Соціологія і колективна психологія

Що стосується відношення соціології до колективної або социаль-ной психології, або, як її інакше називають, до "психології народів" (Volkerpsychologie), то для вирішення питання потрібно умовитися, що під нею розуміється. Вивчаючи те, що фактично дане під цими назви-мі, ми повинні сказати що об'єкти їх якщо не цілком, то частково співпадають. Так, з точки зору Сигеле, колективна психологія вивчає такі явища людської взаємодії, одиницями якої є індивіди "неоднорідні" і такі, що "мають слабкий органічний зв'язок" (натовп, театральна публіка, з'їзди, случай-ные збори і т. п.). У таких групах взаємодія приймає інші форми, чим в агрегатах "однорідних і органічно соединен-ных". Ця обставина, на думку Сигеле, служить основою для об-разования колективної психології, відмінної від соціології, кото-рая, по Сигеле, нібито вивчає тільки взаємодію "однорідних" і "органічно пов'язаних" між собою единиц28.

Така ж точка зору і де ля Грассери, на думку якого об'єктом колективної психології служать агрегати випадкові, що неорганізовані, такі, що не виявляють ні диференціації, ні координації, ні постійності стосунків. Агрегати организован-ные - об'єкт соціальної психологии29.

На думку Г. Лебона, колективна психологія є наука, що вивчає "душі рас" 30. Більшість італійців, окрім кол-лективной психології і соціології, розрізняють ще соціальну психологію. Так, по Россі, колективна психологія вивчає взаи-модействие, дане у випадкових агрегатах (у "натовпі"), возникаю-щее на грунті синестезії* (sinestesia collettiva); соціальна психологія вивчає "душу народу або раси", т. е. душу стійких аг-регатов; соціологія ж є венцом тієї і іншої науки, маючи своїм об'єктом "соціальну взаємодію (in concorso sociale mutuamente consentito), спочатку несвідомо-автоматичну, а потім все більш і більш свідоме" 31.

* * Синестезія - феномен сприйняття, що полягає в тому, що враження, відповідне цьому подразнику і специфічне для цього органу чуття, супроводжується іншим, додатковим відчуттям або образом. На-пример: "кольоровий слух".

Близько до цього дивляться на справу Ф. Сквиллаче, Кольмо, Гроппали та ін. Тард, як ми бачили, замість колективної психології будує психологію интерментальную, ототожнюючи її з социологией32.

З цього короткого огляду понять колективної або социаль-ной психології виходить: 1) якщо вона ставить своїм завданням вивчення усіх основних форм взаємодії між людьми і явищ, що виникають в процесі цієї взаємодії, т. е. те ж, що, згідно з даним вище визначенням, вивчає і соціологія, то, очевидно, вона зіллється з останньою, і одна з цих двох назв буде зайвою. Яке - абсолютно байдуже, бо суть справи не в назві, а в самому характері науки. В цьому випадку я віддаю перевагу назві "соціологія"; 2) якщо під колективною або соціальною психологією розуміють те, що розуміють під цими термінами Сигеле, Грассери, Тард, Россі, Сквиллаче та ін., то, оче-видно, вона буде попросту главою соціології як науки, що вивчає усі основні форми взаємодії між людьми.

Так вирішується питання про взаємовідношення соціології і кол-лективной, соціальною або интерментальной психології.

Соціологія і спеціальні дисципліни, що вивчають взаємовідносини людей

Тепер залишається розглянути взаємовідношення соціології і окремих соціальних наук, явищ, що вивчають той же розряд, ко-торый вивчається і соціологією.

В даному випадку мається на увазі явище "соціальної синестезії", прикладом якої може бути явище, помічене Ф. Верфелем: "Перше, чим відплатилося імперії Османа за заподіяне вірменам зло (мається на увазі геноцид вірмен в 1915г. - В. С.), було раптове знецінення турецьких паперових грошей...Мудре-Чы-економісти в стамбульських університетах давали плутані пояснення з приводу цього загадкового і такого раптового знецінення паперових грошей. Та адже і понині жоден премудрий економіст не осягнув, що грошовий обіг може залежати від того, як котируються суспільством моральні цінності" (Верфель Ф. Сорок днів Муса-дага. Єреван, 1988. С. 135). -Прим. коментатора.

