Типологія політичних партій

Причинами виникнення партій є необхідність захисту соціально-класових, національних, а нерідко й племінних, релігійних, регіональних інтересів, а також цілі, пов'язані з виборчою боротьбою. Різноманітними є способи виникнення партій.

Партії як соціальний феномен постійно еволюціонують. Нині урізноманітнилися причини і способи їх виникнення, багато в чому змінюються їхні форми і сутність, уявлення про їхню роль у суспільстві та й сама ця роль, методи діяльності та функції.

Політична партія — це добровільне та організаційно оформлене об'єднання громадян, яке виражає інтереси частини суспільства і прагне до їх задоволення шляхом здобуття, утримання і використання державної влади.

Соціологічна теорія лідерства базується на тому, що не тільки суспільство творить лідера, воно ще вимагає, формує та позитивно оцінює тільки ті якості, що мають не індивідуальне, асоціальне навантаження.

Ситуативна теорія лідерства вказує на роль історичного часу і конкретно-політичної ситуації та підкреслює відносність рис, які притаманні лідерові, бо ситуація може запросити принципово нових лідерів з зовсім іншими „потрібними" якостями.

Синтетична теорія лідерства стала спробою подолати обмеженість вищезгаданих підходів та представити феномен лідерства у сукупності факторів, що впливають на його появу, характер, роль у соціально-політичних перетвореннях:

- значення має як особистість лідера, його походження, риси характеру, так і умови соціалізації його якостей та способу висування;

- аналіз оточення лідера, його послідовників, опонентів та груп підтримки покаже рівень його дійсної самостійності;

- чималу роль відіграє „ лідерська поведінка"а

35. Суть політичних партій

Основною ознакою політичної партії є її прагнення до завоювання і здійснення державної влади. Для досягнення цієї мети партія організаційно об'єднує прихильників певних поглядів, ідей. За цими ознаками політична партія відрізняється, по-перше, від суспільно-політичного руху, який не має характерних для партії організаційної структури та детально розробленої політичної програми, а по-друге, від групи інтересів, що не прагне до завоювання державної влади, а обмежується лише здійсненням впливу на неї.

Функції: Головне завдання політичних партій полягає в тому, щоб перетворити багатоманітність інтересів окремих індивідів, різноманітних соціальних спільностей у їх сукупний політичний інтерес шляхом зведення цих інтересів до єдиного знаменника. В ідеалі мета кожної партії полягає у представництві в політичній системі тих верств населення, інтереси яких вона відображає. Через представництво в політичній сфері різних соціальних спільностей за допомогою партій громадянське суспільство й держава об'єднуються в єдине ціле. Політичні партії, отже, є важливою ланкою, що поєднує громадянське суспільство й державу, сприяючи подоланню або пом'якшенню конфліктів між ними. Завдяки партіям суспільство здійснює контроль над державою, а держава — зворотний зв'язок із суспільством.

— з'ясування, формулювання і обґрунтування інтересів великих суспільних груп, представлення цих інтересів на державному рівні;
— активізація та об'єднання великих суспільних груп;
— формування ідеології та політичних доктрин;
— участь у формуванні політичних систем, їх спільних принципів, компонентів
— участь у боротьбі за владу в державі і формування програм її діяльності;
— участь у здійсненні державної влади;
— організація політичної боротьби, спрямування її в цивілізоване русло;
— інституціоналізація політичних конфліктів;
— формування громадської думки;
— політичне виховання суспільства або його частини;
— формування політичної еліти: підготовка й висунення кадрів для апарату держави, керівників громадських організацій, зокрема профспілок;
— рекрутування та соціалізація нових членів.

36. Виникнення і розвиток

Політичні партії утворюються:

— внаслідок об'єднання гуртків і груп однакового ідейно-політичного спрямування, які виникли та існували окремо в різних місцях країни;
— внаслідок розколу однієї партії на дві та більше чи об'єднання двох та більше партій в одну;
— у надрах масових рухів;
— під виливом міжнародної партійної системи;
— як своєрідне відродження партій, які існували раніше, що підвищує їхню легітимацію, створює певну наступність політичного розвитку;
— внаслідок діяльності лідерів, які організували партії «під себе»;
— на основі регіональних організацій партії, яка існувала раніше;
— з ініціативи профспілок.

Прийняті в сучасній політичній науці етапи розвитку політичних партій розроблені М.Вебером. М.Вебер виділяв три основні етапи розвитку політичних партій. Перший етап – аристократична група, другий – політичні клуби, третій – сучасні масові партії. Етапи ці відрізняються класовою суттю партій, їх організаційною будовою та інтересами, змістом ідеологічного конфлікту між ними. Щоправда при цьому слід мати на увазі, що ця класифікація стосується переважно країн Європи і може бути прийнята лише з певними застереженнями для США та для країн що розвиваються. Перших два етапи стосуються передісторії партій і лише останній - стосується сучасних політичних партій.

