Особливості використання індивідуальних та загальних політичних технологій

Індивідуальні політичні технології використовуються окремими політиками, громадськими, державними діячами, загальні — колективними суб'єктами політичного процесу: групами тиску, політичними партіями, лобістськими групами, громадськими об'єднаннями.

До найпоширеніших індивідуальних політичних технологій належать публічні виступи, участь у бесідах, дискусіях, розв'язанні конфліктів; прогнозування політичної діяльності; виступи на радіо, телебаченні; підготовка матеріалів для друкованих засобів масової інформації тощо. Кожна технологія має свої особливості, завдяки яким створюється певний імідж політика, його авторитет і популярність, формується і збагачується досвід політичної діяльності.

Готуючись, наприклад, до публічного виступу, політик передусім повинен знати про час, мету його і відповідно готуватися до спілкування з аудиторією. На цьому етапі важливою є підготовка тез (структури) виступу, визначення суті, спрямування розмови, ймовірних запитань. Необхідно попрацювати над зовнішністю, жестикуляцією, диханням тощо. Усе це і є технологією політичного виступу.

В індивідуальних політичних технологіях домінують індивідуальні риси особистості політика. Саме на них відповідно акцентують в інтересах політика.

Серед найзагальніших і найпоширеніших є технології прийняття політичного рішення і технології виборчих кампаній.

Технологія прийняття політичного рішення — процес реалізації політичної мети на основі накопиченої інформації.

Кожне політичне рішення є невід'ємним елементом політичного процесу, результатом попередніх дій. Іншими словами, це своєрідний процес, за якого накопичена інформація, розвиваючись, перетворюється на відповідні спонукальні акти (вказівки, розпорядження, накази тощо). Політичні рішення є елементом політичного процесу і не можуть існувати статично, їх класифікують:

1. За спрямованістю на конкретну проблему. Рішення правильне (проблема вирішується відповідно до мети); рішення нейтральне (проблема залишається на попередньому рівні); рішення неправильне (проблема стає ще гострішою, загальна ситуація погіршується).

2. Як правові та неправові. Правові — рішення, прийняті згідно з конституцією, законами та розпорядчими актами конкретної держави. Неправові — рішення, при1 йняті всупереч чинним законам і актам.

3. На основі суб'єктнооб'єктних відносин. Це озна^ чає, що суб'єкт влади при прийнятті рішення може одної; часно бути і його об'єктом. Верховна Рада України, наприклад, приймає певні рішення щодо організації власної діяльності.

4. За ступенем значущості. Значні, або кардинальні; чергові (радикально ситуації не міняють); нейтральні (прийняті з незначних суспільнополітичних питань, наприклад, утворення різних дорадчих органів, тимчасових комісій, робочих груп тощо).

5. За термінами дії, виконання, реалізації. Довготривалі (різноманітні мораторії); безперервної дії (дія багатьох статей конституції країни), короткотривалі (рішення про заборону мітингу, пікету, страйку тощо).

Процес прийняття політичного рішення має кілька етапів: а) підготовчий (відбір і аналіз інформації); б) розробки проекту рішення (проекту програми); в) затвердження і прийняття до виконання рішення; г) реалізації прийнятого рішення; г) автономне існування результатів реалізованого рішення, поширення його наслідків.

Дотримання вимог усіх етапів може забезпечити прийнятому рішенню адекватність щодо ситуації. Це ще залежить і від компетентності тих, хто готує його, і ступеня врахування громадської думки, знання суспільнополітичної ситуації.

Технологія підготовки і прийняття політичного рішення розпочинається з аналізу суспільнополітичних відносин у тій сфері, якої воно стосуватиметься. Спершу необхідно вивчити, наскільки предмет майбутнього рішення відповідає реальності, чи не стосуватиметься воно псевдопроблем, удаваних відносин. Відтак необхідно серед багатьох подій і явищ вирізнити саме тенденційні, а також визначити їх сутнісні особливості. На цьому етапі важливою є об'єктивність інформації, доступ до її джерел.

На етапі підготовки проекту політичного рішення може працювати одна особа або група осіб. За колективної підготовки проекту є більше шансів серед альтернативних точок зору знайти ту, яка задовольнила б інтереси багатьох. Особливо важливим є колективне вироблення рішень, що стосуються інтересів великої групи людей — конституцій, меморандумів, програм і заяв політичних партій, об'єднань, груп тощо. На цьому етапі великого значення набуває визначення перспективи рішення (прогностичний аналіз того, наскільки дієвим, результативним буде рішення, як сприятиме воно розв'язанню проблем у суспільстві, між суб'єктами політичного процесу).

