Тимчак Я.В

Строкатов В.В.

ЗДІИСІ

Розділ З

Соціальна робота: Хрестоматія // Соціальна робота. — Кн.З,

— К.: ДЦССС, 2002 — С. 81—148.

Социальная работа / Под общ. ред. проф. В.И. Курбатова,

— Ростов н/Д.: Феникс, 2000. — 576 с.
Технологізація волонтерської роботи в сучасних умовах / За

ред. проф. А.Й. Капської. — К., 2001. — 140 с.

Технология социальной работьі.: Учеб. пособие для студ,/ Под ред. И.Г. Зайньїшева. — М.: Гуманит изд. центр "ВЛА-ДОС", 2000. — 240 с.

Фирсов М.В., Студенова Е.Г. Теория социальной работьі: Учеб. пособие. — М.: ГуманиГт. изд. центр "ВЛАДОС", 2001,

— С. 402—426.

Фирсов М.В., Шапиро Б.Ю. Психология социальной работьі: Содержание и методьі психосоциальной практики: Учеб. посо­бие. — М.: Изд. центр "Академия", 2002. — 190 с.

Чейнен Г. Із тіней. — К., 1997. — 172 с. — (Соціальна робота),

Теми для дискусії

1. Сутність командної (мультидисциплінарної і міждис­циплінарної) соціальної роботи.

2. Стратегії роботи з групою, принципи її діяльності.

3. Зміст волонтерської соціальної роботи.

4. Стадії залучення кандидатів до волонтерської діяль­ності.

5. Роль мотивації у залученні до волонтерської діяльності,

6. Сутність телефонного консультування і основних під­ходів до його проведення.

7. Особливості соціальної роботи у громаді.

8. Порівняйте різні наукові підходи щодо соціальної роботи в мікросоціумі.

9. Фостеринг, основні напрямки його організації.

10. Основні принципи і стадії самокерованої групової роботи,

11. Визначте інші методи соціальної роботи, їх суть і зна­чимість.

на,

СО]

ро альної терату] чинює

техно кон

1)

ме

яких

ність прак^г ло об

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА МЕТОДІВ СПОРТИВНОГО ТРЕНУВАННЯ

Лекція з навчальної дисципліни

„Основи теорії і методики спортивного тренування”

“ЗАТВЕРДЖЕНО”

на засіданні кафедри теорії спорту

„29” серпня 2007 р. протокол № 1

Зав. каф _____________ Ю.Бріскін

ЗМІСТ

1. Загальна характеристика “методу” спортивного тренування.

2. Методи навчання техниці спортивних вправ.

3. Методи розвитку рухових якостей

4. Питання до самоконтролю.

5. Література.

1. Загальна характеристика “методу” спортивного тренування.

Під методом спортивної підготовки розуміють способи роботи тренера і спортсмена, за допомогою яких досягається оволодіння знаннями, вміннями та навичками, розвиваються необхідні якості, формується світогляд.

В практиці всі методи умовно поділяють на три групи:

- словесні

- наочні

- практичні.

В процесі спортивного тренування всі ці методи використовуються в різних сполученнях. Кожен метод використовують не стандартно, а постійно пристосовують його до конкретних обставин, які обумовлюються особливостями спортивного тренування.

Методи спортивного тренування добирають у відповідності до педагогічних завдань тренувального процесу, загальнодидактичних принципів та специфічних принципів спортивного тренування, вікових та статевих особливостей спортсменів, їх кваліфікації та підготовленості.

В спорті основна увага приділяється практичним методам.

До словесних методів відносять розповідь, пояснення, лекцію, бесіду, аналіз та обговорення. Ці методи найчастіше застосовуються на етапі попередньої базової підготовки, а також в лаконічному вигляді — зі спортсменами високої кваліфікації. Ефективність тренувального процесу залежить від вмілого використання термінології та поєднання словесного і наочного методів.

Наочні методи, які використовуються в спортивному тренуванні, багатообразні і в значній мірі обумовлені їх ефективністю. До них відносять показ основних елементів та окремих вправ (правильний в методичному плані).

В спортивній практиці широко використовують допоміжні засоби демонстрації — навчальні фільми, відеомагнітофонні записи, макети ігрових майданчиків для демонстрації тактичних схем, електронні ігри та ін.

Широко використовують методи орієнтування, як прості, які визначають закінчення рухів, так і складні — світові, звукові та механічні лідери, в тому числі з програмним управлінням та зворотним зв’язком.. Ці пристрої дозволяють спортсменові отримувати інформацію про темпо-ритмові, просторові та динамічні характеристики рухів.

Методи практичних вправ умовно поділяють на дві основні групи: 1 — методи, спрямовані на засвоєння техніки (формування рухових вмінь та навичок); 2 — методи, спрямовані на розвиток рухових якостей.

