шматки історичної свідомості.

її адептів звільнитися від "мінних обіймів" політики та ідеології, знайти опору у більш стійких формах суспільної свідомості.

Звільнення від диктату одної методології не повинно народжувати прагнення заміниш її Іншою "єдино вірною". Щоб уникнути такої підстановка і виробити більш об'єктивний образ історичного мислення, підготовлено дану роботу. Вона призначена допомогти тіш, хто прагне фахово опанувати дослідницькі вміння в історії, а також зрозуміти мсту й можливості наукового пізнання минулого. Вона може бути корисною й тим, хто цікавиться Історією або обіграється використовувати історичні знання у суспільній праці.

Професійним Історикам дана робота повніша лати систематизовані знання про розвиток Історичної думки, включаючи найновіші історичні теорії, які виникли 1 поширилися у світі наприкінці XX ст., то незабаром саме стане минулим. Як видасться, книга буде корисною, враховуючи малодоетуїшість існуючої обширної літератури і віл сутність синтетичних праць з Ідеї проблематики. Дивно, але і на Заході, і на Сході, не кажучи про українську Історіографію, відсутні праці синтетичного плану з Історії методологічної думки, ям о розглядали ії еволюцію у всій хронологічній протяжності. Що торкається української історіографи, то вона майже цілком позбавлена досліджень або опрацювань 1 сторико-теоретичного плану. Як па своїх попередників, можемо послатися лише на кількох авторів, кожен з яких ставив конкретні, але обмежені чи то хронологічно, чи то проблемно завдання [42; 71: 158; 175; 183:1851.

На закдючепня зазначимо, що наведені у даній роботі оцінки і пропозиції мають поважне авторське забарвлення, оскільки є не просто узагальненням існуючої спеціальної літератури, а й підсумком авторських роздумів над розглядуваною проблематикою. З метою полегшення сприйняття тексту науковий апарат даної пращ, призначеної насамперед для ознайомлення широкого читача, зведений до мінімуму. Натомість в кінці роботи подаємо список використаної І рекомендованої для самостійного опрацювання літератури.

Дата добавления: 2015-05-23