Оборона проти татар. Татарські напади 1680 і 1691 рр. Інші татарські напади. Українці у неволі. Кріпості у великих городах, містечках та селах. Лінії кріпостей. 2 страница

Кріпості у великих городах, містечках та селах. Подивимося тепер, як була улаштована оборона Слободської України козаками і які військові обов'язки мали козаки. Теперішньому мешканцеві Харківщини трудно уявити собі, яка сила усяких кріпостей була у XVII — XVIII ст. в Слободській Україні. Звісно, се не були справжні кріпості, але все ж таки будування їх коштувало дуже дорого і майже ще дорожче було як слід підтримувати їх. Окрім деяких кріпостей, котрі будували українці з великоросійськими служилими людьми, окрім тих, де сією будівлею орудували воєводи, як, наприклад, у Харкові, у Сумах, звичайно слобожане будували ті кріпості самі, без чужої допомоги. Усі міста, як полкові, так і сотенні, були кріпостя ми, звісно, неоднаковими: одні, перш усього полкові, були майже так ошанцьовані, як і Бєлгородська або Воронезька. Харків, наприклад, мав кріпость на свойому старинному городищу, де тепер собор і «університетська горка»; стіна його навкруги мала 475 сажнів і складалася з дубових обапол — паль з обламами, котками та тарасами. За стіною викопаний був рів у 2 сажні ширини і глибини. По стінах було 10 дерев'яних башт, критих гонтом, в Тайницькій башті був тайник, себто тайний ход до води на 16 сажнів довжини. Башти були з обламами та котками; усіх гармат було 12; було 3 калавурні. Воєвода Сухотин прибудував до старої кріпості нову на случай облоги. У 1668 р. у Харківській кріпості усе дерево уже спорохніло, потрухло, у тайнику води не було; її підправили, але швидко знов треба було її підлажувати. У 1709 р. у Шведську баталію Петро Великий, прибувши до Харкова, звелів уширити та зміцнити Харківську кріпость, обвести її високим валом, ровами, 5 бастіонами і форштатом, але у 1767 р. усе дерево кріпості знову потрухло. Охтирська кріпость мала стіну навкруги в 1618 сажнів, башт було 14, гармат 9. Після пожару була збудована в Охтирці нова кріпость, трохи менша. Кріпость у Сумах була ще далеко більша — стіна навкруги мала 3426 сажнів; в ній було 27 башт і 12 гармат; біля посада йшов рів на 3500 сажнів. І у Сумській кріпості дерево потрухло, стіна обвалилася, облами, кроваті та котки обвалилися, дерево у тайнику теж спорухнявіло; збудовано було нову, меншу кріпость і дві нових земляних кріпості. Усякого військового запасу було дуже багато, гармат 13. Острогозька кріпость мала стіну навкруги в 407 сажнів з 9 баштами; біля стіни йшов рів з частоколом і вертлюгами; гармат було 14; у 70-х роках кріпость зробилася ще міцніша; гармат було вже 19; біля посада викопали рів та вал на 920 сажнів з 32 баштами; біля міста теж були великі кріпості; у місті було багато і козаків, і великоросійських служилих людей. П'яте полкове місто — Ізюм — мав дві кріпості — велику й малу; обидві будував відомий Харківський полковник Гр. Донець. Ізюмська кріпость існувала доволі довго: ми бачимо її на плані 1769 р.; се був рентраншамент, де містилися громадські і приватні будинки; там був на західньому боці невеличкий редут, який прозивався Кременцем. Р. Донець обходила місто з трьох боків — з північного, південного, східнього; біля форштадта в неї впала р. Ізюмець. Академік Гюльденштедт описує нам Ізюмську кріпость у 1774 р. яко ретраншамент на 1,5 версти навкруги, котрий лежав у підгір'ю при р. Донцеві; навкруги його були вали, рови та батареї, виключаючи північну сторону, де був тільки рів з рогатками й оградою, на північ од його лежав форштадт. Серед сотенних міст найліпша і найбільша кріпость була у Лебедині: стіна її йшла навкруги на 1250 сажнів; башт було 20; гармат було 9. Стіна в Краснопіллі навкруги мала 3294 сажнів з 14 баштами — се був посад. Білопілля заснувалося на староруському Вирському городищу, значить, там, де був в домонгольську добу г.