Типологія громадських рухів

1) політична ціль

- антифашистські рухи

- рухи проти расової дискримінації

- рухи на захист прав і свобод громадян

- рухи які виникли в СРСР в другій половині 80-х рр.

2) соціальні рухи

- рухи проти безробіття

- за підвищення життєвого рівня

- за безкоштовну освіту

3) нові соціальні рухи

- антивоєнний

- екологічний

- неофеміністичний

Функції масових рухів:

- виступають показником незадоволення народу тією ситуацією, яка є в суспільстві

- демократичні рухи виступають фактором подолання авторитарних і тоталітарних режимів

- рухи не рідко виступають джерелом появи партій

- демократичні рухи виступають в ролі груп тиску, під впливом яких приймаються політичні рішення і формується державна політика

Демократія в політичному житті суспільства

1. Сутність демократії, її ознаки і форми прояву

2. Сучасні концепції демократії

3. Проблеми становлення і розвитку демократії в Україні

Демократія – з грец. влада народу. Солон в 6 ст. до н.е. позбавив привілеїв аристократів, надавши широкі права афінському народу. Є згадки про демократію як народовладдя у творах Геродота, але “золотий період” афінської демократії припадає на правління Перікла.

Демократія – це така форма організації і функціонування політичної системи, при якій існують рівні можливості для здійснення прав і свобод кожного члена суспільства.

“Демократія – це влада народу створена з народу і для народу”

Авраам Лінкольн

Демократія має декілька значень:

1) це форма держави

2) це форма організації політичних партій, профспілок, громадських організацій та інших політичних інститутів

3) це політичний світогляд людини, суспільства чи певний суспільно-політичний курс

Форми демократії:

- пряма демократія

- представницька демократія

Пряма демократія проявляється через:

- проведення виборів на основі загального виборчого права

- через проведення обговорення законів, право вносити в державні та громадські органи пропозицій для підвищення їх діяльності

- проведення референдуму

Представницька демократія проявляється через:

- представницькі органи влади

- носіями представницької демократії є інші законодавчі органи як в центрі так і на місцях

Ознаки демократії:

- можливість громадян приймати участь в управлінні і вирішенні громадських і державних справ

Форми політичної участі громадян в суспільному житті:

- участь у виборах і виборчих кампаніях

- участь у виборчих органах держави і місцевого самоврядування

- можливість відкрито висловлювати та виражати свій протест через мітинги, маніфестації

- участь в діяльності політичних партій та громадських організацій

- звернення в державні органи через ЗМІ

- наявність у суспільстві фундаментальних прав і свобод громадян

- утвердження в державі обов’язкового розподілу влад на законодавчу, виконавчу і судову

- наявність політичного плюралізму – різноманітності політичних партій, організацій і об’єднань – множинність політичних потреб, інтересів, ідей та переконань і їх відповідне відбиття в управлінні суспільством, в роботі всіх його інститутів

- утвердження гласності – демократичного принципу що передбачає свободу засобів масової інформації, доступність інформації для суспільства, відсутність цензури

Основні принципи демократії:

- принцип більшості – цей принцип передбачає становище, коли рішення в суспільстві приймається більшістю, проте дії більшості не можуть ліквідувати права меншості на свою позицію

- право меншості на опозицію – будь-яка меншість (навіть 49%) повинна мати можливість для створення своєї опозиції в суспільстві, більшість не повинна використовувати свою владу з метою придушення інакодумства

- принцип компромісу і консенсусу

- принцип активної участі громадян в політичному житті суспільства

Сучасні концепції демократії:

1) традиційно-ліберальна концепція (Локк, Монтеск’є, Руссо) – на перше місце в суспільстві ставиться громадянська свобода (незалежність особистого життя від політичної влади)

2) концепція плюралістичної демократії (Дюверже, Даль, Дарендорф) – суспільство складається з різних взаємодіючих страт, для вираження інтересів яких створюється елітна група чи групи (групи тиску)

3) марксистська концепція (Маркс, Ленін) – демократія і свобода це завоювання лише пролетаріату. В класовому суспільстві демократія є виявом диктатури пролетаріату

4) оліархічна (Сартері) – демократичною вважається система, в якій є багато центрів влади

5) концепція партисипітарної демократії (Джон Вольф) – зводиться до того, що в політичному житті суспільства брати участь повинна основна маса громадян. Для цього створюються різні громадські організації, групи тиску, ініціюються ініціативи трудових колективів

6) концепція корпоративної демократії – формується з появою різних асоціацій бізнесменів, професійних і робітничих спілок та ін. груп, які захищають корпоративні інтереси

Типи сучасних виборчих систем

1. Вибори, виборче право, сутність виборчої системи.

