РОЗДІЛ 5 3 страница

Залежність Слободської України від бєлгородських воєвод, Розрядного і Посольского приказів. Бєлгородські воєводи були найстаршими серед своєї братії, і від них залежали й слободські полковники. Вони стверджували полковничі вибори у Слобожанщині: вони пропонували на полковничі уряди царям своїх кандидатів. На поважну воєводську посаду у Бєлгород посилали князів та бояр. Слободські полки були приписані до Бєлгородського полку і у військових справах підлягали бєлгородському воєводі. І ось як бєлгородський воєвода, вельми звісний боярин Борис Петрович Шереметьєв обійшовся з Романом Кондратьєвим, охтирським полковником, коли той приїхав до нього з старшиною та козаками у Бєлгород по свойому українському звичаю на празники з поклоном. За те, що Кондратьєв подав скаргу на свого недруга Перекрестова (у Бєлгороді воєводі, а у Москві царям), Шереметьєв прилюдно в присутності багатьох полковників, великоросійських урядників і чужоземців його смертельно бив, за волосся скуб і вискуб їх, бив по щоках, одбив ребро, пустив з носа і рота кров. Се діялося у 1692 р.— тоді, коли Слободські полки перейшли з Розряду у Великоросійський приказ, коли їм жилося, може, найбільш вільно. Слободська Україна залежала від бєлгородського воєводи, а вищою владою до 1688 р. був над нею Розрядний приказ у Москві. У 1688 р. Слободські полки були переведені із Розрядного приказа в окремий Великоросійський приказ, точнійше у Великоросійський відділ Посольського приказа. Таке назвисько він мав, як я гадаю, через те, що Слободська Україна заселилася на дикому степу, котрий московський уряд, помиляючися, лічив великоросійським, бо він, як ми знаємо, був древнєруським українським, тоді як Гетьманщина перейшла під московську протекцію з своїми власними українськими або, як тоді називали, малоросійськими землями. Найважнійша звістка про сей перехід міститься у надрукованому мною «Екстракті Слободських полків 1734 року». Там ми читаємо: «Давь прошломь вь 196 году октября вь 16 день великіе государи цари великіе князи Іоаннь Алексеевичь, Петрь Алексеевичь указали по именному своих великихь государей указу за пометою думного дьяка Емельяна Игнатьевича Украинцева изь Розряду взять Сумской, Ахтирской, Харьковской, Острогожской полки сь городами и пригородки вь Государственный посольской приказь и именовать Приказомь Великія Россіи». Треба мати на увазі, що ся звістка хоч-знаходиться у документі 1734 р., але здається на царський указ 16 жовтня 1688 р. Окрім того, маємо ту ж звістку і в тогочасному документі, де говориться так: «Октября въ 14 день нынешняго 196 года по указу вел. гос. черкасскихъ полковъ полковниковъ, техъ полковь городы и въ нихъ воеводь и приказныхъ людей и черкасъ полковыя и городовыя службы всякими делы вельно ведатъ въ приказъ Малыя Россіи. И потому вел. гос. указу о черкасскихъ всякихъ делахъ (столбцы) и разборныя книги изъ Розряду въ приказъ Великія Россіи отосланы октября въ 29 день. А росписался въ техъ черкасскихъ делах приказу Великія Россіи подьячій Степанъ Ступинъ». Суперечки, на мій погляд, між сими двома звістками немає, бо й та й друга говорять про один знов заведений Великоросійський приказ, тільки перша звістка містить його у Посольському державному приказі, а друга у Малоросійському. Можливо, одначе, що новий приказ був справді відділом Малоросійського.

