Типи конкурентної поведінки

	Типи
креативний		пристосувальний		гарантуючий

Креативний тип – забезпечення переваг суперником шляхом введення якихось нових компонентів ринкових відносин (нова продукція нові технології або нові форми організації виробництва і т.д.). Суттєвою ознакою креативної конкуренції є прагнення ринкових контрагентів до зміни існуючої структури попиту і пропозиції.

Пристосувальна конкурентна поведінка – це упередження дій конкурентів у галузі модернізації виробництва. Вона застосовується тоді, коли підприємець не впевнений у своїх інноваційних можливостях. У цьому випадку він намагається скопіювати насамперед у стислі терміни досягнення своїх суперників.

Гарантуюча конкурентна політика покликана забезпечити стабілізацію на тривалу перспективу досягнутих позицій на ринку за рахунок підвищення якості продукції, зміни її асортименту, надання додаткових послуг, пов’язаних з гарантійним обслуговуванням. Цей тип конкурентної поведінки застосовується, коли підприємець не має можливості суттєво змінювати виробничу й комерційну програми і має слабку інноваційну базу.

Виділяють дві основні групи методів конкуренції: цінові й нецінові. До цінових належать:

- зменшення витрат виробництва й обігу;

- зниження цін.

До нецінових належать:

- зміна властивостей товару;

- створення нових товарів для задоволення тих самих потреб;

- оновлення властивостей товару відповідно до зміни моди;

- вдосконалення послуг, що супроводжують реалізацію.

Історично конкуренція в ринковій економіці почалася із застосування переважно методів цінового суперництва. В умовах же сучасної конкуренції переважають нецінові методи. Основу суперництва між сучасними фірмами складає диференціальний попит. Це означає, що розробляючи стратегію й тактику поведінки на ринку. Фірма (підприємець) насамперед дбає про те, щоб створена продукція за своїми споживчими якостями відповідала запитам споживачів. Тому неодмінною умовою економічної політики фірми є врахування динаміки очікувань споживачів. А вже в рамках цих параметрів вона визначає шляхи зменшення витрат і зниження ціни.

Конкуренція передбачає такий стан ринку, коли жодна фірма не в змозі вплинути на ринкову ціну товару чи послуги. Такий варіант конкуренції є ідеальним і характеризується як досконала конкуренція. Основним її змістом є конкурентна пропозиція та конкурентний попит. Конкурентна пропозиція означає, що даний продукт виготовляється і пропонується на ринку необмеженою кількістю підприємств. Відповідно до цього попит на цей продукт повинна висловлювати необмежена кількість покупців, що й буде конкурентним попитом.

У реальному господарюванні досконала конкуренція може існувати лише як епізод, окремий момент тому, що розвиток конкурентних відносин об’єктивно веде до появи монополії.

Монополія (грецького походження) – виключне право на щось (виробництво, торгівлю, промисловість тощо).

У реальному житті монополізація економіки відбувається найрізноманітнішими методами (способами) і проявляється в багаточисельних видах і формах, що викликає необхідність певної їх типізації. В економічній теорії і практиці відомі принаймні шість основних типів монополізму:

- економічний;

- технологічний;

- інноваційний;

- рекламний;

- державний (адміністративний);

- державний (природний).

Економічний монополізм виростає з конкуренції, базується на концентрації і централізації капіталу. Суть його полягає в утворенні великих підприємств, об’єднань підприємств які концентрують у своїх руках виробництво і збут основної частини продукції певної галузі або декількох галузей, що дає їм можливість впливати на рівень цін з метою забезпечення собі високого (монопольного) прибутку.

Технологічний монополізм проявляється в тому, що влада над ринком великих корпорацій (контроль виробництва і збуту певної продукції) зумовлена не стільки прагненням захопити ринок, подавити конкурентів, максимізувати ринок, стільки специфікою технології.

Рекламний монополізм – це особливий різновид монополізму, зумовлений диференціацією продукту. Суть його в штучному створенні виключних умов для реалізації того чи іншого товару рекламою або іншими діями комерційних служб.

Інноваційний монополізм характерний для підприємств, які лідирують на тих чи інших напрямках НТП. Суть його в тому, що окремі фірми, використовуючи передові технології, нові форми організації праці або виробництва, опиняються в кращих умовах, з точки зору виробництва і реалізації своєї продукції, порівняно з іншими фірмами.

Державний природний монополізм – це монополія держави на ринку соціально-приоритетних або соціально-шкідливих товарів (вона може виражатися в націоналізації виробництва таких товарів, адміністративному контролі над цінами тощо);монополізація держави на забезпечення населення суспільними товарами.

Державний адміністративний монополізм характерний для економіки, де панує адміністративно-командне управління. Суть його в тому, що держава монополізує всі сфери життєдіяльності суспільства, максимально обмежуючи ринкову конкуренцію.

