Сутність та співвідношення понять геополітика та зовнішня політика

Геополітика (від грец.γη — земля + πολιτική - мистецтво управління державою) - політологічна концепція, що вбачає у політиці засадничу, визначальну роль географічних факторів: просторове розташування країни, розмір території, наявність чи відсутність, обмеженість природних ресурсів, клімат, кількість населення.

Геополітика - наука, яка розглядає вплив географічних чинників на внутрішню й особливо зовнішню політику держав і націй. Однак таке тлумачення вже не є актуальним. На сьогодні є цілий ряд наукових шкіл, які по-своєму трактують цей термін. Різні розуміння сутності геополітики можна об'єднати у 2 групи: 1) традиційне (класичне), 2) сучасне (розширене).

Геополітика це мистецтво і практика використання політичної влади над певною територією. Традиційно, цей термін застосовувався в основному в плані впливу географії на політику, але його використання розвинулася за останні сто років достатньо, щоб охопити ширший зміст. У наукових колах, вивчення геополітики припускає аналіз географії, історії та соціальних наук з урахуванням просторової політики і моделей на різних рівнях (від рівня держави на міжнародному).

Геополітика — це цілеспрямована діяльність суб'єкта міжнародних відносин у контексті всього спектра зовнішніх і внутрішніх факторів, що дають змогу цьому суб'єкту здійснювати контроль над простором із метою реалізації своїх життєво важливих інтересів.[Джерело?]

Геополітика - це одна з галузей зовнішньої політики. Вона поділяється на ряд окремих підгалузей. Політика балансу сил - запобігання домінування в міжнародній системі одного, або групи держав. Отто фон Бісмарк з цього приводу висловився надзвичайно вдало: «Вся політика може бути зведена до формули - постарайся бути серед трьох у світі, де править крихкий баланс п'яти держав. Це єдиний справжній захист проти формування ворожих коаліцій» [1].

Зовнішня політика України — це сукупність стосунків держави Україна з іншими державами світу та міжнародними організаціями. У зовнішній політиці Україна керується рядом ключових пріоритетів.

77. Сутність та форми авторитаризму.

Авторитарный режим - это система правления, при которой власть осуществляется одним конкретным лицом (классом, партией, элитной группой и т.д.) при минимальном участии народа. Это одна из форм политической диктатуры. В роли диктатора выступает индивидуальный политический деятель из элитарной среды или правящая элитарная группа. Если эти лицом является королевская семья - в этом случае авторитарный режим называется абсолютной монархией.

Сущностно значимым при определении авторитаризма является характер отношений государства и личности: они построены больше на принуждении, чем на убеждении. При этом авторитарный режим либерализует общественную жизнь, не стремится навязывать обществу четко разработанной официальной идеологии, допускает ограниченный и контролируемый плюрализм в политическом мышлении, мнениях и действиях, мирится с существованием оппозиции. Руководство различными сферами жизни общества не столь тотально, нет строго организованного контроля над социальной и экономической инфраструктурой гражданского общества, над производством, профсоюзами, учебными заведениями, массовыми организациями, средствами массовой информации. Автократия (от греч. autokrateia - самодержавие, самовластие, т.е. неограниченная власть одного лица) не требует демонстрации преданности со стороны населения, как при тоталитаризме, ей достаточно отсутствия открытого политического противостояния. Однако режим беспощаден к проявлениям реальной политической конкуренции за власть, к фактическому участию населения в принятии решений по важнейшим вопросам жизни общества. Авторитаризм подавляет основные гражданские права.

В отличие от демократического режима власти, где репрессивный аппарат действует в рамках закона, в авторитарном государстве средства насилия, наоборот, держатся на виду.

Однако, несмотря на отсутствие поддержки со стороны народа, автократии могут существовать длительное время и достаточно успешно. Они способны эффективно решать стратегические задачи, несмотря на свою нелегитимность.

Власть, подчинение и порядок ценятся при авторитарном режиме правления больше, чем свобода, согласие и участие в политической жизни народа. В таких условиях рядовые граждане вынуждены повиноваться законам, платить налоги без личного участия в их обсуждении.

Существующие в авторитарных государствах для ширмы демократические институты реальной силы в обществе не имеют. Легализуется политическая монополия одной партии, поддерживающей режим. При этом режиме исключается деятельность других политических партий и общественных организаций. Отрицаются принципы конституционности и законности. Игнорируются разделения властей. Происходит строгая централизация всей государственной власти. Главой государства и правительства пожизненно становится лидер правящей авторитарной партии. Вождизм превращается в официальный государственный принцип. Теория и практика авторитарного правления были выражены в афоризме «Государство - это я», высказанном Людовиком XIV.

Дата добавления: 2015-05-23