Скасування автономії при царицях Анні та Катерині II. Але недовго прийшлося слобожанам утішатися своєю автономією та вільготами. З початку XVIII ст. з царя Петра починають російські самодержці сю автономію потроху зменшувати. Розпочав Петро Великий, багато у сьому знищенню слободсько-української автономії зробила цариця Анна, а закінчила се руйнування цариця Катерина II. У 1700 р. цар Петро видав грамоту, щоб полковники до смерті залишалися при своїх урядах, а се вже зменшувало виборче право. Слободська Україна прилучена була до Озовської губернії, а Харків у 1718 р.— до Київської губернії. Так посіяно було зерно губернських установ. У 1722 р. зроблений був перепис. При Катерині І Слободські полки перейшли під начал Воєнної колегії, і у кожному полку була складена регулярна рота. А при цариці Анні у 1732 р. вже цілком була зломлена місцева автономія і Слободські козачі полки повернуті у армійські. Почалося з перепису Слободських полків, котрий був зроблений лейб-гвардії майором Хрущовим у 1932 р. В указі цариця писала, що Слободські полки знищені, що козаки залишили військову службу і грунти, з котрих служили, почали записуватися у підпомошники, і число їх зменшилося. А ми бажаємо, писала цариця, наших вірноподданих од сих безпорядків захистити і непорядки скасувати і привести усе у порядок. Гвардії підполковнику кн. Шаховському доручено було виробити таку реформу, щоб зберегти інтереси уряду і слобожан. Кн. Шаховський приїхав у Слободську Україну, оселився у Сумах і завів там Комісію учрежденія Слободських полків; членами котрої були два гвардійських штаб-офицера, а слободських полковників звали туди рідко й то з дорадчим голосом. Комісія утворила реформи, котрі були конфірмовані царицею: старинне право займанщини земель було скасовано, але зайнятими досі землями було дозволено володіти і передавати у спадок, хоча б на них і не було кріпосних актів; комплект козаків визначено у 4200 чоловік — у Охтирському полку 1000 чол., у остатніх по 800 чол. Із їх дітей та свояків комплектувалися реєстрові козаки (було їх 22 000 чол.). Вони ж повинні були вносити по 10 коп. з душі на козаків. Козацькі підсусідки і підпомошники — їх було 86 000 чол.— поділені були на двори по 50 чол. у кожному, і платити кожний двір по 1 порції і по 2 рації, а як грішми, то по 18 коп. з душі, а деяких отчисляли до старшин на їх партикулярні роботи. Полковники, котрих тепер перевернули у прем'єр-майорів, получили по 15 дворів підпомошників, обозні — по 7, судді — по 6 і 7. З усіх записаних у перепису Хрущова велено було збірати по 21 коп. у казну. Центральний уряд видавав укази, щоб населенню не було ніяких тяжарів у зборах, а збори на консістентів збільшилися, розвелося без числа хабарників, хапуг, і нікому було ні зарадити сій кривді, ні навіть освідомити про неї центральний уряд, бо Петербург покладався тільки на кн. Шаховського та на його канцелярію, а вони — сі чужинці у країні — робили, що хтіли. Свідоцтво про се, дав, здається, той самий Лесевицький, котрого зроблено було бригадіром Слободських полків при кн. Шаховському. Од тяжких одбутків слобожане тисячами розходилися, утікали на Дон світ за очі. Боячися, що країна обезлюдіє, правительство видавало укази, щоб шукати в губерніях і провінціях біглих з Слободських полків, козаків і посполітих людей з жінками й дітьми, повертати їх на колишні оселі на подводах і на кошт тих, хто їх прийняв. Тут вже ми бачимо заборону вільного виходу слобожанам за межу Слобожанщини. Але уся реформа цариці Анни була скасована її наступницею царицею Лизаветою, котра взагалі була проти Анни, а окрім того, була прихильна до українців через графа Розумовського. На коронацію Лизавети у Москву приїхали усі слободські полковники з своїм бригадиром і представниками од кожного полка. Вони подали через Сенат новій цариці прохання, де прохали скасувати