Чи візьмемо ми політичну економію, або науку права, або науку об релігії, або дисципліну, що вивчає мистецтво, - усі вони, як і інші "соціальні" науки, вивчають явища человече-ского взаємодії. Dupreel цілком правильно вказує на те, що "основні поняття права зводяться до поняття соціального от-ношения" (чи взаємодії). Відношення вверителя до должни-ку, пана до раба, дружина до чоловіка - усе це приватні види міжлюдських взаємин або взаємодій. "Явище власності представляє не просте відношення хазяїна до речі, але відношення між власником і іншими членами обще-ства". Те ж прикладене і до явищ, административ-ным, що вивчається, державним, карним правом і т. д. Коротше - "всяке правове відношення - це вид соціального взаємовідношення, що розглядається із спеціальної точки зору" 33. Л. І. Петражиц-кий прекрасно показав, що самі об'єкти права суть людські акти (роботи, нероботи і терпіння), взаємні акції і реакції людей між собою34. Коротше, наука права вивчає спеціальний вид явищ людської взаємодії.

Те ж може бути сказане і про політичну економію. Об'єкт останньої - спільна господарська діяльність людей35, т. е. певний вид взаємодії людей у сфері виробництва, обміну, розподілу і споживання матеріальних благ. Такі явища, як взаємини попиту і пропозиції, як отноше-ния, цінності, що виникають на грунті, як само явище цінності і т. д., за справедливою вказівкою Дюпрееля, суть приватні види соціальних стосунків або взаємодії людей36.

Те ж може бути сказане і про інші соціальні науки: про науку устоїв, мораль або етику, науку про релігію, про мистецтво і т. д. Наука устоїв вивчає колективні способи мислення і действования людей. Мораль - певний вид людської поведінки і дає рецептуру належної взаємноповедінки; естетика вивчає явища взаємодії, що складаються на грунті обме-на естетичними акціями і реакціями (між белетристом і чи-тателем, акторами і глядачами, художником і натовпом, піаністом і слухачами і т. д.). Наука про релігійні явища має своїм об'єктом процеси взаємодії вірян, об'єднаних об-щностью вірувань, ідей і почуттів, що перетворює вірян на колективне ціле, зване церквою, і т. п.37

Коротше, так звані "соціальні науки" вивчають той або інший вид взаємодії людей.

Раз справа йде так, раз об'єкти соціології і соціальних наук якщо не цілком, то частково між собою тотожні, спра-шивается: в якому ж відношенні стоїть до них соціологія? Чи Являет-ся вона простим ярликом, що означає сукупність усіх соціальних дисциплін, або ж вона має самостійне суще-ствование як незалежна, така, що не зливається ні з однією з соци-альных наук галузь знання?

Що стосується основних поглядів, даних в соціологічній літературі з цього питання, то їх можна розділити на две-три головні групи: 1) погляд, що рахує соціологію лише corpus усіх соціальних наук (соціологія представляє простий термін, що означає сукупність усіх окремих наук, що вивчають світ соціальних явищ); 2) погляд, що відводить соціології як її об'єкт певний вид соціального буття, що не вивчається іншими науками, і 3) погляд, що визнає соціологію самостоя-тельной наукою, яка вивчає найбільш загальні родові властивості явищ людської взаємодії.

Розглянемо кожного з цих поглядів. Прикладом першої точки зору можуть служити первинні думки Дюркгейма і його співробітника Фоконне. "Соціологія, - говорять вони, - є і мо-жет бути лише системою, corpus соціальних наук" 38.

Прикладами другої точки зору можуть служити думки Зиммеля, Бугле, Гумпловича та ін.

Третя точка зору, що розділяється чи не більшістю со-циологов, представлена М. М. Ковалевським, де Роберти, де Грее-фом, Уордом, Морселли, Эллвудом, Кареевым, Дюркгеймом (у по-зднейшую стадію), Борисом та ін.

Зупинимося на цих поглядах. Мотиви першої думки такі. "Соціальний світ, - пишуть Дюркгейм і Фоконне, - є світ нескінченний, про який не можна скласти ясного, неспотвореного представлення, намагаючись охопити його разом і в усій повноті, бо у такому разі потрібно заздалегідь погодитися на ознайомлення з ним лише в головних, загальних контурах, потрібно задовольнятися найсмутнішим пізнанням його. А тому необхідно, щоб кожна частина його вивчалася окремо; кожна з них досить велика для того, щоб бути предметом цілої науки" 39.

Ці мотиви правильні. Розподіл праці між науками в цілях детальнішого вивчення явища - річ необхідна і неминуча. Але звідси зовсім не слідує те ув'язнення, яке роблять автори ци-таты. Спеціалізація і диференціація наук, як побачимо нижче, не лише не виключають, а, навпроти, вимагають синтетичну науку, обоб-щающую основні результати аналізу; по-друге, якби соціологія була тільки простим corpus соціальних наук, то вона перетворилася б на порожнє слово, в етикетку, що марно вводить в оману наи-вных людей. Як така етикетка, позбавлена власного содер-жания, вона була б абсолютно зайвою. "В результаті з'явилося б тільки нове ім'я, тоді як що усе означає їм вже встановлено за своїм змістом і своїми стосунками або ж виробляється у межах старих областей дослідження" 40.

