Основні напрямки та школи соціології у кінці ХІХ ст

Головні напрямки соціології ХІХ ст.
Якщо зробити підсумок розвитку соціології на її початку, треба відмітити найбільш популярні течії, що, як ми пересвідчились, були просякнуті натуралізмом, механіцизмом і взагалі тяжіли до природничих дисциплін. Але порівняно з умоглядною філософією, де був крок уперед, спроба оперти соціологію на дійсно науковий ґрунт.
Географічна школа. Спиралася на ідеї Ш.Монтеск’є, який пояснював політичні, соціальні явища географічними умовами: кліматом, характером місцевості, родючістю ґрунту; розташуванням країни та її розміром. Наприклад, Монтеск’є стверджував, що демократія може існувати лише в невеликих країнах, а великі за розміром держави приречені бути недемократичними імперіями.
Расово-антропологічний напрямок. Базувався на дійсному факті поділу людей за расовими та етнічними ознаками. Основоположник – француз Ж.Гобіло, автор чотирьохтомної праці “Нариси нерівності людських рас”. Він вважав білу расу провідною, якій належить монополія на розум і яка здатна організувати цивілізоване життя. Адепти цього напрямку висловлювали побоювання, що змішування рас призведе до занепаду Європи.
О.Аммон та Ж.Ляпуж намагалися виділити найбільш досконалу і розумну частину населення, використовуючи “головний показник” – співвідношення попереднього і повздовжнього розмірів проекції голови в горизонтальну площину. Ці і деякі інші ідеї в ХХ ст. використовували німецькі націонал-соціалісти. Сьогодні суттєвого впливу в науці цей напрямок не має.
Соціал-дарвінізм. Основоположником вважається Г.Спенсер, використовуються ідеї Ч.Дарвіна та Т.Мальтуса. соціальний розвиток ототожнюється з біологічною еволюцією; декларується принцип природного відбору, а соціальний прогрес розглядається як довічна боротьба за існування, що дає шанс найсильнішому продовжити свій рід.
Організаційна школа. Охоплює прибічників погляду на суспільство як живий організм, проводять паралелі поміж органами тіла і соціальними інституціями. Цей підхід, у витоків якого був ще О.Конт в ХХ ст. трансформувався в функціоналізм.
Психологічний напрямок. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. низка вчених в США і Європі намагалась пояснювати соціальні явища психологічними чинниками. До уваги приймалися інстинкти, прагнення, імпульси, що належать до підсвідомості людини і передаються генетичним шляхом; досліджувався феномен групової свідомості, ефект наслідування як ключовий соціальний механізм взаємодії людей і утворення суспільства. Для цього напрямку було властиве перебільшення ролі ірраціональних факторів їх впливу на історію, колективну поведінку людей.
З сучасних позицій досить чітко видно недоліки вказаних напрямків. Це – редкціонізм, пояснення складних процесів одним довільно вихопленим фактором і ігнорування багатьох інших; це – натуралізм, спрощення до рівня фізичного або біологічного.

9. Соціологічна теорія М.Вебера.

Макс Вебер. З його ім’ям зв’язана передусім так звана «розуміюча соціологія», що здатна зрозуміти, згідно з якою за вихідний пункт бе­реться поведінка людини чи групи людей. Поведінка цікавить соціо­лога тому, що люди вкладають у свої дії певний сенс. Оскільки такі дії є усвідомленими, соціологія має бути «розуміючою» наукою, тобто розуміти як дії, так і, що особливо важливо, їхню суть. За Вебе­ром, соціологія — це наука не тільки про розуміння поведінки (усві­домленої людиною), а й про соціальну дію, яка для Вебера рівнознач­на людській поведінці. Адже соціальна дія — не просто «самоорієнтована», вона орієнтована і на інших. Орієнтацію на інших М. Вебер на­зиває «очікуванням», без чого дію не можна вважати соціальною.

Отже, предметом «розуміючої соціології» стає усвідомлена соці­альна дія.

Дата добавления: 2015-05-23