Не менш складним є процес затвердження політичного рішення та прийняття його до виконання. Іноді він відбувається в безкомпромісній політичній боротьбі. І хоча в парламентах, окремих політичних партіях відпрацьований певний механізм розгляду і прийняття рішень, боротьба навколо них нерідко триває довго, гостро і непрогнозовано. Особливо складними є ці процеси в країнах зі слабкими демократичними засадами і традиціями, де немає чіткого поділу влади між її гілками і механізмів противаг, що часто зумовлює прийняття нелегітимних рішень, а отже, перешкоджає створенню відповідних умов для їх реалізації. Легітимність рішень — це насамперед дотримання чинних законів. Залежить вона і від сприйняття громадянами ідеї, змісту політичного рішення. Поєднання цих умов здатне забезпечити виконання прийнятого рішення. Незаконність політичного рішення породжує різні «групи тиску», лобістські групи. В демократичних суспільствах лобіювання певних рішень, законів давно набуло цивілізованих форм, стимулює ефективне їх виконання. Це офіційні виступи в парламентах, на з'їздах, інших зібраннях політичних партій, у засобах масової інформації, організація листів, телеграм, дзвінків тощо.

Здійснення ухваленого політичного рішення є складним, часто тривалим і суперечливим процесом. Воно пов'язане з відповідними змінами соціальнополітичної, економічної ситуацій. Тому після прийняття рішення, як правило, ще залишається ймовірність багатовекторності, непрогнозованості розвитку політичного процесу. Це вимагає від усіх, хто причетний до його прийняття, певних зусиль щодо його реалізації. Нерідко виникає необхідність доповнення, радикального доопрацювання уже прийнятого рішення.

Технології прийняття політичних рішень великою мірою зумовлені характером політичного режиму. За авторитаризму, тоталітаризму рішення приймають здебільшого в закритому, таємному режимі вузьким колом людей, не беручи до уваги точки зору опозиції. За демократичних режимів дбають про чіткість процедури прийняття політичних рішень, використовуючи компроміс, консенсус. Це сприяє уникненню соціальних, політичних конфліктів, забезпечує стабільний розвиток суспільства.

Стрижнем політичної діяльності, політичної участі, а значить, і використання різноманітних політичних технологій, є влада, яку здобувають або демократичним (всенародні вибори), або недемократичним (насильство, авторитаризм, диктатура) шляхами. Іноді ці шляхи поєднуються або взаємодоповнюються.

Відповідно до виборчої системи (мажоритарна, пропорційна, змішана, куріальна), суб'єкти політики обирають певні виборчі технології.

Виборчі технології — сукупність політикоорганізаційних, інформаційних, пропагандистських та інших дій з метою приведення до влади певного політика, групи політиків, політичної організації чу їх об'єднання.

Здебільшого починаються вони з формування команди кандидата або іншого суб'єкта політичного процесу. Команда кандидата на виборах — це групи політичного аналізу, по роботі із засобами масової інформації, підготовки і поширення матеріалів, організації масових заходів, «швидкого реагування». Кожна з груп, маючи конкретні функції, взаємодіє з іншими, працюючи на єдину програму і мету.

Починають передвиборчу кампанію з ґрунтовного аналізу політичної ситуації як у конкретному виборчому окрузі, регіоні, так і в країні. Аналізу підлягають історичні й географічні особливості, соціальнодемографічний портрет; соціальноекономічна ситуація; політичні сили та політичні орієнтації громадян (виборців); результати попередніх виборів (розстановка політичних сил); наявність впливових політиків, громадських діячів, неформальних лідерів; особливості засобів масової інформації; інформація про головних конкурентів тощо.

Відтак виробляють відповідну стратегію виборчої кампанії, беручи до уваги сильні й слабкі сторони суперників, ситуацію у виборчому окрузі, проблеми, які передусім турбують виборців, головні принципи, засоби проведення виборчої кампанії, створення іміджу кандидата тощо. Предметом особливої уваги є програма кандидата на виборах, для якої важливими є:

— наявність поглядів щодо найактуальніших проблем — соціальних, економічних, політичних, духовних, етнокультурних тощо;

— чіткість, зрозумілість, логічність;

— конкретність щодо змісту і строків розв'язання існуючих у регіоні проблем.

