Окімоно: сюжети, аукціоні ціни

Типологія та вартісна оцінка нецке

Нецке – це маленькі фігурки, які використовували в Японії як противагу (своєрідний брилок) для носіння ключів, маленької коробочки (інро) з тютюном, ліками та іншими маленькими предметами та різними дрібничками. Класичні нецке мали дірочку для просування через неї шнурка на якому тримались всі вище згадані речі. Нецке перекидували через пасок таким чином, що з одного боку знаходились потрібні предмети, а з іншого нецке. Поява такого засобу як нецке пов’язана з відсутністю кишень у народному японському одязі і присутністю в ньому паска. Оригінальні нецке виготовлені з єдиного шматка матеріалу і не мають швів. Найпоширенішими матеріалами для виготовлення нецке: різні породи дерева, слонова кістка, роги тварин, бурштин, нефрит та інші.

Існує шість основних видів нецке:

ü Катаборі – найпоширеніший вид нецке, який формально зображує людей, тварин, міфологічних, релігійних, казкових, історичних героїв.

ü Кагамібута – плаский сосуд вкритий металевою кришкою прекрашеною рубленням.

ü Мандзю – сплюснуте нецке у формі коржа (кругла плоска площина). Зазвичай таке нецке оброблювалося тільки з однієї лицевої сторони.

ü Рюса – різновид мандзю, пов’язаний із діяльністю знаменитого майстра нецке Рюса, зазвичай пуста в середині.

ü Сасі – зазвичай дерев’яні нецке продовгуватої форми із гаком для паска на одному з кінців та з отвором для шнурка на другому кінці. Найстаріша форма нецке.

ü Ітіраку – незвичний вид нецке у формі коробочки, гарбуза сплетена з лози або проволоки.

Нецке мають велику вартість і малі розміри від 1,5 до 5 см у висоту і не мають в основному не мають металевої складової, тому сильно приваблюють контрабандистів.

Окімоно ("річ для того щоб ставити [на огляд]"; "різьблена фігурка") - здобуток японського декоративно-прикладного мистецтва, статуетка, призначена для прикраси інтер'єра. Історично терміном окімоно позначалися невеликі скульптури або декоративні об'єкти, розташовувані в токонома традиційного японського житла. У традиційному європейському розумінні окімоно - це статуетка.

Окімоно й по оформленню, і по сюжетах, і нерідко по розмірах буває схоже на нецке, але в окімоно відсутній отвір для шнура, що є в нецке.

Окімоно як вид мініатюрної пластики, призначеної для прикраси житла, одержали поширення приблизно в XVІ столітті, коли в архітектурі житла стає прийнятим пристрій спеціальної ніші (токонома), у якій поміщали гарний сувій, ікебану або маленькі статуетки Будд і Бодхисаттв. Згодом сюжетно-тематичний репертуар мініатюрної пластики розширився, і вже в гравюрах епохи Едо (1603-1866) можна бачити в якості окімоно фігурки святих, ченців, тварин шестидесятирічного циклу, семи божеств щастя. Такі фігурки здобувалися не тільки з метою залучити удачу, але й на пам'ять про паломництво у віддалений храм, і як подарунок, і просто заради прикраси інтер'єра.

Після революції Мейдзи (1866-1869) Японія, вступивши на шлях модернізації, бере участь у Всесвітніх промислових виставках. На всесвітній виставці у Відні серед предметів, що представляють досягнення, культурні традиції й ремесла країни були окімоно, вирізані зі слонової кістки. З огляду на масштаби виставочного залу, японські різьбярі збільшили розмір статуеток. Так з'явився той вид окімоно, що став предметом колекціонування на Заході.

Реформи Мейдзи, що встановили європейське плаття як офіційний одяг, позбавили змісту виготовлення нецке. Різьбярі звернулися до окімоно, на які після ряду Всесвітніх виставок підвищився попит на арт-ринках Європи й США. Інтерес європейців до мініатюрної пластики визначив нові вимоги до скульптурок з кістки, що призначались тепер для прикраси європейських інтер'єрів. Розміри окімоно стали значно більше (від 20 до 50 см), поверхня їх ретельно оброблялася, а головне - до європейського глядача було потрібно звертатися на зрозумілому йому пластичній мові. Так виник феномен японського реалізму, у руслі якого працювали майстра окімоно. Японські сюжети знаходили втілення в достовірних, вражаючих старанністю моделювання форми, статуетках. Пластичні традиції, що розвивалися в Європі протягом століть, японські різьбярі освоїли за десятиліття.

Протягом ХХ століття у зв'язку зі світовими війнами, економічними кризами й забороною на видобуток слонової кістки кількість майстрів-різьбярів різко скоротилося. Висока собівартість робіт (для виготовлення однієї фігурки було потрібно від декількох місяців до декількох років) унеможливила продаж на внутрішньому ринку. Переорієнтація винятково на експорт привела до зниження художнього рівня окімоно: повторювалися моделі, погіршилася пластична властивість об'єктів.

Справжнім тріумфом для окімоно була славнозвісна Японсько-Британська виставка, що проходила навесні 1910 р. у Лондоні. Надаючи цій виставці дуже великого значення, уряд Японії вирішив показати мистецькі твори найвищого ґатунку. Справді, окімоно, створені кращими японськими майстрами, викликали щире захоплення не тільки у звичайних глядачів, але й у вимогливих мистецтвознавців та колекціонерів.

Японсько-Британська виставка 1910 р. має безпосереднє відношення і до колекції Олександра Фельдмана. Саме там вперше експонувався твір Удагави Кадзуо «Мати, що годує немовля». Талановитий майстер кілька разів втілював розроблену ним модель молодої матері, яка по праву здобула славу «японської мадонни». Один з екземплярів, відлитих із бронзи, належить нині британському колекціонеру Нассеру Д. Халілі, а найцінніший варіант, вирізаний з кістки, став візитною карткою колекції Олександра Фельдмана.

В основному окімоно виготовляються з дерева, слонової кістки, бронзи, срібла. Нерідкі комбінації цих матеріалів. Для додання більшого декоративного ефекту майстри використовували інкрустацію перламутром, емалями, коралом, використовували золотий лак. Найціннішими вважаються вироби зі слонячої кістки, іноді тоновані розчином чаю і прикрашені гравірованим орнаментом.

Різьбярами окімоно найчастіше були майстри нецке й скульптори, що спеціалізувалися на виготовленні статуй для буддійських храмів. Введення європейського одягу в якості офіційного й закриття безлічі буддійських монастирів змусило різьбярів, що залишилися без роботи, перейти у ряди майстрів окімоно. Вони принесли в цей вид мистецтва й звичні сюжети, моделі, композиційні рішення, прийоми різьблення. З іншого боку, коло сюжетів визначалося й попитом європейських покупців.

Найбільш популярні сюжети:

· Боги, персонажі народних вірувань синто, фантастичні істоти (Сім богів щастя, чорти, Теннага й Асинага й т.д.).

· Персонажі буддійського й лаоського пантеонів (Будда, Бодхисаттва Канон, архати, сенніни).

· Історичні персони (Бодхидхарма, Конфуцій, Есицуне й Бенкей і т.д.).

· Герої японських і китайських казок і легенд (Момотаро, Урасима Таро, Чжун Куй і т.д.)

· Селяни, рибалки.

· Музиканти, актори, сарумаваси (дресирувальники мавп), каліграфи, художники, поети.

· Старі з дітьми, жінки з дітьми, гри дітей. (рис 3)

· Тварини, птахи, комахи, морська фауна.

Овочі, фрукти.

Дата добавления: 2015-05-23