2. Принципи виборчого права.

3. Сучасні типи виборчих систем.

4. Референдум і плебісцит.

Вибори – це спосіб формування органів державної влади чи місцевого самоврядування або наділення повноваженнями їх посадових осіб шляхом голосування.

В демократичних суспільствах при виборах необхідною умовою є:

· альтернативність вибору

· багатоманітність пропозицій, що і відрізняє вибори від призначення на посаду

Соціальне призначення виборів:

1) вибори є найважливішим елементом утворення державної влади (парламент, органи місцевого самоврядування, президент і мерів)

2) за допомогою виборів народ визначає своїх представників і далі наділяє їх повноваженнями

3) за допомогою виборів формується політична еліта, відбувається «селекція політичних лідерів»

Типологія сучасних виборів:

В залежності від того кого обирають:

- президентські

- парламентські

- місцеві

В залежності від того як проводяться вибори:

- чергові

- позачергові

- повторні

В залежності від територіальних меж проведення:

- загальнонаціональні

- місцеві

- локальні

Від способу воєвиявлення:

- прямі

- не прямі (багатоступеневі)

Виборча система – це сукупність установлених законом правил і принципів за допомогою яких визначаються результати голосування.

Виборча система включає в себе:

1) принципи (правила) проведення виборів (принципи виборчого права).

2) порядок висунення кандидатів.

3) взаємовідносини між виборцями і представницької установи, що керує виборчим процесом.

4) механізм розподілу мандатів у відповідності з результатами голосування.

Принципи або правила виборчого процесу:

1. правила, що характеризують вибори як цілісну систему:

- правила загальності

- правила рівності

- прямі

- правило вільних виборів

- правило чесних виборів

2. правила, які стосуються процесу голосування:

- голосування таємне

- правило особистого голосування

- правило однократності голосування

- правило факультативності голосування (участь у виборах це право, а не обов’язок громадян)

Принцип загальності означає, що всі громадяни, які досягли виборчого віку мають право приймати участь у виборах.

Виборче право – це сукупність правових норм, що встановлює порядок виборів у представницькі органи держави.

Виборче право буває активне (право обирати) і пасивне (право бути обраним).

Принцип загальності поширюється на громадян визнаних в законах держави тими, які мають виборчі права. Цензом називається умова, яка встановлена законом і яку потрібен задовольнити громадянин щоб отримати виборчі права.

Цензи бувають:

- віковий

- осідлості

- майновий

- грамотності

- статевий

- етнічний

- разовий

Принцип рівності – кожен виборець бере участь у виборах на рівних з іншими правах.

Принцип прямого виборчого права означає, що кожен виборець голосує лише за себе.

Принцип вільності означає власне воєвиявлення виборця, заборона тиску на нього, шантажу, обману і тд.

Принцип таємності голосування забезпечує виключення будь-якого контролю за воєвиявленням громадян.

Принцип чесних виборів забезпечується відкритим публічним характером виборів на кожному з етапів його проведення.

Етапи проведення виборчої кампанії:

1) призначення виборів та визначення дати їх проведення

2) визначення виборчих округів та виборчих дільниць

3) утворення виборчих комісій

4) складання списків виборців

5) висування та реєстрація кандидатів

6) проведення передвиборчої агітації

7) власне день голосування

8) підрахунок голосів

9) оприлюднення результатів голосування

10) проведення в разі необхідності повторного голосування чи повторних виборів

Принцип особистого голосування означає особиста присутність виборця в день виборів на дільниці.

Принцип однократності голосування означає, що виборець може проголосувати один раз і в одному місці.

Принцип факультативності голосування, що це право, а не обов’язок громадян.

