Види філіграней в стародруках і нотних текстах

Техніка літографії і її різновиди.

Літографія (від. гр. lithos — камінь і grapho — пишу) — гра­вюра, виготовлена плоским друком на камені. Для виготовлення друкарської форми використовуються вапняк (літографський камінь), листи цинку або алюмінію. Новий спосіб виготовлення гравюри було винайдено в Мюнхені в 1796 р. Алоїзом Зенефельдером, який шукав дешевшої технології для тиражування нот (бо сам він був не тільки художником, а й актором та автором музич­них комедій).

Технологія виготовлення літографії менш трудомістка, ніж дереворит і мідьорит, що сприяло швидкому розвитку цієї тех­ніки. Зображення наноситься на плоску поверхню каменя жир­ним літографським олівцем або жирною тушшю (суміш воску, нутряного жиру барана, каніфолі та сухого пігменту чорного ко­льору) за допомогою пензля чи пера. Потім поверхня дошки про­травлюється розчином гуміарабіку та азотної кислоти. Після на­несення типографської фарби гравюра друкується на спеціально­му станку.

Різновидом літографії є хромолітографія (від гр. chromos — колір і lithos — камінь, grapho — пишу) — кольоровий друк з декількох дощок.

Вишкрябування по асфальту — різновид літографської тех­ніки, за якої рисунок виконується на літографському камені гос­трим лезом ножа, шабером або граверною голкою по висохлому шару так званого сирійського асфальту (чорного кольору), нане­сеного на зернисту поверхню літографського каменя. Вишкрябу­вання асфальтового ґрунту відповідає висвітленню плям на від­битку. Закінчена робота травиться хімічними засобами і підго­товляється до друку.

Гравюра на камені — рідковживаний різновид літографської техніки, що полягає у тому, що рисунок виконується на протрав­леному камені спеціальною літографською голкою.

У XX ст. літографія витісняється офсетом. Офсет (від англ. offset — відгалуження) — спосіб переважно плоского друку, при якому фарба з друкованої форми передається на проміжну гумо-тканеву пластину, а з неї — на папір або інший матеріал. Вико­ристовується для виготовлення плакатів, географічних карт, ди­тячих книжок.

Водяні знаки (філіграні) являють собою невеликі зміни в товщині й/або щільності паперу, на якому написаний або надрукований документ. Тому перед впровадженням водяних знаків необхідно одержати його копію, зроблену, наприклад, калькуванням контуру, копіюванням за допомогою електронної або бета радіографії. Електронна й бета радіографії, є кращими на сьогоднішній день методами реєстрації водяних знаків у силу високої якості. Невеликі відхилення в щільності документа досить добре реєструються цими методами. Ці копії мають низьку контрастність, за винятком місць, що містять дуже яскраві або темні плями, обумовлені механічними ушкодженнями або спеціальним кольоровим чорнилом. Для сканування зображень водяних знаків можуть бути використані барабанний або спеціальний планшетний сканер зі слайдом-модулем. Зображення водяних знаків скануються, обробляються в цифровій формі, з метою поліпшення їхньої якості й зберігаються в базі даних як зображення

Порівняння датованих водяних знаків з недатованими є основним метод для визначення часу створення рукописних документів.

Існує велика кількість стандартних каталогів, які містять тисячі контурних зображень водяних знаків, звичайно отриманих ручним калькуванням. Найбільш відомими й широко використовуваними із цих зборів є каталоги, видані Бріке та Піккаром. Ідентичність водяних знаків з екземплярами в стандартних каталогах – гарний індикатор віку водяних знаків і, отже, досліджуваного документа.

Російські бібліотеки мають великі колекції західних середньовічних документів, які були зібрані багатими російськими аристократами в XIX сторіччі. Серед них виділяються дослідницькі центри, що мають найбільші зібрання древніх рукописів у Росії: Державний Історичний Музей, Російська Національна бібліотека, Російська Державна бібліотека й Бібліотека Російської Академії Наук. Більшість водяних знаків у Росії не були видані за межами країни або були недоступні дотепер взагалі.. Відділ Середньовічних Рукописів Державного Історичного музею є лідером в області досліджень середньовічних водяних знаків у Росії. Протягом останніх 20 цей дослідницький центр підготував і видав російською мовою років 5 каталогів водяних знаків. Панівна частина зображень цих водяних знаків були отримані із середньовічних рукописів, що зберігаються в бібліотеках Австрії, в основному з бібліотеки монастиря Клостернойебург, що перебуває недалеко від Відня.

Дата добавления: 2015-05-23