Трудове виховання та професійне самовизначення учнів

Трудове виховання в школі, родині, у суспільстві – це система формування працівника, людини, що розуміє необхідність праці, поважає працю й людей праці, уміє працювати за обраним фахом. Це процесс формування трудових навичок і моральних якостей: працьовитості, сумлінності, ініціативності тощо.

Завдання школи, родини й суспільства – підготувати кожного випускника до успішної адаптації, до того, щоб він знайшов своє місце в житті, у тому числі завдяки роботі, що забезпечить йому моральне й матеріальне задоволення. Сучасна педагогіка підсумком навчання в школі вважає життєве й професійне самовизначення. Зрозуміло, що життєве самовизначення не обмежується вибором професії, але в цьому процесі соціального й психологічного становлення особистості відіграє велику роль вибір професії, що відбувається звичайно в старших класах. Професійне самовизначення залежить від загальних поглядів, розвитку, установок старшокласника, від багатьох інших факторів, у тому числі від допомоги служби професійної орієнтації.

Одним з факторів у вирішенні проблем професійної орієнтації й подальшої соціалізації випускників школи є праця школярів, трудове навчання й виховання в педагогічному процесі. Праця є й педагогічною цінністю, і педагогічним засобом. Ідея включення праці в навчальний процес зародилася ще в ХУІІ-ХУІІІ ст., розвивалася в XІХ ст., трудове навчання як частина освітнього процесу стало майже скрізь обов’язковим у ХХ ст. Зокрема, радянська школа будувалася на принципі зв’язку навчання із працею учнів, називалася єдиною трудовою школою, а потім і політехнічною, де поєднувалися уроки трудового і професійного навчання.

Трудова діяль­ність школярів має свої специфічні особливості відповідно до віку дітей та національних традицій освітньої системи тієї чи іншої країни. У бі­льшості країн світу праця є обов’язковим предметом починаючи з поча­ткової школи. На цих уроках праці учні початкових і середніх класів одержують навички роботи з папером, тканинами, деревом, металом, знайомляться з побутовою електротехнікою, домоведенням. Дуже часто на ранніх етапах навчання вона пов’язана з художньою діяльністю: діти плетуть, вишивають, прикрашають примі­щення тощо. У сільській місцевості, учні беруть участь у вирощуванні рослин, догляді за тваринами. Дітей, які мають схильність до техніки, заохочують до конструювання. Провідни­ми цілями таких занять виступають: розвиток працелюбності, старанно­сті, навичок культури праці.

У школах країн, що розвиваються, і де обов’язковою є неповна середня школа, діти вже на цьому етапі навчання набувають професійних навичок. Зокрема, у країнах Азії, Африки і Латинської Америки у початко­вій школі, яка є єдиним навчальним закладом для більшості дітей, на працю відведено 20-25 % навчального часу. В індійських школах діти навчаються ремесла, виготов­ляють іграшки та сувеніри з місцевих матеріалів, а кош­ти, виручені від їх продажу, витрачаються на шкільні потреби.

У розвинутих країнах праця на цьому етапі має розвивальний характер. Навіть діти із забезпе­чених сімей заохочуються якомога раніше до посильної праці за наймом; привчаються самостійно заробляти гроші, цінувати будь-яку працю як джерело благополуччя, гідності й незалежності людини. Особливістю сучасного етапу діяльності школи є включення у зміст трудового на­вчання евристичних проектів, пов’язаних з використанням комп’ютерів, сприяння технічній творчості учнів.

У старших класах середньої школи відбувається глибока диферен­ціація змісту освіти відповідно до життєвих планів старшокласників. Учні, що навчаються на практичних профілях або у відповідних типах середніх шкіл практичної спрямованості, отримують допрофесійну під­готовку, що включає як певну суму теоретичних знань, так і практичних навичок та вмінь (набуваються спочатку у шкільних майстернях, а потім під час стажувань у регіональних професійних центрах, на підприємст­вах). Вони достатні для отримання робочого місця у галузі обслуго­вування, діловодства або кустарного виробництва. У ряді розвинутих країн разом із тим з’явилася тенденція надання робітничих кваліфікацій і учням академічних профілів (шкіл). Зауважимо, що старшокласники отримують початкові знання й уміння деяких професій, склад яких залежить від можливостей школи і базових підприємств: автосправа, діловодство, машинопис, комп’ютер, модельєр, парикмахери та ін. У школах, крім того, є програми й підручники з технологій сучасного виробництва.

У сільських школах ряду країн значного поширення набув такий метод трудового навчання, як індивідуальний проект. Учень формулює для себе мету діяльності (виростити якусь тварину на фермі батьків чи отримати врожай певної сільськогосподарської культури), розробляє за допомогою учителя-консультанта програму діяльності. У цьому процесі він засвоює необхідні зоотехнічні або агрономічні знання. За результа­тами діяльності (прибутком), він отримує оцінку за виконання проекту.