Боротьба з абсентеїзмом. Це явище, що пояснює відмову громадян від участі у виборах.

Головною ознакою, що відрізняє одну виборчу систему від іншої є порядок визначення результатів голосування.

Найпоширеніші виборчі системи сучасності:

1. мажоритарна

2. пропорційна

3. змішана

4. куріальна

Мажоритарна виборча система - перемагає той хто набрав більшу кількість голосів.

Існує мажоритарна система абсолютної і відносної більшості.

Пропорційна виборча система базується на пропорційних відповідності між кількістю, завойованих голосів і кількістю мандатів, яку треба розподілити.

Після того, як виборці висловили свою волю, а голоси підраховані визначається виборча квота (найменша кількість голосів, яка необхідна для отримання одного мандату).

Квота визначена розподіленням загальної кількості поданих голосів на кількість мандатів, які слід розподілити.

Щоб визначити місця в парламенті для кожної політичної сили необхідно розподілити кількість поданих за дану політичну силу голосів в день виборів на цю квоту.

Політичне лідерство

1. Сутність політичного лідерства. Його функції.

2. Особистість політичного лідера. Його характерні риси.

3. Типологія політичного лідера.

Термін «лідер» походить від англійського слова і означає керівник, провідник, ведучий. В сучасній політичній літературі є різні трактування лідера:

1. Політичне лідерство - це влада, яка здійснюється одним чи кількома індивідами з метою пробудження суспільства до певних дій.

2. Політичне лідерство - це відношення між людьми в процесі спільної діяльності за якої одна сторона забезпечує домінування, панування своєї волі над іншими членами суспільства.

3. Політичне лідерство - це поступовий легальний вплив владних осіб на суспільство, організацію чи групу.

Лідерство - один з механізмів інтегральної групової діяльності коли індивід або частина соціальної групи виконують роль ведучого, спрямовує дії всієї групи, яка чекає, сприймає і підтримує дії лідера.

В політології існує декілька підходів до пояснення природи політичного лідерства:

1. Розглядають лідерство, як вплив на інших людей, такий вплив має ряд
особливостей - має бути постійним;

- Вплив повинен здійснюватись на все оточення лідера, групи, організації, класів або суспільства в цілому.

- Політичного лідера відрізняє перевага у впливі порівняно з іншими.

- Вплив лідера спирається на його авторитет.

2. Політичне лідерство пояснюється на основі структурно-функціонального підходу;

3. В теорії політичного лідерства воно розглядається як своєрідне підприємство, що здійснюється на політичному ринку.

Основні функції лідерства:

1. Діагностична - визначення і оцінка ситуації в якій знаходиться суспільство.

2. Розробка програми, дій - в її виконанні велику роль відіграють риси лідера.

3. Функція мобілізації країни на виконання прийнятої програми, залежить від вміння лідера знайти контакт з суспільствам.

4. Функція акумулятивна і інноваційна.

В умовах відносної стабільності коло функцій політичного лідера розширюється і вимагає здійснення:

- Новаторської функції;

- Комунікативної;

- Організаторської (мобілізація суспільства на певні дії)

- Координаційної;

- Інтегративної (досягнення стабільності в суспільстві шляхом створення правової держави, громадянського суспільства)

Концепції походження лідерства.

1. Теологічна концепція - пояснює походження лідера, як представника Бога на землі.

2. Біологічна - пояснює виникнення лідерства природою людини - перемагає і стає лідером найсильніший.

3. Психологічна - людині властиве прагнення до влади, і іншим людям властива потреба підкорення.

4. Марксистська концепція - лідера породжує суспільна необхідність, лідер виражає інтереси всього суспільства.

5. Теорія «рис» (склалася на основі аналізу ролі видатних осіб в історії): лідерство є результатом наявності у лідера певних психологічних і соціологічних рис.

6. Ситуаційна концепція виходить з того, що причина лідерства полягає не в індивідуальних притаманних йому рисах, а в тій ролі яку він має виконувати в конкретній ситуації.

Характерні риси якими повинен володіти лідер і його якості:

1. Лідер повинен виражати і відстоювати інтереси певної групи, а загально національний лідер виражає інтереси більшості або всього суспільства.

