Сучасний радикалізм. Прояви, витоки, перспективи розвитку

Сутність, структура і рівні політичної свідомості.

Сутність політичної свідомості полягає в тому, що це є результат і одночасно процес відображення й освоєння політичної реальності з урахуванням інтересів людей. Рівні політичної свідомості: теоретичний, емпіричній, буденний і масовий. Теоретичний – сукупність політичних цілей, ідеологічних установок, ціннісних орієнтацій тощо. Формується на основі наукового дослідження, політичних відносин і процессів. Емпіричний – ґрунтується на фіксації реалів політичного буття практичного досвіду людей. Буденна свідомість відображує лише поверхневі процеси і відносини, не здатна проникати в суть, страждає емоційною забарвленістю.Під масовою свідомістю мається на увазі сукупність ідей, уявлень, які не в повній мірі адекватні реальним політичним подіям, процесам тощо. Структурно політична свідомість включає такі аспекти: • політико-психологічний — настрої, почуття, наміри, установки, мотиви, переконання, воля та ін.; • політико-ідеологічний — цінності, ідеали, ідеї, доктрини, погляди, концепції, теорії; • політико-діевий — свідомість консервативна, ліберальна, радикальна, реформістська та ін.А також виділяють іншу класифікацію: політична психологія (емпірична й буденна політична свідомість) і політична ідеологія (теоретична й наукова політична свідомість);політична самосвідомість, політичні знання й оцінки суб'єктом політичної діяльності потреб та інтересів різних суспільних груп;спеціалізована свідомість (передусім партій) і масова політична свідомість, політична свідомість окремих верств і груп суспільства.

Радикалізм (від лат. Radikalis – докорінний) – політична течія, яка обстоює розрив з визнаною традицією, виступає за рішучі методи у вирішенні питань політичної теорії і політичної практики, не знімаючи соціально-економічних основ суспільного ладу. Як політична течія радикалізм виник у ХІХ ст.. Його представники вимагали демог реформ. при збереженні соціально-економічних основ самого ладу. Соціальною опорою радикалів є дрібні і середні власники що дотримуються республіканських і антиклерикальних поглядів, частина ліберальної інтелігенції заможне селянство, середнє чиновництво.

Радикалізм як течію харкт. стійке надання переваги рішучим методом перетворень, динамічний зміст поглядів і дій: звернення до простих вирішень складних питань, прагнення до формування подій, за перчених диктаторських методів, обстоювання демократичних перетворень прагнення поліпшити соц. законодавство; розширення інтеграції, розвиток міжнародних відносин без дискримінацій, тощо.

80. Теорії демократії (колективістські теорії, ліберальні й елітарні концепції, плюралістична теорія, ідентитарні та конкурентні теорії, теорія партисіпаторної демократії). Колективістські погляди на демократію детально відпрацьовані у Жана-Жака Руссо. Його теорія демократії ґрунтується на тезі про незалежність влади народу.Народ як колективна істота може бути представлений тільки загалом, а не обраними представниками. Його загальна воля виражається безпосередньо на зборах, де визначаються закони й діяльність уряду. Ліберальна (індивідуалістична) теорія демократії базується на ідеї автономності особистості, виділенні її з суспільства та держави. Основними положеннями ліберальної концепції є: визнання особистості основним джерелом влади; пріоритет прав людини над правами держави; обмеження сфери діяльності держави, передусім, охороною суспільного порядку, безпеки громадян; пріоритет ринкового регулювання економікою над державним управлінням;розподіл влади як умова контролю громадян над державою. Елітарна теорія - це меншість населення, яка приймає важливі в суспільстві рішення і керує більшістю (П.Шарон), здійснює найбільш важливі функції в суспільстві, має найбільшу вагу і вплив (С.Келер). Плюралістична демократія (від лат. pluralis – множинний) – концепція, за якою політична влада в сучасній державі перетворилася на „колективну владу” багатьох політичних організацій і об'єднань. Ідентитарні теорії демократії (від лат. identitas - тотожність, ідентичність) виходять з того, що існує народ як певне цілісне утворення з єдиною волею, яка повинна бути виражена без опосередкованих ланок. Основний акцент переноситься на пряму демократію, а принцип представництва обмежується або заперечується взагалі. Конкурентна теорія демократії виходить з визнання можливого неспівпадання інтересів різних груп і права виражати власну думку. Визнається законність існування у суспільстві протиріч і конфліктів, завдяки чому і складається політична воля, основою для згоди вважається принцип більшості, але визнається, що меншість має право бути почутою. Теорія партисипаторної демократії: залучення всіх верств суспільства в політичний процес від вироблення рішень до їх здійснення; поширення принципу участі на неполітичні сфери, наприклад, в освіті (доступність отримання освіти), в економіці (самоуправління і робітничий контроль на виробництві); децентралізація прийняття рішень - це означає, що з менш складних питань рішення приймаються через процедури прямої демократії; спрощення процедури виборів, стосовно США ідеологи лівих наполягають на відміні інституту виборців і на перехід до прямих виборців, на відміні системи реєстрації виборців.

Дата добавления: 2015-05-23