Однак лише деякі політичні партії Європи пройшли в своєму розвитку через всі три етапи виділені М.Вебером. Незначна кількість партій розвивалися з т.зв. аристократичного етапу, більшість європейських партій розпочали свою історію з політичних клубів, деякі з сучасних партій ще не дійшли до етапу масових партій в класичному значенні цього поняття. Відмінності в генезі партій впливають на відмінності в їх організаційній будові і методах діяльності.

За класовою ознакою розрізняють: робітничі, дрібнобуржуазні, буржуазні, поміщицькі та інтеркласові політичні партії. Такий поділ притаманний в основному марксистській традиції в політології.

Існують і регіональні партії, тобто такі, що діють не в загальнонаціональному, а в регіональному масштабі й відбивають інтереси населення певного адміністративно-територіального утворення, автономії чи суб'єкта федерації. В діяльності таких партій часто проявляються націоналістичні й сепаратистські тенденції.

За ідеологічною ознакою політичні партії поділяються на ідейно-політичні, прагматичні та харизматично-вождистські. Ідейно-політичними є партії більш-менш чітко визначеної ідеологічної спрямованості: комуністичні, соціал-демократичні, ліберальні, консервативні, фашистські, християнські, ісламські тощо. Прагматичні — це такі партії, які орієнтуються не на певну ідеологію, а на широкий спектр ідей і суспільних проблем з метою залучення на свій бік якомога більше виборців. Це ті самі інтеркласові партії, або партії виборців.

Харизматично-вождистські партії формуються навколо особи конкретного політика і діють як групи його підтримки. Ці партії також мають певну ідеологічну спрямованість, але вона визначається не стільки їхньою соціальною базою, скільки лідерами.

Ідеологічна спрямованість політичних партій значною мірою визначає їх основні, загальні цілі й характер діяльності, за якими партії поділяються на революційні, реформістські та консервативні. Революційні партії відкидають існуючий суспільний лад і прагнуть замінити його іншим. Реформістські орієнтуються на значні перетворення існуючого ладу, але зі збереженням його основ. Революційними проявили себе комуністичні партії, реформістськими — соціал-демократичні. Консервативні партії прагнуть зберегти існуючий лад, допускаючи лише найнеобхідніші його зміни.

Залежно від типу організаційної структури політичні партії поділяються на кадрові й масові. Кадрові партії об'єднують у своїх лавах невелику кількість впливових професійних політиків і спираються на фінансову підтримку підприємницьких структур. Французький політолог М. Дюверже, який ще в 50-х роках запропонував таку (бінарну) класифікацію політичних партій, назвав кадрові партії «партіями нотаблів» (від франц. notable — видний, почесний, іменитий) — людей, чиє становище в суспільстві забезпечує їм авторитет у політичному житті.

Масові партії орієнтуються на залучення до своїх лав якнайбільшого числа членів з метою забезпечення завдяки членським внескам фінансової підтримки своєї діяльності. Вони мають фіксоване членство, розгалужену організаційну структуру й порівняно значну кількість членів, між якими встановлюється тісний постійний зв'язок. Це партії з більш-менш чіткою ідеологічною орієнтацією. Вони беруть активну участь у виборах. До масових належить більшість соціал-демократичних, соціалістичних, комуністичних, християнських партій. Масовими можуть бути і фашистські партії.

Кадрові й масові партії розрізняють іще за кількісними показниками. Вважається, що кадрові партії об'єднують у своїх лавах менш ніж 10 відсотків виборців, а масові — більш як 10 відсотків.

За місцем, яке партії посідають у політичній системі, вони поділяються на: неподільно пануючі в політичній системі, як це буває за тоталітарних та авторитарних режимів; правлячі, тобто такі, що самостійно або в коаліції з іншими партіями легітимним шляхом здобули і здійснюють державну владу; опозиційні — такі, які не є правлячими в даний момент і перебувають в опозиції до здійснюваного правлячими партіями політичного курсу.

За парламентською основою розрізняють парламентські (парламентсько-електоральні) і непарламентські політичні партії. Для партій парламентського типу характерне використання форм і методів діяльності в межах правових норм держави. Своїх політичних цілей вони прагнуть досягти через законні органи влади, які самі й формують за результатами виборів. Як зазначає М. Дюверже, для таких партій завоювання місць у представницьких органах є сутністю життя, причиною існування й вищою метою, а парламентська фракція виступає головною ланкою, іноді — керівним та організаційним центром.

Характерними рисами непарламентських партій, за М. Дюверже, є доктринальна програмна єдність і централізм у структурі. Парламентська й виборча діяльність для них не є головними цілями. Свою увагу вони зосереджують на досягненні доктринальних цілей. Фракції в парламенті організаційно і в ході здійснення політичної лінії для таких партій відіграють меншу роль, ніж для парламентських.

38. Місце і роль партії у політичній системі

Велику роль у здійсненні політики, Сформуванні та функціонуванні політичної системи відіграє партійна система. Від її типу значною мірою залежать стабільність та ефективність політичної системи, насамперед державних інститутів, тип політичного режиму, механізм і ступінь розвитку демократії.

Дата добавления: 2015-05-23