2. Інтереси групи або суспільства повинні бути для лідера вищі від особистих.

3. Високий професіоналізм і високий рівень політичної культури.

4. Організаторські здібності, вміння працювати з людьми, вміння вести їх за собою.

5. Воля, цілеспрямованість, наполегливість в досягненні поставлених цілей.

6. Готовність взяти відповідальність на себе.

7. Вміння здобувати і правильно оцінювати інформацію.

8. Здатність виробляти і генерувати нові ідеї.

9. Здатність до самокритичної оцінки та осмислення своїх дій, здатність правильно сприймати критику.

10. Ерудованість, коректність, високі моральні якості (чесність, гуманність, принциповість в своїх позиціях).

11.Комунікабельність та ораторські здібності.

Справжній політичний лідер повинен мати авторитет серед оточуючих. Авторитет - загально визнаний вплив особи чи організацій в різних сферах суспільного життя, що ґрунтується на знаннях, моральних якостях і досвіді.

Політичний лідер може завойовувати авторитет, якщо:

1. В нього є чітка програма діяльності, концепція своєї політичної поведінки, які відповідають інтересам суспільства.

2. Його відрізняють знання проблеми, готовність поставити особисту відповідальність за результати і методи роботи.

3. Він здатний створити систему політичного керівництва і управління що забезпечила б реалізацію програми.

Типологія політичного лідерства:

1. За сферою діяльності К.Ходжикінсон.

- Кар'єрист;

- Політик;

- Технік;

- Поет.

2. За М.Вебером:

- Традиційне; харизматичне;

- Раціонально-легальна.

Традиційне лідерство ґрунтується на авторитеті звичаїв і традицій, лідер цього типу отримує і здійснює владу не завдяки власним достоїнством і заслугам а відповідно до традицій і звичаїв. Характерне для доіндустріального суспільства.

Харизматичне лідерство ґрунтується на вірі в незвичайні якості і здібності лідера. Харизма - Божий дар. За М.Вебером харизмою володіють великі полководці, пророки та видатні політики. Харизматичними лідерами були засновники світових релігій Будда, Христос, великі полководці, великі політики.

Раціонально-легальне лідерство - це панування в силу легальності якоїсь особи. За раціонально-легальним типом лідерства лідерами є всі ті, які за законом здійснюють керівництво в суспільстві і обираються через демократичні процедури. їм за законом надаються повноваження.

3. Типологія політичного лідерства в залежності від стилю політичної
діяльності

- Цезаристський (коли вся повнота влади зосереджена в руках лідера, може бути виправдана в екстремальних умовах а недемократичному суспільстві).

- Плутократичний (ґрунтується на багатстві і представляють інтереси найзаможніших суспільних верств).

- Популістський (народ - популізм, загравання з народом)

4. В залежності від загального стилю діяльності розрізняють:

- Авторитарний

- Демократичний

Авторитарний - передбачає одноособовий вплив лідера, як авторитету для якого характерні:

1) Жорсткість мислення.

2) Ігнорування інформацій і аргументів, якщо вони не збігаються з його позицією.

3) Зв'язки між членами оточення лідера зведені до мінімального і проходять під контролем лідера.

4) Активність підлеглих досягається адміністративними методами.

5) Найчастіше використовується займенник «я».
Демократичне - характеризується:

1) Отриманням найповнішої інформації про суспільство.

2) Повагою до оточення лідера.

3) Співпрацею з оточенням.

4) Найчастішим використанням займенника «ми».

5. Залежно від характеру лідера американський психолог Херманн виділив
чотири образ лідера:

- Лідер «прапороносець» - у таких лідерів ідея заради здійснення якої вони можуть навіть змінити політичну систему.

- Лідер «служитель» - лідер прагне виступати в ролі виразника інтересів своїх прихильників.

- Лідер «торговець» - вміння переконати для лідера торговця характерно запропонувати свою програму вирішення проблем як товар для народу.

- Лідер «пожежник»

6. Залежно від ставлення до існуючих суспільних порядків:

- Лідери - «консерватори» - намагаються зберегти старі існуючі порядки з мінімальними змінами

- Лідери «реформатори» - пропонують існуючі суспільству порядки не змінювати але запроваджують деякі реформи.