Вир. Трудно було мешканцям підтримувати кріпості у своїх містечках, через те вони трохи згодом зменшували їх; так робили сумчане, бо захистом для них од татар зробився Охтирський полк. Значні кріпості мали й такі сотенні містечка, як Колонтаєв, Краснокутськ, Мурахва, Боромля та інші. Окремо треба поставити тільки містечко Салтів: він був збудований на Салтівському городищу, де був до того кам'яний город; дерев'яна стіна у ньому в 1 сажень була поставлена на кам'яному низу городища; замісць тарасів стіна була виложена камінням; між каміннями зроблені були бійниці. Зразком невеличких кріпостей являються острожки по Новій лінії. Слободська Україна швидко заселилася, і через те з'являлася потреба для її захисту в новій лінії острожків на півдні; ся лінія й була збудована у кінці 70-х років. В початку 80-х років XVII ст. деякі з її міст були вже давно засновані, але тоді введено їх у сю лінію. Сюди належали — Цареборисів, Солоний (теперішній Слов'янськ), Савинськ (теперішня слобода Савинці), Балаклія, Лиман, Бишкин, Зміїв, Соколов, Валки, Новий Перекоп, Ольшана, Золочів, Водолаги. Найбільша кріпость була в Цареборисові — стіна її йшла на 364 сажня, а посадська на 1003 сажня. На стінах останніх містечок не було ні обламів, ні тарасів, ні котків; деякі з них були зроблені не з дуба, а з сосни; острожки були маленькі, бо і людей було небагато; гармат і усякої зброї було обмаль. Кріпості були не тільки в сотенних містах, а іноді і у слободах — у Остропіллі або Горохівці, Дворічній, Каменці; кріпості сі такі ж точнісенько, як і у сотенних містах — Лимані, Соколові. Містечко Таранівка й осажено було на погряниччю од кримської сторони. Були навіть кріпості у деяких панських селах. В Старій Водолазі був острог в 174 сажня довжини і 105 сажнів ширини. Нова Водолага теж мала кріпость, описану академіком Гюльденштедтом, з гарматами на валу. У панському селі Рясному (Охтирського полка) був до 1686р. острожок з обламами. У слободі Гадяцького полковника Васильєва, у Лебединських дачах, було 3 острожка; один з тарасами, другий з баштами. Теж саме бачимо ми в Гуляй-Полі і Борках. Звісно, що тільки деякі з сел та слобід мали кріпості, але сотенні містечка, мабуть, усі були кріпостями. Окрім кріпостей у містах та містечках були ще і «білягородні» кріпості. Такі великі кріпості були біля Острогозька — вал ішов од Острогозька до других городів Бєлгородської линії, і тут були й острожки, й надолби, й котки, й честик.

Лінії кріпостей. Далі йде Ізюм і ті міста Нової лінії, котрі ми тільки що перелічили. Будування сієї лінії почалося трохи раніш 1680 р., бо у сьому році були вже зложені межеві книги Косогова. Косогов виміряв усі ті землі, по котрих треба було вести цю лінію і робити там рови, вали, засіки, городи, слободи і острожки. Вал мусив йти од Цареборисова угору по Сіверському Донцеві і потім по р. Мжі до старого вала й Коломака. Руїни сього вала бачив ще В. Пассек. Ся лінія займала до 200 верст довжини и була уся достоту виміряна: написано, на скільки сажнів йшов ліс або поляна, озеро, займище, на скільки сажнів потрібно було поставити надолб або засік, де збудувати великий город або село, або маленький острожок. Біля усіх городів Нової лінії були збудовані кріпості, і сю тяжку роботу головним чином зробили козаки Харківського полку під проводом полковника Гр.