Монголо-татарська навала та її наслідки для українських земель. Період роздробленості Київської Русі: друга половина 12 – перша половина 13 століття

Період роздробленості Київської Русі: друга половина 12 – перша половина 13 століття.

Феодальна роздробленість є закономірним етапом розвитку всіх держав і через неї пройшли всі народи Європи. В Київській Русі елементи феодальної роздробленості з’явилися ще у період правління Ярослава Мудрого.

Під 1132 роком літописець записав у Київському літописі: «І роздерлася Руська земля» (після правління Мстислава Володимировича – сина В. Мономаха). В період феодальної роздробленості Київської Русі на українських землях виділяються такі князівства: Київське, Чернігівське, Новгород-Сіверське, Переяславське, Волинське і Галицьке. Переяславське князівство вперше стало окремим за часів Ярослава мудрого.

У період феодальної роздробленості одноосібна монархія поступилася місцем федеративній монархії; долю Русі вершив не великий князь, а група найвпливовіших князів, що шукали компромісних рішень на своїх зібраннях. Така форма правління отримала назву колективний сюзеренітет. Причини розпаду Русі: господарський розвиток та піднесення політичної ролі окремих міст, що втупили в суперництво з Києвом; зростання впливу боярства у державі; відсутність загальновизнаного порядку заміщення великокнязівського престолу, уособиці князів; занепад Києва внаслідок уособиць, переміщення торговельних шляхів.

Наслідки міжкнязівських уособиць: падіння політичного впливу і авторитету великого київського князя; зростання впливу міст на політичне життя Русі; постійні напади кочівників на руські землі.

У 1206 році відбувся з’їзд вождів монгольських племен,де одним із них на прізвище Тимучін був обраний Чингізханом («посланцем бога на землі»). З цього часу розпочалися широкомасштабні завойовницькі війни. У 1222 розгромили половців. Після цього половецький хан Котян звернувся зо допомогою до руських князів. У 1223 році між монголо- татарами з одного боку і руськими князями і половцями з іншого відбулася битва на річці Калці (Донецька обл..), де татари перемогли. Битва на ріці Калці – перша поява татар на кордонах Русі. У цій битві загинуло 6 руських князів. У 1237 році татари розгорнули масштабний похід на Русь, який очолив внук Чингізхана Батий (Батухан). У 1239 році монголи вдерлися на українські землі і захопили Чернігово-Сіверщину та Переяславщину. На початку грудня 1240 р. Батий здобув Київ і зруйнував його. Останнім місцем битви стала Десятинна церква. Захистом Києва від татар командував галицький воєвода Дмитро, посланий Данило Галицьким. Монголо-татари не здобули м. Кременця і через погодні умови не дійшли до Великого Новгорода. До 1241 роки монголо-татари дійшли до берегів Адріатики; потім повернулися на Нижню Волгу, де у 1245 р. заснували державу Золоту Орду із столицею в м. Сарай. Територія Золотої Орди в адміністративному відношенні поділялася на 4 улуси; до західного улуса нал.: Київська, Переяславська та Чернігово-Сіверська землі. Хани Золотої Орди видавали князям ярлики – право на князювання. Час від часу на укр.. землях з’являлися татарські збирачі данини – баскаки. Від 1240 і до сер. 14ст. більшість українських земель потрапили під владу Золотої Орди. Самостійність зберігало тільки Галицько-Волинське князівство. Наслідки монголо-татарських навал: призначення ханами князів на князівські престоли, жалування їм ярликів на княжіння; виплата населенням Русі податків на користь монголо-татар, в тому числі й податок кров’ю; втручання ханів у внутрішні справи князівств.

Дата добавления: 2015-05-23