Виділення першої групи обумовлено тим, що в будь-якому виді спорту, особливо в складно координаційних двобоях та іграх, технічна підготовка є складним процесом, який передбачає засвоєння нових комбінацій та елементів, або вдосконалення техніки рухів з відносно стабільною структурою (циклічні, швидкісно-силові види).

Широкий арсенал та різноманітність фізичних навантажень, характерні для другої групи методів, розвивають не тільки якості, а й вдосконалюють техніко-тактичну майстерність тощо.

Обидві групи методів тісно взаємопов’язані між собою і в сукупності забезпечують ефективне рішення завдань спортивного тренування.

Отже, основними засобами розвитку рухових якостей є різноманітні фізичні вправи. Ефективність педагогічного процесу розвитку рухових якостей буде залежати від адекватності обраної фізичної вправи (засобу) поставленій педагогічній задачі. Поряд з тим, одна і та ж фізична вправа може бути застосована для вирішення різних задач. Наприклад, біг на короткі дистанції з високою інтенсивністю буде сприяти переважному розвитку швидкісних якостей, а біг на довгі дистанції з помірною інтенсивністю переважному розвитку загальної витривалості. Виконуючи вправи з обтяженням можна в одному випадку сприяти розвитку сили за рахунок зростання м'язової маси, в іншому розвитку сили без суттєвого зростання м'язової маси, а в третьому розвитку силової витривалості і зменшення об'єму м'язової маси. Таким чином, для раціонального керування процесом розвитку рухових якостей потрібно чітко визначити не тільки те, що треба робити (засоби), а і те, як виконувати відповідне тренувальне завдання (методи). Методи вправи базуються на закономірностях, що діють при чергуванні рухової активності і спокою, напруження і розслаблення, а також на співвідношеннях між інтенсивністю та об'ємом. В попередньому розділі було показано особливе значення сили подразнення (впливу) як фактора, що визначає спрямованість і ступінь адаптації. Було також охарактеризовано значення тривалості інтервалів відпочинку в забезпеченні необхідної спрямованості та глибини адаптації. Виходячи з цього, можна дати визначення методу вправи.

Метод вправи це орагнізаційнометодична форма виконання тренувального завдання.

Уже в 30ті роки ХХ століття в практиці і теорії розвитку рухових якостей визначилися два основних методи вправи. Перший полягає у тому, що для вирішення конкретної педагогічної задачі тренувальна вправа виконується без перерви на відпочинок. Наприклад, тривалий біг, плавання тощо з метою розвитку витривалості. Характерною ознакою другого методу є наявність пауз для відпочинку у процесі виконання тренувального завдання. Наприклад: мета розвиток спеціальної витривалості до бігу на дистанцію 1500 м; тренувальне завдання пробігти 5 разів по400м із середньозмагальною швидкістю через 1 хв активного відпочинку.

Оскільки у цих методах вправи чітко планується тривалість і інтенсивність роботи, або тривалість і інтенсивність роботи та тривалість і характер відпочинку, вони отримали назву "методи строго регламентованої вправи".

Поряд з методами строго регламентованої вправи широкого розповсюдження у фізичному вихованні та спортивному тренуванні набули методи ігрової та змагальної вправи.

При доборі методів вправи необхідно зважати на те, щоб вони відповідали поставленим задачам, загальнодидактичним принципам, віковим особливостям людей, стану здоров'я і рівню їх фізичної підготовленості.

2. Методи навчання техниці спортивних вправ.

Методи вивчення техніки:

- в цілому (цілісний)

- розчленований

Цілісним методом вивчають прості вправи і ті, які неможливо розділити. Акцент ставлять на послідовності елементів цілісного руху.

Складні вправи поділяють на частини (відносно самостійні) і вивчають розчленованим методом.

Застосування обох методів передбачає використання підвідних вправ та імітаційних вправ.

Підвідні вправи використовують для пояснення оволодіння технікою шляхом планомірного вивчення більш простих рухових дій, які забезпечують виконання основного руху. Наприклад: біг з високим підніманням стегна та ін.

В імітаційних вправах зберігається загальна структура руху основної вправи, але забезпечуються полегшуючі умови виконання.

Ефективність методів залежить від кількості, складності та особливостей сполучення вправ, які використовуються.

В якості основних прийомів для вивчення складнотехнічних вправ застосовують:

включення — введення раніше добре вивченого елементу до складу нового;

екстраполяція — ускладнення руху шляхом кількісного нарощування ознаки уже включеного руху;

інтерполяція — засвоєння нової вправи на базі вже вивченої легкої — утворення проміжної за складністю навички.

Дата добавления: 2015-05-23