Нині в умовах ринкової економіки система освіти, школа здійснюють і економічне виховання учнів, що тісно пов’язане з трудовим. Економічне виховання – це цілеспрямована взаємодія вихователя й вихованця, основним завданням якої є формування у них знань, умінь і навичок, потреб, інтересів та стилю мислення, що відповідають природі, принципам і нормам раціонального господарювання та організації виробництва, розподілу й вжитку. Для економічної підготовки юнацтва розроблені програми, навчальні посібники. Школярі повинні не тільки знати елементарні основи економічного життя суспільства, але й набути навички економічного мислення. Уже в школі потрібно вчити вмінню раціонально вирішувати питання про доходи й витрати, про економіку родини школяра; учити вмінню розраховувати економічний бік свого життя, свідомо вибирати потрібний для цього освітній і професійний шлях, робити кар’єру. Необхідно давати знання про сутність і динаміку економічних процесів у країні та світі.

Економічні знання й поводження людини пов’язані із соціальним, моральним розвитком, тому завданням економічного виховання є формування в школярів прагнення брати активну участь у трудовому й економічному житті своєї країни.

Зміст курсів у школах розвинених країн включає такі розділи: громадянин та економіка, організація економічного життя в суспільстві, ринкові відносини, держава і ринок, людина на ринку праці, підприємницька та комерційна діяльність, сім’я й економіка, фінансові системи, соціально-економічні аспекти екологі­чної проблеми, розвиток та екологічна безпека. Спеціальний курс, окремі теми у тради­ційних дисциплінах ознайомлюють учнів з основними по­няттями вільного ринку (попитом і пропозицією, прибутком, податками, маркетингом, менеджментом тощо), навчають ма­лому бізнесу. Складний світ економічних явищ та процесів учні засвоюють не відокремлено, а у широкому соціально-політичному та культурному контексті, що дозволяє їм зрозуміти взаємопов’язаність різних боків суспільного життя. Недарма у США все більша кількість соціальних агентів беруть участь у забезпеченні ефективності такої освіти, і, перш за все, законодавці, місцева влада, бізнесові структури, профспілки, громадські організації.

Велика увага приділяється реаліза­ції принципу практичної участі школярів у розглядуваних економічних процесах. Ре­альними формами такої участі є залучення школярів, і не тільки у вірту­альній реальності, до розробки місцевих бюджетів, до інвестиційної практики на фондовій біржі тощо.

У навчальних закладах розвинутих країн створена величезна ме­тодична база викладання економіки, побудована на новітніх інформа­ційних технологіях. Це і спеціальні комп’ютерні програми, й інтеракти­вні відеопрограми, і безмежні можливості всесвітньої мережі Інтернет. В ній існує значна кількість навчальних WЕВ-сторінок з економічної тематики, що створюють прекрасні можливості для самоосвіти. В ціло­му статус економічних дисциплін як важливого засобу допрофесійної соціалізації молоді постійно зростає [18].

Складовою трудового і економічного виховання є професійна орієнтація – процес надання допомоги учням у виборі професії відповідно до здібностей, схильностей та ринку праці. Система профорієнтації містить у собі наступні компоненти:

- професійна освіта – ознайомлення учнів з світом праці, професій, із проблемами професійного самовизначення;

- професійна діагностика – вивчення учнів з метою вироблення рекомендацій у виборі професії. Діагностика може бути медичною, соціально-психологічною, педагогічною;

- професійна консультація – видача рекомендацій і порад по професійному самовизначенню;

- професійний відбір – вибір кандидатів на освоєння будь-якої професії;

- професійна адаптація – процес пристосування молодих людей до вимог професії й умов виробництва.

Професійна орієнтаціяздійснюється спеціалістами у цій галузі як в школі, так і у відповідних державних центрах. Підліткам надається широке коло інформації про професії, умови праці, платню, вимоги до спеціалістів. Одночасно визначається професійна придатність підлітка до певного виду діяльності.

У багатьох країнах поширена праця учнів за наймом. У розвинених краї­нах мають право найматися на роботу підлітки, яким випов­нилося 16 років, але у США працює 5,5 млн дітей віком від 12 до 17 років. Понад 70 % учнів серед­ньої школи працюють 15-20 год на тиждень, переважно у сферах торгівлі та громадського харчування, де їм надають тимчасові робочі місця. Оплачують працю підлітків не об’єктивно.

Не зважаючи на те, що робота для заробітку в поєднанні з освоєнням основних трудових умінь формує в молоді серйозне ставлення до праці, більшість педагогів наголошують на її негативному значенні (відволікання від шкільних занять, зниження рівня навчальних успіхів).

У країнах, що розвиваються (Азії, Африки, Латинської Америки), дитяча праця найчастіше не регулюється законом. Тому нерідко важку сільськогосподарську працю виконують діти віком 8-9 років.

Сьогодні у світі працює близько 250 млн дітей. У країнах, що розвива­ються, працює кожна четверта дитина. Загалом у світі понад 80 млн дітей віком від 8 до 14 років змушені працювати, щоб мати засоби для існування собі та своїй сім’ї. Зі 190 млн працюючих дітей 10-14-річного віку 75% зайняті шість днів на тиждень, а половина з них – більше дев’яти годин на день.

У Конвенції ООН з прав дитини (1989 р.) передба­чено статтю про право дитини на захист від економічної експлуатації і виконання будь-якої роботи, що перешкоджає здобуттю освіти або завдає шкоди здоров’ю, фізичному, розу­мовому, духовному і соціальному розвитку. Зауважимо, що дитяча праця має враховувати вікові особ­ливості дітей і бути складовою цілісного процесу різнобічного розвитку особистості.

Дата добавления: 2015-05-23