Донця: великоросійських служилих людей там не було. Одного валу було зроблено 7575 сажнів і засік 8106 сажнів. І се робилося у ті часи, коли будувалася і Ізюмська кріпость. Нова ліниія удовжила стару і так званий Перекопський вал, що простягся од верховин Коломака до верховин Мжі. Як тяжко було прцювать козакам у XVII ст. на лінії, про це ми маємо цікаве оповідання лебединського сотника од 1681 р. " Надолби, - пише він генералу Косогову, - під Бишкиним од озера до болота побудували. Але козаки Сумського полка дуже тепер знищилися у хлібних запасах; іншим нічого навіть їсти. З голодухи виходять з табора і не можна їх затримувати, а приходить мало товариства - і вони бідні, роздягнені, хворі і їсти і самим нічого, бо торік у Лебедині слобода вигоріла, і через той пожар дуже оскуділи у хлібі, і тепер стояти тут на заставі нам не можливо". Збудування Нової лінії треба зв'язати з великим татарським нападом 1680 р. Але вже у 1683 р. за лінією на південь опинилися Солоний, Маяцьк та Святогорський монастир. Отже, Нова лінія швидко опинилася серед осель, і тоді збудована була в 30 роках XVIII ст. Українська лінія. Окрім сих ліній були ще й окремі вали, рови та кріпості біля міст. Був вал на протязі 26 верст на гряниці Харківської та Полтавської губерній. Кріпості будували на татарських бродах та перелазах біля берегів річок — у Савинцях, Співаківці, Шебелинці, Андріївці. Для берегової оборони треба було оберігати ліси, не рубати заповідних лісів, не робити в них просік, щоб татари не могли пройти по них, бо ліси, так як і кріпості, спиняли кочовника. Вийшла заборона роздавати ліси, бо через порожні місця могли пробитися татари. Косогов у 1681 р. заборонив слобожанам Андріївки та Балаклії прокладувати стежки по лівому березі Донця, дозволив рубати ліс по дібровах та байраках правого боку Донця. Значить, сі ліси були об'явлені заповідними, і слобожане ніяк не могли упрохати одмінити сей приказ. Слобожане ніколи не нехтували і натуральних кріпостей — перш усього пригарків, котрі мали велике значіння для захисту од татарських нападів. Ось ми бачимо, що Салтів був збудований на взгір'ю, Високопілля — на старому Хмельовому городку, Коломак, Краснокутськ, Городнє, Сінне — на горі, Ольшанка — на високому горбочку, Сеньків — на взгір'ю, Купецький (Куп'янськ) — на горбочку, Боромля — на взгір'ю; інші міста, як ми знаємо, на городищах. Високі могили являлися немов сторожевими баштами в широкому безкрайому рівному степу. Виходить, що слобожане злаштували у себе самі дуже широку оборону країни і вона потребувала од них дуже багато сил та коштів. Як і на московських українах, у Слобожанщині було 4 стана українських козаків: 1) вартові, 2) станичні, 3) городові, 4) полкові. Треба було перш усього дізнатися про татарський напад. Про се повинно було піклуватися усе населення, але осібно за тим доглядали вартові та станичні козаки, котрі мусили докладати просе кому слід. Так вісті швидко передавалися з одного міста в друге, щоб усі приготовилися; потім се доводилося і московському воєводі. У 1694 р., наприклад, харківський полковник оповістив бєлгородського воєводу, що татари з'явилися у Слобожанщині. Про се його оповістили водолазькі козаки (з лінії), а вони дістали звістку про се від полтавських вартових. Ту ж саму звісткумав бєлгородський воєвода од охтирського полковника, котрий довідався од полтавського, що татари почали переправлятися через брід і що їх так багато, що не можна перелічити ні їх наметів (шатрів), ні огнів. Печенізькийсотник писав наказному ізюмському полковникові, а той чугуївському воєводі, що під Співаківкою переправилося біля 5000 татар; такі ж вісті доставив ізюмський вартовий. І ось бєлгородський воєвода, діставши усі отсі звістки, дав наказ чугуївському воєводі стати біля Змієва, харківському полковнику — біля Балаклії, Савинська, Андрієвих Лоз і Бишкина, полковнику Донцеві — біля Мерехви, Валок, Водолаги, полковнику Осипову — на бродах і перелазах біля Нового Перекопа, Коломака і Високопілля. Татари, побачивши, яка їм уготовлена стріча, повернули геть додому. Але рідко так щастило слобожанам, щоб татари повернулися назад. Селяне, одержавши звістку, що на них ідуть татаре, мусили утікати у свої