Правове виховання. Правове виховання – процес формування правової культури і правової поведінки, що являє собою правовий всеобуч

Правове виховання – процес формування правової культури і правової поведінки, що являє собою правовий всеобуч, розвиток правової свідомості та законослухняної поведінки. З огляду на те, що складовою громадянського виховання є формування правової культури,наведемо її визначення. Правова культура – це знання про правову систему країни, основних юридичних норм, прагнення дотримувати правові норми, бути законослухняним громадянином Батьківщини.

Вже у 1968 р. Генеральна асамблея ООН звернулася до всіх держав із закликом забезпечити виховання молоді у дусі гуманізму, поваги до людської гідності, до прав людини.

1985 р. був оголошений ООН Міжнародним роком молоді. Впе­рше у документах ООН зазначалося, що зі зростанням чисельності мо­лоді на планеті вона стала найбільш могутнім чинником у політичному, економічному, соціальному, культурному розвитку суспільства. До кін­ця наступного століття люди віком до 30 років становитимуть майже 60% населення земної кулі, а до 25 років – близько 50%. Разом зі зрос­танням ролі молоді у суспільних процесах Комісія з міжнародних гума­нітарних питань ООН визнала її найбільш вразливою соціальною гру­пою, чиє життя піддається загрозі, а благополуччя не відповідає мініма­льним стандартам.

У листопаді 1989 р. 44 сесія Генеральної Асамблеї ООН прийняла „Конвенцію про права дитини”. Конвенція визначена як велика хартія вільностей для дітей, світова конституція прав дитини, що покладає на держави, які її приймають, правову відповідальність за дії щодо дітей. Основними положеннями Конвенції є: забезпечення прав дітей на виховання, розвиток, захист і на активну участь у житті суспільства. Ратифікована Радою України 27 лютого 1991 р.

Стиль життя сучасної школи фахівці співвідносять з громадянським суспільством, тому що і школа, і сіспільство функціонують на основі системи правил і впливають на розвиток громадянських якостей учнів. Як і політичне суспільство, школа функціонує на основі певного „ суспільного договору ”, що чітко визна­чає відповідальність влади (адміністрації, педагогічного персоналу), права та обов’язки громади (учнівського загалу). Але практика роботи шкіл переконує, що у більшості ви­падків така „угода” існує формально, є адміністративно нав’язаними учням правилами поведінки. Нині у деяких країнах виникають нові форми „су­спільної угоди” в школі, що сприяють ефективному здійсненню шкільної соціалізації. Зокрема, у Франції, Німеччині, Італії та Швеції у на­вчальних закладах укладаються шкільні хартії, що сформульовані з використанням термінів, які визначають громадянські права та обов’язки. У Бельгії, Швейцарії, Голландії та Польщі створюються пев­ні моделі школи, що визначають цілі навчального закладу, його стосунки з батьками, рамки владних повноважень та учнівських свобод. У таких „хартіях” та „моделях” враховуються громадянські права та обов’язки, затверджені національними та міжнародними документами. Зокрема, в них відображені положення Всесвітньої Конвенції Прав Ди­тини (1989 р.) [18].

Основним завданням правового виховання сучасної школи є формування правової грамотності підлітків і молоді: вони повинні знати, що існують закони і правові норми й що порушення цих норм веде до юридичної відповідальності. Тому в школі дітей варто знайомити не тільки взагалі із законами, але обов’язково з тими правовими нормами, які вони найчастіше порушують.

Школи дають необхідні правові знання молоді на уроках, що введені у навчальний процес з 1995 р., коли ООН оголосила десятиліття прав людини, а Європейська Співдружність поставила за мету ратифікувати відповідну європейську конвенцію. У Австрії, Великобританії та Данії накопичений цікавий досвід проведення таких занять. Зокрема, у школах Великобританії на­вчальний курс „Права людини” включає формування знань про права людини, цінностей для усвідомлення прав людини, на­вичок у користуванні правами людини. У процесі вивчення предмета у дітей формують поняття про потреби та бажання людини, про її права та обов’язки, про відмінності між цими поняттями. Дітей знайомлять з „Конвенцією про права дитини”. У ході виконання практичних завдань та проведення дискусій вони набувають власного бачення правових питань.

Важливим аспектом викладання прав людини у Великобританії є формування у дітей неприйняття ісламофобії та расизму, оскільки в школах цієї країни навчається значна кількість представників інших культур, релігій, рас. Сформувати ставлення до них як до рівних є досить складною проблемою. Над її розв’язанням працюють урядовці, юристи, журналісти, релігійні та громадські діячі, керівники шкіл та вчителі.

У позаурочній роботі учні привчаються виконувати правила поведінки в суспільстві, свої обов’язки в класі, вчаться підкорятися шкільним правилам, вимогам статуту школи. Це розвиває в них звичку до дисципліни, до самоконтролю.

Звичайно, чим краще поставлена навчально-виховна робота школи, тим вища правова культура учнів. І вчителі, і їхні учні повинні знати, що цивільна й правова свідомість та відповідальність тісно пов’язані з моральністю: порушення правових норм частіше всього відбувається на тлі неблагополучного морального розвитку, є наступним щаблем після порушення моральних норм.

Здійснюючи правове виховання, вчителі й вихователі, батьки, громадськість повинні усвідомлювати складність і гостроту проблеми, що можна назвати двома словами: молодіжна злочинність. За цими словами стоїть комплекс не тільки педагогічних проблем. Морально-правова ситуація з молоддю знаходить своє вираження в цілому ряді явищ сучасного життя молоді в усьому світі: це всякого роду агресивність, вандалізм, екстремізм, різні ексцеси націоналістів усіх відтінків, погроми скінхедів, футбольних хуліганів. Існують більш „м’які” форми відхилення в поведінці: відхід суспільства в молодіжну субкультуру, заглиблення у світ гри, фантазій, у безвідповідальне дитинство.

Дата добавления: 2015-05-23