Підготовці виборчої програми передує вивчення громадської думки шляхом соціологічних та експертних опитувань.

Існують технології підготовки і виступу перед аудиторією (виборцями), у засобах масової інформації, участі в дискусіях, дебатах тощо. Готуючись, наприклад, до виступу на телебаченні, насамперед слід мати загальне уявлення про конкретну назву, жанр (інформаційна програма, дебати, дискусія, телеінтерв'ю), сценарій, регламент, режим передачі (прямий ефір, запис), склад учасників.

Найчастіше стратегію виборчої кампанії вибудовують так, щоб підтвердити причетність кандидата до політичної сили, партії, блоку, владної структури, авторитетного лідера; створити певний ідеологічний контраст з іншими кандидатами, сформувати його позитивний імідж на тлі конкурентів, зробити ставку на відповідні суспільнополітичні структури, засоби масової інформації.

3. Виборчі технології.

Виборчі технології є об´ємною та багатоконструктурованою темою, і тим не менш, навіть говорячи про “чорні” (брудні) технології, неможливо обійти момент маніпулювання як такий.

Представляється доцільним попередньо запропонувати декілька визначень:

Виборчі кампанії є ніщо інше, як чи то утримання, чи то перерозподіл, чи то захоплення ресурсів – матеріальних, інформаційних, силових, інтелектуальних, людських.

“Під “виборчими технологіями”розуміють інтелектуальні комплекси або системи, нормативно визначені акції, дії тощо, які підвищують ефективність політичних груп, організацій, які беруть участь в боротьбі за державну владу.”

Отже, дані технології застосовуються у виборчих кампаніях, мета яких – мотивувати людей йти на голосування і голосувати, відповідно, за конкретну політичну організацію або особу.

Звідси можна констатувати, що всі виборчі технології, які застосовуються у ході виборчої кампанії, незалежно від того, вважають їх спеціалісти чистими чи брудними, базуються на маніпуляції свідомістю виборця.

Відомо, що сама політитична система намагається регулювати процес управління людьми настільки, наскільки це можливо. Фізичний примус в демократичних суспільствах є малоефективним. Тому виникла ціла “індустрія” свідомості, яка за допомогою ідеологічних механізмів дозволяє управляти свідомістю людей.Є Доценко пропонує наступне визначення такого роду маніпуляціям:

“Маніпуляція – це вид психологічного впливу, майстерне виконання якого веде до скритого збудження у іншої людини намірів, які не співпадають з його актуально існуючими бажаннями.”

С. Кара-Мурза вважає, що “Маніпуляція – це вид застосування влади, при якому той, хто володіє нею впливає на поведінку інших, не розкриваючи характер поведінки, яку він від них очікує”.

Фактично, обидва автори, аналізуючи у своїх творах феномен маніпуляції, погоджуються у наступному:

Маніпуляція – психологічний, а не фізичний вплив,

Маніпуляція – це прихована дія, факт якої не повинен бути поміченим об´єктом маніпуляції,

Маніпуляція – це вплив, який потребує значної майстерності і знань.

Політична маніпуляція, на відміну від міжособистісної, безособова і передбачає вплив на широкі маси. Воля меншості (а то й окремої особистості) у завуальованій формі нав´язується більшості. Технологічно маніпулювання являє собою “вплив на суспільну думку за допомогою управлінських ефектів для досягнення певних цілей коммуніканта ”.

Таким чином, говорячи про політичні маніпуляції, варто:

Чітко розрізняти маніпуляцію як процес і власне маніпулятивні методи, тобто техніку маніпуляції. Технікою можна користуватися несвідомо, але до політичної маніпуляції відносять лише свідомі, заплановані маніпуляції, спрямовані на досягнення своїх цілей особою, чи групою осіб,

Розрізняти політичну (масову) маніпуляцію і міжособистісну.

Технологія політичної маніпуляції, на думку В Амєліна, передбачає наступні моменти:

а)впровадження у свідомість під виглядом об´єктивної інформації неявного, але бажаного для певної групи осіб змісту,

б) дія на больові точки суспільної свідомості, які збуджують страх, тревогу, ненависть тощо

в) реалізацію деяких замислів і цілей, які приховуються і досягнення яких комунікант пов´язує з підтримкою суспільною думкою своєї позиції”.