міста-кріпості, бо там їм було безпечніше, але не зовсім-таки безпечно, бо, наприклад, у 1694 р. мешканці сотенного міста Полатова (Острогозького полка) прохали перенести їх город на інше місце, бо вони жиють на татарській сакмі і татари на них завжди нападають і води у них (на случай облоги) нема, бо кріпость, по приказу свого отамана і осадчого Дм. Лівенцова, вони збудували у степу, і для облоги у місті води бракує, і тайника з міста до річки збудувати не можна, тому що місто від річки далеко, і кріпостей ніяких біля міста немає; живуть вони на татарському шляху, котрим ходили татари під московські українні городи — Усерд, Новий Оскол, Валуйки й Старий Полатов, і їм зоставатися ніяк не можна, бо татари безперестанку їх плюндрують, у неволю забирають і коней одганяють. Трапилося один раз і так, що мешканці Водолаги та деяких інших слобід у 1711 р. одчинили ворота кримському ханові і винесли йому хліб та сіль і зовсім вийшли з города, але їх перейняв на дорозі до Вольного полковий суддя А. Кованько і спровадив у Полтаву, де було наряжено слідство, і тих, що самохіть з'єдналися з ханом і виступили проти своїх, десятого по жебру карано горлом, а решту з жінками і дітками заслано. Може, тут замішалися й політичні справи — намови Орлика, але у всякому разі мало силу й те, що водолажцям не можна було триматися проти хана, котрий сплюндрував тоді значну частину Слобожанщини. Кожне місто Слобідської України мало своїх вартових та станичників. Із Харкова їздили вартові, котрих наймав город. Із Охтирки посилалося по 20—ЗО вартових на ті шляхи, звідкіля чекали татар на 5 і більш верст од города. У Острогозьку у 20 острожках на варті стояло по 20 вартових і станичників було 9 чол. Вони їздили для вістей по кримському берегу р. Тихої Сосни по усяким урочищам, доїжджаючи іноді до р. Чорної Калитви, котра лежала на південь од Тихої Сосни. У Сумах ми бачимо тільки вартових коло проїжджих башт — дозорних за місто не посилалося. Багато вартових та станичників було у Чугуєві — по 50 і 100 вартових у татарських бродів в 2 верстах од міста і по 7 станичників, котрі їздили у сусідні городи. У Салтові теж були вартові; в 2 острожках бувало по 10 чол., в станицях по Ногайському берегу Донця їздило до Оскола й Бурлука. теж по 10 чол., були й такі, що.їздили по «вістям». У Мурахві були вартові, станичники й дозорні за ними. У Богодухові були вартові, і вони зимою й літом стояли на Муравському шляху і од'їздили за 25 верст од нього. В інших містечках вартових і станичників було дуже мало, а в деяких і зовсім не було. Більш усього було вартових та станичників у містах по Новій лінії — у Балаклії, Андріївці, Бишкині, у Савинцях. Число вартових та станичників було у одному і тому же місті не однакове: воно зменшувалося, коли робилося затишніше та спокійніше од татар; так було у Сумському полку, так було і у Харкові. У маленьких городках Нової лінії було їх стільки ж, скільки у великих, але у таких, котрих захищала вже Нова лінія. Одні вартові стояли на варті у городі, другі — на калавурнях в пригородніх кріпостях, треті — степові — їздили за городом по близьких шляхах, перелазах та урочищах; як город стояв на правому березі річки, вартові їздили по лівому,— притулками для них були острожки з баштами-калавурнями, де іноді будували маяки, або піраміди; у 1648 р. ольшанський воєвода писав цареві: «А у тих городках для каравулу збудовані піраміди у 6 сажнів вишини, а на них маяки; як побачать в степу татар, зараз на маяках підіймається верх,— щоб у полях і на сінокосах усякі люди про татар були освідомлені і утікали б у город». У XVIII ст. маяки будувалися на форпостах. По указу 1723 р. загадано було збудувати на кожному форпості по 3 маяка, або піраміди, у 3 сажня заввишки, їх треба було будувати так, щоб дим з одного було видко на другому. З