Як бачимо, перший погляд доводиться відкинути.

Звернемося до другого. Цей погляд схожий з третім в тому, що обоє вони визнають соціологію як самостійну дисципліну, що не зливається з іншими спеціальними науками про соціальні яв-лениях. Відмінність їх між собою полягає в тому, що друге з ука-занных вище за рішення обгрунтовує цю самостійність социоло-гии на своєрідності її об'єкту; цим об'єктом мають бути явища, що не вивчаються іншими соціальними науками. Соціологія повинна мати "свій кут" для дослідження. Це своєрідність об'єкту соци-ологии дає їй автономність і перетворює її на спеціальну ж дисципліну, відмінну від усіх інших соціальних наук. Третій погляд, на відміну від другого, обгрунтовує самостійність соци-ологии не на тому, що вона повинна обробляти "свій клаптик", що не спахується і не розробляється іншими дисциплінами, але на тому, що існування спеціальних наук, що вивчають окремі сторони світу людської взаємодії, робить необхідною науку, яка вивчала б родові властивості, загальні усім явищам або сторонам людської взаємодії.

Її об'єктом є ті ж явища, частини яких вивчаються спеціальними науками, але під іншою точкою зору: соціологія бере їх в усій їх целокупности, глобально і фіксує свою увагу лише на тому, що між ними є загального, свойственно-го усім видам соціальних явищ. Скористаємося аналогією. На фабриці кожен робітник має свою справу і виконує ту або іншу спеціальну функцію. Проте це розподіл праці не лише не робить непотрібної роботу директора або правління, яке відає усім підприємством, встановлює загальний план робіт і кошторису, на-блюдает і координує роботи усіх фахівців і робітників, ко-роче, відає фабрикою як цілою єдністю, але, навпаки, вимагає такої систематизуючої і синтезуючої діяльності. Без неї уся справа піде криво і навскіс і фабрика розвалиться. Те ж примени-мо і до області взаємовідношення соціології і приватних соціальних наук. Роль фахівців тут грають останні, роль правління або директора - соціологія. Таке обгрунтування автономності соци-ологии згідно з третім з вказаних поглядів.

Розглянемо кожного з них. Як найбільш типового при-мера другого рішення візьмемо теорію Зиммеля. На його думку, об'єктом соціології є форми спілкування. Уся "матерія" со-циальных явищ, говорить він, вже захоплена і вивчається іншими соціальними науками. Тут соціології нічого робити. Якщо, одна-ко, вона хоче жити самостійно, вона повинна мати свій "клаптик" для розробки. Єдиним подібним "клаптиком", не разрабаты-ваемым іншими дисциплінами, являються самі "форми спілкування", які до певної міри незалежні від "матерії" або "содер-жания" явищ взаємодії. Подібно до того як одні і ті ж гео-метрические форми, наприклад куля, можуть бути наповнені різним змістом, і назад - один і той же зміст (матерія) мо-жет полягати в різних геометрично просторових фор-мах, - так одні і ті ж форми спілкування або взаємодії людей можуть в одному випадку виступати з одним змістом, в інших - з іншим, і назад. "У громадських групах, самих несхожих по цілях і по усьому їх значенню, ми знаходимо все ж однакові фор-мы стосунки осіб один до одного. Верховенство і підпорядкування, конкуренція, наслідування, розподіл праці, утворення партій, представництво, одночасний розвиток зімкнутої усередині і замкнутості зовні і незлічена безліч інших явищ встреча-ются в державному гуртожитку і в релігійній общині, в зграї змовників і в економічному товаристві, в художе-ственной школі і в сім'ї. Як би не були різноманітні интере-сы, які взагалі призводять до цих усуспільнень, - форми, в яких вони здійснюються, можуть бути однакові. І з іншого боку: однаковий за змістом інтерес може представитися в дуже різноманітно оформлених усуспільнення:, наприклад, економічний інтерес реалізується шляхом конкуренції і шляхом пла-номерной організації виробників; тотожний релігійний життєвий зміст вимагає де вільною, де централистской форми гуртожитку; інтереси, закладені в основі стосунків по-лов, знаходять вдоволення в неозорому різноманітті сімейних форм" і т. д.41

"Соціологія, - продовжує Зиммель, - як вчення про обще-ственном буття людства, яке і в нескінченно багатьох дру-гих стосунках може бути об'єктом науки, відноситься так само до інших спеціальних наук, як до физико-химиче-ским наук про матерію відноситься геометрія" 42.