Маніпуляції неможливі без спеціального викривлення стану речей шляхом замовчування одних фактів та вип´ячування інших, публікацій неправдивих повідомлень, пробудження у аудиторіії негативних емоціїй за допомогою засобів або словесних образів тощо, що само собою являється основними прийомами чорного PR. Всі ці прийоми спрямовані на створення певного емоційного настрою і психологічних установок у аудиторії.

С.Кара-Мурза, Є. Доценко та В. Амєлін, які вважаються спеціалістами в галузі маніпуляції людською свідомістю, у своєму аналізі приходять до думки, що найефективніше маніпулювати виборцями за умов перенесення передвиборчої боротьби з реальної у, так звану, віртуальну площину, що насправді доведено і на практиці. Тема загрози “віртуалізації” передвиборчої боротьби тобто виштовхування її у чисто інформаційне поле, де основну роль відіграють інформаційно-комунікативні технології, неодноразово підіймається в ЗМІ. Зокрема Г. Почепцов детально розглянув прийом “спін”, як один із прямих засобів маніпуляції свідомістю електорату.

“Спін” з англійської означає повертати, відповідно, політтехнолог, якого називають спін-доктор, повертає підопічного політика або партію так, щоб він зайняв більш вигідну для свого освітлення в інформаційному просторі позицію.

Зрозуміло, що спін-доктор працює не з реальними об´єктами, а їх віртуальними замінниками, які прийнято називати іміджами, або, більш професійно, “віртуальними об´єктами”, які ним же і створюються. Спін-доктор покликаний зробити з несуттєвих подій подій першої важливості і навпаки, повертаючи віртуальний об´єкт вигідним боком. Професор Почепцов пропонує найпростішу схему оберту віруального об´єкту:

СУТТЄВЕ НЕСУТТЄВЕ

НЕСУТТЄВЕ СУТТЄВЕ

Основним з правил роботи з віртуальними об´єктами є їх наближення до землі, матеріалізація. Матеріалізований віртуальний об´єкт користується підримкою і може йти на наступний рівень віртуалізації. Тобто відбувається процес постійної зміни віртуалізації матеріалізацією:

ВІРТУАЛІЗАЦІЯ МАТЕРІАЛІЗАЦІЯ ВІРТУАЛІЗАЦІЯ

Як приклад матеріалізіції віртуального об´єкту Г.Почепцов пропонує історію збору підписів у підтримку уряду Ющенка, згадану С. Конєвим у “Київському телеграфі”. Виявляється, барикада перед трибуною, яка мала уособлювати всенародну підтримку, була чисто віртуальним об´єктом: Рух Удовенка заповнив свої скрині власною рекламною продукцією, трохи присипавши її зверху невеликою кількістю справжніх паперів із підписами. ПРП та Рух-2 просто відксерили існуючі папери у потрібній кількості і також заповнили ними свої скрині. Таким чином віртуальний об´єкт отримав матеріалізацію. Матеріалізований віртуальний об´єкт став називатися всенародною підтримкою і був готовий до наступної віртуалізації.

Отже, віртуальні об´єкти легко створювати, але з ними легко і боротися, оскільки вони пристосовані до будь-яких трансформацій. Зважаючи на те, що навколо будь-якого віртуального об´єкту існує нескінченний потік як позитивної, так і негативної інформації, спонсор комунікації може замовити повідомлення, що має досягти певної аудиторії. Так спонсор коммунікації може підтримувати свій власний віртуальний об´єкт, а може боротися з конкурентним, оскільки віртуальні об´єкти є відкритими не лише для політтехнологів, які їх створили.

Щоб боротися з віртуальними об´єктами достатньо змінити контекст навколо них, не зачіпаючи самих об´єктів, тобто ввести певний негатив.

У віртульний простір українського партійного блоку можна вводити негативи, які неодноразово доводили ефективність свого застосування для маніпуляції свідомості електорату. Зокрема, на виборах 1998 року до віртуального об´єкту “Канівська четвірка” був введений негатив неможливості прийтидо спільної думки. Отже, пропонуються наступні негативи для “спінування” українських партійних блоків:

акцент на неможливості прийти до спільної думки,

акцент на наближеності до влади,

акцент на корупційності.

Таке “крутіння” віртуальними об´єктами, тобто іміджами політиків, політичних партій, блоків, відбувається виключно задля впливу на свідомість громадян, з метою провокування їх симпатій або антипатій до певних віртуальних об´єктів.