- Лідери «революціонери» - налаштовані на радикальні, революційні зміни в суспільстві аж до змін суспільного ладу.

7. За видами розрізняють лідерство:

- Формальне - керівництво яке пов'язане з встановленими правилами, призначення керівництва на посаду і виконання ним функціональних повноважень.

- Неформальне лідерство - базується не на формальних повноваженнях, а на авторитеті лідера і визнанні його оточуючими.

8. Типологія лідерства за масштабами:

- На рівні малої групи - лідерство має індивідуальний характер, при якому лідер організовує і спрямовує дію груп.

- На рівні соціальної спільності або організацій - лідер даного масштабу повинен виражати інтереси всієї соціальної спільноти, політичної партії чи громадської організації. Лідерство даного рівня може мати індивідуальний так і колективний характер.

- Лідерство на загально національному рівні - дистанційно відсутні контакти лідера у суспільстві, спілкування лідера з масами відбуваються через засоби масової комунікації і через посадових осіб державного апарату.

- Харизматичний тип лідерства - спричинює появу культу особи (культ особи притаманний лише тоталітарним режимам.)

Культ особи - це крайня максимальна завищена оцінка функцій і ролі політичного лідера, яка виникла в наслідок непоміркованої концепції влади в руках певної людини, а також жорсткої залежності підлеглих від начальства.

Найважливіші уроки для політичних лідерів:

1. Лідерство в політиці виступає лише як засіб, метою може і повинно бути спільне благо.

2. Політичний лідер, якщо він правий, навіть перед загрозою поразки на виборах не має права відступати від попередньо проголошених положень.

3. Слід завжди зберігати в своїх діях і думках презумпцію доброї волі опонентів.

4. Компроміс явище позитивне, але не завжди.

5. Лідер зобов'язаний правдиво відображати інтереси широких мас.

6. Запорукою успіху політичного лідера є вміння пропонувати нові ідеї і програми.

7. Мова політика і лідера - це показник його інтелектуального рівня і спроможність і політиці.

5) Політичний лідер повинен бути вищим від чуток, наклепів, анекдотів, він не повинен ображатись на критику,а конкретними справами розвінчувати всілякі спроби дискримінації

Теорія міжнародних відносин

1. Зміст та типологія зовнішньої політики держави.

2. Міжнародна політика: сутність та закономірності розвитку.

3. Принципи сучасної міжнародної політики.

4. Глобальні проблеми сучасності.

Зовнішня політика – це закордонна діяльність держави.

Для неї характерні такі особливості:

- вона не носить владного характеру

- зовнішня політика зумовлена певним етапом розвитку міжнародних відносин або конкретною ситуацією на міжнародній арені

- зовнішня політика залежить не лише від держави, що її здійснює, а й від ступеня погодженості інтересів даної держави з інтересами інших держав

- зовнішня політика має своє інституціональне забезпечення (органи законодавчої і виконавчої влади, міністерство закордонних справ, мережа дипломатичних представницьких та інших органів зовнішніх стосунків).

У зовнішній політиці кожної держави виділяють два основних рівні:

1) рівень головних інтересів – який охоплює зовнішньо політичні інтереси держави, що пов’язані із забезпеченням її безпеки, цілісності, політичної незалежності, а також розвитком економічної і культурної самобутності.

2) рівень специфічних інтересів – рівень, який містить окремі часткові інтереси держави.

Основні форми зовнішньої політики:

Ø пасивна – відмова від частини сувернітету держави на користь інших держав

Ø активна – характеризується пошуками рівноваги між зовнішньою і внутрішньою політикою

Ø політика агресивна – політика держав, що мають завойовницькі цілі, втручаються у зовнішню і внутрішню політику інших держав

Ø консервативна – націлена на захист досягнутого рівня стосунків між державами і характеризується мінімальними змінами своєї суті

Метою зовнішньої політики є:

- забезпечення національної безпеки держави

- збільшення сили держави

- зростання престижу та зміцнення міжнародних позицій держави

Зовнішня політика виконує такі функції:

1) охоронна функція

2) представницько – інформаційна

3) організаційно – переговорна

Для організації вище названих функцій зовнішня політика використовує такі засоби:

- засоби політичні (дипломатія, переговори, участі, зустрічі)

- економічна (промисловість, сировинні ресурси, стан робочої сили)

- військові (війна, воєнний тиск)

- інформаційно – пропагандистські (пропаганда)

Міжнародна політика – це сукупність дій суб’єктів політики у відносинах між державами та на міжнародній арені вцілому.