Така суть точки зору Зиммеля. Схожа з нею позиція і Бугле43.

Інші соціологи, в принципі стоячи на тій же позиції, в каче-стве особливого об'єкту соціології висувають інші ознаки. Так, Гумплович бачить такий об'єкт соціології "в рухах челове-ческих груп і у взаємному впливі їх один на одного" 44.

Чи прийнятно, питається, таке вирішення питання про взаимо-отношении соціологію з іншими соціальними науками?

І так, і немає. Оскільки явища, звані Зиммелем "фор-мой спілкування", охоплюють сукупність властивостей, що належать усім різним "за змістом" явищам людського спілкування, остільки його позиція прийнятна; але вона в цьому випадку сво-дится до третьої точки зору. Оскільки ж під формами спілкування розуміється клас явищ sui generis, що не вивчається іншими наука-мі і що робить соціологію спеціальною наукою, подібною до інших соціальних наук, оскільки соціологія в цьому випадку є не наукою що "генералізує" (по вираженню Риккерта) або на-укой "номотетической" (по термінології Виндельбанда)*, а дис-циплиной приватною, оброблювальною "частковий куточок" явищ взаємодії людей, остільки точку зору Зиммеля доведеться відкинути.

* * Поняття "номотетического" і "генерализующего" методу введене в науку В. Виндельбандом і розвинене Г. Риккертом.

"..досвідчені науки, - на думку Виндельбанда, - шукають в пізнанні реаль-ного світу або загальне, у формі закону природи, або одиничне, в його истори-чески обумовленій формі; вони досліджують, з одного боку, незмінну фор-му реальних подій, з іншої - їх одноразове, в собі самому певний зміст. Одні з них суть науки про закони, інші - науки про події; пер-вые учать тому, що завжди має місце, останні - тому, що одного дня було.

Допустимо, що Зиммель прав, що "форми спілкування" дійсно дані як щось відмінне від матерії або содержа-ния явищ спілкування. Допустимо, далі, що для вивчення перших буде створена особлива наука. Що з цього виходить? Тільки те, що до існуючих спеціальних наук додасться ще одна спеціальна. Але звідси зовсім не витікає, що не треба науки, що "генера-лизирующей", про загальні властивості соціальних явищ; не слідує і те, що ця додаткова спеціальна дисципліна може вы-полнять функції науки, що "генералізує", або встати на її мес-то. Поява такої додаткової гілки знання відповідала б збільшенню робочих фахівців фабрики додатковим робочим фахівцем, але воно зовсім не покривало б собою потреби підприємства в директорові або в правлінні. Без останніх, выполня-ющих направляючі функції, що "генералізують", підприємство не може обійтися. Подібно до цього (як зараз я покажу) без "генерали-зирующей" дисципліни не може обійтися і сукупність приватних наук про явища людської взаємодії. Тому "социоло-гия" Зиммеля, оскільки вона була б спеціальною дисципліною, не усувала і не усуває необхідність науки, що "генералізує", про родові властивості явищ людського спілкування.

Своєю спробою Зиммель у кращому разі створив би добавоч-ную приватну науку, названу їм соціологією, і тільки.

Наукове мислення - якщо дозволено скористатися новими словообра-зованиями - в першому випадку є номотетическое мислення, в другому - Мислення идиографическое (Винделъбанд В. Прелюдії. Філософські статті і Розмови. СПб., 1904. С. 320).

"..Природознавство, - вважає Г. Риккерт, - не зможе, по-перше, ніколи викласти у своїх поняттях усі особливості досліджуваних об'єктів, бо количе-ство їх в кожній різнорідній безперервності невичерпно, і, по-друге, воно "УДет, навіть і при найдетальнішому знанні, заснованому на якому завгодно количе-стве освічених понять, завжди бачити несуттєве в тому, що властиво од-ному тільки об'єкту.. По усією основою ми можемо назвати тому, естествен-нонаучный метод генерализующим.". (Риккерт Г. Науки про природу і науки про культуру. СПб, 1911. С. 80-81). - Прим. коментатора.

Але і цього фактично не можна сказати про конструкцію германско-го соціолога. Уявна переконливість зиммелевского побудови цілком покоїться на метафоричних оборотах його термінології, зокрема на улюбленому німцями протиставленні "форми" і "матерії". Ці терміни доречні в області художніх явле-ний, а не в області понять, що мають справу з явищами спілкування. Варто проаналізувати ці "воззрительные" вирази, і замість "підфарбованих незнайомок" під ними виявляться надзвичайно ста-рые знайомі речі; "форма" перетвориться на ширше, обуслов-ливающее поняття (родове), "матерія" - в обумовлене першим видове поняття. Так, поняття "людина" є формою для поня-тия "чоловік", а чоловік - матерією по відношенню до першого поняття. Звідси вивід: навряд чи правильне протиставлення "форми" і "матерії" як чогось абсолютно різнорідного. Штаммлер, що дуже охоче кокетує з цими термінами, при попыт-ке усвідомити їх вимушений дійти цього ж висновку і таким чином позбавити свої побудови привабливості "новизни" 45.