Так, для ефективної маніпуляції за допомогою віртуального, інформаційного простору пердвиборча кампанія вимагає певної схеми дій, які можна задати наступним чином:

Виборець отримує більший об´єм відомостей у інформаційному просторі, ніж у результаті особистого спілкування

Реальні події стають значними також завдяки їх освітленню в ЗМІ. Крім того виникають і широко використовуються терміни “псевдоподія”, “паблісіті” та “джинса”, які широко застосовуються в інформаційному просторі, для означення штучно створених подій та їх освітлення в ЗМІ.

Інформаційний простір “диктує” виборчій кампанії характеристики, найбільш вигідні з точки зору висвітлення.

Запропоновані характеристики “виштовхують” предвиборчу ситуацію в інформаційне поле, де й відбувається маніпуляція свідомістю електорату за допомогою інформаційно-комунікативних технологій.

Все перераховане вище створює серйозну небезпеку як для відходу чисто до маніпулятивних стратегій, так і для неадекватного вирішення проблем, які стоять перед виборчою кампанією.

Ще одним, чи ненайефективнішим засобом маніпуляції свідомістю електорату є вплив на суспільну думку за допомогою рейтингів, які контролюються.

Адже опитування суспільної думки і рейтинги політиків стали важливим інструментом передвиборчої боротьби.. У демократичній політичній системі “еквівалентом виразу “Бог з нами” сьогодні стало “Суспільна думка з нами”. Такий фундаментальний ефект опитувань суспільної думки: ствержувати думку про існування єдиної думки, тобто легітимізувати певну політику і закріпити відношення сил, на яких вона базується або які роблять її можливою”.

Вплив на настрій виборців за допомогою рейтингів отримав назву “ефекту фургона з оркестром”. Про зміст суспільної думки люди дізнаються із ЗМІ, причому рейтинг вважається його єдиною об´єктивною характеристикою. Картина суспільної думки, створена на основі рейтингів, занурюється у свідомість електоральної одиниці, яка завжди підсвідомо ототожнює себе з більшістю, оскількі у масовій свідомості саме більшість є носієм моральної істини. Виникає позитивний зворотній зв´язок, який веде до подальшого зростання рейтингу.

Але слід зазначити, що соціологічне маніпулювання найефективніше за умов притаманності суспільству двох наступних факторів:

Високий ступінь залежності суспільної думки від офіційної інформації, а такою є все, що пускається через ЗМІ.

Соціологічні данні мають виступати в очах суспільства у статусі компетентного знання.

У цьму відношенні в українському суспільстві склалася специфічна ситуація: з одного боку добре помітно падіння патерналістичних настроїв. З іншого – авторитет держави і професійних структур, які домінують у ній, досить низький. У зв´язку з цим перебільшувати роль маніпулятивних технологій, пов´язаних із соціологією, не варто, можна прослідкувати навіть зворотню тенденцію. Якщо ще на президентських виборах 1999 року маніпулювання свідомістю за допомогою рейтингів було найефективнішою технологією, то зараз за умов їх шквалу з показниками, які суперечать один одному, реакція виборця не може бути однозначною.

Тим не менш, недооцінювати роль соціологічних маніпуляцій не можна, оскількі при професійному підході вони відіграють першу роль у зомбуванні свідомості електорату.

Отже, якщо в демократичному суспільстві засобом досягнення головної мети виборчої кампанії – примусу (психологічного) електорату голосувати за певну політичну організацію або особу є політична маніпуляція свідомістю електорату, тоді, якщо не всі, то більшість виборчих технологій і будуть використовуватись для прямого чи не прямого впливу на свідомість електоральної одиниці. Виникає загроза, що поступово в арсеналі політтехнологів, які, безперечно, мають працювати максимально ефективно, щоб вдовольнити замовника і не втратити роботу, залишаться лише найактуальніші виборчі технології, тобто ті, які найкраще маніпулюють свідомістю. Відповідно, слід з´ясувати які з наявних виборчих технологій найефективніше маніпулюють свідомістю, щоб передбачити тенденцію до змвни правил виборчої боротьби.

ПРИМІТКА. Звичайно, слід зазначити, що навіть якщо передбачити максимальне зміщення акцентів пердвиборчої боротьби у бік лише найактуальніших технологій, які, як ми з´ясуємо пізніше, можуть виявитися “брудними”, вона [боротьба] все одно залишиться у певних рамках передбачених законодавством, яке, відповідно, є і має бути потужним регулятором правил передвиборчої боротьби.

Дата добавления: 2015-05-23