Об’єктом міжнародної політики є міжнародні відносини.

Міжнародні відносини – це сукупність економічних, політичних, соціальних, культурних та інших зв’язків між державами та народами.

Риси міжнародних відносин:

1) невладний характер

2) відносини конкуренції, суперництва та співробітництва

3) мають децентралізований характер

4) основними засобами розв’язання інтересів в міжнародних відносин є консенсус (прийняття рішення на основі спільної згоди учасників без формального голосування) та компроміс (рішення, що задовольняє більшість)

5) в міжнародних відносинах в більшій мірі ніж у внутрішній політиці відіграє суб’єктивний чинник, особистість керівників держави

Структурні рівні міжнародних відносин:

- глобальний рівень

- регіональний або субрегіональний

- міжнародно – політичних ситуацій

- групових відносин (участь в міжнародних відносинах держав не безпосередньо, а через міжнародні організації)

- двосторонніх відносин

Суб’єктами міжнародних відносин є:

- держави

- міжнародні організації (регіонального, міжрегіонального, урядові)

- недержавні громадські і суспільно – політичні організації

Міжнародні організації – це об’єднання держав, що характеризуються такими ознаками:

- договірна осново – утворена

- наявність певних цілей

- організаційна структура

- права та обов’язки даної організації

- відповідність міжнародним правовим документам

Типологія міжнародних організацій:

- міжнародні організації глобального масштабу (ООН)

- регіонального масштабу (Рада Європи)

- міжурядові міжнародні організації (ЮНЕСКО, МАГАТЕ)

- неурядові міжнародні організації

- інтеграційні угрупування (ЄС, СНД)

- воєнно – політичні блоки

Закономірності розвитку міжнародних відносин:

1) збільшилось число суб’єктів міжнародних відносин

2) деідеологізація міжнародних відносин

3) демократизація

4) тенденція до інтернаціоналізації

5) посилення взаємозалежності країн світу

Принципи міжнародних відносин:

1. правило рівноправності

2. поваги суверенітету, недоторканності і цілісності держав

3. мирного вирішення суперечок і конфліктів і не втручання у внутрішні справи інших держав

4. принцип добросовісного виконання взятих на себе міжнародних зобов’язань

Поняття «глобалізм» означає те, що охоплює всю земну кулю і застосовується тоді коли визначаються і розглядаються загальні питання для всього людства.

Вжитий в 60-рр 20 століття Еміліо Ласлом.

Глобальні проблеми сучасності:

- соціально – політичні

- соціально – економічні

- соціально – екологічні

- проблеми людини

Головні ознаки глобальних проблем сучасності:

1) їх загально – людський характер

2) вони охоплюють всю планету

3) проявляються надзвичайно гостро

4) для їх вирішення необхідні колективні зусилля

Соціально – політичні проблеми:

- запобігання локальним війнам і світовій ядерній війні

- використання насилля у відносинах між людьми

- проведення розброєння і конверсій

- становлення між народами відносин довіри, добросусідства, співробітництва, партнерства

Соціально – економічні проблеми:

- економічна відсталість значної кількості держав

- демографічна

- продовольча

- проблема енергетичних і сировинних ресурсів

Соціально – екологічні проблеми:

- забруднення повітряного та водного басейнів Землі та загрозливе зростання відходів

- проблеми зміни клімату (потепління) і можливість кліматичної катастрофи

- зникнення багатьох видів тваринного і рослинного світу планети

- скорочення орних угідь, лісів, погіршення родючості грунтів

Проблеми людини:

- страждання людей від воїн, насилля, тероризму

- розбрат і ворожнеча між людьми

- обмеження прав і свобод громадян громадянського і суспільного характеру

- фізичне і психічне нездоров’я людини

Дата добавления: 2015-05-23