Те ж доводиться сказати і про зиммелевском противопоставле-нии матерії і форми. Його побудови в цьому сенсі або принци-пиально непридатні, або ж зведуться до того, що "форми" Зиммеля представлять обумовлюючі поняття, "матерія" - обусловлен-ные. Принципово непридатні вони через необгрунтованість анало-гии з геометричними формами. Геометрія може і повинна гово-рить про форми, бо вона має справу з простором. Її об'єкт по суті "воззрительный". У явищах же спілкування людей положе-ние речей абсолютно інше. Хіба влада або підпорядкування, разделе-ние праці або конкуренція мають яку-небудь воззрительно-про-странственную форму? Треугольны вони або круглі? Широкі або вузькі? Плоски або опуклі? Ці категорії абсолютно неприложи-мы до цих понять, як неприкладені вони і до диференціації, до солідарності і т. д. Адже, раз проводиться аналогія, повинні ж вони мати яку-небудь схожість! Тут його немає, тому усі аналогії з кулею і т. д. доводиться визнати простими метафорами, що лише затемняють, а не що з'ясовують суть справи.

Абсолютно помилковим, далі, являється положення, нібито мо-гут бути одні і ті ж форми спілкування з абсолютно різним содер-жанием, і назад - один і той же зміст спілкування в різних формах. Прекрасне підтвердження цієї помилковості дає не хто інший, як сам Зиммель упродовж усього курсу своєї Соціології.

Перед нами "форма спілкування" у вигляді явищ владарювання і підпорядкування. Питається, чи тотожна вона в деспотії і в сучасній республіці при владарюванні одного неограниченно-го монарха над групою і при владарюванні двох або народних представників над громадянами? Історія нам ясно відповідає на це питання, і відповідає негативно. Так само відповідає і сам Зим-мель. Владарювання одного над групою має абсолютно іншу "форму", чим владарювання двох, взаємовідношення володаря до підлеглих, його природа, його функція - абсолютно різні в усіх цих случаях46.

Від уявної тотожності "форм спілкування" при різному змісті нічого не залишається, окрім слова "владарювання" та об-щих, родових, ознак взаємовідношення влади до підвладних.

Те ж можна бачити і на аналізі інших "форм спілкування", ис-следуемых Зиммелем47.

Ось чому його теза: одна і та ж форма спілкування може на-полняться різним змістом, і назад - або абсолютно помилковий, або у кращому разі ця теза має бути розуміємо так: родове явище (наприклад, владарювання) може розпадатися на види. Родове явище (чи відповідне родове поняття) умовно називається формою, видове - матерією. При такому по-нимании поняття соціології Зиммеля, як вище було вказано, сво-дится до третього з вказаних поглядів: соціологія як наука про форми спілкування, під якими розуміється сукупність отноше-ний найбільш загальних і родових, властивих кожному явищу взаємодії людей, є наука, що вивчає ці родові свой-ства процесів спілкування.

Так фактично справа і йде. Зиммель глибоко помиляється, ког-да думає, що "форми спілкування", що вивчаються його соціологією, не изу-чаются іншими соціальними науками і не є "матерією" останніх. Хіба те ж явище владарювання і підпорядкування не состав-ляет предмет вивчення науки державного права? "Влада і госу-дарство", поняття "влади", "міжвладних стосунків", "форм і ви-дов владарювання" і т. п. - хіба усе це не глави цієї науки, які можна зустріти в будь-якому курсі державного права?48

"Форми спілкування", звані їм Die Treue і Dankbarkeit*, так само вивчаються як "матерія" у ряді соціальних наук (наприклад, явища обміну, попиту і пропозиції вивчаються політичною економією); солідарність і розподіл праці одина-ково вивчаються і етикою, і наукою про державу, і політичною економією; вплив числа на організацію групи складає пред-мет демографію і т. д.49

* * "Вірність" і "вдячність" (йому.). - Прим. коментатора.

Коротше, соціологія Зиммеля має своїм об'єктом явища, що вивчаються рядом приватних соціальних наук; тому його положення, що соціологія повинна обробляти "своє поле", що не обробляється іншими галузями знання, їм не доведено. Звідси вивід: оскільки він обгрунтовував автономність соціології на тільки що вказаній передумові, йому цій авто-номности довести не вдалося.