наказу харківському воєводі Дурново бачимо, з якою великою опаскою приходилося жити тоді харківцям. В воротах по баштах і за острогом біля посада треба було денно і нощно держати калавури, доглядаючи за ними, щоб татари нагло й несподівано до Харкова не наблизилися, людей не побили, у неволю не позабірали, худоби не поодганяли і якої-небудь капості місту не вчинили. На пашні і сінокоси городян можна було випускати тільки діставши гарні вісті й в чималому числі, причім наказувалося, щоб вони остерегалися татарського прибуття, щоб їх на пашнях та сінокосах і в до розі татари не побили і в полон не забрали; усі вони повинні були мати рушниці і усяку зброю і держати біля пашні й сінокосів вартових, і треба було ствердити сим вартовим, що коли за їх недбалістю дойдуть татари до Харкова, за се буде їм немилостива кара; побачивши татар, вони мусили посилати з вістями товаришів, а самі зоставатися, чекаючи певних вістей; а коли б вони дізналися, що татари простують на Харків, з такими поважними вістями їм треба б було поспішати вдень і вночі, щоб прибути раніше татар у Харків. Дізнавшися, що татари невеликими купами появилися біля Харкова, треба було неодмінно виступати проти них. Вночі острог треба було замикати, а нарано одмикати. Худобу літом з міста випускали тільки, як було звісно, що ворога близько немає.
Надзвичайно тяжке було життя слобожан в часи політичних та військових завірюх, в повстання гетьманів Виговського, Брюховецького, Мазепи, Орлика, Донських отаманів Степана Разіна і Булавіна. Повстання Виговського майже не перекинулося з Гетьманщини у Слобожанщину, хоча все-таки підручник Виговського Жученко підступався з козаками та татарами до Охтирського полка. Повстання Брюховецького захопило значну частину Слобожанщини: Цареборисів, Маяцьк, Зміїв, Валки і Мурахва пристали до Брюховецького, або, краще сказати, до його підручника Івана Сірка. Повстанці поубивали московських воєвод, попалили, покидали й спустошили свої городи і пішли з Сірком до Брюховецького. Городи запустіли і повинні були заселятися знову, немов з початку, новими переселенцями. У Харкові було убито полковника Ріпку. Знищено і сплюндровано було тоді багато міст та містечок — Борове, Мартове, Красний Кут, Тор, Колонтаїв, Мерехва, Васищево, деревні Чугуївського, Харківського і Салтівського повітів. В повстання Мазепи за шведів претерпів Охтирський полк. Шведи побували у слободі Хухрі і навіть під самою Охтиркою: із Охтирки тоді утікало навіть духовенство; деревня Хоружевка була спалена шведами. У Колонтаєві знищені були церкви. Наступник Мазепи Орлик заключив з ханом умову, щоб вивести силоміць слобожан з Правобережжя, як вони не захотять з'єднатися з ним своєю охотою, і ми справді знаємо, що кримський хан у 1711 р. зпустошив Слободську Україну. Повстання Булавина на Дону захопило й частину Слобожанщини — теперішній Старобільський повіт — і тоді зруйновано було чимало слобід по р. Айдару і Бітюку, де жили слобожане.
Татарські напади, повсякчасні войни й внутрішні повстання зробили великий вплив на увесь склад тогочасного життя: у йому з'єдналися, сполучилися, злилися військовий — козацький і хліборобсько-промисловий побут: козак-слобожанин разом з тим був землеробом і промисловцем. Таким він був у Задніпрянщині, такий український звичай він переніс і на нові місця, таким він залишився і в Слобожанщині. Отже помилялися ті історики, котрі малювали українського козака якимсь розбишакою, що виходив тільки за здобиччю, бився за здобич з татарином і не хтів признавати над собою ніякої влади. У всякому разі сього не можна сказати про слободську українську козаччину, і треба завжди пам'ятати, що Слободська Україна вела проти татар тільки оборонну боротьбу і була дуже зацікавлена згодою та спокійним розвоєм культури.

Дата добавления: 2015-05-23