драгунські полки, бо штаб і обер-офіцери з армійських полків, діставши підпомошників, повернули їх собі у підданство; просили про скасування усіх реформ князя Шаховського у Слободських полках, просили видати їм жалованні грамоти на зразок петровських. Сотник Сумського полка Власовський скаржився на комісію за те, що вона назначила слідство про скасування драгунського полка — і сенат зробив постанову се слідство спинити, козаків у драгуни не вибірати, старшині і козакам кривд не чинити. Трохи згодом, у кінці 1743 р., слободським козакам були надані жалованні грамоти. Сими грамотами реформи Анни були скасовані, козаки дістали назад свої старинні права і привілеї у промислах та у торгівлі. Були одібрані від офіцерів та старшин драгунського полка підпомошники та повернуті до козацьких слободських полків. Драгунів розкасували й повернули знову у козацтво. Але слобожане усе-таки повинні були содержувати у себе 4 армійських полка. Число виборних козаків визначено у 5000 чол., а розписати їх по полках доручено самим полковникам по числу підсусідків та підпомошників. Незабаром число козаків збільшено до 7500 чол. Полковники для своїх полків вигадали мундіри. У 1744 р. велено було за ганьбу, за зневагу слобожан карати по їх українському праву. Але указом 22 липня 1748 р. і 24 лютого 1749 р. заборонено було козакам і їх підпомошникам переходити не тільки в Гетьманщину і Великоросію, а навіть з одного полка у другий, себто значить козаки немов прикріплялися до своїх полків. У 1746 р. цариця вернулася до старовини й звеліла скласти гусарський полк, подібний до драгунського, і се дуже неприємно було слобожанам: люди утікали од сієї гусарії; простий народ іноді бив тих гусарів, а старшина не запиняла його у сих вчинках, бо й сама ворогувала проти них. У кінці царювання Лизавети Петрівни слободські полковники послали до неї представників на чолі з полковником Тевяшовим з наказом про народний упадок — значить, і прихильна до українців цариця не запомогла їм у їх соціальному життю. Представники, проживши три роки у Петербурзі, не діждалися резолюції на своє прохання.
Харківський місцевий літописець, під 1747 р. заніс у свій літопис таку хвалу цариці Лизаветі: «Превечно признательны ми имеют пребыть черкассы слобожане щедрымъ милостямъ государыни царицы, понеже отъ ея все ихъ благая имъ нисполася и за ними состоитъ».
Не діждалися представники одповіді і в коротке царювання Петра III, а дала їм свою відповідь його наступниця і жінка — цариця Катерина, та таку, що було б краще козацьким старшинам і не турбувати цариці. Про сю ласку Катерини, дивлячись на пам'ятник Петру первому, збудований Катериною другою, наш Т. Шевченко сказав: «Таке диво поставила, се той Первий, що розпинав нашу Україну, а Вторая доконала вдову сиротину». І справді, вона доконала і Гетьманщину, і Слобідчину. Вступивши на престол, Катерина II зараз же звернула увагу на Слободські полки і в кінці 1762 р. назначила слідство над слободською старшиною по доносу сотника Острогозького полка Прок. Каневецького. Се слідство було доручено лейб-гвардії секунд-майору Є. Щербініну, котрого сент відправив для сього в Острогозьк, бо Каневецький обвинувачував командирів Слободських полків — кн. Кантемира, полк. Тевяшова і старшину Острогозького полка в розоренню і знищенню козаків і обивателів. Кн. Кантемиру одведена була Тевяшовим казенна земля за те, що він держав руку Тевяшова, а сам Тевяшов, як писав Каневецький, узяв з собою у Петербург на хабарі 2400 карб, грошей, за котрі треба було купити коней для козаків; секретар Воєнної колегії був його приятель. Щербінін получив великі уповноваження і поїхав у Острогозьк. А щоб зібрати відомості про становище Слободських полків взагалі і дати відповідь на прохання старшини, Катерина визначила осібну комісію на чолі з тим же Щербініним (у 1763 році). У наказу йому було