Висновок з усього сказаного про конструкцію Зиммеля такий:

1. Якби йому вдалося виділити для соціології вид взаимо-действия, що не вивчається іншими дисциплінами, то це означало б лише створення додаткової спеціальної галузі знання, ни-сколько непотрібною, що не робить, науку, що "генералізує", в смыс-ле третього, вказаного вище погляду.

2. Власна концепція Зиммеля, побудована на противопо-ставлении "форми" і "матерії", помилкова: невірно його утвержде-ние, що одна форма спілкування може мати різний соціальний зміст; невірно, що одна і та ж "соціальна матерія" може проявлятися в різних формах спілкування; невірне його положення, що явища, звані їм "формами спілкування", не вивчаються дру-гими соціальними науками; нарешті, позбавлена всякої основи анало-гия "форм спілкування" з геометрично просторовими формами.

3. Який-небудь сенс і зміст операції Зиммеля з "фор-мой" і "матерією" можуть мати тільки у тому випадку, якщо ці терміни розуміти в сенсі явищ і понять що обумовлюють, родових (форма), і обумовлюваних, видових (матерія). А в цьому випадку кон-цепция Зиммеля зводиться до третьої з вказаних вище точок зору от-носительно взаємовідношення соціології і приватних соціальних наук.

Усе сказане про Зиммеле з соотвс!ствующими змінами застосовно і до інших авторів, що примикають до другого з ука-занных вище за погляди.

Звернемося до розгляду третього рішення. Воно свідчить: соци-ология є наука, що вивчає найбільш загальні властивості явищ вза-имодействия людей, окремі види або сторони яких изуча-ются спеціальними, так званими соціальними науками.

Така відповідь відразу ж викликає низку запитань: чи потрібна така наука? Чи не буде вона простим ярликом для усього corpus соци-альных наук? Чи не приречена вона, по суті справи, на дилетантство і поверхневість? Такі і подібні заперечення лунали і раз-даются. Зупинимося на них.

Я не раз вище вказував, що диференціація наук не лише не виключає, але, навпаки, вимагає існування "генерализи-рующей" науки.

1. Це положення грунтується передусім на тому, що там, де даний ряд явищ, що розпадаються на декілька видів, там долж-на бути дана і наука, що вивчає загальнородові властивості даного раз-ряда явищ. Тут цілком застосовна теорема Л. І. Петражицкого, що свідчить,: "Якщо є п видів споріднених предметів, то теоретичних наук, взагалі теорій повинно бути і+1; наприклад, при готівці 2-х видів потрібно 2+1=3 науки; при готівці 3-х видів - 4 науки і т. д".50. Така вимога витікає з принципу адекватнос-ти теорії. Рослини і тварини - це два види, що належать до загального роду організмів; разом з їх специфічними властивостями вони мають і загальні властивості. Тому разом з ботанікою і зооло-гией дана третя наука - загальна біологія, що має своїм завданням дослідження цих загальних, родових властивостей явищ життя.

Те ж застосовне і до соціології. В цілях кращого і детальнішого вивчення явищ соціального життя тут потрібна специализа-ция наук; кожна із спеціальних дисциплін вивчатиме і вивчає приватний вид явищ людської взаємодії (см вищий). Але усі ці види як окремі випадки родового факту - людської взаємодії - повинні мати і ряд загальних властивостей. Вивчення їх вимагає науки, що "генералізує", про ці родові властивості; та-кой дисципліною є соціологія. До п приватних соци-альных наук, п видів соціального явища, що вивчають, повинна при-соединиться n+l -а наука - соціологія.

2. Буття такої науки, що "генералізує", вимагає і принцип економії сил*. Замість того щоб кожна приватна наука говорила про закони і стосунки, що мають місце не лише в межах явищ, що вивчаються нею, але і у ряді інших видів цього роду, науково економніше і правильніше буде, якщо такі закони і отноше-ния будуть відразу формулированы в застосуванні до усіх видів явле-ний, де вони мають місце. Цінність положення "сигари в 10 лотів вагою притягуються прямо пропорціонально масі і назад про-порционально квадрату відстані" дорівнює нулю, хоча це положе-ние і правильно. Зовсім інакше йде справа з положенням "усі тіла притягуються прямо пропорціонально масі", і т. д. Це по-ложение Ньютона воістину було великим відкриттям, і передусім з точки зору економії сил51.

* * Мається на увазі "принцип економії мислення", розроблений Р. Авена-риусом, Э. Махом, В. Вундтом. - Прим. коментатора.

