Соціологічна думка античних часів

Найдавнішими позанауковими формами відображення та пояснення світу природи та людини були міфологія і героїчний епос.

Міфологія (від грец. mythos — оповідь, переказ та logos — слово, вчення) зображувала дійсність у тій життєвій формі, через яку її творець сприймав навколишній світ. У міфах кожного народу, як правило, розглядаються питання про походження людини, її фізичний та духовний світ (кохання, сім'я, доля, походження вогню, ремесел, мистецтв тощо).

Земне, соціальне за допомогою вимислу і фантазії перетворювалось у міфи того чи іншого народу, у надсоціальне та надприродне, ставало чудесним і загадковим. Людина та її діяльність тут видаються залежною від міфологічних сил. У міфі історія твориться Богами. Події відбуваються поза історичним простором і часом і мають сакральний, священний характер. У цій формі уявлень про дійсність переважало не раціональне, а філософське знання. З розвитком суспільства, що проявляється насамперед у зменшенні залежності людини від природи, відбувається поступовий перехід від міфологічного сприйняття дійсності до інших форм відображення. Виникає нова форма соціального знання — епос, який мав два значення — як різновид художньо-літературної творчості (оповідання, поема тощо) і як героїчний епос. В одних народів він виникає на пізніх стадіях розкладу родового ладу, в інших — за умов рабовласницьких чи феодальних відносин. Нам відомі книжні епопеї "Іліада" та "Одіссея" Гомера (XII-VII ст. до н.е., Греція), "Махабхаратта" В'яса (друга половина II тисячоліття до н.е., Індія); протягом століть мали місце такі усні епоси, як вірменський героїчний епос X ст. "Сасунці Давид" ("Давид Сасунський"). У Західній Європі героїчний епос мав форму балади, слов'янських народів — історичних пісень та оповідей, югославських юнацьких пісень, українських тісторичних пісень та дум тощо.

У центрі епосу — людина-герой, історичний чи псевдоісторичний персонаж.Епос відтворює картину народного життя, його ідеали, моральні норми, прагнення. Він істотно відрізняється від міфа, оскільки в ньому присутній історичний час. Простір розгортання дії епосу — територія свого етносу та ворогів. Суспільні відносини в ньому описуються такими, якими вони були насправді на час створення епосу, а не віддзеркалюються в перевернутому вигляді, як у міфі, де вигадка і фантазія істотно спотворювали реальне життя людини.У процесі соціально-історичного прогресу виникають нові форми пізнання дійсності та її відтворення у свідомості індивіда і маси. Виникає філософія як первісне синкретичне знання, поступово відбувається становлення математики і природничих наук. Елементи механіки, астрономії, математики розвивалися через практичні потреби суспільства у зв'язку з розвитком землеробства, зрошення, будівництвом складських споруд, зростанням ролі міст, суднобудування та судноплавства, військової справи тощо. Серед інших причин появи математики і математичних знань були і потреби соціального характеру: облік худоби.

У Вавилоні та Стародавньому Єгипті математичні знання були відомі уже в 2000 р. до н.е., про що свідчать вавилонські математичні клинописні тексти та стародавньоєгипетські папіруси.

Стародавні індійські трактати — дхармашастри, зокрема "Манавадхармашастра" ("Закони Ману"), розповідають про організацію збирання різноманітних даних, необхідних для політичної та економічної діяльності.

У Китаї в II ст. до н.е., як оповідається в "Історичних записках" ("Шідзі"), один з міністрів розділив імперію на 10 провінцій і звелів дослідити якість грунтів, продуктів, рівень розвитку землеробства,підрахувати населення для раціонального розподілу податків.

Уже в стародавні часи державна влада здійснює перелік населення, проводить переписи. Сучасна наука підтверджує факт проведення перепису населення царем Ізраїля Давидом близько 973 р. до н.е., про який також згадується в "Біблії" у другій книзі "Царств". Перелік тривав понад дев'ять місяців; результати показали, що "ізраїльтян було 800 000 мужів сильних, здатних воювати, а іудеян — 500 000".

Багатий матеріал про соціальні обстеження дає історія Стародавнього Риму. Давньоримський цар Сервій Тулій (VI ст. до н.е.) ввів у практику "цензи" — перепис громадян та їхнього майна з метою визначення соціального, політичного, військового і податкового статусу в суспільстві, а точніше — в державі, яка вже народжувалася.Велике значення для пізнання соціальних процесів античного суспільства Греції та Риму має розповідна історія — історіографія, яка розвивається паралельно з філософією. Саме історіографія та філософія відтісняють поступово міфологію та епос на задній план.

Дата добавления: 2015-05-23