написано, що він же 1) зібрав відомості про те, від чого і від кого козаки мають тяжярі, і яке було у полках безлюддя, 2) як сі тяжярі знищити. Треба було вислати у Петербург слободських старшин у комісію Щербініна, але усі старшини Харківського полка їхати відмовлялися і так, мабуть, було й по інших полках. Коли прийшлося боронити права, усі занедужали, бо добре знали, що цариця Катерина вже вірішила судьбу України. У Петербурзі сенатори Шаховський, Панин та Олсуфьєв, розгледівши матеріяли Щербініна (16 грудня 1674 р.), признали, що щорічні складки підпомошників та свойственників не були рівними й сталими, бо зараз після розкладки число їх зменшувалося, і остатнім приходилося нести великі тяжярі, не звісно було, на який час треба вистачати козакам коней та зброю; теж саме треба сказати й про одежу — були й такі, що страчували та розтринькували її дуже швидко, бо коли козак у поході прогайнує, бувало, гроші й запаси, то його вертали додому, де підпомошники знову мусили його узброїти і укомплектувати усім потрібним до походу; підпомошники дуже втрачалися, бо коні, котрі вони купували для козаків, швидко в поході гинули, іноді від недогляду хазяїнів. 28 липня 1765 р. цариця видала маніфест про Слободські полки, де було сказано про безладдя і про непотрібність козацької служби, яка замінялася упорядкованою і для держави корисною регулярною армійською службою. Таким побитом явиться порядок та щастя та достаток замість колишньої непорушної загайності, а слобожане зможуть діставати чини та платню однаково з усіма російськими підданими. За се добро старшина й нарід будуть вдячні й цариці і державі. Для отих реформ у Петербурзі зложена була особлива військова комісія — при Воєнній колегії, а на Україну вислано «Експедицію учрежденія Слободських полков», на чолі котрої поставлено знов таки Є. Щербініна. Слободські козацькі полки були скасовані, і на їх місце велено було скласти 5 гусарських полків. Козачі підсусідки та підпомошники перейменовані у військових обивателів (1765 р.). У гусарські полки почалися вербунки з військових обивателів та охотників з панських підданих і старшинських дітей. На провіянт та фураж видані були гроші з казни. І старшина, й нарід відносилися до сієї реформи дуже вороже: нарід дивився на нових гусар, котрих треба було йому вистачати, як на чужих, з ненавистю. Про се свідчив сам Щербінін, коли писав, що нових гусар кривдили не тільки місцьові урядники, але навіть власні їх батьки і брати, котрі не дозволяли їх жінкам та дітям мати участь у володінню загальними землями, лісами і усякими угодами, а деякі виганяли їх із своїх хат. не даючи їм ніякого прожитку. Щербінін видав приказ, щоб у подвір'я гусар постою не становили, жінок з семейств не проганяли, тих, у кого залишилися діти, відбутками не нищили. Ті, котрих повибирали у гусари, стали тікати зі служби, їх ловили, немилосердно били батогами і знову повертали у полки. А коли й се не помагало, велено було замість утікачів брати їх родичів, а як не було й родичів, брати сімейних та заможних людей з їх сел і держати на службі, доки не вернуться утікачі. Провінціяльні канцелярії, щоб збутися, одкараскатися від усяких домагань гусар, завели довге листування. Козацькі старшини могли або получити абшит, або поступити у гусарські полки й перемінити свої чини на армійські; полковники, котрі мали участь в баталіях, получали чин підполковника, а в гражданських чинах надворного совітника: обозні — прем'єр-майора, судді — секунд-майора; осавули, ротмістри, хорунжі і сотники — поручика, а коли вони у баталіях не бували, то усі чином нижче; старші полкові писарі — в губернські протоколісти, молодші — в регістратори, підпрапорні на сотницькому урядові — у вахмістри, а остатні — у унтер-офіцери і капрали. Виходило, що козацькі чини понижені були на 1 або навіть на 2 чина у порівнянню з армійськими.