Безліч окремих випадків воно звело до загального явища; част-ное прояв стосунків тяжіння, що помічався в окремих випадках, воно зробило родовою властивістю матерії взагалі. І в цьому його величезне значення. З точки зору економії сил, всяке пре-вращение окремого випадку в загальний факт, видового явища або властивості в родове - раз таке перетворення відповідає дей-ствительности - буде науковим виграшем. Через це прин-ципа не лише можлива, але і методологічно потрібна соци-ология, що ставить своєю метою вивчення родових властивостей явищ взаємодії. Вчення про такі властивості було б великим при-обретением з точки зору економії сил.

3. Існування соціології в цьому сенсі вимагає і самі інтереси спеціальних наук. Немає сумніву, що соціологія як наука індуктивна нерозривна з приватними науками, анализирую-щими найдрібніші факти соціальної взаємодії, і тільки від них і через них вона отримує дані для формулювання своїх узагальнень. У цьому сенсі приватні дисципліни можуть бути назва-ны видами спеціальної соціології. Тому її прогрес залежить від прогресу перших.

Але якщо вірно це, так же вірно і зворотне положення, що про-гресс спеціальних наук залежить від прогресу соціології. Duprat прав, кажучи: "Соціологія така ж потрібна для прогресу специаль-ных наук, як ці останні для прогресу самої соціології" 52. Раз-особистих розрядів явищ взаємодії, що вивчаються окремими на-уками, наприклад явища економічні, релігійні, правові, естетичні і т. д., у дійсному житті не відокремлені один від одного, а нерозривно пов'язані і впливають одні на інші. "Заробітна плата робітників, наприклад, залежить не лише від стосунків між попитом і пропозицією, але і від відомих моральних ідей. Вона падає і підіймається залежно від наших уявлень про мінімум бла-гополучия, яке може тревовать для себе людська істота, т. е. врешті-решт від наших уявлень про людську личнос-ти". (Зв'язок ідей і економічних фактів.) Форми політичного устрою пов'язані і залежать від числа і щільності населения53. Раз-ділення праці певним чином пов'язане з явищами солидар-ности54. Економічна організація суспільства залежить часто від форм релігійних верований55. Географічні умови певним об-разом впливають і на організацію виробництва, і на лад сім'ї, і на звичаї народа56, і т. д. Коротше, в справжній дійсності усі явища взаємодії людей одні з іншими пов'язані.

Тому якщо економіст обмежився б тільки економічними явищами, ігноруючи і не враховуючи явища неекономічні і вли-яние останніх, то замість законів, що формулюють дійсні стосунки економічних явищ, він дав би лише уявні закони, не здатні абсолютно пояснити справжні экономиче-ские процеси. А раз це так, то йому хочеш не хочеш доводиться бути вже не лише фахівцем-економістом, але і соціологом, коорди-нирующим стосунки основних форм соціального життя. Те ж mutatis mutandis застосовно і до всякої спеціальності. Так або інакше координування і встановлення взаємин між различны-ми класами соціальних явищ не уникнути будь-якому фахівцеві. Хочеш не хочеш він тут вимушений виступати як соціолог і як "не фахівець".

Мало того, вже само виділення певної сторони социаль-ного буття, наприклад релігійної, як особливий об'єкт із загального комплексу соціальних явищ припускає готівку об-щего поняття соціальних явищ, їх основну класифікацію, чер-ты схожість і відмінності членів цієї класифікації з членом, що виділяється, і т. д., і т. д. Без цих передумов і без правильного разре-шения цих завдань немислимо ні правильне визначення виду соціальних явищ (напр., права, релігії, господарства і т. д.), що вивчається, ні вірне визначення взаємин між ним і іншими видами явищ спілкування, ні правильне формулювання основних закономер-ностей, даних в правовій, економічній, релігійній і інших областях дослідження. Значить, кожен фахівець є завжди і со-циолог і не може не бути ім. І якщо соціології кидають докір в дилетантизмі з огляду на те, що невозможно-де охопити усі сторони громадського життя, то той же докір і з тим же правом можна бро-сить будь-якому фахівцеві, бо і фахівець явно або таємно неизбеж-но має бути соціологом. Відмінність тут буде лише в тому, що "фахівцеві" доводиться вирішувати усі ці загальні питання "по слу-чаю"; ad hoc, "з кондачка"; соціологія ж як наука, спеціально за-нимающаяся цими проблемами, дозволятиме і дозволяє їх планомірно, систематично. У першому випадку при поспішному раз-решении більше шансів впасти в помилку, в другому - менше.

