Особливості політичної культури сучасної України

Становлення того чи іншого типу політичної культури обумовлюється сукупністю соціально-політичних і економічних відносин, особливостями історичного розвитку політичної системи, специфікою державотворчих процесів, національними, релігійними та іншими чинниками.

Для українського менталітету загалом та політичної культури зокрема властиві такі риси:

- інтраверсія (тяжіння до малих (родина, громада) груп);

- ірраціональність (перевага емоційності над прагматичністю, потребою керуватися нормативною поведінкою);

- екстернальність (нетерпимість до своїх політичних опонентів);

- екзекутивність (перевага споглядального способу життя над активним, схильність до апатії);

- сенсорність (любов до комфорту, нестрийняття конфліктів, терплячість та вміння лавірувати).

На формування перелічених рис політичної культури впливали наступні чинники:

- багатовіковий період бездержавності, коли політична діяльність (за винятком певних періодів) була відсутня;

- розчленування України між країнами з різними культурними та політичними системами, що призвело до відчуженості між різними частинами народу;

- денаціоналізація провідних верств;

- панування комуністичного режиму, що спричинилося до деформації рис індивідуалізму і прагматизму, формування патерналістських та колективістських цінностей.

Для більшості громадян України сучасна політична культура несе у собі елемент невідповідності між очікуваннями і реальністю, або своєрідного розчеплення дійсності. При цьому такий високий рівень очікувань насамперед був обумовлений ейфорією після проголошення незалежності України та демонтажу старої політичної системи. На побутовій площині це дає вихід певним колективним емоціям: від байдужості до апатії та від ненависті до агресії. Ці крайні полюси у настроях залежать від поглядів особи на те, що відбувається в Україні, а також оцінки минулого та очікування від майбутнього.

Значна частина населення висловлює невдоволення діяльністю партій, громадських рухів та владних структур, що пояснюється минулими маніпуляціями населенням. Реакцією на це є постійні пошуки ”винних” за небажану ходу розвитку політичний подій, пошуки внутрішніх та зовнішніх ворогів, подальша поляризація населення.

Поза сумнівом, що таке становище впливає на політичну культуру України, де поєднуються тоталітарні та демократичні компоненти. Характерними для неї є маргінальність (тобто, вона складається з культур різних соціальних груп, які ще не інтегрувалися в єдину політичну спільноту) та регіональність (орієнтація насамперед на місцеві, регіональні, за винятком ряду місць, інтереси).

Регіональні відмінності у проявах окремих політичних компонентів політичної культури не є випадковими обумовлені об’єктивними факторами: історичними, соціально-економічними, духовними, психологічними, мовними тощо.

Проте досвід існування незалежної Української держави приводить до усвідомлення необхідності створення базових елементів політичної культури на ґрунті спільного способу життя, мови, навичок, традицій. Компоненти такої ненасильницької політичної культури будуть сприяти єднанню окремих регіонів України, націй та етнічних груп на ґрунті консолідуючої політичної ідеї в модерну українську політичну націю.

Інтегрованим показником структурних змін у базових елементах політичної культури є зміна статусу особи. При цьому в перехідні періоди посилюється власна активність всього населення, що дозволяє обирати народу України із запропонованого спектру політичних партій та орієнтирів ті, що відповідають його внутрішнім нахилам та переконанням. Специфіка політичного життя України диктує необхідність культивування найважливіших елементів нової політичної культури у свідомості її населення:

- національно-класову та ідеологічну толерантність як гарантію стабільності та недопущення збройного протистояння;

- забезпечення примату прав та свобод громадянина над державними та груповими інтересами;

- руйнування стереотипів неповноцінності, хуторянства, перемога віри у можливість незалежного розвитку, який виступає основою для рівноправних стосунків з іншими країнами та створення іміджу України як держави відкритої для всебічних контактів із рештою світу.

Схема 12.1.

Схема 12.2.

Схема 12.3.

Схема 12.4.

Схема 12.5.

Схема 12.6.

Політична ідеологія

Схема 12.7.

Схема 12.8.

Класифікація політичних культур

Схема 12.9.

Структура політичної культури

Схема 12.10.

Типологізація політичних культур за різними критеріями оцінки

Схема 12.11.

Порівняльна характеристика тоталітарної і демократичної політичної культур

Словник найбільш уживаних термінів

Політична ідеологія – це цілісна система ідей, що виражають інтереси, ідеали, світогляд групових соціальних суб’єктів політики, обґрунтовують їх претензії на політичну владу.

Політична культура – це система відносно стійких настанов, переконань, уявлень, моделей поведінки, які історично склалися та виявляються в діяльності суб’єктів політичного життя на основі спадковості.

Політична свідомість – це сукупність почуттєвих і раціональних, емпіричних і теоретичних, ціннісних і нормативних, усвідомлених та неусвідомлених уявлень про політичне життя, що визначають ставлення людей до влади та поведінку останньої.

Політичні стереотипи – поширені в межах певної спільноти стандартизовані політичні образи, стійкі схематичні уявлення про певні політичні об’єкти, що склались на основі минулого досвіду і сприймаються людьми некритично.

Політичний міф – це форма колективної психіки, яка пояснює політичну реальність цілісними чуттєво-образними засобами.

Дата добавления: 2015-05-23