Розрізняють два види ринкових монополій, кожний з яких має свої підвиди:

- монополія-продавець:

- однопродуктова;

- багатопродуктова;

- технологічна,

- монополія-покупець:

- держава;

- фірми.

До першого виду (власне монополія) відносять фірми, які є єдиним виробником товару, що надходить на ринок, причому в нього немає близького замінника. Ціна такого товару повністю визначається фірмою й не залежить від кон’юнктури ринку. Монополія-продавець, а точніше виробник (картелі, синдикати, тести), може бути однопродуктовою, тобто такою, яка монополізує виробництво і збут одного виду продукції, багато продуктовою, коли монополізується виробництво і збут багатьох видів продукції однієї або ряду галузей. Різновидом монополії-продавця виступає так звана технологічна монополія. Її суть полягає в тому, що монополізується виробництво і збут не багатьох продуктів і навіть не одного, а певного різновиду даного продукту.

Другим видом є монополія-покупець. В якості таких монополій може виступати держава, а також окремі фірми.

Вперше монополії виникли в кінці 19 ст., спочатку в важкій промисловості, а потім в інших галузях виробництва. На початку 20 ст. Монополістичні об’єднання стали основою господарського життя.

Існує багато форм монополістичних об’єднань. Найпростіші з них – конвенції, корнери, пули, ринги. Це короткочасні угоди про ціни, які мають тимчасовий характер. Вищими формами монополістичних об’єднань є картелі, синдикати, трести і концерни.

Картель – це об’єднання, учасники якого ділять між собою ринки збуту, визначають ціни, домовляються про норми виробництва та збуту продукції. Кожен з учасників картелю зберігає свою виробничу і комерційну самостійність.

Синдикат – це монополістичне об’єднання, в якому підприємства, що в нього входять, втрачають свою комерційну самостійність. Збут товарів та закупівлю сировини здійснює контора синдикату. Кожен учасник синдикату. Одержує від контори відповідну частину прибутку.

Трест – це такий вид монополії, де учасники втрачають не тільки комерційну, але й виробничу самостійність. Всіма справами відає правління тресту, а власники підприємств стають власниками акцій. Трест об’єднує однорідні підприємства.

Концерн – це об’єднання формально самостійних підприємств різних галузей виробництва, транспорту, торгівлі, банків і страхових компаній на основі повної фінансової залежності від власників контрольного пакету акцій. Ядром концерну є велике промислове підприємство, трест, банк або спеціально створено головне товариство – холдинг.

В сучасних умовах синдикати і трест в чистому вигляді майже не трапляються. Переважною формою монополістичних об’єднань стали багатогалузеві концерни. В результаті поглинання великими компаніями, що проникають у галузь, фірм, уже діючих в цій галузі, створюються велетенські й складні багатогалузеві комплекси, які звуться конгломератами. Конгломерат – це одна з форм монополії, в якій під єдиним фінансовим контролем зосереджені компанії, що діють у рамках технологічно не пов’язаних між собою галузей.

Для сучасного ринку основним видом конкурентних відносин є синтез конкуренції і монополії у вигляді олігополістичної конкуренції. Олігополія передбачає, що в окремій галузі народного господарства діє не одна, а декілька великих корпорацій, які конкурують одна з одною, зберігають монополію в межах певного співтовариства, що виробляє ідентичний товар. Ця конкуренція і повна, або часткова її відсутність зовні дає можливість олігополії не тільки вижити, але й розвиватися.

Фінансова олігархія – це вузька група найкрупніших представників фінансового капіталу – власників капіталістичних монополій, які панують в капіталістичному світі. Фінансова олігархія виникає на основі високої концентрації виробництва та капіталу, яка веде до утворення монополій і фінансового капіталу, що контролює найважливіші галузі господарства завдяки володінню контрольним пакетом акцій акціонерних товариств з допомогою системи участі.

СУТЬ, ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ ТА ОСНОВНІ ФОРМИ МОНОПОЛІЇ

МОНОПОЛІЯ-це одноосібне володіння можливостями, які відбирають у споживача право вибору.

Причини виникнення: розвиток продуктивних сил – посилення концентрації та централізації виробництва, загострення конкретної боротьби між підприємствами

ОСН0ВНІ ФОРМИ: - Картель, - Синдикат, - Трести, - Концерни, - Конглометри

Монополія і конкуренція знаходяться у діалектичній єдності і суперечності. Монополія – антипод конкуренції, хоч виросла з неї. Монополія – намагається знищити конку-ренцію, але це неможливо по суті. Монополія існує тому, що постійно відтворює нову конкуренцію, породжує нові протиріччя.

Дата добавления: 2015-05-23