Чи не цим пояснюються "невдачі" спеціальних дисциплін, боль-шинство яких досі ще шукає визначення свого об'єкту? Звичайно, соціолог не вирішуватиме вказані питання одним при-емом, незалежно від цих спеціальних наук. Але якщо успіх його роботи обумовлений прогресом останніх, то, з іншого боку, як видно із сказаного, і прогрес останніх залежить від досконалості соціології. У цьому переконують нас і історія соціології, і історія спеціальних наук. Вдосконалення останніх спричиняло за собою поліпшення соціології, і назад - сам факт обгрунтування і разви-тия останньою викликав у результаті майже в усіх приватних науках настоя-щую революцію. Безперечним фактом розвитку їх за останні десятиліття є тенденція "соціологізування" останніх. І наука про право, і наука про господарство, і дисципліни, явле-ния, що вивчають, релігійні, естетичні, психологічні, мова, устої, обы-чаи, рух народонаселення і т. д., - усі вони за ці десятиліття в більшій або меншій мірі "соціологізувалися", перейнялися загально-соціологічними принципами і поняттями, відповідними обра-зом перефарбувалися, коротше - не избегли впливи цієї дисципліни. "Соціологізм" спеціальних наук - знамення часу. Цей факт до-статочно переконливо говорить про нерозривний зв'язок між першими і останньою, про взаємну обумовленість їх вдосконалення і вза-имной зацікавленості в існуванні і розвитку кожній.

Ось чому цілком правильно твердження, що самі інтереси спеціальних наук вимагають існування науки, що генералізує, у формі соціології. Ось чому Orgaz цілком прав, кажучи, що якщо у наш час в самій соціології під впливом школи Дюркгейма спостерігається тенденція розробки "спеціальних" соціології, то ця тенденція не лише не виключає, а, навпаки, вимагає розвитку соціології, що генералізує або загальної, уніфікуючою явле-ния "філософськи" (Вормс), "методологічно" (школа Дюркгейма), "субстанціальний" #0257.

Ось чому прав і Maupas, що наполягає на методологічній цінності соціології. "Виключаючи специфічні області социаль-ной реальності, соціологія може мати лише генеральний харак-тер. Віднині вона має своїм об'єктом проблеми методологічні, загальні усім соціальним наукам; її місія - систематизувати результати, здобуті останніми. Пізніше вона може ставити і нові проблеми, які, виходячи з меж спеціальних наук, позволи-ли б їй, як фізиці, дати узагальнення, що дають знання про субстанци-альной реальність основного соціального факту" 58.

4. Взагалі кажучи, положення соціології по відношенню до част-ным дисциплін те ж саме, що і положення загальної біології по відношенню до анатомії, фізіології, морфології, систематиці і до інших спеціальних біологічних галузей знания59, поло-жение загальної частини фізики - до акустики, электрологии, вченню про світло і т. д.; положення хімії - по відношенню до хімії органи-ческой, неорганічним і т. п. Тому той, хто надумався б говорити, що соціології як єдиної науки немає і не може бути, а є тільки спеціальні науки, - той повинен був би довести, що немає фізики як загальної і єдиної науки, немає загальної біології, загальної хімії і т. д.60

Втім, такі голоси зараз перестали звучати: соціологія вже вийшла з того стану, коли можна було сперечатися за її право на існування. Тепер це існування факт, і право на нього у соціології поза сумнівом.

Таке вирішення питання про відношення соціології до приватних соціальних наук. Як я вже сказав, на цій позиції в цьому питанні стоять більшість социологов61.

На цьому ми можемо закінчити попередню характеристику соціології. Вище я коротко відповів на три основні питання: 1) ка-кие явища соціологія вивчає, 2) чому ці явища вимагають для свого вивчення створення спеціальної дисципліни, 3) як взаи-моотношение соціології і інших наукових дисциплін, як соци-альных, так і фізико-хімічних, біологічних і психологічних.

Детальніше і ясніше фізіономія соціології з'ясується в наступних главах цієї роботи.

СОЦІАЛЬНА АНАЛІТИКА. АНАЛІЗ ЕЛЕМЕНТІВ ВЗАЄМОДІЇ*

* * Друкується по: Сорокин П. Система соціології. У 2 т. - М., Наука, 1993.

В главі "Архітектоніка соціології" було вказано, що першою частиною теоретичної соціології є соціальна аналітика. Вона вивчає будову, або склад, соціального явища і його основні форми.

Було вказано також, що вона ділиться: а) на соціальну аналити-ку простого соціального явища і б) соціальну аналітику складних соціальних явищ. Свій аналіз будови соціальних явищ почнемо з вивчення структури простого соціального яв-ления. Тільки вивчивши останнє, ми можемо перейти до вивчення будови складних соціальних явищ і процесів. Уся нижесле-дующая частина буде присвячена вивченню будови простих со-циальных фактів.

Дата добавления: 2015-05-23