Козацька старшина була зневажена усім оцім, а головне тим, що скасована була цілком їх старшинська служба, котра давала їм незмірно більші права, бо справді полковник у свойому полку мав дуже велику владу не тільки у військових, але й гражданських ділах: таку майже владу мав сотник у своїй сотні, а тепер їх зрівняли: першого з підпол­ковником або з прем'єр-майором, а другого — з поручиком або й з під­поручиком. Не можна було стерпіти такої зневаги. І ось коли Щербінін видав указ, щоб зібралися у Харків всі старшини немов на розглядини, кого з них можно було б вибрати до регулярної служби, ніхто з їх не приїхав. Старшина була незадоволена реформою через те, що старі старшинські уряди давали їй владу у країні. Козаче населення теж неприязно відносилося до неї, бо від нього відбірали його колишні воль-ності та привілеї і наложили на нього новий подушний оклад, котрого воно раніше не платило і котрий його рівняв з поспільством.
Іще до реформи 1765 р. складена була у Слобожанщині на чолі з Є. Щербініним комісія, котра повинна була виявити внутрішнє становище Слободської України. Коли ж вона скінчила свою роботу на місці, улаштована була у 1764 р. у Петербурзі нова вища військова комісія під проводом Воєнної колегії. Тоді в Петербурзі пробував полковник Ізюмського Слободського полка Хв. Фом. Краснокутський. Він провідав, до чого веде нова реформа, і написав про неї листа і дві цидулки до старшини свого полка. У листі Краснокутський слізно прохав старшину присилати у Петербург прохання, щоб усе залишилося по старовині. У першій цидулі він призивав до Петербурга старшин і додавав, що боятися нічого. У другій він горював, що старшина й обивателі мовчать і нікого не присилають, коли в Петербурзі кажуть, що вони бажають реформи. «Нехай Бог виправить сльози бідного народа на нас, бо старшинствовать уміли, а у халепі й пригоді і перстом двигнути не хтять». Старшина Ізюмського полка нічого не зробила у сьому ділі. Але листи Краснокутського все ж таки розголосилися по Україні, і про се розголошення їх розпочалося навіть слідство. У Валковській сотні Харківського полка вони були розповсюджені підпрапорним Сухомлиним. Почалися збори грошей з обивателів, щоб відправити представника у Петербург. Але скінчилося діло тим, що Воєнна колегія присудила Краснокутського до суворої кари — вибити прилюдно батогами, потім змилувалася, і він тільки стратив чини й був засланий у Казань. Вийшов рішинець побити киями також і тих, хто розповсюджував його листи — Сухомлина, отамана Васильковського (хоч він сам на себе зробив донос у сій справі) і інших. Змагання не перекинулося на нарід, мабуть, через те, що йшло від старшин, котрим не довіряв нарід. Але все-таки до нової гусарської служби нарід відносився ворожо. Про набір у гусари зложена була отака пісня:

Усіх хлопців в гусари забрали, Мене, молодого, охвіцером записали: Та дали ж мені коня вороного, Та послали мене попереду війська всього, Та звеліли мені серед полку стати, Та сказали мені у суремочки грати. Ой ви грайте, суремки, ви, суремочки, грайте, Мені, молодому, жалю не завдайте,

А завдайте тому та темному лугу, Темному лугу або коню вороному, Аніж мені, парню молодому. А не жаль мені та у дому нікого, Тільки жаль мені: матуся старая, Матуся старая, сестриця малая, Сестриця малая, а жона молодая.

Молодого хлопця не задовольняє навіть те, що його зробили офіцером. Він грає у сурми, а його обгортає сум. Жалощі його про матір, жону та сестру нам зробляться зрозумілими, коли ми нагадаємо про те, що вище було сказано про тяжке життя в гусарських сімействах.

Дата добавления: 2015-05-23